Постанова

від 01.06.2017 по справі 904/988/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2017 року Справа № 904/988/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Березкіної О.В. (доповідач)

суддів Дарміна М.О., Іванова О.Г.

при секретарі: Логвіненко І.Г.

за участю представників сторін:

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність №ББУ/ПУ439/ВП/16 від 06.12.2016 р., ;

представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року у справі № 904/988/17

За позовом: Приватного підприємства "Агенція "ВАН", м. Павлоград Дніпропетровської області

до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", м. Павлоград Дніпропетровської області

про стягнення 61 059,87 грн.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови ( ст..ст.85,99,105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року у справі № 904/988/17 ( суддя Євстигнеєва Н.М.) позовні вимоги приватного підприємства Агенція ВАН - задоволені частково.

Суд замінив відповідача - Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" на Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" та стягнув з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь приватного підприємства "Агенція "ВАН" заборгованість у сумі 24 832,32 грн., три відсотки річних у сумі 1 630,77грн., втрати від інфляції у сумі 12 657,88грн.

В іншій частині в задоволенні позову - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - публічне акціонерне товариство ДТЕК Павлоградвугілля звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про залишення без розгляду позову приватного підприємства Агенція ВАН про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своєї скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вважає, що суд не прийняв до уваги той факт, що відповідачем було подано до господарського суду Дніпропетровської області позовну заяву до приватного підприємства Агенція ВАН про внесення змін до договору від 29 лютого 2012 року № 12-16/618-КП, а саме внесення змін до пункту 5.2 в частині строків розрахунку за поставлену продукцію, у випадку задоволення якого предмет спору по даній справі буде відсутній.

З урахуванням того, що позовна заява, зазначена вище, є пов'язаною, то суд першої інстанції повинен був зупинити провадження у справі № 904/988/17, до розгляду господарським судом Дніпропетровської області пов'язаної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Приватного підприємства "Агенція "ВАН" про внесення змін до договору.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2017 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду, розгляд справи було призначено у судовому засіданні на 01 червня 2017 року.

Представник відповідача ( скаржник) в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року по справі № 904/988/17 скасувати та прийняте нове рішення, яким залишити без розгляду позов приватного підприємства Агенція ВАН про стягнення заборгованості.

Представник позивача в судове засідання не з явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчить рекомендоване повідомлення а.с.154).

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови).

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, за відсутності представника позивача - приватного підприємства Агенція ВАН , оскільки про час та місце розгляду справи він повідомлений в належний спосіб, у справі достатньо матеріалів для розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 29 лютого 2012 року між публічним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (покупець) та приватним підприємством "Агенція "ВАН" (постачальник) укладений договір №12-16/618-КП, відповідно до умов якого (п.1.1.) в порядку і на умовах передбачених цим договором, постачальник зобов'язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (в подальшому - продукція), в асортименті, кількості, в строки, за ціною і якісними характеристиками, погодженими сторонами в договорі та специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію, що поставляється в його власність продукцію у відповідності з умовами цього договору (п.1.2. договору).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк дії договору встановлюється до 31.12.2012 включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за цим договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.8.1. договору).

Додатковою угодою до договору від 31 грудня 2013 року сторони продовжили термін дії договору до 31.12.2014 включно.

Розділом 5 договору визначено ціну та порядок розрахунків.

Ціни на продукцію, що поставляється постачальником встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до цього договору. Загальна вартість кожної партії продукції, що поставляється постачальником за цим договором зазначається у відповідних специфікаціях до договору (п. 5.1 договору).

Сторонами підписані Специфікації до договору поставки продукції:

від 05.06.2014 на суму 2 303,65 грн. з урахуванням ПДВ;

від 12.06.2014 на суму 15 468,49 грн., з урахуванням ПДВ;

від 15.06.2014 на суму 573,04 грн., з урахуванням ПДВ;

від 06.08.2014 на суму 290,90 грн., з урахуванням ПДВ.;

від 02.09.2014 на суму 6 256,60 грн., з урахуванням ПДВ.

Згідно п.3 специфікацій визначено умови поставки, місце призначення поставки: DDP (Інкотермс-2010), Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Тернівська,5, ЦБ філії "ПУМТС "ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля".

Строки поставки продукції визначені в Специфікаціях. Так, згідно Специфікації від 05.06.2014 строк поставки продукції - 20.06.2014, згідно Специфікації від 12.06.2014 - строк поставки 20.06.2014, згідно Специфікації від 15.06.2014 строк поставки - 30.06.2014, згідно Специфікації від 06.08.2014 строк поставки - 30.08.2014, згідно Специфікації від 02.09.2014 строк поставки - 05.09.2014.

Розрахунки за продукцію, що поставляється постачальником за цим договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки відповідної партії продукції (п. 5.2 договору).

Розрахунки за продукцію, що поставляється постачальником за цим договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки відповідної партії продукції. У випадку якщо строк оплати припадає на вихідний / неплатіжний день, оплата здійснюється на наступний банківський день (п. 5.3 договору в редакції додаткової угоди).

Остаточні взаєморозрахунки між покупцем та постачальником здійснюються на підставі даних якості і кількості, визначених у відповідності з розділом 2 цього договору (п. 5.4 договору).

Загальна сума договору визначається загальною сумою усіх специфікацій до цього договору, але не повинна перевищувати 990 000,00 грн. з урахуванням ПДВ (п. 5.5 договору в редакції додаткової угоди).

Звертаючись до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" із позовом про стягнення заборгованості у сумі 61059,87 грн., позивач - приватне підприємство Агенція Ван , посилався на неналежне виконанням відповідачем умов договору № 12-16/618-КП від 29 лютого 2012 року в частині повної та своєчасної оплати поставленої продукції, що одночасно є підставою для стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, а саме: три відсотки річних за період прострочки з 02 листопада 2014 року по 08 січня 2017 року у сумі 12 624,00 грн. та втрати від інфляції за загальний період з вересня 2014 року по грудень 2016 року у сумі 16 148,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд першої інстанції виходив з того, що доказів оплати вартості одержаної від позивача продукції відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу у сумі 24 832,32 грн. шляхом надання належних доказів не спростував.

Відмовляючи у зупиненні провадження, господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доказів прийняття позовної заяви про внесення змін до договору поставкидо розгляду господарським судом станом на час розгляду справи (час проведення судового засідання) не надано.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

За частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

В силу приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору та вищенаведених специфікацій до договору позивач поставив відповідачу обумовлену вказаними специфікаціями продукцію у визначеній специфікаціями кількості та по встановленій специфікаціями ціні на загальну суму 24 832,32 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

№318 від 02.07.2014 на суму 15 468,49 грн.,

№324 від 07.08.2014 на суму 1 609,63 грн.,

№325 від 07.08.2014 на суму 1 206,60 грн.,

№334 від 19.08.2014 на суму 290,90 грн.,

№350 від 01.09.2014 на суму 6 256,70 грн.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

Зі змісту правової норми, наведеної у частині першій статті 692 ЦК України, вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлений інший строк оплати.

У спірних відносинах між позивачем та відповідачем був укладений Договір поставки у письмовій формі у вигляді єдиного документа, а поставка продукції позивачем відповідачу за спірними видатковими накладними здійснена на підставі зазначеного Договору.

Відтак, у зв'язку з поставкою позивачем та отриманням відповідачем продукції за спірними видатковими накладними у відповідача виник обов'язок щодо оплати їх вартості з урахуванням умов договору (п. 5.3. договору в редакції додаткової угоди), щодо строку здійснення оплати за поставлену продукцію протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки відповідної партії продукції.

Тобто, враховуючи наведені у видаткових накладних дати поставки продукції, на дату звернення позивача з позовом до суду строк оплати вартості поставленої позивачем відповідачу продукції є таким, що настав:

за видатковою накладною №318 від 02.07.2014 на суму 15 468,49 грн. - строк оплати настав 31.08.2014, який є вихідним днем. Отже строк оплати переноситься на 01.09.2014 - наступний за вихідним банківський день (п.5.3. договору поставки);

за видатковою накладною №324 від 07.08.2014 на суму 1 609,63 грн. - строк оплати настав 30.09.2014,

за видатковою накладною №325 від 07.08.2014 на суму 1 206,60 грн. - строк оплати настав 30.09.2014 ,

за видатковою накладною №334 від 19.08.2014 на суму 290,90 грн. - строк оплати настав 06.10.2014,

за видатковою накладною №350 від 01.09.2014 на суму 6 256,70 грн. - строк оплати настав 31.10.2014.

Проте, у порушення умов договору та норм діючого законодавствак, відповідач отриману продукцію не оплатив, доказів оплати вартості одержаної від позивача продукції відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу у сумі 24 832,32 грн. шляхом надання належних доказів не спростував., а тому господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення означеної суми на користь позивача.

Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

При цьому відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п.6.6. договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення оплати від вартості неоплаченої продукції.

Заявлена позивачем до стягнення пеня за несвоєчасну оплату поставленої продукції нарахована ним у сумі 7 455,55 грн. за загальний період прострочки з 02.11.2014 по 08.01.2017 (у періоді прострочки позивачем пеня нарахована за 807 днів).

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач подав до місцевого господарського суду в період розгляду даної справи заяву про застосування позовної давності відносно заявленої вимоги про стягнення пені у сумі 7455,55 грн.

Оскільки строк оплати за поставлену продукцію за спірними видатковими накладними настав 31.08.2014, 30.09.2014, 06.10.2014, 31.10.2014 відповідно, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна заява з вимогою про стягнення пені за спірними видатковими накладними подана з пропуском позовної давності., і вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов язання, то суд першої інстанції перевіривши розрахунок позивача, визначив та правильно стягнув 3% річних за період з 02.11.2014 по 09.01.2017 (800 днів прострочки) у сумі 1 630,77грн.

Відповідно до пункту 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

За змістом пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

За розрахунком господарського суду втрати від інфляції за вказаний позивачем період складають:

15 468,49грн. х 178,08593583% (сукупний індекс інфляції з вересня 2014 року по грудень 2016 року) = 27547,21грн. - 15 468,49грн. = 12 078,72грн., натомість за вказаний період на суму 15 468,49грн. позивачем нарахована сума 10 389,00грн., яка і підлягає стягненню з відповідача;

290,90грн. х 173,06699303% (сукупний індекс інфляції з жовтня 2014 року по грудень 2016 року) =503,45грн. - 290,90грн.= 212,55грн., а позивачем заявлено до стягнення - 201,00грн.;

2 816,23грн. х 161,00316414% (сукупний індекс інфляції з жовтня 2014 року по серпень 2016 року) = 4534,22грн. - 2 816,23грн. = 1717,99грн.,

6 256,7грн. х 105,5922536%(сукупний індекс інфляції з жовтня 2016 року по грудень 2016 року) = 6606,59грн. - 6 256,7грн. = 349,89грн.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції також обґрунтовано перерахував інфляційні та стягнув їх у сумі 12 657,88грн. (10 389,00грн. + 201,00грн.+ 1717,99грн. + 349,89грн.).

Доводи відповідача про безпідставну відмову у зупиненні провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи про тлумачення умов договору від 29.02.2012 №12/16/618-КП є неспроможними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Згідно з абз. 3 п.3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

До клопотання про зупинення провадження у справі відповідачем додана копія позовної заяви про внесення змін до договору поставки в частині строку розрахунку за поставлену продукцію з відміткою канцелярії господарського суду від 10.03.2017.

Проте, відповідачем доказів прийняття позовної заяви до розгляду господарським судом станом як на час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не надано.

Разом з тим, відповідно до статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання законної сили рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Тобто, навіть якщо припустити можливість існування означеного спору, то ухвалення рішення на користь відповідача в частині зміни строку розрахунків, вони не будуть стосуватись тих строків, які існували до моменту ухвалення судового рішення, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у зупиненні провадження.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 103 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13 березня 2017 року у справі № 904/988/17- залишити без змін .

Постанова набирає чинності з дня її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дати її прийняття.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 06 червня 2017року.

Головуючий суддя О.В. Березкіна

Суддя Дармін М.О.

Суддя Іванов О.Г.