Постанова

від 12.06.2017 по справі 922/172/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2017 р. Справа №922/172/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

позивача - ОСОБА_1 - особисто, ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 23.12.2016р.,

відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю №5 від 17.03.2017р.,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№1547Х/1-41 від 13.05.2017р.), на рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2017р. у справі №922/172/16,

за позовом ОСОБА_1, м. Харків,

до Фірми "Декар" товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Виконавчий комітет Харківської міської ради, м. Харків,

про визнання недійсними рішень та статутів, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Харківської області із позовом до фірми "Декарт" товариства з обмеженою відповідальністю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Виконавчий комітет Харківської міської ради про: визнання недійсними рішень зборів учасників фірми "Декарт" ТОВ від 12.06.2007р. та від 22.11.2007р., оформлених відповідними протоколами, та визнання недійсними Статутів фірми "Декарт" ТОВ у редакціях від 20.06.2007р. та від 13.12.2007р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2017р. (суддя Калініченко Н.В. ) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд скасувати рішення від 25.04.2017р. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Зокрема, в обґрунтування своєї позиції по справі, позивач зазначає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов до висновку, що зміна часток у статутному капіталі товариства проведена незаконно, однак неправомірно зазначив підставу для застосування строку позовної давності - наявність підпису позивача на підтвердження прийняття Загальними зборами нової редакції Статуту підприємства. Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не наводить посилання на норми законодавства, відповідно до яких позивач мав би неодноразово ознайомлюватись зі змістом оскаржуваного установчого документу. Крім того, позивач наголошує на тому, що підміна редакції Статуту склалась вже під час підписання, оскільки він відрізнявся від редакції, що надавалась для ознайомлення та від тексту рішень, які були прийняті Загальними зборами учасників товариства у 2007 році.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2017р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.06.2017р.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача (вх.№5988 від 07.06.2017р.), в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2017р. залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Зокрема, в обґрунтування своєї позиції по справі, відповідач зазначає, що суд обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними статутів (пунктів 3.3. статутів) фірми "Декарт" товариства з обмеженою відповідальністю через сплив строків позовної давності. Також, відповідач вважає, що суд дійшов вірного висновку про недоведеність позовних вимог позивача в частині визнання недійсними рішень зборів учасників фірми "Декарт" товариства з обмеженою відповідальністю, оформлених протоколами від 12.06.2007р. та від 22.11.2007р. так як зміни до статутів від 20.06.2007р. та від 13.12.2007р., які внесені на підставі рішень (протоколів) від 12.06.2007р. та від 22.11.2007р. стосовно збільшення статутного фонду та зміни місцезнаходження відповідача відповідають порядку денному та відомостям, що містяться у даних протоколах зборів учасників товариства, і не можуть вважатися такими, що порушують права позивача щодо зміни розміру частки у статутному фонді товариства, про які наголошено в позові і якими обґрунтовано позовні вимоги.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвала суду про призначення скарги до розгляду отримана представником третьої особи - 19.05.2017р.).

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а сторони попереджені про те, що у разі неявки представників справа може бути розглянута за наявними в ній документами, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника третьої особи на стороні відповідача.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 12.06.2017р. представники позивача підтримали позицію, викладену в апеляційній скарзі, просили задовольнити її в повному обсязі. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував в повному обсязі, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи учасників судового процесу у справі, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Харківської області із позовом до фірми "Декарт" товариства з обмеженою відповідальністю, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просить суд:

- визнати недійсними рішення зборів учасників фірми "Декарт" ТОВ від 12.06.2007р. та від 22.11.2007р., оформлених відповідними протоколами;

- визнати недійсними Статути фірми "Декарт" ТОВ у редакціях від 20.06.2007р. та від 13.12.2007р.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що до нових редакцій статуту Фірми "Декарт" ТОВ від 20.06.2007р. та від 13.12.2007р. внесені зміни, які не ставились на порядок денний та не приймались на зборах учасників від 12.06.2007р. та від 22.11.2007р., а саме, частку ОСОБА_4 збільшено з 50% до 65%, а частку ОСОБА_1 зменшено з 50% до 35% (пункти 3.3 статутів товариства).

