Постанова

від 26.06.2017 по справі 926/225/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2017 р. Справа № 926/225/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» б/н від 11.04.2017 року

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 28.02.17

у справі № 926/225/17

за позовом: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна»

про стягнення неустойки в сумі 11 977,50 грн.

Представники сторін не з'явилися;

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 926/225/17 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.17 скаржнику поновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 25.05.17.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.17 розгляд справи відкладено на 26.06.17.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 28.02.2017 року у справі №926/225/17 (суддя Миронюк С.О.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці 11 977,50 грн. неустойки та 1603,00 грн. судового збору (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 30.03.17).

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що рішенням господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 р. по справі № 926/1644/16 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» звільнити орендоване приміщення площею 350,0 м 2 в будівлі № 1 та площею 269,60 м 2 в будівлі № 47 військового містечка № 195 за адресою м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, що перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 р. по справі № 926/1644/16 рішення господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 р. залишено без змін.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України, разом з цим, відповідачем не виконано вимог ст.785 ЦК України та не повернено об'єкт оренди у зв'язку з припиненням договору оренди.

Відтак, як зазначено місцевим господарським судом, у позивача виникло право на стягнення з відповідача неустойки з огляду на невиконання вимог щодо повернення майна, а тому позивачем правомірно нарахована неустойка за період серпень-грудень 2016 р. в сумі 11 977,50 грн. В даному випадку, судом першої інстанції взято до уваги дату прийняття рішення місцевим господарським судом про повернення об'єкта оренди у справі №№ 926/1644/16.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду , відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 28.12.17 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Подану апеляційну скаргу, апелянт обгрунтовує порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права.

Зокрема, апелянт вважає, що судом першої інстанції неправомірно взято до уваги постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.16 у справі №926/1644/16, оскільки така оскаржена відповідачем до Вищого господарського суду України.

Також, скаржник зазначає про те, що відповідача не було повідомлено належним чином про розгляд справи та не направлено відповідачу копію позовної заяви, у зв'язку з чим він не мав можливості подати відзив на позовну заяву та забезпечити участь у розгляді справи уповноваженого представника.

Крім того, скаржник вказує на те, що позивачем не було вжито ніяких дій щодо досудового врегулювання спору та не було надано доказів отримання відповідачем листів та претензій надісланих позивачем.

Апелянт зазначає також про те, що відповідачем сплачувалися на рахунки позивача кошти як орендна плата, при цьоому, позивачем такі проплати не поверталися, що, на думку скаржника, підтверджує факт наявності між сторонами орендних відносин у зв'язку з продовженням договору оренди.

19 травня 2017 року до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає про законність та обгрунтованість рішення місцевого говподарського суду у зв'язку з чим просит залишити його без змін та відмовити в задоволення апеляційної скарги.

Позивач, на спростування доводів апелянта, зазначає про те, що місцевий господарський суд при прийнятті рішення врахував не лише постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.16 у справі №926/1644/16, а й те, що строк дії попереднього договору завершився ще 30 квітня 2014 року.

Щодо доводів апелянта про ненаправлення на його адресу копії позовної заяви, то позивачем зазначено, що при поданні позовної заяви до суду позивач долучив опис кореспондентського відправлення на адресу відповідача та фіскальний чек, що, як зазначає відповідач, підтверджує факт надіслання позовної заяви на адресу апелянта.

Також, на спростування доводів апелянта стосовно не врегулювання позивачем спору в досудовому порядку, позивач зазначає про те, що починаючи з вересня 2016 року позивач щомісяця направляв на адресу відповідача претензії щодо сплати заборгованості в яких зазначав про закінчення строку дії договору, проте вказані листи залишені відповідачем без відповіді.

26 червня 2017 року до суду апеляційної інстанції від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника КЕВ м.Чернівці.

Відповідач участі свого уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги наявність в матеріалах справи всіх необхідних доказів, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість закінчення розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, на підставі наявних у справі доказів.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається за матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 1 травня 2013 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці (Сторона 1) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» (Сторона 2 ) було укладено попередній договір оренди № 93/2013-п нерухомого військового майна, розташованого в Чернівецькому гарнізоні за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10 військове містечко № 195, буд. 1, 47 (а.с. 9-13) (далі - Попередній договір).

Відповідно до вказаного Попереднього договору Сторона 1 зобов'язався протягом 12 місяців з моменту підписання цього договору укласти в майбутньому Основний Договір оренди нерухомого військового майна - нежитлових вбудованих приміщень площею 350 кв.м в будівлі № 1 та нежитлових вбудованих приміщень площею 269,60 кв.м в будівлі № 47 військового містечка № 195 (за текстом Попереднього договору Майно), що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, на умовах, встановлених даним договором.

З Попереднього договору вбачається, що сторони погодили умови майбутнього основного договору, а в пункті 1.2 домовилися, що відповідач (Сторона 2) до моменту підписання основного договору оренди має право використовувати майно за цільовим призначенням, визначеним в пункті 2.1.3 (для використання під розміщення офісних та складських приміщень).

Пунктом 9.1 визначили строк дії Попереднього договору з 01 травня 2013 року до 30 квітня 2014 року включно.

Також, у розділі 3 Попереднього договору сторони узгодили, що Сторона 1 зобов'язується провести процедуру укладення основного договору оренди, передбачену чинним законодавством у сфері оренди державного (військового) майна, а Сторона 2 , серед іншого, на підставі виставлених рахунків сплачує плату в розмірі 2000 грн. щомісячно.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 р. по справі № 926/1644/16 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» звільнити орендоване приміщення площею 350,0 м 2 в будівлі № 1 та площею 269,60 м 2 в будівлі № 47 військового містечка № 195 за адресою м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, що перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 р. по справі № 926/1644/16 рішення господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 р. залишено без змін.

Покликаючись на припинення попереднього договору та невиконання товариством з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» обов'язку по поверненню майна, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» , про стягнення неустойки за користування приміщення в сумі 7 186,50 грн. нарахованої з посиланням на ст.785 ЦК України.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як зазначено вище, рішенням господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 р. по справі № 926/1644/16 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» звільнити орендоване приміщення площею 350,0 м 2 в будівлі № 1 та площею 269,60 м 2 в будівлі № 47 військового містечка № 195 за адресою м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, що перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 р. по справі № 926/1644/16 рішення господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 р. залишено без змін.

При цьому, та обставина, що ТОВ Ріфіл - Україна продовжує користуватися зазначеним вище майном, а Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці протягом одного місяця після закінчення строку дії Попереднього договору не надіслав йому відповідні заперечення, не породжує між сторонами орендних відносин з тимчасового платного використання військового майна та, відповідно, не поновлює Попередній договір, у тому числі й у частині права ТОВ «Ріфіл-Україна» використовувати майно до моменту підписання основного договору оренди.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили , крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п.2.6 Постанови Пленуму ВГС України №18 від 26 грудня 2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

З огляду на наведене, обставини щодо припинення дії попереднього договору оренди №93/2013-п від 01.05.13 встановленні у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.16 у справі №926/1644/16 є преюдиційними в силу вимог ст.35 ГПК України та не потребують доказування.

Щодо покликання апелянта на неправомірність покликання на вказану постанову суду у справі №926/1644/16 у зв'язку із її оскарженням в касаційному плорядку, полегія суддів зазначає наступне:

Як зазначено вище, преюдиційне значення мають обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили.

Порядок набрання рішенням господарського суду законної сили визначається приписами ст.85 ГПК України. Відповідно до ст.85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Відповідно до ч.3 ст.105 ГПК України постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

З огляду на наведене, рішення суду у справі №926/1644/16 набрало законної сили після його апеляційного перегляду, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.16 у вказаній справі в день її прийняття, відтак посилання апелянта на безпідставність покликання суду першої інстанції на вказане рішення та постанову суду у справі №926/1644/16 з огляду на оскарження постанови в касаційному порядку, колегія суддів вважає необгрунтованим.

Таким чином, суд вважає доведеною обставину щодо припинення попереднього договору оренди, на підставі якого відповідачем здійснювалося користування об'єктом оренди.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем обов'язку з повернення нерухомомого майна позивачу.

Відповідно до ч.1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

З аналізу вказаної статті вбачається, що ч.1 ст.785 ЦК України зобов'язує наймача у разі припинення договору найму повернути наймодавцеві річ. При цьому мова йдеться як про припинення договору найму в результаті закінчення строку його дії, так і про дострокове припинення договору на вимогу будь-якої із сторін.

Законодавець застосовує термін "негайно" для визначення строку для повернення речі. "Негайно" означає повернення речі одразу після припинення договору.

Як зазначено вище, господарським судом під час розгляду справи №926/1644/16 встановлено, що із закінченням строку дії попереднього договору та неукладення договору оренди право відповідача використовувати нерухоме військове майно припинилося. Тобто у відповідача виник обов'язок негайно повернути орендоване майно після припинення попередньогго договору - 30.04.14. Таким чином, у відповідача виник обов'язок негайно повернути майно, що було предметом попереднього договору з 01.05.14.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (п.5.4 Постанови Пленумум ВГС України від 29 травня 2013 року №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна ).

Як правильно зазначено судом першої інстанції, умови попереднього договору не містять вимог щодо повернення об'єкта, таким чином, судова колегія дійшла висновку про те, що такий обов'язок виник у наймача у зв'язку з припиненням строку дії попереднього договору.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем вимог чинного законодавства щодо повернення майна у зв'язку із припиненням дії попереднього договору та неукладенням основного договору.

Відтак, висновок місцевого господарського суду стосовно зазначення про виникнення у відповідача обов'язку негайно повернути об'єкт оренди з прийняттям рішення місцевим господарським судом у справі №926/1644/16, тобто 09.08.16 колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковим, оскільки, як зазначено вище, законодавець пов'язує виникнення в орендаря обов'язку з повернення майна саме з припиненням договору оренди.

Частиною 2 ст.785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Пунктом 5.1 попереднього договору сторони передбачили, що у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Таким чином, для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, у відповідності до вимог ст. 614 ЦК України. Тому слід було установити обставини, за яких орендар мав можливість повернути майно, що було предметом оренди, проте цього обов'язку не виконав.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували немовжливість виконання відповідачем обов'язку з повернення нерухомомого майна у зв'язку з припиненням дії договору, відсутності також докази вжиття відповідачем певних дій щодо повернення об'єкта оренди.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обгрунтованою вимогу позивача щодо виникнення у позивача права на отримання неустойки, передбаченої ст.785 ЦК України у зв'язку з невиконанням орендарем обов'язку щодо повернення майна.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що не зважаючи на встановлення судом факту припинення попереднього договору, з огляду на що у відповідача виник обов'язок негайно повернути об'єкта оренди та можливістю нарахування неустойки у зв'язку з наведеним, суд обмежений періодом нарахування неустойки, який вказаний позивачем, а саме з серпня по грудень 2016 року.

При цьому, перевіривши правильність здійснення позивачем розрахунку неустойки, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке:

Як зазначено вище, наймодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі невиконання наймачем обов'язку з повернення речі.

Пунктом 3.3.2 попереднього договору передбачено, що за використання майна сторона 2 на підставі виставлених рахунків сплачує на розрахунковий рахунок сторони 1, за домовленістю сторін, плату в розмірі 2000 грн. в місяць, в тому числі ПДВ. Розмір плати підлягає коригуванню після виконання незалежної оцінки майна та укладення основного договору оренди.

З вищезазначено вбачається, що між сторонами не було укладено основного договору оренди та відкореговано щомісячну плату за користування майном. Таким чином платою за користування майном є визначена сторонами сума у розмірі 2000 грн.

Відтак, неустойка у даному випадку становить подвійний розмір визначеної сторонами як плата за користування майном, а саме 2000*2=4000 грн.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що поданий позивачем розрахунок неустойки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки відображає її нарахування за кожен місяць в розмірі 5988,76 грн., що значно перевищує подвійний розмір плати за користування річчю.

Таким чином, з огляду встановлення місцевим господарським судом, з яким погоджується суд апеляційної інстанції факту невиконання відповідачем вимог щодо повернення майна , нарахування неустойки є обгрунтованим, проте в іншому розмірі ніж заявлено позивачем, а саме в розмірі 4000 грн. за кожен місяць за період який зазначено позивачем - серпень - грудень 2016 року. Загальний розмір такої неустойки за вказаний період становить 20 000 грн.

При цьому, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами у справі, що протягом зазначеного періоду відповідачем щомісячно здійснено проплати в розмірі 3539,26 грн. в загальному розмірі 17 696,30 грн. Відтак, розмір неоплаченої неустойки за вказаний період становить 2 303,70 грн., а не в розмірі 11 977,50 грн. як заявлено позивачем. Таким чином, місцевим господарськимсудом зайво стягнуто з відповідача 9 673,80 грн. неустойки у зв'язку з чим рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Проте, місцевим господарським судом зазначеного не враховано, що стало підставою для прийняття неправильного по суті рішення та стягнення неустойки у більшому розмірі.

Щодо доводів апеляційної скарги, то суд апеляційної інстанції зазначає таке:

З матеріалів справи вбачається, що місцевим господарським судом надіслано ухвалу про призначення справи до розгляду та інші ухвали на адресу яка містилася у Єдиному Державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців , а саме:вул.Авіаційна ,10, м.Чернівці.

При цьому, кореспонденція надіслана місцевим господарським судом на зазначену адресу повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою За закінченням терміну зберігання (а.с.5-6, 56-57,63-67).

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами в господарському судочинстві" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім цього, відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами і доповненнями) у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, а місцевим господарським судом вжито всіх заходів для належного повідомлення сторони про час та місце розгляд у справи, а забезпечення явки уповноваженого представника залежажено виключно від волевиявлення самого відповідача.

Щодо доводів апелянта про те, що ним не отримано копії позовної заяви, то такі спростовуються наявністю в матеріалах справи фіскального чеку №ПН 215600426655 виданого відділенням поштового зв'язку (а.с.11), що підтверджує надіслання позивачем апеляційної скарги відповідачу.

Покликання апелянта на невжиття позивачем заходів щодо досудового врегулювання спору, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставним, оскільки відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі № 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відтак, вжиття стороною заходів щодо досудового врегулювання спору є правом, а не обов'язком сторони та не може обмужвати її право щодо можливості безпосереднього звернення до суду.

Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому ГПК, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди не мають права застосовувати пункт 4 статті 83 ГПК, а також відмовляти в прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог через недотримання порядку досудового врегулювання спору (частина четверта статті 22 названого Кодексу) (п.3.17.2 Постанови Пленуму ВГС України №18 від 26.12.11 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Крім того, колегією суддів спротосуються доводи апелянта стосовно не отримання ним жодних претензій від позивача стосовно виникнення заборгованості, оскільки в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштових відправлень з яких вбачається, що рекомендовані відправлення вручені адресату - відповідачу у справі.

При цьому, з вказаних відправлень вбачається, що ними здійснювалася доставка саме претензій щодо сплати заборгованості, оскільки в графі підлягає поверненню, що міститься на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, зазначено саме номери і дати відповідних претензій.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши все вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що огляду на встановлення судом апеляційної інстанції факту неправильного нарахування неустойки, що стало підставою для стягнення її судом в більшому розмірі, рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню.

Судові витрати покласти на сторін відповідно до вимог ст.ст.49,105 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 28.02.17 у справі №926/225/17 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» (58000, м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, код ЄДРПОУ 32929886) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (58000, м. Чернівці, вул. Українська, 43, код ЄДРПОУ 08179180) 9673,80 грн. неустойки та 1294,74 грн. судового збору.

3. Прийняти в цій частині нове рішення. В стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» (58000, м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, код ЄДРПОУ 32929886) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (58000, м. Чернівці, вул. Українська, 43, код ЄДРПОУ 08179180) 9673,80 грн. неустойки та 1294,74 грн. судового збору відмовити.

4. В решті рішення суду залишити без змін.

5. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (58000, м. Чернівці, вул. Українська, 43, код ЄДРПОУ 08179180) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» (58000, м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, код ЄДРПОУ 32929886) 1424,22 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.06.17.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Давид Л.Л.