Постанова

від 09.08.2017 по справі 807/1187/16

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 серпня 2017 рокум. Ужгород№ 807/1187/16

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

суддів: Гаврилко С.Є., Луцович М.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерфрахт Ужгород , представник - Бахтин В.В.;

відповідача: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, представник - Базюнь Ю.О.;

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Служба безпеки України, представник - Пастика Ф.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфрахт Ужгород до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Служба безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерфрахт Ужгород (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23 травня 2016 року № 860 в частині застосування спеціальної санкції - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфрахт Ужгород .

Позовні вимоги мотивовано тим, що наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності від 23 травня 2016 року № 860, починаючи з 02 липня 2016 року, застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, в тому числі і до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфрахт Ужгород .

Відповідно до наведеного наказу, спеціальну санкцію застосовано за порушення Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність та пов'язаних з ним законів України (ст. 189 Митного кодексу України, ст. 57 Закону України Про автомобільний транспорт ), відповідно до Положення застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій , передбачених ст. 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , на підставі подання Служби безпеки України від 29.04.2016р. № 8/3/5-3913 ДСК.

Оскаржуваний наказ Міністерство прийняло на підставі недостовірної інформації, наданої Службою безпеки України та поданої без будь-яких документів, які б підтверджували факти вчинення товариством правопорушення, вказаного в оскаржуваному наказі.

Позивач вважає, що наказ № 860, прийнятий із порушенням чинного законодавства в частині застосування до позивача спеціальної санкції індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, без з'ясування фактичних обставин, які виключають наявність встановленого факту порушення товариством Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , Митного кодексу України, Закону України Про автомобільний транспорт , валютного законодавства України, що призвело до обмеження прав та дискримінації позивача як суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

12.09.2016 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду (головуюча суддя - Скраль Т.В.) було відкрито провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфрахт Ужгород до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправним та скасування наказу.

У відповідності до Розпорядження від 10.03.2017 року № 113 було призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 807/1187/16, у зв'язку з припиненням повноважень судді - Скраль Т.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, судову справу № 807/1187/16 розподілено судді Шешені О.М.

Відповідачем було подано клопотання про залучення третьої особи (а.с.99). У поданому клопотанні, відповідач просив залучити Службу безпеки України як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. У судовому засіданні 31.05.2017р. (а.с.141-145), судом залучено третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача - Службу безпеки України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник третьої особи також просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачем було винесено наказ № 860 від 23 травня 2016 року Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України , починаючи з 02 липня 2016 року, застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, в тому числі і щодо ТОВ Інтерфрахт Ужгород (а.с.10).

Як вбачається з наведеного наказу, спеціальну санкцію застосовано за порушення Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність та пов'язаних з ним законів України (зокрема ст. 189 Митного кодексу України, ст. 57 Про автомобільний транспорт ), відповідно до Положення застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій , передбачених ст. 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , на підставі подання Служби безпеки України від 29.04.2016р. № 8/3/5-3913 ДСК.

Вважаючи, що даний наказ є протиправним та прийнятим відповідачем із порушенням чинного законодавства, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування, зазначивши при цьому, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі недостовірної інформації, наданої Службою безпеки України без будь-яких документів, які б підтверджували факт вчинення товариством правопорушення в оскаржуваному наказі.

Згідно обставин справи, між сторонами та третьою особою виник спір щодо правомірності Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 860 від 23.05.2016р. в частині застосування до ТОВ Інтерфрахт Ужгород спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до додатку до наказу (а.с.10 на звороті), у графі тип порушення зазначено, що позивачем порушено норми ст. 189 Митного кодексу України та ст. 57 Закону України Про автомобільний транспорт .

Норма статті 189 Митного кодексу України (далі - МК України) передбачає тимчасовий пропуск транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України.

Відповідно до ст. 189 МК України: транспортні засоби комерційного призначення, що використовуються для переміщення товарів та/або пасажирів через митний кордон України, можуть тимчасово ввозитися на митну територію України без справляння митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Тимчасово ввезені на митну територію України транспортні засоби комерційного призначення підлягають вивезенню без внесення в їх конструкцію будь-яких змін (без урахування природного зношення, витрати пально-мастильних матеріалів та необхідного ремонту).

Тимчасове ввезення транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України допускається за умови, що такі транспортні засоби не використовуватимуться для внутрішніх перевезень на митній території України.

Спеціальне обладнання, призначене для навантаження, вивантаження, захисту і зберігання вантажу, яке переміщується разом з транспортним засобом комерційного призначення через митний кордон України, підлягає пропуску в тому самому порядку, що і транспортний засіб, за умови використання такого обладнання за призначенням та зворотного вивезення (ввезення) разом з цим транспортним засобом. Ввезення спеціального обладнання на митну територію України та вивезення його за межі цієї території окремо від транспортного засобу комерційного призначення можливе на тих самих умовах, за умови підтвердження, що дане обладнання призначено для конкретного транспортного засобу комерційного призначення, ввезеного на митну територію України (вивезеного за межі цієї території) раніше.

Запасні частини та обладнання, призначені для використання у процесі ремонту чи технічного обслуговування транспортних засобів комерційного призначення, тимчасово ввезених на митну територію України або тимчасово вивезених з неї, можуть ввозитися (вивозитися) під зобов'язання про їх зворотне вивезення (ввезення) без справляння митних платежів та без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Орган доходів і зборів, що здійснює пропуск таких запасних частин та обладнання, може вимагати застосування заходів гарантування, передбачених цим Кодексом.

Замінені запасні частини та обладнання можуть не вивозитися за межі митної території України (не ввозитися на неї), а з дозволу органу доходів і зборів:

1) бути пред'явлені органу доходів і зборів та оформлені для вільного обігу на митній території України (за її межами); або

2) бути знищені під контролем органу доходів і зборів.

В позовних вимогах ТОВ Інтерфрахт Ужгород зазначило про те, що в порушенні якого пункту позивача звинувачено не зрозуміло, жодних перевірок на предмет дотримання митного законодавства на підприємстві уповноваженими органами митного контролю не проводилось, будь-яка справа про порушення митних правил не порушувалась щодо позивача.

В той же час, в запереченнях на позовну заяву, які надав відповідач (а.с.22-26), зазначено, що позивачем порушено ч. 3 ст. 187 МК України.

Так, відповідно до подання СБУ від 24.04.2016р. № 8/3/5-3913ДСК, Головним управлінням контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки у ході здійснення заходів, спрямованих на захист інтересів держави у зовнішньоекономічній сфері, отримано інформацію щодо порушення окремими суб'єктами господарювання чинного законодавства України. Зокрема, було встановлено, що між власником транспортних засобів - підприємством Grand Transport Gesellshaft (Австрія), фрахтувальником - підприємством M.B.H. Russia Fachspedition (Австрія) та фрахтівником - ТОВ Інтерфрахт Ужгород було укладено зовнішньоекономічний контракт від 01.01.2016 щодо фрахтування транспортних засобів для перевезення вантажу (а.с.107-113).

На виконання вказаного договору, фрахтувальник надав ТОВ Інтерфрахт Ужгород напівпричепи марки Shmitz (номерні знаки LL748GE, LL468IK, LL597HP, LLUA1, LL173FW, LLUABI4), які належать на праві власності підприємству Grand Transport Gesellshaft для перевезення вантажів з країн Європейського Союзу до України, Росії та інших країн Середньої Азії. За даними Закарпатської митниці ДФС, напівпричепи використовувались для переміщення товарів через митний кордон України як автотранспортні засоби комерційного призначення, без оформлення митних декларацій IM-31 тимчасове ввезення . Згідно з поданням СБУ, виходячи з аналізу матеріалів, отриманих з ГУ ДФС у Закарпатській області, вказані вище транспортні засоби комерційного призначення експлуатувались з порушенням вимог статті 57 Закону України Про автомобільний транспорт та частини 3 статті 189 МК України, якими прямо заборонено використання транспортних засобів іноземної реєстрації для внутрішніх перевезень вантажів.

Крім того, відповідач посилається на лист Закарпатської митниці ДФС Щодо розгляду матеріалів про виявлення порушень митного законодавства від 30.12.2015р. № 07-70-26.3-2.19/9773 (а.с.103-105), при цьому стверджуючи, що даним листом підтверджується факт порушення посадовими особами позивача ч. 3 ст. 189 МК України під час використання зафрахтованих транспортних засобів комерційного призначення.

Разом з тим, як вбачається з даного листа (на який посилається і відповідач), порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановленим МК України та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів МК України чи іншими законами України, і за які МК України передбачена адміністративна відповідальність.

Таким чином, попри встановлення МК України умови щодо невикористання транспортних засобів комерційного призначення для внутрішніх перевезень на митній території України, вказане не належить до предмету посягання на правовідносини, що охороняються законодавствам у галузі державної митної справи, відповідальність за порушення якої визначена МК України.

Зазначене підтверджується й тим, що МК України, зокрема глава 68 Види порушень митних правил й відповідальність за такі правопорушення (ст.468-485 МК України), не визначено диспозиції та санкції у випадку встановлення факту використання транспортного засобу комерційного призначення для внутрішніх перевезень на митній території України.

Окрім цього, відповідачем та третьою особою не надано суду допустимих та належних доказів щодо порушення позивачем норм митного законодавства України (протокол про адміністративне правопорушення за порушення митних правил, постанова про порушення митних правил, рішення суду, яким могло б бути встановлено порушення позивачем митного законодавства України, Акт податкової перевірки тощо).

Дана обставина також додатково підтверджується Листом Закарпатської митниці ДФС від 28.09.2016р., у якому зазначено, що відповідно до наявних облікових даних, фактів складання протоколів про порушення митних правил відносно посадових осіб ТОВ Інтерфрахт Ужгород , протягом останнього календарного року не зафіксовано (а.с.155).

Водночас, частина 4 статті 3 МК України встановлює, що у разі якщо норми законів України чи інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків підприємств і громадян, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, чи прав та обов'язків посадових осіб митних органів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення як на користь таких підприємств та громадян, так і на користь митного органу, рішення повинно прийматися на користь зазначених підприємств і громадян.

Відповідач в запереченнях на позовну заяву також посилається на порушення позивачем ст. 57 Закону України Про автомобільний транспорт , зазначаючи при цьому, що Управлінням Укртрансбезпеки у Закарпатській області в 2015 році стосовно посадових осіб ТОВ Інтерфрахт Ужгород складено протоколи про адміністративне правопорушення № 000619, № 000620 та № 000621 від 14 грудня 2015 року (а.с.123-125) за незаконне перевезення вантажів транспортними засобами іноземної реєстрації між населеними пунктами України.

У зв'язку з цим, суд наголошує на наступному.

Згідно зі статтею 57 Закону України Про автомобільний транспорт : перевезення пасажирів і вантажів між пунктами, розташованими на території України, транспортними засобами, що належать іноземним перевізникам, забороняється, якщо на це не було отримано дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Перевезення пасажирів та вантажів з третьої країни та/або в третю країну через територію України нерезидентами забороняється без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Дана норма передбачає застосування заборони щодо перевезення пасажирів та вантажу як в межах території України між населеними пунктами, так і транзитом через територію України саме іноземними перевізниками, які є нерезидентами, з огляду на положення ст. 57 Закону України Про автомобільний транспорт .

Як встановлено судом, позивач - ТОВ Інтерфрахт Ужгород (88014, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Федьковича, буд. 13, КОД ЄДРПОУ 37493281) є резидентом, а тому не підпадає під застосування до нього положення ст. 57 Закону України Про автомобільний транспорт .

В той же час, порушення ст. 57 Закону України Про автомобільний транспорт , відповідач також обґрунтовує тим, що позивач під час перевезення між населеними пунктами України застосовував напівпричепи-тягачі іноземної реєстрації.

Згідно зі ст. 133 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення: здійснення внутрішніх автомобільних перевезень пасажирів і вантажів на території України транспортними засобами, зареєстрованими в інших державах, або міжнародних двосторонніх чи транзитних перевезень пасажирів і вантажів без відповідного дозволу, а також порушення особливих умов і правил, зазначених у ліцензії на здійснення міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, водіїв транспортних засобів від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 1 Закону України Про автомобільний транспорт даються певні визначення поняття, а саме транспортний засіб загального призначення, вантажні перевезення та автомобіль вантажний.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про автомобільний транспорт : транспортний засіб загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу).

Згідно з ст. 1 Закону України Про автомобільний транспорт : вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.

У відповідності до ст. 1 Закону України Про автомобільний транспорт : автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Стаття 1 цього ж Закону визначає, що автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.

Отже, виходячи з послідовного аналізу термінологічної бази закону, здійснення внутрішніх вантажних перевезень із застосуванням автомобіля-тягача, що належить перевізнику-резиденту, разом із напівпричепом, що використовується ним на умовах оренди з нерезидентом, не є порушенням та відповідно не передбачає складання протоколів відповідно до ст. 133 2 КУпАП.

Такого ж висновку дотримується й Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України у своєму листі від 21.03.2017р. № 3/6/917 (а.с.126-127) та Міністерство інфраструктури України у своєму листі № 2213/25/10-17 від 17.03.2017р. (а.с.128-129), яке відповідно до п. 3 Положення про міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460, відповідальне за забезпечення та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту.

Разом з тим, Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 03.03.2017р. позов ОСОБА_7 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області було частково задоволено (а.с.130-134).

Постанову № 004176 від 24.12.2015 року у справі про адміністративне правопорушення за ст. 133 2 КУпАП України відносно ОСОБА_7 було скасовано. В решті позову було відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року (а.с.135-140), апеляційну скаргу ОСОБА_7 було задоволено.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 березня 2017 року у справі № 308/12958/16-а в частині відмови в скасуванні постанов управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області про накладення адміністративного стягнення від 24 грудня 2015 року № 004174, 004175 було скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_7 до управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області про визнання незаконними та скасування постанов про накладення адміністративного стягнення в цій частині задоволено.

Скасовано постанови управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області про накладення адміністративного стягнення від 24 грудня 2015 року № 004174, 004175.

Рішення набуло законної сили 12 травня 2017 року, що також вбачається з резолютивної частини рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України: обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки рішенням суду апеляційної інстанції встановлено факт незаконності протоколів про адміністративне правопорушення та притягнення директора ТОВ Інтерфрахт Ужгород - ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності, тому безпідставними є посилання відповідача на порушення позивачем ст. 57 Закону України Про автомобільний транспорт . Більше того, положення даної норми, як вже було з'ясовано судом, застосовуються виключно щодо нерезидентів.

Відповідно до відповіді Управління зовнішньоекономічних зв'язків, інвестицій та транскордонного співробітництва Закарпатської обласної державної адміністрації Про застосування спеціальної санкції , позивача було повідомлено про те, що згідно з статтею 37 Закону України зовнішньоекономічного діяльність , за поданням СБУ, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.05.2016р. № 860 за порушення чинного валютного законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності до позивача, починаючи з 02 липня 2016 року застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (а.с.11).

Як вбачається з матеріалів справи, жодного доказу на предмет недотримання позивачем валютного законодавства відповідачем до суду надано не було. Зокрема, такими доказами може слугувати Акт податкової перевірки на предмет дотримання відповідачем вимог валютного законодавства, рішення суду, яким було б встановлено факт порушення вимог валютного законодавства тощо.

Однак, як відповідачем, так і третьою особою не надано жодного належного та допустимого документа, який би підтверджував факт порушення позивачем законодавства, вказаного в оскаржуваному наказі.

Єдиною підставою, на яку посилається відповідач є подання СБУ від 29.04.2016р. № 8/3/5-3913 ДСК.

Більше того, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 27.07.2015 року № К/800/61969/13 та ухвалі від 30.11.2015 року № К/800/5195/14 висловив правову позицію, згідно з якою відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства не є доказами доведення факту порушення законодавства до їх закріплення процесуальним шляхом.

Судом було встановлено, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували неправомірність/протиправність дій позивача по здійсненню зовнішньоекономічної діяльності та виконанню зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі доказів, суд прийшов до висновку про те, що прийнятий відповідачем Наказ від 23 травня 2016 року № 860 в частині застосування спеціальної санкції - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфрахт Ужгород є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 19, 94, 104-106, 160, 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1 .Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфрахт Ужгород до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Служба безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23 травня 2016 року № 860 в частині застосування спеціальної санкції - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфрахт Ужгород (88014, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Федьковича, буд. 13, КОД ЄДРПОУ 37493281).

3.Стягнути з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2, КОД ЄДРПОУ 37508596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфрахт Ужгород (88014, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Федьковича, буд. 13, КОД ЄДРПОУ 37493281) судовий збір в розмірі 1378,00 (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень) грн.

4.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Головуючий суддяО.М. Шешеня

Судді: С.Є. Гаврилко

М.М. Луцович

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 09 серпня 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 14 серпня 2017 року.