Постанова

від 10.05.2017 по справі 910/11539/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року Справа № 910/11539/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л., суддів:Губенко Н.М., Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у місті Дніпропетровську на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 02.08.2016 у справі№ 910/11539/16 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Приватного підприємства "ФАРММАРКЕТ" прозобо'язання вчинити дії

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Гуйван Т.П.,

- ПП "ФАРММАРКЕТ" Скляр К.А.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.08.2016 у справі №910/11539/16 (суддя Головатюк Л.Д.) частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (надалі позивач/ПАТ "Державний Ексімбанк України"/скаржник) до Приватного підприємства "ФАРММАРКЕТ" (надалі відповідач/ПП "Фарммаркет"); за рішенням, зобов'язано ліквідаційну комісію відповідача включити до проміжного ліквідаційного балансу ПП "Фарммаркет") грошові вимоги позивача в сумі простроченої заборгованості за основним боргом у розмірі 2 978 060,16 грн., пені за простроченим основним боргом за період з 03.06.2014 по 31.03.2015 у розмірі 733 958,53 грн., 3% річних за період з 03.06.2014 по 31.03.2015 у розмірі 73 758,71 грн., інфляційних втрат від прострочення виконання зобов'язання за відступленими правами грошової вимоги за період з 03.06.2014 по 28.02.2015 у розмірі 616 792,36 грн., а також стягнуто з відповідача судовий збір у сумі 759,83 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 (судді: Зубець Л.П., Зеленін В.О., Алданова С.О.) вказане рішення місцевого господарського суду змінено, викладено пункти 1-4 резолютивної його частини в іншій редакції, зобов'язано ліквідаційну комісію відповідача включити до проміжного ліквідаційного балансу також 18 270,00 грн. судових витрат.

До Вищого господарського суду України із касаційною скаргою на прийняті у даній справі судові рішення, звернувся позивач; в касаційній скарзі скаржник просить скасувати прийняті у даній справі судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про зобов'язання ліквідаційної комісії відповідача включити до проміжного ліквідаційного балансу відповідача грошові вимоги позивача в сумі 7 985 042,16 грн., яка складається з: заборгованості за основним боргом у розмірі 2 978 060,16 грн., пені за простроченою заборгованістю за період з 03.06.2014 по 16.05.2016 у розмірі 2 441 545,18 грн., 3% річних від суми простроченої заборгованості за основним боргом за період з 03.06.2014 по 16.05.2016 у розмірі 803 755,75 грн., інфляційних втрат від простроченої суми заборгованості за період з 03.06.2014 по 30.04.2016 у розмірі 1 743 411,07 грн.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що йому стало відомо про те, що відповідач перебуває в стадії припинення. На звернення позивача до відповідача із кредиторською вимогою, відповіді отримано не було; більш того, з вузла спецзв'язку ДП спецзв'язку на адресу позивача надійшло поштове повернення - кредиторська вимога позивача на ім'я відповідача із позначкою "по адресу нет", незважаючи на те, що відповідна вимога була направлена на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що й спричинило звернення до суду із даним позовом.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір, встановили наступне:

- 04.06.2013 між позивачем, як фактором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю", як клієнтом, було укладено договір факторингу №50513Y8 (далі договір факторингу);

- згідно з п.п. 1.1, 1.3, 1.4 договору факторингу факторингом є послуга, що надається фактором клієнту та полягає у передачі або зобов'язанні передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату з одночасним відступленням клієнтом або його зобов'язанням відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника на умовах, визначених цим договором. Боржником є суб'єкт підприємницької діяльності - резидент України, права грошової вимоги до якого відступаються клієнтом фактору згідно з цим договором, визначений у переліку боржників. Перелік боржників - це список боржників, визначений додатковою угодою до цього договору, що укладається сторонами по формі додатку 1 до цього договору;

- відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору факторингу клієнт відступає факторові право грошової вимоги до боржників, визначених у переліку боржників, а фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта на умовах цього договору в межах лімітів боржників та індивідуального ліміту клієнта на строк, визначений у п.2.5 договору факторингу за плату, визначену в п.2.4 договору факторингу. За цим договором здійснюється факторинг, забезпечений порукою клієнта. Протягом строку дії цього договору кожне право грошової вимоги до боржника вважається придбаним фактором (відступленим клієнтом) з дати підписання сторонами відповідної додаткової угоди з реєстром, але не раніше дати сплати фактором клієнту суми фінансування;

- порядок здійснення розрахунків визначений в п.5.3 договору факторингу, згідно з п.п.5.3.1 якого фактор не пізніше банківського дня, наступного за днем укладення сторонами додаткової угоди з реєстром, перераховує клієнту суму фінансування за кожним зазначеним у ньому правом грошової вимоги у розмірі, визначеному в реєстрі, на поточний рахунок клієнта, зазначений у пп.3.2.1 цього договору;

- відповідно до умов договору факторингу між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекуперація Свинцю" було укладено додаткову угоду №1/1 від 04.06.2013, в якій визначено перелік боржників із зазначенням ліміту боржника і до якого (переліку) також було включено ПП "Фарммаркет" (відповідача);

- до переліку боржників протягом 2013-2014 років вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод №1/2 від 14.08.2013, №1/3 від 14.11.2013 та №1/4 від 28.02.2014 до договору факторингу;

- ТОВ "Рекуперація Свинцю" листом від 03.03.2014 №1-14/21 повідомило відповідача про укладення договору факторингу, на умовах якого буде відбуватися відступлення позивачу, як фактору, прав грошової вимоги щодо платежів за відвантажену боржнику продукцію за договором поставки №93Р-13/АКБ від 20.12.2013, та вказало про необхідність здійснення подальших платежів за договором поставки на користь позивача за реквізитами, зазначеними у даному листі;

- крім того, факт відступлення TOB "Рекуперація Свинцю" на користь позивача своїх прав вимоги оплати за поставлену продукцію згідно з договором поставки в сумі 2 978 060,16 грн. підтверджується додатковими угодами з реєстрами, видатковими накладними за договором поставки з відміткою клієнта про переуступлення позивачу прав за цими накладними, що направлялись боржнику (відповідачу) 21.03.2014;

- 06.03.2014 відповідно до укладених між позивачем та ТОВ "Рекуперація Свинцю" додаткових угод з реєстрами позивачем було надано фінансування ТОВ "Рекуперація Свинцю" у сумі відступлених йому прав грошових вимог до боржника (відповідача) за договором поставки, що підтверджується випискою по рахунку № 2030604015506 за період з 06.03.2014 по 12.08.2014 в розрізі дебітора - ПП "ФАРММАРКЕТ", з відображенням всіх операцій по зарахуванню позивачем сум фінансування на поточний рахунок ТОВ "Рекуперація Свинцю" №2600500015506;

- шляхом направлення відповідачу листів-повідомлень від 06.03.2014 №050/25-549, від 06.03.2014 №050/25-549/1 та від 06.03.2014 №050/25-548 позивач повідомив відповідача про суми відступлених йому клієнтом (ТОВ "Рекуперація Свинцю") грошових вимог за договором поставки;

- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2015 у справі №904/7748/14 частково задоволений позов ПАТ "Укрексімбанк" до, зокрема, ПП "Фарммаркет" про стягнення заборгованості за договором факторингу №50513Y8 від 04.06.2013, стягнуто з ПП "Фарммаркет" на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованість за вказаним договором, що складається з: 2 978 060,16 грн. простроченої заборгованості за основним боргом (заборгованість за відступленим позивачу правом грошової вимоги до боржника - Приватного підприємства "Фарммаркет" по сплаті за поставлений товар), 733 958,53 грн. пені, нарахованої на заборгованість за основним боргом за період 03.06.2014 по 31.03.2015; 73 758,71 грн. 3% річних з суми простроченого зобов'язання за відступленими правами грошової вимоги за період з 03.06.2014 по 31.03.2015; 616 792,36 грн. інфляційних втрат від прострочення виконання зобов'язання за відступленими правами грошової вимоги за період з 03.06.2014 по 28.02.2015, а також 18 270,00 грн. судових витрат;

- вказане судове рішення набрало законної сили 15.03.2016, проте, на момент розгляду даної справи ще не виконано відповідачем;

- - з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивачу стало відомо, що відповідач перебуває в стані припинення;

- 18.05.2016 позивач направив відповідачу вимогу №050-14/375, в якій зазначав про те, що за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем останнім здійснено нарахування пені на підставі п.6.2 договору поставки за період з 01.05.2014 по 16.05.2016, 3% річних за період з 01.04.2014 по 16.05.2016 та інфляційних втрат за період з 01.04.2015. по 30.04.2016, що разом із сумами, присудженими до стягнення судовим рішенням у справі №904/7748/14 від 15.10.2015, становить 7 966 772,16 грн. та просив включити до проміжного ліквідаційного балансу відповідача грошові вимоги позивача в сумі 7 966 772,16 грн.;

- вказана вимога №050-14/375 повернулася на адресу позивача у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною позивачем адресою. При цьому позивач наголошував на тому, що вимога направлялася ним саме за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Місцевий господарський суд, врахувавши наведені обставини, прийшов до висновку про часткове задоволення позову, а саме: в частині зобов'язання відповідача включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторські вимоги позивача у розмірі, встановленому у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2015 у справі №904/7748/14, а саме: основний борг у розмірі 2 978 060, 16 грн., 733 958,53 грн. пені за простроченим основним боргом за період з 03.06.2014 по 31.03.2015; 73 758,71 грн. 3% річних з суми простроченого зобов'язання за відступленими правами грошової вимоги за період з 03.06.2014 по 31.03.2015; 616 792,36 грн. інфляційних втрат від прострочення виконання за відступленими правами грошової вимоги. Крім того, стягнуто з відповідача судовий збір в розмірі 759,83 грн. за розгляд даної справи. В іншій частині позовних вимог відмовлено з тих підстав, що заявлені позивачем вимоги не є безспірними, оскільки відсутнє судове рішення, яким би був встановлений їх розмір; в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача включити до проміжного ліквідаційного балансу інфляційні втрати, 3% річних, місцевий господарський суд зазначив, що періоди, за які заявлені позивачем відповідні вимоги у даній справі є ідентичними періодам, за які вказана відповідальність за порушення виконання грошового зобов'язання була стягнута у справі №904/7748/14, а тому, в їх задоволенні також слід відмовити.

Апеляційний господарський суд, переглянувши в апеляційному порядку вказане рішення місцевого господарського суду по суті розглянутих ним позовних вимог, погодився із їх частковим задоволенням; водночас, змінив резолютивну частину рішення місцевого господарського суду та зобов'язав ліквідаційну комісію відповідача включити до ліквідаційного балансу судові витрати у розмірі 18 270,00 грн., які були стягнуті з відповідача у справі №904/7748/14. Крім того, апеляційний господарський суд не погодився із висновком суду першої інстанції про те, що періоди, за які заявлені до включення до проміжного ліквідаційного балансу інфляційних втрат та 3% річних, є ідентичними періодам, за які у справі №904/7748/14 були стягнуті інфляційні втрати та 3% річних. Проте, відмовив у їх задоволенні з підстав відсутності судового рішення, яким би був встановлений їх розмір і такі б вимоги вважалися безспірними.

Вищий господарський суд України, враховуючи межі оскарження позивачем прийнятих у даній справі судових рішень (в частині відмови у задоволенні позову) не може погодитися із такими висновками суду місцевого господарського суду та господарського суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Частинами 5, 6 ст. 105 ЦК України строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Відповідно до ч. 8 ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Згідно з ч. 3 ст. 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилось після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичною особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Як вказувалося вище, та встановлено судами, позивачем дотримано строки на звернення до суду із відповідним позовом про зобов'язання включити його кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу, які (кредиторські вимоги) складаються як і з основної суми заборгованості по кредиту, так і 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Водночас, жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду із позовом про встановлення дійсного розміру кредиторської заборгованості боржника, а також інших нарахувань, до звернення із позовом до суду про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Саме у справі про наявність або відсутність підстав для задоволення позову про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника, досліджуються питання наявності заборгованості, її розміру, тощо, а тому, висновок місцевого господарського суду, з яким погодився апеляційний господарський суд, про безпідставність заявлених позивачем вимог в частині включення до ліквідаційного балансу заборгованості зі сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих на розмір основної заборгованості, розмір яких не був встановлений рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2015 у справі №904/7748/14, є передчасним.

Так, відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з приписами ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

За умовами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 12.09.2011 у справі №6/433-42/183).

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що рішення суду про стягнення заборгованості саме по собі не породжує цивільні права та обов'язки, та є засобом примусового виконання існуючого у відповідача обов'язку, що виник з договору, відтак, ухвалення судом рішення про стягнення з боржника заборгованості не змінює строків виконання грошових зобов'язань, встановлених у договорі, та критерії визнання таких зобов'язань належним чином виконаними. Кошти боржник має сплатити за час прострочення по день надходження коштів на рахунок кредитора, оскільки саме в цей день припинилось порушення майнових прав та інтересів кредитора, а боржник є таким, що виконав грошові зобов'язання за договором належним чином, і це зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 04.07.2011 у справі № 13/210/10).

Тобто, із наведеного слідує, що постановлення судового рішення за умови його невиконання боржником, не є підставою для припинення зобов'язань між сторонами і надає право кредитору на нарахування на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних та 3% річних і після прийняття судового рішення.

Апеляційний господарський суд, правомірно зазначив про те, що місцевий господарський суд прийшов до невірного висновку про те, що періоди, за які були стягнуті 3% річних, інфляційні втрати у вказаній справі, співпадають з періодами, за які нараховані 3% річних та інфляційні у даній справі, а тому, в їх задоволенні слід відмовити, проте, не зробив відповідних висновків з урахуванням вищенаведених норм та положень, відносно правомірності їх заявлення та наявності чи відсутності підстав для їх задоволення.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 111 7 ГПК України).

Встановлення зазначених вище обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду в частині відмови в задоволенні позову про зобов'язання включити до проміжного ліквідаційного балансу відповідача кредиторські вимоги позивача, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін у справі, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вжити заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та прийняття відповідного рішення у відповідності з нормами процесуального та матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у місті Дніпропетровську задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2016 у справі № 910/11539/16 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у місті Дніпропетровську до Приватного підприємства "ФАРММАРКЕТ", а справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 у справі №910/11539/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

Т.П. Козир