Постанова

від 05.07.2017 по справі 910/18736/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2017 року Справа № 910/18736/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого, Алєєвої І.В., Кравчука Г.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційних скарг Міністерства оборони України та Заступника Генерального прокурора України на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 у справі№ 910/18736/16 Господарського суду міста Києва за позовомЗаступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі: 1) Кабінету Міністрів України та 2) Міністерства оборони України до 1. Київської міської ради 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТА ПЛЮС" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: 1. Міністерства екології та природних ресурсів України. 2. Міністерства аграрної політки та продовольства України провизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання відсутнім права користування,

У судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Шекшеєва В.С. (прокурор відділу ГПУ);

від позивача №1: не з'явилися;

від позивача №2: Гомон О.О. (представник за дов. від 28.12.2016);

Сажієнко І.О. (представник за дов. від 26.12.2016);

від відповідача№1: Безносик А.О. (представник за дов. від 10.04.2017);

від відповідача№2: Кондратюк А.В. (представник за дов. від 01.11.16);

Білобловський С.В. (адвокат, дов. від 01.11.2016);

від третьої особи №1: не з'явилися;

від третьої особи №2: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року Заступник Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України звернувся з позовом до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю ОСТА ПЛЮС про визнання незаконним й скасування рішення Київської міської ради від 24.05.2007 №658/1319; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки укладеного між відповідачами 11.02.2008 р. та зареєстрованого 18.02.2008 р. за №79-6-00593; та визнання відсутнім у Товариства права користування земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:90:398:0001 на Столичному шосе (27-й км) у Голосіївському районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення Київської міської ради від 24.05.2007 р. №658/1319 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті були порушені норми чинного законодавства України.

У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду міста Києва ТОВ "ОСТА ПЛЮС" заявило клопотання про застосування позовної давності.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2016 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з підстав необґрунтованості.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 року апеляційні скарги Міністерства оборони України та Генерального прокурора України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/18736/16 задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/18736/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог - відмовлено з огляду на пропуск строку позовної давності.

Заступник Генерального прокурора України подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 року в частині відмови у задоволенні позову прокуратури у зв'язку з пропуском строку позовної давності та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 257, 261 Цивільного кодексу України.

Заявник касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги доводи позивачів про поважність пропуску строку позовної давності, викладені останніми в письмових поясненнях та те, що Кабінет Міністрів України лише з вересня 2016 року мав об'єктивну можливість дізнатися про порушене право та вжити всіх необхідних заходів з його захисту.

Крім того, на думку заявника касаційної скарги твердження суду апеляційної інстанції щодо відсутності у прокурора повноважень звертатись до суду з питанням про поновлення строку позовної давності не відповідають вимогам процесуального законодавства, оскільки відповідна ініціатива може виходити від учасників судового процесу, зокрема прокурора.

Міністерство оборони України також подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 року в частині відмови у задоволенні позову прокуратури у зв'язку з пропуском строку позовної давності та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 257, 261 Цивільного кодексу України.

Заявник касаційної скарги зазначає, що Міністерство оборони України довідалось про порушення своїх права лише у 2016 році, а відтак подання клопотання про поновлення строку позовної давності, з боку останнього, не могло бути подано, оскільки це суперечить дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють початок перебігу позовної давності.

ТОВ "ОСТА ПЛЮС" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні поданих касаційних скарг, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 року залишити без змін з підстав викладених у відзиві.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним в задоволенні касаційних скарг відмовити, враховуючи наступне.

З матеріалів справи слідує, що 24.05.2006 ТОВ "ОСТА ПЛЮС" на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з Установою "28 Управління начальника робіт", набуло у власність нерухоме майно (11 будівель та споруд військового містечка № 247), що знаходиться за адресою: Столичне шосе, 27 км у Голосіївському районі міста Києва. Згідно вказаного договору, ТОВ "ОСТА ПЛЮС" придбало комплекс будівель площею 2 091, 10 кв.м., які належали державі Україна та закріплені на праві господарського відання за продавцем згідно Наказу Міністра оборони України № 365 від 30.06. 2005 року і передано з балансу військової частини А 3020 до продавця.

06.06.2006 Міністерство оборони України направило на адресу Київського міського голови лист № 220/2270 про відмову від права користування земельною ділянкою площею 24 га військового містечка № 247, яке знаходиться за адресою: м. Київ, Столичне шосе, 27 км, та зміну її цільового призначення з подальшим наданням її в установленому законодавством порядку ТОВ "ОСТА ПЛЮС".

Рішенням Київської міської ради №658/1319 від 24.05.2007 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ОСТА - ПЛЮС" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівель і споруд на Столичному шосе (27-й км) у Голосіївському районі м. Києва":

- внесено зміни до "Програми зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста", затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам, земельну ділянку площею 24,26 га на Столичному шосе (27-й км) у Голосіївському районі м. Києва;

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ОСТА - ПЛЮС" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд на Столичному шосе (27-й км) у Голосіївському районі м. Києва;

- віднесено частину лісових земель площею 24,26 га у кварталі №49 виділів 2, 5, 13, 17 та у кварталі №53 виділів 5, 6, 7, 8, 14, 21 дачного лісництва комунального підприємства "Лісопаркове господарство "Конча-Заспа" до земель запасу житлової та громадської забудови з виключенням їх з категорії земель лісового фонду;

- передано Товариству з обмеженою відповідальністю "ОСТА - ПЛЮС", за умови виконання пункту 5 цього рішення, у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 24,26 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд на Столичному шосе (27-й км) у Голосіївському районі м. Києва за рахунок запасу житлової та громадської забудови.

11.02.2008р. між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСТА - ПЛЮС" (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 18.02.2008 за №79-6-00593.

Згідно з п. 1.1 Договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 24.05.2007 р. №658/1319, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - Столичне шосе (27-й км) у Голосіївському районі м. Києва; розмір - 24,2600 га; цільове призначення - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд; кадастровий номер - 8000000000:90:398:0002.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що його укладено строком на 10 років.

Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що, на думку прокурора, прийняте рішення Київської міської ради від 24.05.2007 №658/1319 є незаконним та підлягає скасуванню, а договір оренди визнанню недійсним.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що судовий захист цивільних прав та інтересів може здійснюватись шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Приписами ст. 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 155 Земельного кодексу України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Судом встановлено, що розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 15.05.1957 №1808 Міністерству оборони в постійне користування надана земельна ділянка площею 24 га, яка знаходиться в Голосіївському (Московському) районі м. Києва по Столичному (Обухівському) шосе (27-й км) в межах Конче-Заспівського лісового господарства. У подальшому розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 № 675 здійснено відвід цієї земельної ділянки для постійного користування Київській квартирно-експлуатаційній частині району.

Відповідно до цих розпоряджень виконавчим комітетом Московської районної м. Києва ради народних депутатів у 1991 році видано державний акт серії Б №025507 на право користування земельною ділянкою Київській квартирно-експлуатаційній частині району для будівництва військового містечка № 247, правонаступником якої являється Київське квартирно-експлуатаційне управління.

Судом також встановлено, що спірна земельна ділянка розміщена в лісах першої групи та входить до лісопаркового поясу Києва, що підтверджується актом технічного обстеження лісових площ від 12.03.2007 та інформації ДП "Інститут генерального плану м. Києва" від 16.09.2016 № 18 у справі.

З огляду на встановлене, а також з урахуванням положень ст. 77, 84 Земельного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що власником земельних ділянок, закріплених за суб'єктами, що перебувають у сфері управління Міноборони, є держава в особі Кабінету Міністрів України. Спірна земельна ділянка державної форми власності належить до земель оборони, а природні комплекси що на ній розміщенні, є лісовим фондом, охорона, захист та використання яких здійснюється спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами в порядку, встановленому Законом України "Про використання земель оборони", Лісовим кодексом України та іншими актами чинного законодавства.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Статтею 21 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення Ради) передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для, зокрема, визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам та визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Відповідно до ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Доказів дотримання встановленого порядку, а саме прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення щодо вилучення спірної земельної ділянки та зміну її цільового призначення, матеріали справи не містять, з огляду на що суд 2-ї інстанції правомірно зазначив про неможливість використання цієї земельної ділянки у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови, та дійшов обґрунтованого висновку, що Київська міська рада, приймаючи спірне рішення від 24.05.2007 №658/1319, в порушення вимог статей 20, 123, 141, 142, 149 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України, вийшла за межі наданих повноважень, у зв'язку з чим позовні вимоги прокурора є законними та обґрунтованими.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції враховано і те, що за змістом ст.2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

За приписами частин 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

При цьому норма ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що норма ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу строку позовної давності, встановленої для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік строку позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

(Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-82гс14, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, від 22.04.2015 у справі № 3-54гс15, від 13.05.2015 у справі № 3-126гс1525, від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, Кабінету Міністрів України та Міністерству оборони України стало відомо про порушення їх права у березні 2011 року, а тому саме з цього моменту розпочався перебіг позовної давності, що підтверджується, зокрема постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2012 у справі №2а-8423/12/2670 та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2011 у справі № 2а-7010/11/2670.

Втім, позовні вимоги прокурором заявлені лише 12.10.2016 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, наслідком чого є відмова у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, про що суд апеляційної інстанції постановив правильне та обґрунтоване рішення.

Доводи Заступника Генерального прокурора України про наявність у останнього повноважень звертатись до суду з питанням про поновлення строку позовної давності, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та текстом оскаржуваної постанови.

Так судом надавалась оцінка вказаним доводам прокурора та було зазначено, що у даному випадку прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

(Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 25.03.2015 у справі №11/163/2011/5003).

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заяву про поновлення строків позовної давності з мотивуванням поважності причин її пропуску, Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України до суду не подавали.

Отже, апеляційним господарським судом під час перегляду справи встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким попередній суд дав належну оцінку, правом переоцінки яких в силу приписів ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не наділена, з огляду на що висновок господарського суду попередньої інстанції про задоволення позовних вимог, колегія визнає правомірним та обґрунтованим.

Слід також зазначити, що апеляційний господарський суд, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, з достатньою повнотою з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду спору, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи, з урахуванням чого підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні касаційних скарг відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 у справі №910/18736/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: І.В. Алєєва

Г.А. Кравчук