Рішення

від 27.07.2017 по справі 138/2648/16-ц

МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 138/2648/16-ц

Провадження №:2/138/35/17

РІШЕННЯ

Іменем України

24 липня 2017 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Лисенко Т.Ю.,

за участю: секретаря Корби В.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 182 від 12.01.2010, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з даним позовом. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу відповідно до Державного акта на право власності на землю серії ВН № 014239 від 24.12.2002 належить земельна ділянка із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,94 га, що розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. 12.01.2010 сторони уклали договір оренди даної земельної ділянки строком на 10 років. В порушення ст. 15 Закону України Про оренду землі вказаний договір оренди не містить істотну умову договору, а саме: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Також в договорі відсутній акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Вважаючи відсутність даних істотних умов порушенням ст. 15 Закону України Про оренду землі , позивач просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 182 від 12.01.2010, укладений між сторонами. Згідно заяви від 05.10.2016 позивач просить визнати недійсним договір оренди землі також з тих підстав, що вказаний договір та акт прийому-передачі земельної ділянки від 12.01.2010 вона не підписувала і договір із відповідачем не укладала (а.с. 32).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2 позов підтримали з підстав, зазначених в позові та заяві від 05.10.2016. Просили позов задовольнити. Позивач пояснила, що вона не пам'ятає з якого часу, приблизно з 2001-2002 років, але відповідач дійсно користується належною їй земельною ділянкою, підтвердила, що в 2010-2016 роках вона отримувала орендну плату. Однак договір оренди землі вона з відповідачем не укладала та його не підписувала. Оригінал договору їй вручила якась жінка. В якому році це було, вона достеменно не пам'ятає, приблизно в 2010-2011 роках, однак точно раніше, ніж в 2013 році, оскільки директором СТОВ Прогрес ще був ОСОБА_5 Вважає, що умови договору не відповідають вимогам закону, проте її права відсутністю в ньому умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки не порушені. Пояснила, що раніше не зверталась до суду із позовом, оскільки до 2016 року її усе влаштовувало, зокрема, розмір орендної плати. Разом з тим, після заявленого представником відповідача клопотання про застосування строків позовної давності, позивач змінила свої пояснення та пояснила, що про наявність оскаржуваного договору їй стало відомо в 2015 році, коли захворів її чоловік і вона хотіла продати належну їй земельну ділянку, а тому подзвонила до відповідача, щоб дізнатись як це зробити, але їй відповіли, що це неможливо, бо її земля в оренді. Також вказала, що вона не знає інших директорів СТОВ Прогрес , окрім ОСОБА_5 За таких підстав представник позивача вважає, що саме з 2015 року почався трирічний строк позовної давності, протягом якого вона мала право звернутись до суду за захистом її порушеного права. Оскільки вона звернулась до суду в 2016 році, то вважає, що даний строк нею не пропущений, а тому в задоволенні клопотання представника відповідача слід відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, зазначених в письмових запереченнях проти позову. Зокрема, вважає, що позивач не мала підстав для звернення до суду, оскільки її права діями відповідача та невідповідністю договору оренди землі вимогам закону порушені не були і жодних доказів на порушення її права позивачем не надано. При цьому акт визначення меж земельної земельної ділянки в натурі (на місцевості) навіть не є власне договором оренди земельної ділянки, а є його додатком, а тому не є істотною умовою договору в розумінні ст. 15 Закону України Про оренду землі . Також представник заявив клопотання про застосування строків позовної давності, обґрунтовуючи клопотання тим, що позивач сама в позовній заяві зазначає, що оспорюваний договір уклала 12.01.2010, а тому перебіг позовної давності починається саме з цієї дати і закінчується 12.01.2013. В подальшому, після відмови позивача від визнаних нею обставин щодо року отримання оригіналу оскаржуваного договору приблизно в 2011-2012 роках, коли директором СТОВ Прогрес був ОСОБА_5, представник відповідача подав додаткові пояснення. Зокрема, зазначає, що відповідно до рішення учасників загальних зборів СТОВ Прогрес № 10 від 28.10.2011, ОСОБА_5 припинив участь у товаристві 28.10.2011. Такий факт співвідноситься з показаннями позивача про те, що про наявність договору оренди вона дізналась до 2013 року, а тому знала про своє порушене право і могла звернутись до суду за його захистом. Тобто навіть за таких обставин строк позовної давності закінчився ще 31.12.2015, в той час як до суду з даним позовом позивач звернулась лише 12.08.2016. На підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України просить відмовити у задоволенні позову у зв'язку із спливом позовної давності.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ВН № 014239 від 24.12.2002 належить земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,94 га, кадастровий номер 0522686800:02:000:0256, що розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (а.с. 9, 10).

