Рішення

від 12.07.2017 по справі 369/13363/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/13363/14-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д. Провадження № 22-ц/780/264/17 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А. Категорія 26 12.07.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

12 липня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Гуля В.В., Приходька К.П.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 березня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Хімакс", про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 31 травня 2013 року між відкритим акціонерним товариством Комерційний банк Актив-Банк , правонаступником якого з є публічне акціонерне товариство Комерційний банк Актив-Банк та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 0531/01, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти (кредит) у сумі 2 500 000 грн. зі сплатою відсотків у розмірі 25 % річних.

В подальшому, до кредитного договору було укладено додаткові угоди від 31.07.2013, 30.09.2013, 31.12.2013, 03.02.2014, 03.03.2014, 23.06.2014, 11.08.2014.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між

позивачем та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки №0531/S-1 від 03 червня 2013 року, а також між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 й ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки №0531/S-2 від 03 червня 2013 року.

На підставі викладеного просив cтягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 0531/01 від 31 травня 2013 року (не відновлювальна лінія, фізична особа) з усіма змінами та доповненнями до нього, що станом на 21 листопада 2014 року становить 2 495 910,72 грн. (два мільйони чотириста дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот десять гривень 72 копійки).

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 0531/01 від 31 травня 2013 (невідновлювальна лінія, фізична особа) з усіма змінами та доповненнями до нього в розмірі 2 495 910,72 грн. (два мільйони чотириста дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот десять гривень 72 копійки), звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку, площею 0,1672 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку (Серія НОМЕР_2), виданого 30.12.2003 Ходосівською сільською радою на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 червня 2002 року №3192, переданої в іпотеку відповідно до Іпотечного договору №0531/S-1 від 03 червня 2013 року шляхом передачі Іпотекодержателю предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за Іпотекодержателем, ПАТ Комерційний банк Актив-Банк (ЄДРПОУ: 15253000, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 3), на підставі Іпотечного договору №0531/01/ S -1 від 03.06.2013.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 0531/01 від 31 травня 2013 року (невідновлювальна лінія, фізична особа) з усіма змінами та доповненнями до нього в розмірі 2 495 910,72 грн. (два мільйони чотириста дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот десять гривень 72 копійки), звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: домоволодіння, об'єкт житлової нерухомості, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 46410832224, що знаходиться в АДРЕСА_2 загальною площею 502,5 кв .м., житловою площею 133,6 кв.м., до складу якого водять: житловий будинок р.п.2002 - А , Веранда - а, а1 , Прибудова - а2 , Житлова прибудова - А1 , Тераса - а3 , Навіс - В , Альтанка - Г , Криниця - 1 , Огорожа - 2-5 та належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності індексний номер 3885297 від 24 травня 2013 року, виданого Реєстраційною службою Києво-Святошинського управління юстиції Київської області, бланк серія НОМЕР_3, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 736999 від 17 квітня 2013 року, внесеного на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 1824647 від 20 квітня 2013 року, а також земельну ділянку на якій розташоване вищезазначене нерухоме майно (домоволодіння), площею 0,1477 га., кадастровий номер якої НОМЕР_4, цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та належать ОСОБА_4, на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого Ходосівською сільською радою на підставі рішення виконкому Ходосівської сільської Ради народних депутатів від 24 жовтня 2000 року №80/6, зареєстрований в Книзі записів реєстрацій державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 856, переданих в іпотеку відповідно до Іпотечного договору №0531/S - 1 від 03 червня 2013 року шляхом передачі Іпотекодержателю предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за Іпотекодержателем, ПАТ Комерційний банк Актив-Банк (ЄДРПОУ: 26253000, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 3), на підставі Іпотечного договору №0531/01/S -2 від 03.06.2013.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 березня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що за адресою, що вказана в позові він не проживає, а тому не отримував судові повістки і був позбавлений судом першої інстанції права брати участь у судовому розгляді справи та подавати докази на спростування доводів позову.

Окрім того зазначає, що ні спірний кредитний договір, ні вимоги закону не містять умов і положень про те, що позивач має право обґрунтувати наявність заборгованості за кредитним договором лише розрахунком заборгованості, однак суд першої інстанції, прийнявши поданий позивачем розрахунок заборгованості як належний та допустимий доказ, дійшов до висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Однак зазначений розрахунок є спірним і недоведеним, оскільки поданий банком розрахунок не відповідає умовам кредитного договору та не містить інформації щодо основної заборгованості, банківських операції за весь період ведення і використання рахунку, суму грошових коштів, сплачених ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості, інформації щодо штрафних санкцій і відсотків, формули за якою розраховувалася пеня і відсотки, порядку зарахування коштів і залишку заборгованості, на який нараховувалася пеня та відсотки на початок та кінець кожного періоду.

Також скаржник звертає увагу суду на той факт, що банк в обґрунтування своїх позовних вимог не пред'явив жодного доказу, що підтверджує отримання ОСОБА_2 грошової суми за спірним кредитним договором.

Чинним законодавством України передбачено, що для визначення суми та підстав виконання боргових зобов'язань або будь-якої їх частини, достатньою правовою підставою є книги бухгалтерського обліку та облікові, первинні документи банку, тобто виписки з Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, однак матеріали справи не містять жодного із перелічених документів. Наданий банком розрахунок заборгованості не належить до документів бухгалтерської звітності та не може вважатися належним та допустимим доказом наявності заборгованості.

При цьому, банком було порушено умови кредитного договору щодо дострокового повернення кредитних коштів. Так відповідно до умов спірного кредитного договору банк повинен був надіслати на поштову адресу боржника вимогу про усунення порушень кредитного договору, які боржник повинен був виконати протягом 60-ти днів. У випадку не виконання вимоги банку у добровільному порядку банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів.

За таких обставин скаржник просив скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 травня 2013 року між відкритим акціонерним товариством Комерційний банк Актив-Банк , правонаступником якого з є публічне акціонерне товариство Комерційний банк Актив-Банк та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 0531/01, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти (кредит) у сумі 2 500 000 грн. зі сплатою відсотків у розмірі 25 % річних.

В подальшому, до кредитного договору було укладено додаткові угоди від 31.07.2013, 30.09.2013, 31.12.2013, 03.02.2014, 03.03.2014, 23.06.2014, 11.08.2014.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки №0531/S-1, від 03 червня 2013 року, а також між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 й ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки №0531/S-2, від 03 червня 2013 року.

Встановивши зазначені обставини справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2, оскільки позивачем виконано взяті на себе зобов'язання за кредитним договором натомість ОСОБА_2 належним чином не виконує свої зобов'язання за спірним кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості.

За правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що банк свої зобов'язання щодо видачі кредитних коштів у розмірі визначеному умовами кредитного договору виконав належним чином, однак відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання щодо повернення отриманих кредитних коштів та сплати відсотків за користування такими коштами не виконує, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню у порядку визначеному чинним законодавством.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції безпідставно визнав належним і допустимим доказом розрахунок заборгованості, в якому відсутня інформація щодо виникнення такої не ґрунтуються на матеріалах справи.

Як вбачається із матеріалів справи сторони неодноразово укладали додаткові договори до кредитного договору № 053/01, в яких змінювали п. 1.2., 2.3. та 2.4. Договору, а саме встановлювали графік погашення заборгованості та порядок нарахування процентів.

Так, в додатковому договорі від 11 серпня 2014 року сторони погодили, що п.1.2. кредитного договору викласти в такій редакції: позичальник зобов язується погашати заборгованість за кредитом з одночасним зменшенням ліміту наступним чином: 31 серпня 2014 року позичальник сплачує 275 000 грн., і в подальшому в останній день кожного місяця сплачує по 50 000 грн. до 31 травня 2016 року.

В розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 01 вересня 2014 року заборгованість становила 2 481 683 грн., нараховані за цей день проценти становили 1 699,78 і вони були сплачені боржником.

За період з 02 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року заборгованість становила 2 366 253,02, проценти за 29 днів становили 47 000,93 і сплачені не були.

Також позивач нарахував проценти за 31 день жовтня та 20 днів листопада 2011 року.

Таким чином, наведені позивачем розрахунки відповідають умовам договору. Відповідач не заперечував укладання ним додаткових угод і часткового їх виконання, а тому доводи його апеляційної скарги щодо відсутності доказів отримання ним кредиту суперечать встановленим обставинам.

Відповідач в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги не заперечував розмір заборгованості і наголошував на тому, що він бажає з банком домовитись про позасудовий порядок вирішення спору. Однак в подальшому в судове засідання не з являвся.

Разом із тим, судова колегія не може погодитись із рішенням суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно п. 4.2 іпотечного договору іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із таких способів: від свого імені продає предмет іпотеки третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог: дає іпотекодавцям свою згоду на реалізацію предмета іпотеки третім особам, визначеним іпотекодержателем або погодженим ним, від свого (іпотекодавців) імені і за умови, що кошти, виручені від реалізації , будуть направлені на задоволення вимог іпотекодержателя; приймає предмет іпотеки у власність у порядку, передбаченому ст.37 Закону України Про іпотеку , за вартістю, визначеною на підставі проведеної незалежної експертної оцінки суб єктом оціночної діяльності визначеного іпотекодержателем самостійно.

Відповідно до ст. 37 Закону України Про іпотеку у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в підпункті 4.3. договору, договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим підпунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку експерту суб'єкта оціночної діяльності.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження, зокрема пункт 4.2 в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України Про іпотеку ).

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-1851цс15 від 30 березня 2016 року, № 6-1219цс16 від 14 вересня 2016 року, № 6-1685цс16 від 21 вересня 2016 року, № 6-1243цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-504цс16 від 12 жовтня 2016 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

Матеріали справи не містять доказів того, що Банк звертався до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно та чи наявні у державного реєстратора підстави для відмови в державній реєстрації, передбачені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Крім того, суд першої інстанції звернувши стягнення на предмет іпотеки взагалі не встановив ціну предмета іпотеки, хоча це є обов язковою умовою відповідно до п.4.2. іпотечного договору та вимог закону.

В судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги представник позивача звертав увагу колегії суддів на ту обставину, що судова практика щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем неодноразово змінювалось. На час ухвалення рішення судом першої інстанції Верховний Суд України ще не висловлював своєї позиції щодо неможливості такого способу звернення стягнення, а тому суд першої інстанції не припустився порушень при ухваленні цього рішення.

Однак судова колегія не може погодитись із такими доводами позивача, оскільки норми закону, на які посилався Верховний Суд України в своїх правових позиціях існували і на час розгляду справи судом першої інстанції і мали бути застосовані судом першої и інстанції правильно. Верховний Суд України своїми рішеннями не змінював законодавство, а лише роз яснював порядок його застосування при вирішенні судами конкретних спорів.

Враховуючи наведене, рішення суду в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Хімакс", про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді