Рішення

від 03.05.2017 по справі 906/1365/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "03" травня 2017 р. Справа № 906/1365/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Вікарчука В.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Онішкевич М.М дов. №57 від 03.01.2017р.

від відповідача: Орєхов Р.В. - дов. від 08.04.2017р., дійсна до 08.10.2017р.

від третьої особи: не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" ( м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Романівсервіс" (смт. Романів)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 (м. Житомир)

про звернення стягнення на предмет іпотеки

У відповідності до ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 03.05.2017 було оголошено перерву до 04.05.2017.

В серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний Банк" подало до господарського суду Житомирської області позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Романівсервіс", згідно з яким (з урахуванням заяви від 06.01.2016 за вих. №12/2-361 про уточнення позовних вимог, а. с. 142 у т. 2) просить звернути стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: комплекс, частина майнового комплексу зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 1183,10 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: частину будинку комбінату ПОН загальною площею 464,3 кв.м, адмінбудинок загальною площею 670,4 кв.м, гараж загальною площею 48,4 кв.м, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором №21 від 09.07.2007, яка становить 8471107,75 грн та складається з:

- заборгованості за кредитом - 191230,00 дол. США;

- відсотків за користування кредитом - 33519,06 дол. США;

разом 224749,06 дол. США (в еквіваленті по курсу НБУ 22,623411 за один долар США на 26.08.2015 заборгованість по тілу кредиту та відсотках становить 5084590,36 грн);

- штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту - 3386517,39 грн,

шляхом визнання права власності на вказану нерухомість за Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний Банк" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27 Т, код ЄДРПОУ 19017842, МФО 380537) за вартістю 2578000,00 грн, визначеною оцінювачем в Звіті про експертну незалежну оцінку майна.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.09.2015 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_4.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.01.2016 у справі № 906/1365/15 у позові ПАТ "Всеукраїнський акціонерний Банк" до ТОВ "Романівсервіс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено (а. с. 244 - 248 у т. 2).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.05.2016 рішення господарського суду Житомирської області від 27.01.2016 у справі №906/1365/15 залишено без змін (а. с. 154 - 166 у т. 3).

Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2017 судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу №906/1365/15 направлено на новий розгляд до господарського суду Житомирської області. Підставою скасування вказаних судових актів, згідно з постанови Вищого господарського суду України від 01.02.2017 стало те, що при вирішенні спору судами не було досліджено питання наявності/відсутності підстав вважати, що в межах даної справи відбулось переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову до Корольовського районного суду м. Житомира у справі №296/1995/13-г, по якій 03.04.2014 Апеляційним судом Житомирської області прийнято рішення; та не було з'ясовано питання наявності доказів направлення позивачем вимоги №40/1 від 10.06.2010 про наявність заборгованості за кредитним договором №211 та/або її отримання адресатами, а також повноваження особи на підписання наведеної вимоги, тоді як позивач під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції заперечував взагалі про наявність вказаного листа від 10.06.2010 №40/1 (а. с. 253 - 258 у т. 3).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2017 справу № 906/1365/15 розподілено судді Машевській О.П. (а. с. 260 у т. 3).

Ухвалою від 14.02.2017 господарський суд прийняв справу № 906/1365/15 до свого провадження, призначив судове засідання для її розгляду.

Ухвалою від 10.04.2017 господарський суд, зокрема, продовжив строк вирішення спору по справі № 906/1365/15 по 03.05.2017.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, з урахуванням письмових пояснень від 17.03.2017 вих. № 12/2-9394 (а. с. 25, 26 у т. 4). ї

Вважає, що оскільки боржником не повернуто кредит у строки, що передбачено в договорі від 09.07.2007 № 21, банк має право звернути стягнення на майно відповідача як майнового поручителя боржника.

До того ж, на його думку, кредитний та іпотечний договори є чинними до 08.07.2017 та їх дія не припинилася у зв'язку з направленням представником банку вимоги від 10.06.2010 вих. № 10/1 про дострокове погашення заборгованості за кредитом.