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.04.2016р. позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.07.2016р. рішення господарського суду Харківської області від 13.04.2016р. у справі №922/172/16 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково. Суд визнав недійсними п. 3.3 статуту Фірми "Декарт" ТОВ від 20.06.2007р. та п. 3.3 статуту Фірми "Декарт" ТОВ від 13.12.2007р. В іншій частині позову відмовив.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2017р. рішення господарського суду Харківської області від 13.04.2016р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.07.2016р. у справі №922/172/16 скасовано. Справу №922/172/16 направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Зокрема, суд касаційної інстанції вказав на передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для незастосування строку позовної давності до даних правовідносин; так Вищий господарський суд України зазначив, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про застосування до даних правовідносин строку позовної даності, порушив приписи ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України, оскільки взяв до уваги твердження позивача, які не підтверджені матеріалами справи; апеляційний господарський суд не вирішив питання про прийняття або не прийняття додаткових доказів по справі (копій протоколів зборів учасників відповідача від 25.01.2011р. та від 01.03.2011р.) і саме ці документи (протоколи) можуть свідчити про обізнаність позивача з 25.01.2011р. про перерозподіл часток внесків до статурного фонду підприємства-відповідача; реєстрацію редакцій статутів підприємства-відповідача в редакції від 20.06.2007р. та від 13.12.2007р. в установленому порядку (проведено державну реєстрацію).

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Після повернення справи на новий розгляд, господарським судом першої інстанції прийнято рішення про відмову в задоволенні позову. Зокрема, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині визнання недійсними пунктів 3.3. статутів фірми "Декарт" товариства з обмеженою відповідальністю, однак відмовив у позові в цій частині, у зв'язку із спливом строків позовної давності. В іншій частині позову, місцевий господарський суд відмовив через недоведеність порушеного права.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до статуту Фірми "Декарт" ТОВ в редакції від 21.06.1996р., учасниками товариства є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з частками в статутному капіталі 50% кожний.

12.06.2007р. учасниками фірми "Декарт" TOB проведені збори, які оформлені відповідним протоколом. На зборах були присутні засновники товариства - ОСОБА_4 та ОСОБА_1.

До порядку денного зборів учасників увійшли наступні питання:

1) збільшення статутного фонду;

2) внесення, у зв'язку з цим, змін до статуту товариства.

На зборах вирішено: по першому питанню учасниками товариства прийнято рішення про збільшення статутного фонду Фірми "Декарт" ТОВ та встановлення його розміру на рівні 1000000,00 грн; по другому питанню прийнято рішення про внесення відповідних змін до статуту Фірми "Декарт" TOB.

Також вирішено доручити виконання дій по державній реєстрації внесених змін ОСОБА_5.

Державна реєстрація внесених до статуту змін проведена 20.06.2007р., у зв'язку з чим видано нову редакцію статуту Фірми "Декарт" TOB.

В подальшому, 22.11.2007р. відбулись збори учасників Фірми "Декарт" TOB (оформлені відповідним протоколом), на яких були присутні засновники ОСОБА_4 та ОСОБА_1.

До порядку денного цих зборів включені наступні питання:

1) зміна місцезнаходження Фірми "Декарт" TOB;

2) внесення змін до статуту фірми "Декарт" TOB;

3) викладення статуту в новій редакції.

На зборах вирішено: по першому питанню учасниками товариства прийнято рішення про зміну місцезнаходження Фірми "Декарт" TOB; по другому питанню прийнято рішення про встановлення наступного місцезнаходження Фірми "Декарт" TOB - місто Харків, вул. Сумгаїтська, будинок 3; по третьому питанню прийнято рішення про внесення відповідних змін до статуту Фірми "Декарт" TOB.

Державна реєстрація внесених змін до установчих документів доручена ОСОБА_5.

Державна реєстрація внесених до статуту змін проведена 13.12.2007р., у зв'язку з чим видано нову редакцію статуту Фірми "Декарт" TOB.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що в редакції Статуту Фірми "Декарт" ТОВ від 20.06.2007р. та від 13.12.2007р., до Статуту також внесені зміни, які не затверджені Зборами учасників від 12.06.2007р. та від 22.11.2007р., а саме змінено частки у Статутному фонді учасників фірми "Декарт" TOB.

Так, частку ОСОБА_4 збільшено з 50% до 65%, а частку ОСОБА_1 зменшено з 50% до 35%.

