Постанова

від 23.05.2017 по справі 903/697/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року Справа № 903/697/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Г. Коробенка

за участю представників: позивача Замлинський С.С. - дов. від 10.01.17 відповідача Кацалап А.А. - дов. від 23.01.17, третьої особи розглянувши матеріали касаційної скарги не з'явились (про час і місце повідомлені належно) Товариства з обмеженою відповідальністю "Цунамі" на постановувід 25.01.2017 Рівненського апеляційного господарського суду у справі№903/697/16 господарського суду Волинської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Цунамі"

до за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивачаМалого приватного підприємства "Оксеол" Рожищенської міської ради прозобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ТОВ "Цунамі" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом до МПП "Оксеол" про зобов?язання відповідача знести аварійну будівлю котельні (С-3), що знаходиться за адресою: вул. Селянська, 46, м. Рожище, Волинської області, на підставі статей 20, 133, 147 Господарського кодексу України, статей 15, 16, 386, 391 Цивільного кодексу України.

Позивач в обґрунтування позову посилався на те, що він є власником земельної ділянки, розташованої на вул. Селянській, 48, в м. Рожище, а відповідач - власником котельні на суміжній земельній ділянці на вул. Селянській, 46, в м. Рожище.

Проте відповідач не виконує свого обов'язку з утримання спірної аварійної будівлі та внаслідок цього на земельну ділянку позивача потрапляють уламки будинку та будівельне сміття, що становить загрозу життю та здоров'ю працівників позивача і їх майну. Відтак, на думку позивача, наведене є підставою для знесення спірної будівлі котельні відповідачем.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у позові з огляду на його необґрунтованість і недоведеність.

Він вважав, що позивачем не доведено в чому полягає порушення його прав та інтересів з боку відповідача, наголошував на необхідності дотримання принципу "втручання у мирне володіння майном".

Відповідач також вказував на те, що завдання шкоди працівникам позивача і стороннім відвідувачам є неможливим, оскільки земельна ділянка, на якій розташована котельня, межує із землями загального користування, відстань до яких від котельні становить близько 10 метрів, та з земельною ділянкою позивача, відстань до якої становить близько 12 метрів.

У додаткових поясненнях відповідач вказував на те, що придбавши земельну ділянку, на якій розташована спірна будівля, розпочав роботи з огородження території та підготовку до реконструкції будівлі.

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.11.2016 р. (суддя Бондарєв С.В.) у позові відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.

Місцевий господарський суд зазначив, що позивач без погодження з відповідачем на території останнього розмістив та зберігає товари і відходи деревинно-обробної промисловості, металобрухт та без дозволу відповідача там знаходяться працівники позивача, а відтак можлива небезпека для транспорту і працівників позивача може виникати лише внаслідок самовільного використання позивачем чужої земельної ділянки і чужого майна.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що заявивши вимогу про знесення будівлі (котельні С-3) позивач фактично просить суд позбавити відповідача права власності на майно, набуте на законних підставах, що не ґрунтується на приписах статті 321 Цивільного кодексу України. При цьому, власник нерухомого майна вправі сам приймати рішення щодо власного майна, як саме здійснювати капітальний ремонт чи реконструкцію належного йому майна.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду (судді: Грязнов В.В., Розізнана І.В., Мельник О.В.) від 25.01.2017 р. рішення господарського суду Волинської області від 16.11.2016 р. було залишено без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу ТОВ "Цунамі" - без задоволення.

ТОВ "Цунамі" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 р. та рішення господарського суду Волинської області від 16.11.2016 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 3, 8, 41 Конституції України, статей 20, 133, 147 Господарського кодексу України, статей 319, 322, 386, 391 Цивільного кодексу України.

Скаржник наголошує на тому, що відповідач, як власник аварійної будівлі, не виконує свого обов'язку з утримання її у належному стані, що створює загрозу для життя і здоров'я працівників позивача та у зв'язку з чим спірна будівля підлягає знесенню.

На думку скаржника, господарськими судами було необґрунтовано відхилено клопотання позивача про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи спірної будівлі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні в режимі відеоконференції представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановили господарські суди та вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2007 р. МПП "Оксеол" набуло права власності на нерухоме майно (котельня (С-3) на земельній ділянці, що розташована за адресою: Волинська обл., м. Рожище, вул. Селянська, буд. 46. Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано у Єдиному державному реєстрі нерухомих прав на майно 24.03.2010 р.

На підставі договору купівлі-продажу від 25.06.2007 р. №1743 ВЕР882106 ТОВ "Цунамі" набуло права власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Рожище, вул. Селянська, 48, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку №539868. На вказаній земельній ділянці розташоване нерухоме майно, яке належить товариству, а саме: корпус №5 "З-2", загальною площею 2 238,2 м 2 .

09.08.2013 р. МПП "Оксеол" та Рожищенська міська рада в присутності власників суміжних земельних ділянок: ТОВ "Агер", ТОВ "Цунамі" (позивача) та Рожищенської міської ради - склали акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, яким визначили межі земельної ділянки у м. Рожище, на вул. Селянській, 46, загальною площею 0,9080 га, кадастровий номер 0724510100:01:019:0039.

Водночас в процесі розгляду спору господарськими судами було встановлено, що на підставі рішення Рожищенської міської ради №10/15 від 16.08.2016 р. МПП "Оксеол" 11.10.2016 р. уклало з Рожищенською міською радою договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким набуло у власність земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Рожище, вул. Селянська, 46, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.10.2016 р.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги ТОВ "Цунамі" про зобов?язання МПП "Оксеол" знести належну останньому будівлю - котельню (С-3), що знаходиться за адресою: вул. Селянська, 46, м. Рожище, Волинської області, на підставі статей 20, 133, 147 Господарського кодексу України, статей 15, 16, 386, 391 Цивільного кодексу України.

Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій визнали позовні вимоги необґрунтованими.

Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через приписи статті 1 Господарського процесуального Кодексу України згідно яких підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання.

В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Разом з тим, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України, за приписами якої способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

За приписами статті 386 названого Кодексу передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, у розумінні наведених норм власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Як вже зазначалося позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що спірна будівля (котельня) відповідача є аварійною та загрожує життю та здоров'ю працівників позивача і їх майну у зв'язку з потраплянням на ділянку останнього уламків будинку, будівельного сміття, а тому така будівля підлягає знесенню відповідачем.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, з'ясувавши характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права (інтересу) позивача, господарські суди не встановили порушення чи можливого порушення цивільного права позивача, за захистом якого він у даному випадку звернувся до суду.

Господарські суди попередніх інстанцій визнали недоведеним завдання шкоди працівникам позивача і стороннім особам через ймовірне потрапляння будівельного сміття і уламків будівлі на територію позивача, оскільки, як з'ясували суди, доступ в зону спірних конструкцій відповідача віддалений від земельної ділянки позивача та від земель загального користування, а доказів в підтвердження протилежного позивач суду не надав.

Разом з тим, здійснюючи судовий розгляд, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що позивач без погодження з відповідачем і дозволу останнього розміщає та зберігає товари і відходи деревинно-обробної промисловості, піддони, металобрухт, деталі та запчастини для виробничих ліній на території відповідача, а також там перебувають працівники позивача, тому можлива небезпека у даному випадку пов'язана саме з самовільним використанням позивачем чужої земельної ділянки і майна.

Господарські суди, надавши, окрім іншого, оцінку висновку експертного дослідження №О-88/1 від 22.08.2016 р., складеного на замовлення самого позивача Волинською торгово-промисловою палатою, також врахували, що вказаний висновок не містить посилань щодо необхідності знесення спірної будівлі, в ньому вказано про необхідність проведення капітального ремонту з підсиленням або заміною пошкоджених конструкцій в цілому чи окремих елементів.

Крім того, як було встановлено господарськими судами, відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку, на якій розташована спірна котельня, та розпочав роботи з огородження її території, периметр земельної ділянки промарковано стрічкою та інформаційними табличками, відповідачем також замовлені роботи з реконструкції будівель, про що повідомлено суміжних власників та міську раду.

За приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 321 Цивільного кодексу України встановлює принципи непорушності права власності. У відповідності до приписів наведеної норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.

Враховуючи обставини встановлені судами та наведені приписи законодавства, господарські суди правомірно відмовили у задоволенні позову, з підстав заявлених позивачем.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду відповідно до поданої касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували спірні правовідносини, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Посилання скаржника на необґрунтовану, на його думку, відмову господарських судів у призначенні експертизи, визнаються неспроможними, оскільки судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, чого господарськими судами попередніх інстанцій встановлено не було. Як убачається з матеріалів справи, суди розглянули відповідне клопотання позивача та навели обґрунтовані мотиви за якими його відхилили.

Інші доводи касаційної скарги теж визнаються неспроможними, оскільки не спростовують встановленого господарськими судами та вони стосуються переоцінки доказів у справі, яка, за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, і те, що порушень чи неправильного застосування судами норм чинного законодавства не виявлено, правових підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 р. у справі №903/697/16 та рішення господарського суду Волинської області від 16.11.2016 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Г. Коробенко