Представник позивача визнає, що третя особа (боржник) та відповідач не є солідарними боржниками, однак вказує, що внаслідок звернення з позовом до боржника, банк вчинив дії з переривання перебігу позовної давності щодо вимог до відповідача про стягнення боргу.

Представник позивача доводить, що згідно з позиції Верховного суду України обраний спосіб захисту порушеного права є вірним, та акцентує увагу на правомірності звернення стягнення на предмет іпотеки саме в судовому порядку, аніж в позасудовому, оскільки з огляду на узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, нормами ст. ст. 36, 37 ЗУ "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду.

Окрім того, представник позивача зазначає, що позивач не мав можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки раніше 2015 року, оскільки судами розглядався позов про стягнення заборгованості з третьої особи (боржника) та відповідача по справі (майнового поручителя).

Наразі рішення суду про стягнення з третьої особи заборгованості за кредитним договором № 21 від 09.07.2007 не виконане, у зв'язку з чим представник позивача вважає, що ухвалення господарським судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, який є забезпеченням порушеного права іпотекодержателя на повернення кредитної заборгованості, буде цілком закономірним результатом справедливого та неупередженого судового розгляду вказаної справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з тих підстав, що:

- по-перше, ТОВ "Романівсервіс" є правонаступником ЗАТ "Дзержинськсервіс", однак боргові зобов'язання по кредитному договору № 21 від 09.07.2007 та інші зобов'язання, що випливають із кредитного договору, товариство за передавальним актом передачі активів, капіталу, зобов'язань від ЗАТ "Дзержинськсервіс" не отримувало (а. с. 189 у т. 1);

- по-друге, відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Оскільки будь-які зміни щодо нового власника обтяжувального майна із визначення іпотекодавця ТОВ "Романівсервіс" не здійснені, а тому відсутні підстави для звернення стягнення на спірне майно;

- по-третє, позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки право банку вимагати звернення на предмет іпотеки виникло по факту найпершого порушення боржником зобов'язання за кредитним договором, чи це несплата процентів, чи погашення тіла кредиту, і цей факт, як підтверджує розрахунок боргу, настав ще у 2009 році, з огляду на що повідомлення банку про дострокове повернення кредиту, надіслане у червні 2010 році, за яким банк визначив, що строк виконання зобов'язання за кредитним договором настав, юридичного значення не має.

Разом з тим, представник відповідача наголосив, що питання застосування позовної давності при вирішенні цього спору носить факультативне, а не визначальне значення, оскільки про переривання позовної давності вчиненим позовом до боржника за вимогою звернути стягнення на предмет іпотеки, не може йти мова, оскільки боржник (третя особа) та майновий поручитель (відповідач) не є солідарними боржниками.

Представник відповідача наполягає на тому, що у позові слід відмовити по суті, оскільки позивачем обрано не вірний спосіб судового захисту, оскільки позивач мав право набути майно у власність у позасудовий спосіб (ст. 37 Закону України "Про іпотеку").

До того ж, представник відповідача вказав, що до правовідносин сторін по договору слід застосовувати положення закону, які регламентують відносини поруки та ґрунтуються на нормах ст. 33, ст. 34, ст. 36 ЗУ "Про іпотеку" та ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, тому вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув. Ухвала господарського суду Житомирської області від 10.04.2017, направлена ОСОБА_4 на адресу, вказану у позовній заяві, повернулася до суду 24.04.2017 з відміткою поштового відділення: "За закінченням терміну зберігання" (а. с. 43 - 45 у т. 4).

Згідно з надісланої до суду заяви від 28.10.2015, ОСОБА_4 просить розглянути справу без її участі, позов не визнає та в його задоволенні просить відмовити за пропуском банком строку позовної давності (а. с. 176 у т. 1).

З метою уточнення відомостей щодо правового статусу спірного майна, господарським судом було зроблено електронний запит та отримано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 86298842 (а. с. 48 - 51 у т. 4).

Разом з тим, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, в процесі розгляду спору судом було оглянуто матеріали цивільної справи № 296/1995/13-ц за позовом ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_4 та ЗАТ "Дзержинськсервіс" про стягнення боргу за кредитним договором.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 09.07.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (в подальшому назва банку змінена на Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк") (далі - банк/кредитодавець/позивач) та ОСОБА_4 (далі - позичальник/боржник/третя особа) було укладено кредитний договір № 21 (далі - кредитний договір, а. с. 13 - 23 у т. 1), за яким банк надає ОСОБА_4 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) в сумі 200000,00 дол. США, зі сплатою відсотків відповідно до умов кредитного договору у розмірі 13% річних, з терміном остаточного повернення кредиту до 08 липня 2017 року включно (п.п.1.1, 1.1.1, 1.1.2 кредитного договору).

Кредит надається позичальнику для рефінансування кредитної заборгованості у розмірі 82150,00 дол. США та для купівлі земельної ділянки у розмірі 117850,00 дол. США (п. 1.2 кредитного договору).

У відповідності до п.1.1.4 кредитного договору надання кредиту здійснювалось окремими частинами - траншами.

За п.3.3 кредитного договору та графіку погашення заборгованості - додатку № 1 до кредитного договору, позичальник зобов'язувався повернути кредит відповідно до умов п.п. 1.1.2, 2.3 цього договору зі сплатою процентів за фактичний строк його користування та сплатою штрафних санкцій при порушенні умов договору.

Згідно з п.п. 2.11, 2.11.1 кредитного договору, кредитодавець має право призупинити надання траншів/кредиту та вимагати дострокового погашення заборгованості за цим договором у повному обсязі, зокрема, у разі наявності простроченої протягом більше 5 банківських днів заборгованості за траншами/кредитом, нарахованими процентами та комісіями, передбаченими цим договором.

У відповідності до п.3.2.7 кредитного договору, кредитодавець має право звернути стягнення на предмет застави у разі неповернення позичальником кредиту в обумовлений цим договором строк, несплати процентів, комісій, штрафних санкцій згідно з умовами цього договору.

Пунктом 4.5 кредитного договору сторони погодилися, що кредитодавець має право у разі невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, визначених цим договором, вимагати погашення кредиту, сплати процентів за фактичний час користування кредитом, комісій та штрафних санкцій, а позичальник зобов'язаний виконати цю вимогу за реквізитами та у день, що вказані кредитодавцем у письмовій вимозі. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія договору припиняється. Якщо до дня, зазначеного у письмовій вимозі кредитодавця, позичальник не погасив заборгованість у повному обсязі, кредитодавець має право на позасудове звернення стягнення на предмет застави/іпотеки.

У відповідності до п. 7.5 кредитного договору, у разі настання обставин, визначених п.п.2.10.3, 3.2.4, 4.5, 5.2 цього договору, термін повернення кредиту вважається таким, що настав і, відповідно, позичальник зобов'язаний повернути кредит, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом, комісії, штрафні санкції у розмірах та на умовах, що визначені цим договором.

Кредитний договір підписано сторонами та скріплено печаткою банку.

09.07.2007, 11.07.2007 та 13.07.2007 між банком та позичальником було підписано три додаткові угоди до кредитного договору, якими погоджено надання кредитодавцем траншу кредиту за угодою № 1 - в сумі 167500,00 дол. США на строк до 08.07.2017, за угодою № 2 - в сумі 10000,00 дол. США на строк до 08.07.2017, за угодою № 3 - в сумі 22500,00 дол. США на строк до 08.07.2017. Всі інші умови кредитного договору залишено без змін (а. с. 27, 31, 35 у т. 1).

21.05.2008 між банком та позичальником було укладено додаткову угоду № 4 до кредитного договору, якою процентну ставку за користування кредитом встановлено у розмірі 15% річних. Всі інші умови кредитного договору залишено без змін (а. с. 39 у т. 1).