Позивач зазначає, що про внесення таких змін до установчих документів її попереджено не було, а також про такі істотні зміни у співвідношенні часток Статутного фонду перед початком, а також в ході проведення голосування і розгляду питань, пов'язаних із внесенням змін до установчих документів на Зборах учасників здійснено не було. Про дані зміни не згадувалося і в жодному із порядків денних проведених Зборів учасників.

Відповідно до п. 6.1, 6.2 Статуту фірми "Декарт" TOB, вищим органом управління Товариства є Збори учасників Товариства. Учасники володіють кількістю голосів на Зборах учасників пропорційно розміру їх часток у Статутному фонді.

Згідно з положеннями п. п. 2. п. 6.8. Статуту фірми "Декарт" TOB, рішення з внесення змін до Статуту, зміни розміру Статутного фонду відносяться до виключної компетенції Зборів учасників Товариства.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Як зазначено вище та зазначає позивач її не попереджено про внесення істотних змін до установчих документів (статуту товариства), а також про зміни у співвідношенні часток статутного фонду перед початком, а також в ході проведення голосування і розгляду питань, пов'язаних із внесенням змін до установчих документів на Зборах учасників товариства здійснено не було. Про дані зміни не згадувалося і в жодному із порядків денних проведених Зборів учасників.

Відповідно до п. 6.1, 6.2 Статуту фірми "Декарт" TOB, вищим органом управління Товариства є Збори учасників Товариства. Учасники володіють кількістю голосів на Зборах учасників пропорційно розміру їх часток у Статутному фонді.

Згідно з положеннями п. 2., п. 6.8. Статуту фірми "Декарт" TOB, рішення з внесення змін до Статуту, зміни розміру Статутного фонду відносяться до виключної компетенції Зборів учасників товариства.

Таким чином, внесення змін до статуту товариства стосовно зміни часток у Статутному фонді, можливе лише відповідно до рішення Зборів учасників такого товариства.

Як свідчать матеріали справи питання про зміну часток у Статутному фонді Фірми "Декарт" TOB до порядку денного Зборів учасників Товариства від 12.06.2007р. та 22.11.2007р. не включені, а отже внесення відповідних змін до установчих документів Фірми "Декарт" TOB без згоди всіх учасників товариства, свідчить про незаконність прийняття відповідних рішень.

Більше того, як вбачається з матеріалів справи жодних дій зі сторони ОСОБА_1 стосовно відступлення своєї частки в Статутному фонді Фірми "Декарт" TOB у розмірі 15% на користь ОСОБА_4 не вчинено.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Частинами 2, статті 53 Закону України "Про господарські товариства" та статтею 147 Цивільного кодексу України передбачено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Сторонами не надано будь-яких доказів, які б свідчили про бажання ОСОБА_1 продати чи іншим чином відступити свою частку в розмірі 15 % у статутному фонді товариства іншому учаснику товариства ОСОБА_4

Згідно з ч. 5 ст. 61 Закону України "Про господарські товариства", з питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Отже, внесення вищезазначених змін до установчих документів можливе виключно тоді, коли таке питання виносилося до порядку денного Зборів, в іншому випадку будь-яке інше самовільне внесення змін повинно визнаватися судом незаконним.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 мала намір відчужити належну їй частку у статутному фонді товариства.

Відповідно до п. 2.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016р. № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин" рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим, підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Пунктом 2.14. зазначеної постанови визначено, що рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання, встановленої статтею 61 Закону України "Про господарські товариства", статтею 35 Закону України "Про акціонерні товариства", статтею 15 Закону України "Про кооперацію".

Відповідно до п. п. 17, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. Слід враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (статті 41, 42, 59, 60 Закону про господарські товариства); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина четверта статті 43 Закону про господарські товариства); прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (статті 40, 45 Закону про господарські товариства).

Відповідно до п. 3.3. Статутів Фірми "Декарт" ТОВ в редакціях від 20.06.2007р. та 13.12.2007р., статутний фонд розподіляється між учасниками товариства наступним чином: ОСОБА_4 вносить до статутного фонду грошові кошти в розмірі 650000,00 грн., частка у товаристві складає 65 %; ОСОБА_1 вносить до статутного фонду грошові кошти в розмірі 350000,00 грн., частка учасника в товаристві складає 35 %.

Як свідчать матеріали справи, до питань порядку денного відповідно до протоколів зборів від 12.06.2007 р., 22.11.2007 р. не включено таких питань, як "Перерозподіл часток учасників товариства" та розміри часток, що перерозподіляються..

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що на підставі прийнятих 12.06.2007 р., 22.11.2007 р. на зборах учасників товариства рішень в статут товариства внесені зміни у п. 3.3 в частині зміни (перерозподілу) часток серед учасників товариства.

Колегія суддів зазначає, що такі зміни можуть бути внесені тільки на підставі рішення зборів товариства.

Як свідчать матеріали справи, відповідні збори з даного питання взагалі не скликались і не проводились, питання зборами засновників не розглядалось, а рішення, відповідно, не приймалось.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" унормовано, що суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за наявності таких умов: на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства; порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені; відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача. Положення установчих документів господарських товариств, які не відповідають вимогам законодавства, не застосовуються.

При цьому суд враховує роз'яснення п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" про те, що підставами для визнання статуту недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю голосів учасників товариства. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.

При цьому, зміни до статуту від 20.06.2007р. та від 13.12.2007р., які внесені на підставі рішень (протоколів) від 12.06.2007р. та від 22.11.2007р., стосовно збільшення статутного фонду та зміни місцезнаходження фірми "Декарт" ТОВ відповідають порядку денному та відомостям, що містяться у даних протоколах зборів учасників товариства, і не можуть вважатися такими, що порушують права позивача щодо зміни розміру частки ОСОБА_1 у статутному фонді товариства, про які наголошено в позові і якими обґрунтовано позовні вимоги.

Проте, оскільки вищезазначені протоколи не містять відомостей про зміну розмірів часток засновників, відповідні зміни до статуту не є правомірними - відсутня домовленість (розгляд та прийняття рішення) про такі зміни під час проведення зборів засновників.

Враховуючи вище викладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним пункту 3.3. статутів фірми "Декарт" товариства з обмеженою відповідальністю є обґрунтованими.

Решта позовних вимог позивача є необґрунтованими через недоведеність порушеного права, зокрема в матеріалах справи відсутні докази наявності підстав для визнання недійсними рішень Загальних зборів учасників фірми "Декарт" ТОВ, оформлених протоколом від 12.06.2007р. та ід 22.11.2007р., та відсутні докази щодо наявності підстав для визнання інших пунктів оскаржуваних Статутів недійсними.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Відповідач вказує, що враховуючи, що редакція Статуту фірми "Декарт" ТОВ від 20.06.2007р. та Статуту фірми "Декарт" ТОВ від 13.12.2007р. були добровільно підписані особисто позивачем в присутності нотаріуса, який уповноважений перевіряти усвідомлення особою своїх дій під час вчинення нотаріальної дії, то позивач ще у 2007 році знала про зміни щодо розподілу часток в статутному фонді фірми "Декарт" ТОВ, а отже ОСОБА_1 пропущений строк на звернення до суду з даним позовом.

Розглянувши вищевказані заяву відповідача колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Місцевий господарський суд, дослідивши заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, дійшов висновку, що строки давності у даному спорі пропущені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Таким чином, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Тому в даному випадку необхідно з'ясувати з якого моменту позивач дізналась про порушення її прав та інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.96 р. за заявами №22083/93, №22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; п. 570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися, що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Для правильного застосування частини першої статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини такого порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме Статутів фірми "Декарт" товариства з обмеженою відповідальністю в редакції за 2007 рік (реєстрація від 20.06.2007р. та від 13.12.2007р.) приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 засвідчено підписи ОСОБА_4 та ОСОБА_1, які зроблені у її (нотаріуса) присутності, особа ОСОБА_1 була встановлена.

Позивач, ставлячи свої підписи на першій та останній сторінках редакцій статутів підприємства-відповідача (реєстрація статутів 20 червня та 13 грудня 2007 року) мала можливість, а в першу чергу - була зобов'язана, ознайомитись з повними текстами даних установчих документів.

Відповідно до пункту 15 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в редакції, що діяла станом на момент внесення змін до спірних Статутів при посвідченні правочинів і вчиненні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством України (наприклад, при засвідченні справжності підпису на документі), нотаріус перевіряє справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

Отже, як вбачається із матеріалів справи, нотаріусом підтверджено справжність підпису ОСОБА_1 на оскаржуваних Статутах, доказів зворотнього - суду не надано. При цьому, позивач ОСОБА_1 не заперечує підписання Статутів.

Твердження апелянта про підміну редакцій Статуту вже після його підписання, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, ніякими доказами не підтверджуються.

Так відповідно до пункту 23 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в редакції, що діяла станом на момент внесення змін до спірних Статутів у разі якщо документи, що посвідчуються, видаються або засвідчуються, викладені на двох і більше окремих аркушах, вони повинні бути прошиті або скріплені у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення їх цілісності, з проставленням печатки нотаріуса і зазначенням кількості скріплених аркушів.

Як вбачається із копій спірних Статутів, наявних в матеріалах справи, вони прошиті, пронумеровані та скріплені печаткою та підписом приватного нотаріуса.

Отже, відповідне свідчить про дотримання процедури нотаріального посвідчення спірних Статуів та підписання їх у належний спосіб позивачем ОСОБА_1

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази порушення процедури вчинення нотаріальних дій та державної реєстрації спірних Статутів.

Тобто, перебіг строку, в межах якого позивач міг звернутися до суду з позовною заявою до відповідача про визнання недійсними Статутів фірми "Декарт" ТОВ у редакції 2007 рік сплинув в 2010 році (реєстрація статуту від 20 червня 2007 року: початок строку 21.06.2007р., закінчення строку 20.06.2010р.; реєстрація статуту від 13.12.2007р.: початок строку 14.12.2007р., закінчення 13.12.2010р.).

Також, колегія суддів зазначає, що оголошена позивачем в судовому засіданні апеляційної інстанції позиція згідно якої ОСОБА_1 стверджувала, що дізналась про порушення її прав лише після розлучення із чоловіком в 2014 році, в порушення ст.ст.32-34 Господарського процесуального кодексу України не підтверджується належними та допустимими доказами у справі. Як вже було зазначено вище, на особу покладається обов'язок знати про стан своїх майнових прав, а початок перебігу строку позовної давності ставиться в залежність від об'єктивної можливості особи знати про порушення її прав. Неможливість позивача знати про порушення її прав до 2014 року - суду не доведена.

Крім того, у відповідності до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, колегія суддів зазначає, що позивач, володіючи часткою у статутному капіталі фірми "Декарт" ТОВ мала опікуватися справами товариства та володіти інформацією щодо справ, які веде фірма, а отже вчасно довідатись про порушення своїх прав з метою їх захисту у належний та передбачений законодавством спосіб.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом, позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважні причини пропуску позовної давності, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними пунктів 3.3. спірних Статутів, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Щодо можливості застосування строків позовної давності до решти позовних вимог позивача колегія суддів зазначає наступне.

Відповідності до ч. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" - за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог позивача в частині визнання недійсними рішень зборів учасників фірми "Декарт" товариства з обмеженою відповідальністю, оформлених протоколами від 12.06.2007р. та від 22.11.2007р. та в частині визнання недійсними всіх інших пунктів Статутів, окрім п.3.3 - заява відповідача про застосування позовної давності (ст. 267 Цивільного кодексу України) не підлягає задоволенню через непорушність права позивача в цій частині позовних вимог.

Твердження позивача про те, що спірні правовідносини випливають із порушення права позивача на участь у товаристві і належать до особистих немайнових прав, позовна давність на які не поширюється, ґрунтуються на невірному тлумаченні норми 100 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України, позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, тобто тих прав, які не мають економічного змісту (частина 2 статті 269 Цивільного кодексу України).

При цьому, в розумінні статті 100 Цивільного кодексу України, саме майновим правом учасника товариства є право на частку майна, на частку в статутному фонді товариства.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції посилання позивача на статтю 100 Цивільного кодексу України в даному випадку є хибним, пунктами 3.3 статутів фірми "Декарт" товариства з обмеженою відповідальністю змінено саме розмір частки (внесків в грошовій формі до статутного фонду) учасників товариства, тим самим змінено саме майнове становище позивача в статутному фонді товариства (порушено майнове право засновника, позивача у даній справі), наведеним спростовується посилання на порушення особистих немайнових прав фізичної особи.

Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2017р. у справі №922/172/16 - без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст.49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст.ст.91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105, Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2017р. у справі №922/172/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 16 червня 2017 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий