Постанова

від 31.05.2017 по справі 920/681/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року Справа № 920/681/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідача), Алєєвої І.В., Рогач Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумські телекомсистеми" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 у справі№920/681/16 Господарського суду Сумської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумські телекомсистеми" доПіщанської сільської ради провизнання переважного права на поновлення строку дії договорів оренди землі У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Нестеренко А.В. (адвокат, ордер №3 від 17.03.2017);

від відповідача: не з'явилися;

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумські телекомсистеми" (далі - ТОВ "Сумські телекомсистеми", позивач, скаржник) звернулося до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просило, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, визнати укладеними Додаткові угоди до двох договорів оренди землі від 26.04.2011 щодо продовження дії вказаних угод в редакції запропонованій позивачем.

Рішенням господарського суду Сумської області від 06.12.2016 позов задоволено на підставі ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі", позаяк судом встановлено, що позивач продовжує користуватись спірними земельними ділянками належно виконуючи умови договорів оренди і, упродовж місяця після закінчення дії вказаних угод, орендодавець не повідомив орендаря про його відмову від пролонгації спірних правочинів.

Харківський апеляційний господарський суд постановою від 27.02.2017 перевірене рішення місцевого суду скасував, в позові відмовив. Апеляційна інстанція визнала, що позивачем пропущено передбачений договорами оренди двомісячний строк для направлення повідомлення про продовження дії договорів що, відповідно до ч.ч.1-2 ст.33 Закону України "Про оренду землі", має наслідком втрату орендарем переважного права на укладення договору оренди. Відтак суд визнав, що продовження користування спірними земельними ділянками не є належною юридичною поведінкою сторони, а є безпідставним утриманням ділянок, тому не надає колишньому орендарю права на продовження оренди на підставі ч.6 ст.33 вказаного Закону.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумські телекомсистеми" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову у справі скасувати, залишивши рішення місцевого господарського суду без змін. Скаржник вважає, що апеляційною інстанцією неправильно застосовано ч.6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", позаяк положеннями ч.1 ст. 33 названого Закону позивач свої вимоги не обґрунтовував, а тому застосування судом до спірних правовідносин ч.2 вказаної статті також вважає помилковими. Відтак, на думку скаржника, саме судом першої інстанції вірно застосовані норми права, котрі відповідають обставинам даного спору.

Від Піщанської сільської ради відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної постанови, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

При розгляді даного спору встановлено, що між ТОВ "Сумські телекомсистеми", як орендарем та Піщанською сільською радою (далі - орендодавець, відповідач, Рада) 26.04.2011 укладено два договори оренди землі, згідно умов яких відповідач передав в користування позивачеві земельну ділянку загальною площею 0,0050 га, за адресою: м. Суми, Ковпаківський район, с. Піщане, вул. Леніна, 7 та земельну ділянку загальною площею 0,0052 га, за адресою: м. Суми, Ковпаківський район, с. Піщане, вул. Шкільна, 41а.

Пунктом 8 договорів визначено, що договори укладено на 5 років до 26.04.2016. Після закінчення строку дії договору позивач має переважне право на поновлення договору на новий строк. У цьому разі позивач повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово про намір продовжити його дію.

Позивач 18.03.2016 звернувся до відповідача із листами від 16.03.2016 про поновлення дії вищевказаних договорів разом із проектами додаткових угод, проте підписаних орендодавцем примірників додаткових угод про поновлення договорів або вмотивованої відмови у їх пролонгації позивач не отримав, тому продовжував користуватись спірними ділянками.

Разом з тим судами встановлено, що заяви ТОВ "Сумські телекомсистеми" про поновлення строку договорів оренди були розглянуті на сесії Піщанської сільської ради 22.04.2016, за наслідками чого прийнято рішення про відмову у продовженні спірних договорів.

Вказані обставини у їх сукупності і стали підставою для заявлення даного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, скасовуючи рішення суду першої інстанції, який визнав договори поновленими з підстав відповідності обставинам, що склались між сторонами, положенням ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі", апеляційна інстанція виходила з того, що позивач безпідставно продовжив користуватись спірними земельними ділянками, оскільки, звертаючись з заявою про продовження договорів оренди, пропустив встановлений для цього умовами договору строк.

