Рішення

від 23.06.2017 по справі 522/14890/16-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

23.06.17

Справа № 522/14890/16-ц

Провадження № 2/522/4307/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2017 року Приморський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

головуючого судді Свяченої Ю.Б.,

при секретарі Шеян І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю Грін плюс Приватного підприємства Юридична компанія Гарант , за участю третьої особи , яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю Горяц-Т про визнання договору позики припиненим, визнання договору купівлі-продажу удавним правочином, визнання іпотеки такою, що припинена, визнання права власності, визнання неправомірними дії по переданню майна -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в подальшому уточнивши його, до ОСОБА_3, ТОВ Грін плюс , ПП Юридична компанія Гарант за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору ТОВ Горяц-Т , яким просить суд: визнати договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17.04.2013 р., відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 в борг грошову суму в розмірі 1200000 дол. США, припиненим у зв'язку з виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за цим договором в повному обсязі; визнати договір купівлі-продажу частки в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс , укладений 17.04.2013 р., відповідно до якого ОСОБА_2 передав у власність, а ОСОБА_3 прийняв у власність частку у розмірі 49,7 % в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 437, удаваним та встановити, що зазначений договір є договором застави, який є таким, що припинений в зв'язку з припиненням основного зобов'язання; визнати за ОСОБА_2 право власності на частку в розмірі 100 % в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс , вартість якої становить 2485000,00 грн.; визнати дії ОСОБА_3 та ТОВ Грін плюс по переданню об'єкта нерухомого майна Громадський будинок. Будівля супермаркету з кафе, кулінарним та м'ясним цехом , загальною площею 2773,9 кв.м., що розташований за адресою: Одеська обл., м. Южне, вул. Хіміків, буд. 29, у власність ПП Юридична компанія Гарант на підставі акта приймання-передачі б/н від 14.09.2016 року та протоколу б/н від 14.09.2016 року неправомірними; стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в 2004 році між ним та ОСОБА_3 було досягнуто згоди щодо передання останнім йому у позику окремими траншами грошових коштів під проценти. Письмові угоди між сторонами при цьому не оформлялись через принципову відмову від цього відповідача. За домовленістю сторін при отриманні кожного окремого траншу ОСОБА_2 надавалась ОСОБА_3 розписка про отримання грошей. Так, зокрема, 17.04.2013 р. ОСОБА_2 було отримано грошову суму в розмірі 1200000 дол. США, про що надано розписку.

Позивач зазначає, що в забезпечення виконання зобов'язань між ним та відповідачем в цей же день було укладено удаваний договір купівлі-продажу частки в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс для приховання договору застави, який насправді був вчинений з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики.

Позивач наполягає, що в силу ст. 599 ЦК України зобов'язання за договором позики на день звернення до суду є припиненим з огляду на належне виконання, боргової розписки від 17.04.2013 р., яка знаходиться у нього, але частка в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс у його власність ОСОБА_3 повернута не була.

Крім того, за твердженням позивача, вже після звернення з позовом до суду, йому, ОСОБА_2 стало відомо про те, що 14.09.2016 року ОСОБА_3 та ТОВ Грін плюс вчинили дії по переданню належного йому на праві власності об'єкта нерухомого майна Громадський будинок. Будівля супермаркету з кафе, кулінарним та м'ясним цехом , загальною площею 2773,9 кв.м., що розташований за адресою: Одеська обл., м. Южне, вул. Хіміків, буд. 29, у власність ПП Юридична компанія Гарант на підставі акта приймання-передачі б/н від 14.09.2016 року та протоколу б/н від 14.09.2016 року. виключно з метою позбавлення позивача цього об'єкту, що є неправомірним.

ОСОБА_2, його представник, який є також представником ТОВ Горяц-Т , у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та надали пояснення аналогічні обставинам, викладеним в уточненій позовній заяві.

