Ухвала

від 02.08.2017 по справі 826/16027/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2017 року м. Київ К/800/23294/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: Піонтковської А.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2014 року

у справі № 826/16027/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства Завод Ленінська кузня (правонаступник - Приватне акціонерне товариство Завод Кузня на Рибальському )

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство Завод Ленінська кузня (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Завод Кузня на Рибальському , далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30 вересня 2013 року № 0003102201, № 0003092201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2014 року, апеляційну скаргу Товариства задоволено: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2014 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги Товариства задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Інспекції від 30 вересня 2013 року № 0003102201, № 0003092201.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та вказуючи на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач не погоджується з доводами інспекції та просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовою інстанцією фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем за результатами проведеної на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України перевірки складено акт від 12 вересня 2013 року № 983/26-56-22-01-03/14312364.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем наступних вимог, зокрема:

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, статті 138, підпункту 139.1.9, пункту 139.1, статті 139 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим занижено податок на прибуток за VI квартал 2012 року на 2 158 988, 00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за VI квартал 2012 року на 5 858 351, 00 грн.;

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в розмірі 957 250,00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами відображення в податковому обліку операцій із ТОВ Ютіка , ПП Будівельна справа , ПП Пресбуд 900 , ТОВ Ладас , адже, на думку відповідача, такі операції були оформлені лише документально, без фактичного здійснення. Крім того, відповідача зазначав, що позивач не мав права включати до витрат за ІІ-ІV кварталу 2012 року суму розбіжності собівартості в розмірі 11 171 743,00 гривень.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30 вересня 2013 року:

- № 0003092201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1 435 875, 00 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 957 25, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 478 625, 00 грн.;

- № 0003102201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3 238 482, 00 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем - 2 158 988, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 079 494, 00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився із висновками податкового органу про безтоварність операцій позивача з його контрагентами.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що по-перше, податкові повідомлення-рішення відповідачем прийняті передчасно, оскільки в матеріалах справи відсутні докази набрання законної сили рішенням суду, постанови про закриття кримінальної справи, що порушена відносно посадових осіб позивача, по-друге, матеріали справи містять докази, які засвідчують фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документальна позапланова перевірка може бути проведена в разі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України в разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що в разі призначення перевірки на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України по кримінальному провадженню, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадових осіб платника податків, грошові зобов'язання можуть бути визначені лише в разі отримання судового рішення, або рішення про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав.

Оскільки перевірка позивачем провчена на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України по кримінальному провадженню, зареєстрованому в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань за № 32013110080000057, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадових осіб позивача, а відповідачем під час судового розгляду не надано доказів, що в момент прийняття податкових повідомлень-рішень існувало судове рішення яке б набрало законної сили, або рішення про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про передчасне винесення відповідачем оскаржених позивачем податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про помилковість податкових повідомлень-рішень, також перевірив і обґрунтованість висновків відповідача.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього

Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами ТОВ Ютіка , ПП Пресбуд 900 , ТОВ Ладас укладено договори про виготовленню металоконструкцій, а із ПП Будівельна справа - договір контролю якості заводських електрозварювальних швів металоконструкцій балок ультразвуковим методом.

Фактичне здійснення вказаних операцій підтверджується актами виконаних робiт, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, копіями податкових накладних.

Також в матеріалах справи наявні копії листів-звернень контрагентів позивача про видачу перепусток відповідним працівникам із зазначенням прізвищ.

Згідно з обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції, фінансово-господарські взаємовідносини позивача з його контрагентами, зокрема з ТОВ Ютіка , ПП Будівельна справа , ПП Пресбуд 900 , ТОВ Ладас були зумовлені необхідністю виконання позивачем взятих на себе зобов'язань з ТОВ Альтіс-Спецбуд , ВАТ Уманьавтодор ,ПАТ Мостобуд . ТОВ РЕМЕКС , що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

На підставі доказів, оцінка яким надана судом апеляційної інстанції з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів, як от на підставі цивільно-правових договорів.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, послався на те, що узгоджувальних графіків, інструкцій по охороні праці на робітників, документів, що підтвердили кваліфікаційні навички (копії сертифікатів) працівників та наявність дозволу з Держохороннагляду податковому органу надано не було.

Разом з тим, наведені обставини з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів лише свідчать про порушення законодавства у сфері охорони праці і не вказують на те, що позивач допустив порушення правил податкової дисципліни. Варто відмітити й те, що в матеріалах справи наявні додаткові угоди, в яких визначені строки виконання конкретних видів робіт, а відтак сама по собі відсутність окремого документу, яким би було погоджено графіки виконання робіт не свідчать про нездійснення операцій.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також в акті перевірки зазначено, що відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 90 Собівартість реалізації за І-ІV квартали 2012 року собівартість реалізованої продукції позивача склала 44 818 197,0 грн., а в річній декларації з податку на прибуток за 2012 рік Товариство відобразило собівартість реалізованої продукції на суму 88 001 435,00 грн. З огляду на те, що за І квартал собівартість продукції в декларації складала 32 011 495,0 грн., на думку відповідача, собівартість мала скласти не 55 989 940,0 грн., а 44 818 197,00 гривень. (88001435,00 - 32011495,00). За таких обставин, відповідач дійшов до висновку, що Товариство не мало права включати до витрат за ІІ-ІV кварталу 2012 року суму розбіжності собівартості в розмірі 11 171 743,00 грн.

Пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України визначено якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки ) виявлені.

Відповідно до пункту 2 розділу 4 Перехідних положень Податкового кодексу України звітними періодами з податку на прибуток були: квартал, півріччя, 9 місяців і рік. Тому, Декларація з податку на прибуток складалася наростаючим підсумком з початку року.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що положення Податкового кодексу України надають право платнику податку самостійно корегувати декларацію з податку на прибуток протягом звітного періоду (року) і таке корегування не тягне за собою для платника податку будь-яких санкцій.

Таким чином, відповідач безпідставно при визначенні розміру витрат собівартості за ІІ-ІV кв. 2012 року віднімає від річної собівартості дані 1 кварталу 2012 року.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про допущення порушень позивачем податкового законодавства та зробив обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Приватним акціонерним товариством Завод Кузня на Рибальському подано клопотання про заміну по даній справі позивача - Публічного акціонерного товариства Завод Ленінська кузня його правонаступником.

Враховуючи надані докази позивачем та на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за можливе допустити по даній справі заміну позивача - Публічного акціонерного товариства Завод Ленінська кузня його правонаступником Приватним акціонерним товариством Завод Кузня на Рибальському .

Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Допустити заміну позивача - Публічного акціонерного товариства Завод Ленінська кузня його правонаступником Приватним акціонерним товариством Завод Кузня на Рибальському .

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак

Ю.І. Цвіркун