Такі висновки апеляційного господарського суду визнаються Вищим господарським судом України передчасними, позаяк судом не враховано, що за змістом ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою.

Фактично це можливість володіти та користуватись орендованою земельною ділянкою шляхом здійснення конкретних дій - реалізації такої можливості (правореалізації).

Порядок, умови і правові конструкції поновлення договору оренди землі унормовані у ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Так, у ч.ч. 1 - 5 ст. 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Приписи статей 319, 626 ЦК України свідчать про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", можлива за умови дотримання встановленої цією нормою певної процедури і строків, зокрема своєчасного звернення з проектом додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди землі і безпосередньо пов'язана з волевиявленням сторін.

Другою правовою конструкцією є пролонгація договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі (ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

У цьому випадку також передбачено укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, яке здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Отже, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" містить дві різні правові конструкції, а зміст права, підстави та обставини для захисту переважного права орендаря, яке виникає відповідно до частин 1-5 зазначеної статті, не є тотожними змісту та підставам захисту його права, яке виникає за частиною 6 цієї ж статті.

З матеріалів справи слідує, що позивач, як на підставу своїх вимог, посилався саме на ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", тому твердження апеляційного господарського суду про те, що орендарем пропущено передбачений договорами двомісячний строк для звернення з заявою про пролонгацію правочинів, по-перше, не є визначальним при розгляді позову заявленого на підставі ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі", позаяк встановлення вказаних обставин не входить до предмета доказування у такій категорії спорів, а по-друге, ч.2 названої статті унормовує, що вказаний строк визначається умовами договору але не може бути меншим місяця до закінчення строку угоди. Тобто, законом передбачено граничний місячний термін для звернення орендаря з листом-повідомленням та проектом додаткової угоди, і саме його порушення тягне за собою втрату останнім переважного права на пролонгацію договору оренди на підставі ч.1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Поряд з цим судом не враховано, що ч.6 ст. 33 вказаного Закону застосовується у випадку бездіяльності як орендаря - в частині повідомлення контрагента про намір продовжити користуватись об'єктом оренди, так і орендодавця - відсутність заперечень щодо продовження користування орендарем земельною ділянкою.

Натомість у даній справі суди встановили, що мали місце як направлення заяви орендарем, так і її розгляд орендодавцем з прийняттям відповідного рішення, котре є чинним і в судовому порядку не скасовано, отже є обов'язковим до виконання, що в свою чергу свідчить про правовідносини сторін, до яких слід застосовувати правила ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

При цьому слід врахувати, що ч.5 ст. 33 названого Закону передбачає місячний термін для розгляду орендодавцем листа - повідомлення орендаря про поновлення договору оренди землі й проекту додаткової угоди, однак граничні терміни направлення орендарю листа-повідомлення про наслідки розгляду його заяви шляхом прийняття відповідного рішення, вказана норма не встановлює.

З матеріалів справи вбачається, що упродовж всього розгляду справи відповідач вказував, що 26.04.2016 рішення Ради від 22.04.2016 про відмову у продовженні спірних договорів було вручено уповноваженій особі позивача, гр. ОСОБА_5.

Матеріали справи також свідчать про наявність акта за підписом секретаря Піщанської сільської ради, який приєднаний до матеріалів справи на стадії апеляційного провадження, щодо вручення 26.04.2016 гр.ОСОБА_5 рішення Ради від 22.04.2016, щодо якого в порушення вимог ст.ст. 43, 101, 105 ГПК України апеляційний господарський суд обґрунтувань стосовно його прийняття або відхилення та його оцінки при розгляді спору не навів.

Таким чином, поза межами судового дослідження залишились питання:

- яка правова конструкція ст. 33 Закону України "Про оренду землі" підлягає застосуванню до даних правовідносин за обставин, що склались між сторонами;

- чи мали місце в розумінні ч.2 ст.34 ГПК України обставини щодо вручення копій рішень Ради уповноваженому представнику орендаря та чи мають вони юридичне значення для розгляду обґрунтованого положенням ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі" позову з урахуванням фактичних правовідносин сторін, порядок врегулювання яких передбачено ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Постанова у справі цим вимогам не відповідає, позаяк прийнята за неповного дослідження всіх обставин даного спору.

Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, постанова у справі підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 у справі №920/681/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: І.В. Алєєва

Л.І.Рогач