Представники ОСОБА_3, ТОВ Грін плюс , ПП Юридична компанія Гарант у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та вказували, що позов є необґрунтованим та недоведеним.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що згідно розписки ОСОБА_2І від 17 квітня 2013 р. ним отримана позика від ОСОБА_3 в сумі 1200000 доларів США під 24 % річних. В якості забезпечення повернення позики ОСОБА_2 передано ОСОБА_3 корпоративні права ТОВ Грін плюс , що належали позивачу, які переоформлюються на відповідача шляхом укладення договору купівлі-продажу статутного капіталу. Після повернення боргу та відсотків статутний капітал переоформлюється знов на ОСОБА_2 .

З наведеної розписки вбачається, що строк повернення боргу сторонами не визначений.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 545 ЦК України встановлено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що оригінал розписки від 17 квітня 2013 р. знаходиться у ОСОБА_2, який надав її для огляду в судовому засіданні. Вказаний доказ відповідачами спростований не був, недійсним не визнаний, що розцінюється судом як доказ виконання позивачем своїх обов'язків за договором позики.

Суд не приймає до уваги доводи представника ОСОБА_3 про те, що договір позики між сторонами не укладався з огляду на правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 12.04.2017 р. по справі № 442/8157/15-ц, відповідно до якого письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже суд вважає, що розписка від 17 квітня 2013 р. є належним доказом як укладення договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, так і умов цього договору, а також засвідчує отримання позивачем від відповідача зазначеної в розписці грошової суми.

За таких обставин суд вважає, доведеними позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору позики від 17 квітня 2013 р. припиненим у зв'язку з виконанням зобов'язань за цим договором в повному обсязі підлягають задоволенню.

Також в судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що між ним та ОСОБА_3 неодноразово досягались домовленості щодо позики грошових коштів та застави майна для забезпечення виконання зобов'язань, однак, за бажанням відповідача, договори застави нерухомого майна (іпотеки) оформлювались лише у разі короткострокових позик, в той час як у разі, коли кошти позичались на тривалий чи не визначений (як у даному випадку) час, то ОСОБА_3 вимагав переоформлення майна саме у його власність, надаючи після цього право ОСОБА_2 самому вирішувати час повернення позики.

Як вбачається з розписки ОСОБА_2 від 17.04.2013 р., в забезпечення виконання його зобов'язань перед відповідачем передано ОСОБА_3 корпоративні права ТОВ Грін плюс , що належали позивачу, які переоформлюються на відповідача шляхом укладення договору купівлі-продажу статутного капіталу.

Дійсно 17.04.2013 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу частки в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №437.

17.04.2013 р. відбулись загальні збори учасників ТОВ Грін плюс , оформлені рішенням № 1/13 загальних зборів учасників ТОВ Грін плюс від 17.04.2013 р., відповідно до якого ОСОБА_2 вирішив продати належну йому частку 49,7% в статутному капіталі ТОВ Грін плюс (п. 1); до складу учасників ТОВ Грін плюс увійшов ОСОБА_3 (п. 2); ОСОБА_2 вийшов зі складу учасників ТОВ Грін плюс (п. 3); відбулось зменшення статутного капіталу ТОВ Грін плюс (п. 4); відбувся перерозподіл часток статутного капіталу ТОВ Грін плюс (п. 5); затверджено нову редакцію статуту ТОВ Грін плюс .

Таким чином, на підставі зазначеного рішення після продажу ОСОБА_2 належної йому 49,7% частки в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс , вартість якої становила 2 485 000 грн., ОСОБА_3 та подальшого виходу позивача зі складу учасників ТОВ Грін плюс , відбулось зменшення Статутного капіталу Товариства до 2 485 000 грн., а тому станом на сьогоднішній день вартість 100 % частки в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс складає саме 2 485 000 грн., що підтверджується даними, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд не приймає доводів представника ОСОБА_3 про те, що частиною другою договору купівлі-продажу частки в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс встановлено, що купівельна ціна, яка сплачена покупцем на момент підписання цього договору на користь продавця та її сплата є повним і остаточним розрахунком і виконанням усіх зобов'язань покупця перед продавцем стосовно корпоративних прав, адже договір купівлі-продажу, на відміну від договору позики, не є реальним, і його укладення само по собі не є підтвердженням факту передачі грошей. Факт передачі грошових коштів в такому випадку повинен посвідчуватись відповідним розрахунковим документом, наприклад квитанцією, або розпискою продавця про отримання коштів. Однак, ОСОБА_3 таких доказів до суду не надано.

