Постанова

від 02.08.2017 по справі 910/18679/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року Справа № 910/18679/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідача), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГ-ГРУП" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у справі№ 910/18679/16 Господарського суду міста Києва за позовомРегіонального відділення Фонду Державного майна України по Чернігівській області доТовариства з обмеженою відповідальністю "МАГ-ГРУП" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство "Чернігівське лісове господарство" пророзірвання договору, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Теслюченко Т.Л. (представник за дов. від 05.01.2017);

від відповідача: не з'явилися;

від третьої особи: Рудь О.Ф. (представник за дов. від 23.11.2016);

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Чернігівській області (далі - позивач) звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГ-ГРУП" (далі - відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство "Чернігівське лісове господарство" (далі - третя особа) про розірвання договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 17-15 від 19.02.2015 року, стягнення боргу з оплати орендних платежів у розмірі 51538,86 грн, 14175,29 грн пені та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, у визначені відповідним договором строки не здійснив оплату орендних платежів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином, що є підставою для розірвання договору оренди, стягнення боргу і пені, та звільнення орендованого майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017, позовні вимоги задоволено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАГ-ГРУП" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Скаржник, з посиланням на положення ст.ст. 5, 6, 10, 11 Господарського процесуального кодексу України та п. 9.3 договору, зазначає, що порядку досудового врегулювання спору позивачем не дотримано. При цьому зазначає, що умовами договору право його розірвання в односторонньому порядку не передбачено, повідомлень про зміну строку дії договору чи про розірвання позивач не надсилав. Вказує, що саме позивачем порушено умови п.5.3 договору, що і стало причиною несплати відповідачем орендних платежів. Також, скаржник зазначає, що суди дійшли неправомірного висновку щодо невиконання відповідачем п. 5.8 договору оренди.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Судами встановлено, що 19.02.2015 року між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Чернігівській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАГ-ГРУП" (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 17-15 (далі - договір оренди), яке позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування за актом приймання-передачі від 19.02.2015р.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 759 Цивільного кодексу України, що кореспондується зі ст. 283 Господарського кодексу України, визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Аналогічні положення містить і ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

За умовами ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Як вірно визначились суди попередніх інстанцій, приписами ст. 782 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця розірвати договір в о односторонньому порядку, у разі, коли наймач не вносить плату за користування об'єктом оренди протягом трьох місяців підряд.

Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 3.7. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Судами встановлено, що відповідачем не сплачувалась орендна плата більше трьох місяців підряд, що призвело до утворення заборгованості за період 1 день січня 2016 року, з лютого 2016 року по серпень 2016 року в загальному розмірі 51538,86 грн., з огляду на що висновки суду про розірвання договору, стягнення боргу та пені відповідають як обставинам спору, так і вищезазначеним нормам права.

При цьому, відповідно до п. 5.8 договору оренди, на орендаря покладено обов'язок застрахувати орендоване майно, постійно поновлюючи договір страхування та надавати до Регіонального відділення копії договору та платіжних доручень.

Судами також встановлено, що станом на час розгляду справи в суді першої інстанції спірне майно не було застраховано.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця до суду з вимогою розірвати договір у разі істотного порушення умов договору на підставі ч. 2 ст. 651 цього ж Кодексу, за приписами якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому, частиною 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Доводи касаційної скарги щодо дотримання відповідачем п. 5.8 договору оренди не спростовують вищезазначених обставин, оскільки порушення п.5.8 не являється єдиною та основною підставою для розірвання договору, і не виключає відповідальності орендаря за недотримання його умов.

Відповідно до п. 10.6. договору оренди, чинність договору припиняється, зокрема, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду.

В п. 10.9. договору оренди визначено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

За приписами ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. (ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Отже, враховуючи встановлені судом обставини спору, рішення та постанова у справі, як прийняті у відповідності до законодавства, що регулює спірні правовідносини, визнаються касаційною інстанцією законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності вини відповідача у несплаті орендних платежів не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів, оскільки: по-перше, стосуються переоцінки доказів у справі, а саме умов договору, дій сторін, спрямованих на його виконання, можливості відповідача належним чином виконати свої договірні зобов'язання, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

По-друге, викладені в касаційній скарзі покликання не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, та наявності іншої судової справи, зокрема, №910/4108/16 Господарського суду міста Києва, щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГ-ГРУП" заборгованості з орендної плати за спірним договором за інший період (травень-червень 2015, серпень-січень 2016), що свідчить про тривале порушення відповідачем умов договору.

Що ж до посилань скаржника на не дотримання позивачем досудового врегулювання спору, то вони спростовуються рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002, відповідно до якого встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

З огляду на викладене підстави для задоволення касаційної скарги та скасування постанови у справі - відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у справі №910/18679/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський