Ухвала

від 03.10.2017 по справі 138/2648/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія:

Справа № 138/2648/16-ц Провадження № 22-ц/772/2289/2017Головуючий в суді першої інстанції Лисенко Т. Ю. Категорія 23Доповідач Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Войтка Ю.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

При секретарі: Топольській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Головенка Василя Васильовича на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 липня 2017 року в справі за позовом

ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 182 від 12.01.2010року,-

встановила:

В серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки за № 182 від 12 січня 2010 року, укладений між нею та СТОВ Прогрес с. Суботівка Могилів-Подільського району Вінницької області в особі виконавчого директора ОСОБА_4.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що відповідно до Державного акта на право власності на землю серії ВН № НОМЕР_1 від 24.12.2002 року їй належить земельна ділянка із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,94 га, що розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. 12.01.2010 року сторони уклали договір оренди даної земельної ділянки строком на 10 років. В порушення ст. 15 Закону України Про оренду землі вказаний договір оренди не містить істотну умову договору, а саме: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Також в договорі відсутній акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Вважаючи відсутність даних істотних умов порушенням ст. 15 Закону України Про оренду землі , позивач просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 182 від 12.01.2010 року, укладений між сторонами. Згідно заяви від 05.10.2016 року позивач просила визнати недійсним договір оренди землі також з тих підстав, що вказаний договір та акт прийому-передачі земельної ділянки від 12.01.2010 року вона не підписувала і договір із відповідачем не укладала (а.с. 32).

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням представник позивача Головенко В.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

У своїх запереченнях на скаргу представник відповідача її доводи не визнав, вказавши на безпідставність і законність та обґрунтованість рішення суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вимогами ст. 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з наступного.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що в порушення ст. 15 Закону України Про оренду землі договір оренди не містить істотні умови договору, а саме: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; в договорі відсутній акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)

З урахуванням фактичних обставин справи, дотриманням інтересів усіх учасників договору, а також зважаючи на те, що і сама позивач не заперечувала, що відсутністю вказаних умов договору ніяким чином її права не порушені, суд обґрунтовано прийшов до висновку, що сторони врегулювали в оскаржуваному договорі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, докази порушення прав позивача відсутністю вказаних істотних умов договору оренди землі суду не надані, а тому з цих підстав позов задоволенню не підлягає.

Разом з тим суд, на підставі наявних та досліджених судом доказів, ґрунтовно прийшов до висновку, що оскаржуваний договір оренди землі від 12.01.2010 року, складовою частиною якого є Акт прийому-передачі земельної ділянки в оренду від 12.01.2010 року, ОСОБА_2 не підписувались, а відповідно у позивача не було волевиявлення на укладення такого правочину, що згідно з ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Проте, загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача (постанова ВСУ у справі № 6-75цс15 від 03.02.2016).

Також, як зазначив ВСУ у своїй постанові від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, за змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як зазначала позивач в позовній заяві та в подальшому і в судовому засіданні, оригінал договору їй вручила якась жінка, в якому році це було, вона достеменно не пам'ятає, приблизно в 2010-2011 роках, однак точно раніше, ніж в 2013 році, оскільки директором СТОВ Прогрес ще був ОСОБА_5

Відповідно до рішення учасників загальних зборів СТОВ Прогрес № 10 від 28.10.2011, ОСОБА_5 припинив участь у товаристві 28.10.2011 року. Вказане підтверджує, що позивач дізналась про порушене право ще до 28.10.2011 року і саме з цього часу в неї виникла можливість реалізувати своє право про визнання договору оренди недійсним в примусовому порядку через суд.

При цьому суд вважав, що пояснення позивача про те, що про наявність оскаржуваного договору вона дізналась лише у 2015 році, коли хотіла продати належну їй земельну ділянку, які позивач дала суду після того, як відповідач заявив клопотання про застосування строків позовної давності, остання дає з метою прийняття рішення у справі на її користь. Крім того, позивач не змогла пояснити для чого телефонувала до СТОВ Прогрес з метою з'ясувати про можливість продажу належної їй земельної ділянки за обставин, що про наявність оскаржуваного договору їй відомо не було і вона його не отримувала. Також такими поясненнями позивач не вказувала про отримання оригіналу оскаржуваного договору в 2015 році й так і не пояснила суду, коли саме вона отримала оригінал оскаржуваного договору, який надавала суду для проведення експертизи.

За таких підстав, оскільки з даним позовом позивач звернулась до суду лише 12.08.2016 року, суд вірно прийшов до висновку, що вказане свідчить про пропуск позивачем встановленого трирічного строку позовної давності.В позовній заяві та в судовому засіданні позивач питання про поновлення строку позовної давності не ставила.

Зважаючи на те, що представником відповідача заявлено про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності до винесення рішення у справі, а позивач у свою чергу не ставила питання про поновлення строків позовної давності, суд обґрунтовано прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову як таких, по яких був пропущений строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судова колегія погоджується з висновками суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову як таких, по яких був пропущений строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановленням такого строку переслідується мета забезпечення відповідності української правової системи принципу правової визначеності (Principleoflegalcertainty).

Європейський Суд з прав людини постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою.

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

У справі № 6-2469цс16 ВСУ висловив правову позицію у якій зазначив, що Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше

Отже, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини повинні бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Судова колегія вважає, що посилання апеляційної скарги на те, що позивач вважала, що саме згідно договору оренди від 2002 року отримує орендну плату не спростовують вірні висновки суду першої інстанції, оскільки дія цього договору закінчилася у 2012 році, а тому позивач могла дізнатися на підставі чого продовжує отримувати від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес орендну плату за користування земельною ділянкою.

Судова колегія вважає, що позивач не довела той факт, що не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, що є її обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. ст. 10, 60 ЦПК України.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тобто ухвалене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Головенка Василя Васильовича відхилити.

РішенняМогилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) Войтко Ю.Б.

Судді: (підпис) Міхасішин І.В.

(підпис) Стадник І.М.

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.