В матеріалах справи наявні копія договору оренди вказаної земельної ділянки № 182 від 12 січня 2010 року, укладеного строком на десять років між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Прогрес в особі виконавчого директора ОСОБА_6, зареєстрованого в відділі Держкомзему Могилів-Подільського району 27.05.2011, та копія ОСОБА_4 прийому-передачі земельної ділянки в оренду від 12 січня 2010 року (а.с. 6-8).

Прикінцевими положеннями оскаржуваного договору оренди землі передбачено, що його невід'ємною частиною є, зокрема, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Також ч. 4 ст. 15 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) визначено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є акт приймання-передачі об'єкта оренди.

За таких підстав суд приходить до висновку, що акт прийому-передачі земельної ділянки в оренду є складовою частиною оскаржуваного договору оренди землі.

При цьому відсутність акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), який також визначений вказаною нормою як невід'ємна частина договору оренди землі, не є істотною умовою договору оренди землі у розумінні ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин). А тому суд спростовує посилання позивача про те, що оскаржуваний договір не містить такої істотної умови як акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і вважає, що позовні вимоги з цих підстав задоволенню не підлягають.

Також не підлягає задоволенню позов з підстави відсутності у договорі оренди землі такої істотної умови, як умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Так, п. 14 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України Про заставу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Підпункт б п. 15 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

З аналізу даних норм вбачається, що лише відсутність в оскаржуваному договорі оренди умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки без порушення при цьому права позивача не є підставою для визнання даного договору недійним.

А тому, з урахуванням фактичних обставин справи, дотриманням інтересів усіх учасників договору, а також зважаючи на те, що і сама позивач не заперечувала, що відсутністю вказаної умови договору ніяким чином її права не порушені, суд приходить до висновку, що сторони врегулювали в оскаржуваному договорі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, докази порушення прав позивача відсутністю вказаної істотної умови договору оренди землі суду не надані, а тому з цих підстав позов задоволенню не підлягає.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 03.09.2014 (справа № 6-94цс14).

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно висновку експертів за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи № 2801/2802/16-21 від 23.12.2016 (а.с. 73-76) та листа про виправлення технічної помилки № 2801/2802/16-21280 від 21.03.2017 (а.с. 98) вбачається, що:

1. Підпис від імені ОСОБА_1, поставлений в оригіналах договору оренди земельної ділянки № 182, кадастровий номер 0522686800:02:000:0256, площею 1,94 га, від 12.01.2010 та в оригіналах акту прийому-передачі земельної ділянки № 182, площею 1,94 га від 12.01.2010 - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи технічних засобів.

2. Підпис від імені ОСОБА_1, поставлений в оригіналах договору оренди земельної ділянки № 182, кадастровий номер 0522686800:02:000:0256, площею 1,94 га, від 12.01.2010 та в оригіналах акту прийому-передачі земельної ділянки № 182, площею 1,94 га від 12.01.2010 виконаний не самою ОСОБА_1, а іншою особою.

3. Питання щодо виконання підпису від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки № 182, кадастровий номер 0522686800:02:000:0256, площею 1,94 га, під впливом збиваючих факторів (природних, штучних) не вирішувалось у зв'язку з відсутністю в розпорядженні експерта зразків почерку особи, яка виконала дані підписи (питання відносно виконання цих підписів ОСОБА_1 вирішено в категоричній негативній формі).

4. Питання щодо виконання підпису від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки № 182, кадастровий номер 0522686800:02:000:0256, площею 1,94 га, нею навмисно зміненим почерком не вирішувалось у зв'язку з відсутністю в розпорядженні експерта зразків почерку особи, яка виконала дані підписи (питання відносно виконання цих підписів ОСОБА_1 вирішено в категоричній негативній формі).

Такі обставини підтвердили допитані в судовому засіданні експерти, які зазначили, що при наданні відповідей на 1 та 2 питання враховувалась можливість виконання підпису в договорі оренди та в акті прийому-передачі земельної ділянки ОСОБА_1 під впливом збиваючих факторів (природних, штучних) та навмисно зміненим почерком. Оскільки 1 та 2 питання вирішено в категоричній негативній формі, то питання 3 та 4 вирішенню не підлягали через відсутність зразків підпису особи, яка виконала його замість ОСОБА_1

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір оренди землі від 12.01.2010, складовою частиною якого є ОСОБА_4 прийому-передачі земельної ділянки в оренду від 12.01.2010, ОСОБА_1 не підписувались, а відповідно у позивача не було волевиявлення на укладення такого правочину, що згідно з ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Разом з тим, згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача (постанова ВСУ у справі № 6-75цс15 від 03.02.2016).

Також, як зазначив ВСУ у своїй постанові від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, за змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як зазначала позивач в позовній заяві та в подальшому і в судовому засіданні, оригінал договору їй вручила якась жінка, в якому році це було, вона достеменно не пам'ятає, приблизно в 2010-2011 роках, однак точно раніше, ніж в 2013 році, оскільки директором СТОВ Прогрес ще був ОСОБА_5

Відповідно до рішення учасників загальних зборів СТОВ Прогрес № 10 від 28.10.2011, ОСОБА_5 припинив участь у товаристві 28.10.2011.

Тобто вказане підтверджує, що позивач дізналась про порушене право ще до 28.10.2011 і саме з цього часу в неї виникла можливість реалізувати своє право про визнання договору оренди недійсним в примусовому порядку через суд.

При цьому суд вважає, що пояснення позивача про те, що про наявність оскаржуваного договору вона дізналась лише у 2015 році, коли хотіла продати належну їй земельну ділянку, які позивач дала суду після того, як відповідач заявив клопотання про застосування строків позовної давності, остання дає з метою прийняття рішення у справі на її користь. Крім того, позивач не змогла пояснити для чого телефонувала до СТОВ Прогрес з метою з'ясувати про можливість продажу належної їй земельної ділянки за обставин, що про наявність оскаржуваного договору їй відомо не було і вона його не отримувала. Також такими поясненнями позивач не вказувала про отримання оригіналу оскаржуваного договору в 2015 році й так і не пояснила суду, коли саме вона отримала оригінал оскаржуваного договору, який надавала суду для проведення експертизи.

За таких підстав, оскільки з даним позовом позивач звернулась до суду лише 12.08.2016, суд приходить до висновку, що вказане свідчить про пропуск позивачем встановленого трирічного строку позовної давності.

В позовній заяві та в судовому засіданні позивач питання про поновлення строку позовної давності не ставила.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, зважаючи на те, що представником відповідача заявлено про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності до винесення рішення у справі, а позивач у свою чергу не ставила питання про поновлення строків позовної давності, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову як таких, по яких був пропущений строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем.

Керуючись ст.ст. 6, 15, 203 ч. 3, 215 ч. 1, 256, 257, 261 ч. 1, 267 ч. 3, 4, 638 ч. 1, 792 ЦК України, ст. 15 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), п. 14, 15 б Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ч. 2 ст. 4 Закону України Про заставу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 209 ч. 2, 3, 212-215 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Вінницької області через Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя: Т.Ю. Лисенко

Повний текст рішення складений 27.07.2017.