З тих же підстав суд не приймає до уваги доводи представника ТОВ Грін плюс , про те, що факт отримання ОСОБА_2 коштів за належну йому частку в статутному капіталі товариства підтверджується заявою позивача від 17.04.2013 р. Крім того, що така заява, разом з рішенням № 1/13 загальних зборів учасників ТОВ Грін плюс від 17.04.2013 р., були необхідними для здійснення формальностей по внесенню відповідних змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та з огляду на предмет доказування по даній справі не може вважатись належним доказом розрахунків за договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст.ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Нормами ст.ст. 626, 627 встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однак, вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги, що укладання оспорюваного договору купівлі-продажу не було спрямоване на настання реальних наслідків, так як право власності на статутний капітал ТОВ Грін плюс до відповідача за первісним позовом фактично так і не перейшло, оскільки належний ТОВ Грін плюс об'єкт нерухомості, розташований за адресою: м. Южне, вул. Хіміків, 29 (супермаркет), залишився в володінні та користуванні ОСОБА_2 В ньому розташований супермаркет Віртус , в якому здійснює господарську діяльність пов'язане з позивачем ТОВ Горяц-Т . При цьому, вже після укладення договору купівлі-продажу частки в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс від 17.04.2013 р., ТОВ Горяц-Т здійснило реконструкцію належного ТОВ Грін плюс об'єкта нерухомості, розташованого в м. Южному по вул. Хіміків, 29, та ввело його до експлуатації, що підтверджується декларацією, зареєстрованою Департаментом ДАБІ в Одеській області 08.04.2015 р. № ОД143150990702. Крім того, позивач залишився на посаді директора та займав цю посаду до липня 2016 року, тобто контролював діяльність підприємства.

Наведене також підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_1, а також поясненнями позивача, наданими ним як свідком, та не спростованими відповідачами.

У той же час, згідно пояснень ОСОБА_2, наприкінці 2015 року в нього виникли проблеми у взаємовідносинах з ОСОБА_3, оскільки від сторонніх людей до нього дійшла інформація про те, що нібито частина магазинів Віртус , які йому належать, буде продана мережі супермаркетів АТБ , хоча він таких планів ніколи не мав, а оскільки право власності на частину магазинів Віртус було оформлено на ОСОБА_3 та його родичів (дружину ОСОБА_6Х, її сестру ОСОБА_7Х.), а також на юридичні особи (ТОВ Фірму Фудмаркет , яке є правонаступником ПП Модус Н та ТОВ Грін плюс ) позивач здогадався, що перемовини з представниками мережі АТБ міг вести саме ОСОБА_3, який припущення ОСОБА_2 не спростував, однак не заперечував проти повернення йому отриманих в борг позивачем грошей та зворотного оформлення переданого в заставу та іпотеку майна. Для фіксування ходу переговорів та досягнутих домовленостей сторони погодили, що в переговорах візьмуть участь особи, яким сторони довіряли. Такими особами були вибрані ОСОБА_8 та ОСОБА_1 Хід переговорів зафіксований в документах від 08.12.2015 р. та від 22.12.2015 р., в яких наявні підписи ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 ОСОБА_3 від особистого підписання документа категорично відмовився.

Свідок ОСОБА_1 пояснив суду, що наприкінці 2015 р. він брав участь в урегулюванні конфлікту між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, між якими були протиріччя щодо повернення ОСОБА_2 отриманих від ОСОБА_3 грошей. ОСОБА_1 разом з ОСОБА_8 виконували функції медіаторів. Точну суму грошей щодо яких йшли перемовини свідок не пам'ятає, однак точно мова йшла про повернення грошей, які ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 на розвиток бізнесу. Хід переговорів фіксувався присутніми власними підписами, однак ОСОБА_3 від особистого підписання документів відмовлявся.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що саме вона відповідала за щомісячні розрахунки, звірки та передачу ОСОБА_3 процентів за користування грошовими коштами, зокрема і по даному договору позики.

Як вбачається з п. 4 документа від 08.12.2015 р., в порядку забезпечення виконання Стороною 2 (ОСОБА_2І.) зобов'язань по поверненню позики та виплати відсотків, Сторони та Афілійовані до сторін особи уклали договори купівлі-продажу наступних об'єктів нерухомості, за умовами яких Стороні 1 (ОСОБА_3А.) та зазначеним стороною особам були передані у власність наступні об'єкти нерухомості та частки в статутному капіталі, зокрема: ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 частку в розмірі 100 % в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс , розмір належної продавцю частки в Статутному капіталі ТОВ на момент укладення Договору складав 100 %. Сторона 1 та Афілійовані до неї особи розуміють той факт, що є номінальними власниками зазначених об'єктів нерухомості, а укладені договори купівлі-продажу є формою забезпечення зобов'язань Сторони 2 по поверненню позики та оплаті відсотків. Сторона 1 гарантує Стороні 2, що в період дії цього договору не буде в будь-який спосіб відчужувати зазначені об'єкти нерухомості, окрім випадків, передбачених цим договором, а також не буде перешкоджати господарській діяльності Сторони 2 та афілійованих до неї осіб, що здійснюється на зазначених об'єктах нерухомості. Будь-яке відвідування об'єктів нерухомості з метою їхньої перевірки, здійснюється виключно в присутності Сторони 2 .

Представник позивача та позивач наполягали на тому, що документ від 08.12.2015 є формою фіксації домовленостей, досягнутих в ході переговорів між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_1

Із наведеного можливо зробити висновок, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в дійсності наявні правовідносини за договорами позики, в забезпечення виконання позивачем зобов'язань за якими було укладено низку удаваних договорів купівлі-продажу, в тому числі й частки в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс від 17.04.2013 р.

Згідно з частиною 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Частиною 2 цієї статті передбачено, що якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

При цьому, Пленум Верховного Суду України у п. 25 своєї постанови Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6.11.2009р. №9 роз'яснив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст.203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

Судом встановлено, що вчинені сторонами дії не можуть вважатись остаточним відчуженням майна та призводять до правових наслідків, які настають за договором застави. Отже, суд вважає, що договір купівлі-продажу частки в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс , вчинений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17.04.2013р., приховував договір застави, що забезпечував повернення позичених грошових коштів.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (пеня, штрафи), порукою, гарантією, заставою, тощо, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Таким чином наслідком удаваності правочину є його недійсність.

Відповідно до ст.593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

За таких обставин підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ Грін плюс від 17.04.2013 р. удаваним як такий, що в дійсності приховує укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір застави, який є таким, що припинений в зв'язку з припиненням основного зобов'язання.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 5.04.2017 р. по справі № 6-381цс17, із системного аналізу положень ст.ст. 88, 143 ЦК України, ст.ст. 88 , 167 ГК України, ст. 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII Про господарські товариства вбачається, що корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб'єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових). При визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід керуватися поняттям корпоративних прав, наведеним у частині першій статті 167 ГК України - корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. У разі якщо суб'єктний склад осіб, які беруть участь у справі, або предмет позову не відповідають визначеним у пункті 4 частини першої статті 12 ГПК України справам, що виникають із корпоративних відносин, то відповідно до статті 1 ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Оскільки зі змісту заявлених ОСОБА_2 позовних вимог вбачається, що предметом судового спору є визнання удаваним договору купівлі-продажу частки в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс , вимог щодо вирішення питань пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності ТОВ Грін плюс позивачем не заявлено. Тому суд вважає доводи представника ОСОБА_3 про те, що спір в цій частині підвідомчий господарському суді - як спір про корпоративні правовідносини є хибними.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами 17.04.2013 р. був укладений договір позики грошових коштів, повернення яких було забезпечено передачею в заставу належних позивачеві корпоративних прав ТОВ Грін плюс . Зобов'язання за договором позики було припинено належним виконанням - поверненням грошових коштів, у зв'язку з чим застава також вважається припиненою і підстави знаходження статутного капіталу ТОВ Грін плюс у власності ОСОБА_3 наразі відсутні.

Суд погоджується з доводом представника ОСОБА_3 щодо необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання неправомірними дій по переданню майна через відсутність такого способу захисту права в переліку, зазначеному в ч.2 ст16 ЦК України.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути :

1)визнання права;

2)визнання правочину недійсним ;

3)припинення дії, яка порушує право;

4)відновлення становище, яке існувало до порушення;

5)примусове виконання обов'язку в натурі;

6)зміна правовідношення;

7)припинення правовідношення;

8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9)відшкодування моральної(немайнової) шкоди;

10)визнання незаконними рішення дій чи бездіяльності органу державної влади, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під способом захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою вирішення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та/або усунення наслідків такого порушення.

Такий спосіб захисту цивільних прав як визнання неправомірними дії фізичної особи та юридичної особи по переданню об'єкта нерухомого майна у власність, не передбачений чинним законодавством.

Таким чином заявлені вимоги про визнання неправомірними дії по переданню об'єкта нерухомого майна у власність не відповідають цивільно-правовому способу захисту порушеного права.

Суд вважає, що заява представника відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно частин 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за завою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

З тексту розписки від 17.04.2013 року вбачається, що сторонами не було обумовлено строк повернення грошових коштів, тож до даних правовідносин строк позовної давності застосувати неможливо, а інші позовні вимоги є похідними, у зв'язку з чим заява представника відповідача ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Отже, з ОСОБА_3 підлягає до стягнення на користь ОСОБА_2 сума судового збору у розмірі 7992,00 грн., а також з ОСОБА_3 та ТОВ Грін плюс підлягає до стягнення в рівних частках на користь ОСОБА_2 сума судового збору у розмірі 551,20 грн.

На підставі ч. ч. 1, 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково.

Керуючись абз. 1, 2 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , ст. 235, 256, 257, 261, 267, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 3 ст. 545, ст. 599, ч. 1 ст. 1046, ч. 2 ст. 1047 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 60, 88, 208-209, 212, 218, 360-7 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю Грін плюс , Приватного підприємства Юридична компанія Гарант , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю Горяц-Т про визнання договору позики припиненим, визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином та визнання іпотеки припиненою, визнання права власності, визнання неправомірними дій по переданню майна - задовольнити частково.

Визнати договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17 квітня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 в борг грошову суму в розмірі 1 200 000 (один мільйон двісті тисяч) доларів США, припиненим у зв'язку з виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за цим договором в повному обсязі .

Визнати договір купівлі-продажу частки в Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Грін плюс , укладений 17 квітня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_2 передав у власність, а ОСОБА_3 прийняв у власність частку у розмірі 49,7 % в Статутному капіталі ТОВ Грін плюс , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 437, удаваним та встановити, що зазначений договір є договором застави, який є таким, що припинений в зв'язку з припиненням основного зобов'язання.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на частку в розмірі 100 % в Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Грін плюс (ідентифікаційний код юридичної особи: 31729347, місцезнаходження: 65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Хіміків, 29), вартість якої становить 2 485 000,00 (два мільйони чотириста вісімдесят п'ять тисяч) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму судового збору в розмірі 7992 (сім тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю Грін плюс на користь ОСОБА_2 суму судового збору в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп. в рівних частках, по 275 (двісті сімдесят п'ять) грн. 60 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ю.Б.Свячена