З метою забезпечення виконання кредитного договору, 09.07.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - іпотекодержатель) та Закритим акціонерним товариством "Дзержинськсервіс" (далі - іпотекодавець) було укладено іпотечний договір (далі - іпотечний договір, а. с. 42 - 50 у т. 1), відповідно до умов якого ЗАТ "Дзержинськсервіс" з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором № 21 від 09.07.2007, укладеним між банком та ОСОБА_4, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку нерухоме майно разом з усіма його приналежностями, а саме: нежитлову нерухомість - комплекс, частину майнового комплексу зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 1183,10 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: частину будинку комбінату ПОН загальною площею 464,3 кв.м, адмінбудинок, загальною площею 670,4 кв.м, гараж загальною площею 48,4 кв.м (надалі - предмет іпотеки).

Згідно з п. 2.2 іпотечного договору нерухоме майно належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності від 18.07.2003, виданого Виконкомом Дзержинської селищної ради на підставі рішення виконкому Дзержинської селищної ради від 04.07.2003 №9. Витяг про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15008938 від 22.06.2007.

Земельна ділянка, на якій знаходиться нежитлова нерухомість знаходиться у постійному користуванні згідно Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1, виданого Дзержинською селищною Радою народних депутатів від 02 лютого 1998 року.

За п. 2.3 іпотечного договору, вартість нежитлової нерухомості, що є предметом іпотеки, згідно зі звітом про експертну оцінку від 15.06.2007, складеного суб'єктом оціночної діяльності ПП "Житомирське експертне бюро" (сертифікат № 3640/05 від 07.06.2005), становить 1666758,00 грн.

Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 1419050,00 грн (п. 2.3.3 іпотечного договору).

Підпунктом 4.1.5 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку (терміну) виконання зобов'язання (або тієї чи іншої його частини) воно не буде виконане.

Згідно з п. 4.1.6 іпотечного договору, у разі порушення позичальником зобов'язання за кредитним договором чи іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, а також інших обов'язків іпотекодавця/позичальника, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У відповідності до п.п. 6.2, 6.3 іпотечного договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язання (яким в розумінні п.1.2 договору іпотеки є зобов'язання позичальника за кредитним договором, а також зобов'язання іпотекодавця за цим договором) в цілому або в частині, а також, у інших випадках, передбачених цим договором, кредитним договором або чинним законодавством, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством.

Іпотекодержатель вправі задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги, передбачені кредитним договором та цим договором, у повному обсязі.

Пунктом 7.5 іпотечного договору деталізовано вимоги, які іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки, які включають, зокрема, сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

За змістом п. 7.2 іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі:

- рішення суду;

- виконавчого напису нотаріуса;

- переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору;

- продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору.

Відповідно до п.7.3. договору іпотеки, іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, в передбачених п.7.2. цього договору.

Іпотечний договір підписано та скріплено печатками сторін, 09.07.2007 посвідчено державним нотаріусом Дудкою В.М. Романівської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 1074.

Судом встановлено, що банк належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором № 21 від 09.07.2007 та надав позичальнику (ОСОБА_4) грошові кошти у сумі, що погоджена між ними, про що свідчать копії меморіальних ордерів № 2769 від 10.07.2007, № 2960 від 10.07.2007, № 3479 від 11.07.2007, № 4352 від 13.07.2007 (а. с. 51 - 54 у т. 1).

Позичальник, в свою чергу, свої зобов'язання за кредитним договором виконав неналежним чином.

Як вбачається із заяви ОСОБА_4 від 28.10.2015 та підтверджено розрахунком заборгованості за кредитним договором, наданим банком, останній платіж за кредитним договором № 21 від 09.07.2007 нею було здійснено 16.02.2009 (а. с. 40, 176 у т. 1).

10.06.2010 ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" листом № 40/1 направив ОСОБА_4 та ЗАТ "Дзержинськсервіс" вимогу, згідно з якої вказав, що станом на 02.11.2009 заборгованість ОСОБА_4 перед банком складає 1907705,83 грн, з яких: 1531752,30 грн заборгованість за кредитом, 268487,67 грн заборгованість за відсотками, 107465,85 грн штрафні санкції та комісійні. За ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідком порушення ОСОБА_4 зобов'язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право банку достроково вимагати повернення всієї суми заборгованості по кредиту. При цьому банк повідомив, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором № 21 від 09.07.2007 є таким, що настав, та просив сплатити заборгованість на протязі 30-ти днів (а. с. 240 у т. 2).

В матеріалах справи міститься оригінал даної вимоги від 10.06.2010 № 40/1 за підписом представника банку - ОСОБА_6

В процесі розгляду справи позивачем було надано до суду копію довіреності від 09.06.2010 на представника банку - ОСОБА_6 (дійсна до 09.06.2011), за якою йому надано право від імені ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" підписувати, подавати та отримувати будь-які документи (заяви, довідки тощо), а також виконувати інші дії, пов'язані з цією довіреністю, при веденні справ банку, у тому числі пов'язаних з представництвом інтересів банку в усіх без винятку підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх форми власності чи підпорядкування (а. с. 27 у т. 4).

В судовому засіданні представник позивача не заперечив існування вищевказаного документу від 10.06.2010 вих. № 40/1, який, до речі, був наявний в матеріалах цивільної справи № 2-614/11 за позовом банку до ОСОБА_4 та ЗАТ "Дзержинськсервіс" про стягнення боргу за кредитним договором, та про наявність якого банк не міг не знати.

Отже, жодна із сторін спору не спростовує факту направлення представником банку та отримання адресатами вимоги від 10.06.2010 вих. № 40/1 про наявність заборгованості за кредитним договором №21 від 09.07.2007 та необхідність дострокового погашення боргу, що спростовує доводи позивача про протилежне, надані ним в письмових поясненнях від 05.01.2016 вих. № 12/2-226 (а. с. 146, 147 у т. 2) під час первинного розгляду даної справи в суді першої інстанції.

У зв'язку з неоплатою боржником кредитного боргу, 10.06.2010 ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернуло до Корольовського районного суду м. Житомира з позовною заявою від 10.06.2010 вих. № 10/1 до ОСОБА_4 та ЗАТ "Дзержинськсервіс" про стягнення боргу за кредитним договором, в якій на підставі кредитного договору № 21 від 09.07.2007 та іпотечного договору від 09.07.2007 просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором станом на 02.11.2009 в сумі 1907705,83 грн, з яких: 1531752,30 грн заборгованість за кредитом, 268487,67 грн заборгованість за відсотками та 107465,85 грн штрафні санкції та комісійні (а. с. 188 у т. 1).

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29.04.2011 у справі № 2-614/11 було стягнуто з ОСОБА_4 та ЗАТ "Дзержинськсервіс" в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 1907705,83 грн. Рішення суду набрало чинності 10.05.2011 (а. с. 96, 97 у т. 2).

26.10.2011 ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29.04.2011 за позовом ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_4, ЗАТ "Дзержинськсервіс" про стягнення боргу за кредитним договором було скасовано та призначено справу до розгляду (а. с. 103, 104 у т 2).

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19.11.2013 у справі № 296/1995/13-ц позовні вимоги ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_4 та ЗАТ "Дзержинськсервіс" про стягнення заборгованості було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 та ЗАТ "Дзержинськсервіс" в солідарному порядку на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" заборгованість за кредитним договором № 21 від 09.07.2007 в сумі 1907705,83 грн та понесені судові витрати у розмірі 1820,00 грн (а. с. 101, 102 у т. 2).

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 03.04.2014 у справі № 296/1995/13-ц рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19.11.2013 в частині стягнення з ТОВ "Романівсервіс" у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в сумі 1907705,83 грн та 1820,00 грн судового збору скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову до ТОВ "Романівсервіс" про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку відмовлено. В частині стягнення боргу з ОСОБА_4 рішення залишено без змін. Підставою для відмови у задоволенні позову до ТОВ "Романівсервіс" стало те, що кредитним та іпотечним договором не передбачено, що ТОВ "Романівсервіс" та ОСОБА_4 несуть солідарний обов'язок перед банком. Отже, як зазначив суд, ТОВ "Романівсервіс", як майновий поручитель, несе відповідальність перед іпотекодавцем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно майном в межах вартості предмета іпотеки (а. с. 191, 192 у т. 1).

У своєму відзиві на позовну заяву від 02.11.2015, ТОВ "Романівсервіс" заперечує наявність боргу перед ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" посилаючись на те, що будь-які боргові зобов'язання, що випливають із кредитного договору № 21 від 09.07.2007, укладеного між банком та ОСОБА_4, до нього як правонаступника ЗАТ "Дзержинськсервіс" не перейшли.

На спростування вищевказаного слід зазначити, що згідно з протоколу загальних зборів акціонерів ЗАТ "Дзержинськсервіс" № 1/2011 від 07.07.2011, було вирішено створити внаслідок реорганізації шляхом перетворення ЗАТ "Дзержинськсервіс" у ТОВ "Романівсервіс".

У відповідності до статуту ТОВ "Романівсервіс" (а. с. 217 - 231 у т. 1) товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків ЗАТ "Дзержинськсервіс". Усе майно, права та обов'язки ЗАТ "Дзержинськсервіс" передаються за передавальним актом до ТОВ "Романівсервіс".

30.09.2011 загальними зборами акціонерів ЗАТ "Дзержинськсервіс", оформлених протоколом № 2/2011, було затверджено Передавальний акт передачі активів, капіталу, зобов'язань ЗАТ "Дзержинськсервіс" до ТОВ "Романівсервіс" станом на 30.09.2011, згідно з якого всі майнові права, грошові кошти, зобов'язання та інші права та обов'язки згідно передавального акту у зв'язку з перетворенням ЗАТ "Дзержинськсервіс" переходять до його правонаступника ТОВ "Романівсервіс" за наступним переліком, зокрема, на аркуші 4 вказано:

"Державною виконавчою службою Романівського районного управління юстиції, керуючись ст.ст.3, 18, 20, 24 ЗУ "Про виконавче провадження" відкрито виконавче провадження з виконання: виконавчого листа № 2-614/11 виданого Корольовським районним судом 27.07.2011, борг складає 1909525,83 грн, постанова ВП № 28197090 від 10.08.2011. Зазначений борг сформовано за рахунок забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № 21 від 09.07.2007, за яким позичальником є ОСОБА_4 В забезпечення виконання зобов'язань по договору ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір з ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" від 09.07.2007 згідно якого ЗАТ "Дзержинськсервіс" виступав майновим поручителем перед банком".

Передавальний акт передачі активів, капіталу, зобов'язань ЗАТ "Дзержинськсервіс" до ТОВ "Романівсервіс" станом на 30.09.2011 відповідає наданій фінансовій інформації та складений на підставі фінансової звітності (Баланс, Звіт про фінансові результати) ЗАТ "Дзержинськсервіс" станом на 30.09.2011 (а. с. 112 - 119 у т. 1).

Згідно з Передавальним актом, ТОВ "Романівсервіс" є єдиним і повним правонаступником ЗАТ "Дзержинськсервіс" щодо всіх активів, капіталу, зобов'язань акціонерного товариства, всіх кредиторів та боржників. Вказане, на думку суду, спростовує доводи ТОВ "Романівсервіс" про протилежне та засвідчує його обов'язок перед банком, що виник на підставі іпотечного договору від 09.07.2007, укладеного в забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язання по сплаті кредиту, наданого на виконання кредитного договору № 21 від 09.07.2007, борг по якому станом на визначену банком у позовній заяві дату (27.08.2015) склав 224749,06 дол. США, що еквівалентно 8471107,75 гривень, що складається з 191230,00 дол. США заборгованості за кредитом; 33519,06 дол. США відсотків за користування кредитом, а всього 224749,06 дол. США (згідно розрахунку позивача, в еквіваленті по курсу НБУ 22,623411 грн за один долар США, станом на 26.08.2015 заборгованість по тілу кредиту та відсотках становить 5084590,36 грн, штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту 3386517,39 грн (а. с. 40, 41 у т. 1).

До того ж, як зазначено у ст. 23 Закону України "Про іпотеку" , у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Слід вказати, що саме неналежне виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору № 21 від 09.07.2007р. слугувало підставою для звернення ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в серпні 2015 року з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, переданий ЗАТ "Дзержинськсервіс" (правонаступник - ТОВ "Романівсервіс") згідно іпотечного договору від 09.07.2007.

Водночас позивач просить звернути стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на майно майнового поручителя, посилаючись на ч.1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", одночасно визнаючи , що за цією нормою права звернення стягнення на предмет іпотеки має здійснюватися у позасудовому порядку (а.с. 7 у т.1).

Приписами ст.ст. 12, 13, 14, 15, 16, 20 ЦК України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду у визначений спосіб або інший спосіб, що встановлений договором або законом.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист при зверненні до суду, позивач вказав у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право та спосіб його захисту, зазначивши, що нормами чинного законодавства не виключається можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, як один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок виконання основного зобов'язання.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту виділяються способи, які застосовуються судом, та способи, які можуть бути використані сторонами правовідносин самостійно.

Суб'єкт права вільний у виборі способу захисту своїх прав, але це означає, що, вибираючи певний спосіб захисту, особа приймає на себе ризик його неефективності.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із положеннями частин другої та третьої зазначеної статті (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України Про іпотеку (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335, 344 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України Про іпотеку , 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Пунктом 7.3 іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 7.2 цього договору, зокрема, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору.

Згідно з частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами іпотечного договору, в розділі 7 міститься відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Зокрема, п. 7.4 іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього договору шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов:

"У випадку набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодавець підписанням цього іпотечного договору підтверджує свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, якого обирає іпотекодержатель для здійснення такої оцінки. Витрати щодо здійснення такої оцінки предмета іпотеки несе іпотекодавець.

Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя (придбання предмету іпотеки у власність) у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору, кредитного договору та вимоги чинного законодавства.

Іпотекодавець підписанням цього договору також засвідчує, що наявності будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового рішення іпотекодержателя про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається.

Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність мають силу правовстановлюючих документів та надають право іпотекодержателю подати заяву про реєстрацію права власності на предмет іпотеки. Право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя у порядку, що передбачений чинним законодавством України".

З аналізу наведених вище положень законодавства та іпотечного договору випливає, що існує можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, однак, хоча такий спосіб захисту права не суперечить ст. 16 ЦК України та 20 ГК України, він має бути використаний у спірних правовідносинах з урахуванням договірних зобов'язань сторін, передбачених п. 7.4 іпотечного договору.

Мова йде насамперед про можливість позасудового задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки, порядок переходу права власності на яких погоджено сторонами в умовах укладеного між ними іпотечного договору.

Поряд з вказаним в п. 7.2 іпотечного договору передбачено також право кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, що узгоджується з ч. 3 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку", та може бути здійснене за наявності інших, відмінних від зазначених у п. 7.4 договору, підстав, шляхом постановлення у рішенні способу реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів (ст. 41 Закону України "Про іпотеку"), або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, виходячи з положень частини 2 статті 16 ЦК України, статей 33, 36, частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, однак звернення стягнення шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у даних правовідносинах має здійснюватись у спосіб погоджений сторонами в іпотечному договорі, а саме в позасудовому порядку, оскільки умовами договору передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, і такий спосіб захисту права передбачено іпотечним договором.

Зазначивши в іпотечному договорі всі умови переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, сторони визнали можливість саме в позасудовому порядку вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього, незалежно від наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду.

Оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження, зокрема пункт 7.4 в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України Про іпотеку ), банк не довів, що звертався до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно, та що у державного реєстратора наявні підстави для відмови в державній реєстрації, передбачені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , зокрема, у зв'язку з відмінним теперішнім власником майна від іпотекодавця за іпотечним договором, чи відмінним на даний час обсягом майна від того, що передавалося в іпотеку відповідно до вищезазначеного договору інше.

В свою чергу, Закон України Про іпотеку є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника (пункт 7 частини 1 статті 1 Закону України Про іпотеку ).

У частині 1 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" встановлено загальне правило про те, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Тобто відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку.

Таким чином, у разі невиконання основним боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання іпотекодержатель як кредитор, має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред'явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов'язань перед іпотекодержателем.

Відповідач є майновим поручителем, а тому його відповідальність перед позивачем за невиконання третьою особою умов кредитного договору № 21 від 09.07.2007р. обмежується виключно вартістю предмета іпотеки. Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 1419050,00 грн (п. 2.3.3 іпотечного договору).

Натомість позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки за вартістю 2578000,00 грн, визначеною оцінювачем в Звіті про експертну незалежну оцінку майна, та не у спосіб його продажу за рішенням суду на прилюдних торгах в порядку ст. ст. 38 , 39 Закону України "Про іпотеку", а шляхом визнання права власності на нього , посилаючись на ст. 37 цього Закону, яка не встановлює судовий порядок набуття права власності на іпотечне майно та не регулює питання визначення його вартості, що в розумінні ст. 11 цього Закону має важливе юридичне значення.

Саме тому, звернення стягнення на предмет іпотеки майнового поручителя здійснюється на підставі рішення суду, у якому на вимогу положення статті 39 Закону України "Про іпотеку" обов'язково зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Встановлення початкової ціни предмета іпотеки означає встановлення її в рішенні суду в грошовому вираженні, та визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України "Про іпотеку".

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" судова палата у цивільних справах Верховного Суду України прийшли до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону або за договірною вартістю, або шляхом оцінки (постанов ВСУ від 07.10.2015р. №6-1935цс-15).

За наведених обставин, судом не може бути прийнята до уваги визначена позивачем в односторонньому порядку вартість предмета іпотеки, що додатково спростовує доводи позивача про відповідність обраного способу захисту порушеного права, що полягає у зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду.

Також суд не погоджується із доводами позивача про те, що відбулося переривання перебігу строку позовної давності шляхом пред'явлення в цивільному судочинстві позову банку до основного боржника за кредитом, оскільки дія норми ч. 2 ст. 264 ЦК України, яка визначає підставою для переривання перебігу позовної давності пред'явлення позову до одного із кількох боржників, розповсюджується на випадки субсидіарної відповідальності осіб та на випадки, у яких виконання певного зобов'язання покладено одночасно на декількох осіб (стаття 619 ЦК України).

Частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до частини 1 статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Положеннями статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов'язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Таким чином, солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами Цивільного кодексу не передбачена. Лише солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. 2 статті 543 ЦК України).

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази погашення боржником (третьою особою) боргу за кредитним договором № 21 від 09.07.2007.

29.12.2015 Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області листом за вих. № 14733/20/33-05 повідомило позивача (банк) про те, що виконавче провадження № 28191054 стосовно виконання виконавчого листа Корольовського районного суду м.Житомира № 2-614/11 від 27.07.2011 про стягнення з ОСОБА_4 та ЗАТ "Дзержинськсервіс" на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" 1909525,83 грн перебувало на виконанні у період з 10.08.2011 по 31.11.2011. При цьому будь-яких стягнень на користь банку не проводилося (а. с. 232 у т. 2).

Тобто право позивача задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, у зв'язку з неналежним виконання боржником договірних зобов'язань щодо повернення кредиту, встановлено законом, однак наразі ж суд зазначає про помилковість обраного позивачем способу звернення стягнення на майно, а саме за рішенням суду, вимогу про задоволення якого банком заявлено з посиланням на ст. 37 ЗУ "Про іпотеку" та п. 7.4 іпотечного договору, які передбачають застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до нього права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в позові в повному обсязі.

Оскільки підставою відмови у позові є необґрунтованість позовних вимог, приписи щодо пропуску позивачем строку позовної давності, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, в даному випадку, не впливають на результат вирішення спору.

У відповідності до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

'Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10 травня 2017року.

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1 - в справу, 2-3 (сторонам) - простою,

4 - третій особі - рек. з повід.