Постанова

від 08.08.2017 по справі 907/238/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2017 року Справа № 907/238/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Коробенка Г.П. за участю представників: прокуратуриГудименко Ю.В. - прокурор відділу Генеральної прокуратури України позивачаЛендєл О.В. - довіреність від 07.08.2017 р. відповідачаПшеницька Г.В. - договір від 02.06.2015 р. третьої особине з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Благодійної католицької громадської організації "Милосердя" на постановувід 20.02.2017 Львівського апеляційного господарського суду у справі№ 907/238/15 господарського суду Закарпатської області за позовомПрокурора Мукачівського району в інтересах держави в особі Івановецької сільської ради до Благодійної католицької громадської організації "Милосердя" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Мукачівської греко - католицької єпархії провизнання недійсним державного акта на право постійного користування землею, припинення користування нею і повернення до земель Івановецької сільської ради В С Т А Н О В И В :

У березні 2015 року Прокурор Мукачівського району в інтересах держави в особі Івановецької сільської ради звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом (в редакції клопотання, наданого до суду 20.05.2015 р.) до Благодійної католицької громадської організації "Милосердя" про визнання недійсним державного акта серії І-ЗК № 0011865 на право постійного користування землею площею 5,0 га для розміщення комплексу культових споруд в урочищі "Могилка", виданого 14.08.2000 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 23.01.2015 р. у справі № 303/87/15к встановлено вину голови Івановецької сільської ради, яка на час видачі оскаржуваного акта обіймала цю посаду, у фальсифікації (підробленні) рішення Івановецької сільської ради 7 сесії 23 скликання від 27.12.1999 р. "Про надання земельної ділянки благодійній католицькій громадській організації "Милосердя", на підставі якого було видано оскаржуваний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Благодійна католицька громадська організація "Милосердя" заперечуючи проти задоволення позову, вказувала на необґрунтованість доводів прокурора, а також про пропуск строку позовної давності, посилаючись на те, що у 2010 році Інспекція державного архібудконтролю проводила перевірку законності будівництва відповідачем культової споруди за результатами якої Івановецька сільська рада зверталась до господарського суду з позовом про скасування оспорюваного державного акта на право постійного користування землею, в той час як з даним позовом звернувся через 5 років - у березні 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, наслідками чого є відмова у позові.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.05.2015 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2016 р., позов задоволено, визнано недійсним державний акт серії І-ЗК № 0011865 на право постійного користування землею площею 5,0 га для розміщення комплексу культових споруд в урочищі "Могилка", виданого 14.08.2000 р. Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя".

Постановою Верховного Суду України від 13.04.2016 р. судові рішення у даній справі скасовані, а справа передана на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області, з посиланням на необхідність встановлення обставин щодо початку перебігу строку позовної давності для Івановецької сільради та наявності чи відсутності поважних причин його пропуску.

Під час нового розгляду Івановецька сільрада у поясненнях вказувала на те, що внаслідок проведення слідчих дій в межах кримінальної справи відносно ОСОБА_8 яка займала посаду голови сільради були встановлені факти, які вказують на те, що рішення Івановецької сільської ради 7 сесії 23 скликання від 27.12.1999 р. "Про надання земельної ділянки благодійній католицькій громадській організації "Милосердя", яке зазначено як підстава видачі оспорюваного державного акта на право постійного користування землею, було виготовлено вказаною особою самостійно, без вирішення цього питання у засіданні сільської ради та без занесення такого рішення до регістрів актів органу місцевого самоврядування.

При цьому, позивач зазначав, що кінцеві висновки правоохоронних органів були зафіксовані саме в ухвалі Мукачівського міськрайонного суду від 23.01.2015 р. у справі № 303/87/15к, якою кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 було закрито внаслідок спливу строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Таким чином, позивач вказував, що моментом з якого він міг дізнатися про порушення свого права внаслідок кримінального правопорушення, є саме ухвала Мукачівського міськрайонного суду у кримінальній справі № 303/87/15к, яка прийнята судом 23.01.2015 р.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 22.09.2016 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Мукачівську греко-католицьку єпархію.

У поясненнях Мукачівська греко-католицька єпархія, підтримуючи позовні вимоги вказувала, що про оформлення оспорюваного державного акта на право постійного користування на підставі підробленого документу, виготовленого посадовою особою при зловживанні своїм посадовим становищем, що встановлено в ході розслідування кримінальної справи, остаточне рішення у якій винесено судом 23.01.2015 р., прокурору та позивачу стало відомо саме з моменту винесення вказаної ухвали, а відтак строк позовної давності не пропущено.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.12.2016 р. (судді: Бобрик Г.Й., Васьковський О.В., Мокану В.В.) позов задоволений повністю. Визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею площею 5 га серії 1-ЗК № 001865, зареєстрований 14.08.2000 року для розміщення комплексу культових споруд в урочищі "Могилка", який виданий Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя".

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначав, що ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 23.01.2015 р. у кримінальній справі № 303/87/15к встановлено факт фіктивності рішення органу місцевого самоврядування, яке стало підставою для оформлення оспорюваного державного акта про право на постійне землекористування, а відтак і відсутність волевиявлення уповноваженого на розпорядження землею органу, дійшовши при цьому висновку щодо необґрунтованості посилань відповідача про застосування строків позовної давності.

За апеляційною скаргою Благодійної католицької громадської організації "Милосердя" Львівський апеляційний господарський суд (судді: Зварич О.В., Хабіб М.І., Юрченко Я.О.), переглянувши рішення господарського суду Закарпатської області від 12.12.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 20.02.2017 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Благодійна католицька громадська організація "Милосердя" подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального ту процесуального права, вважаючи, що судами не було дотримано принципу справедливого розгляду справи та порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Скаржник зазначає, що ним вживались дії, які були передбачені чинним законодавством, з метою законного оформлення права користування земельною ділянкою, а саме отримувались відповідні погодження, а підставою для видачі оспорюваного державного акта на право постійного користування земельною ділянкою було прийняте сільською радою рішення від 27.12.1999 року "Про виділення земельної ділянки Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя", яким затверджено проект відведення земельної ділянки та зобов'язано відповідача замовити у Госпрозрахунковому бюро земельних ресурсів Мукачівського району виготовлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою.

При цьому, обставини встановлені в ухвалі Мукачівського міськрайонного суду від 23.01.2015 р. у кримінальній справі № 303/87/15к, в силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України, не можуть братися до уваги, оскільки ця ухвала не є вироком суду.

Заявник касаційної скарги вважає, що відповідач не знав і не міг знати про протиправність рішення Івановецької сільради та, як набувач права власності на землю, не мав перевіряти правильність рішення сільради щодо реалізації нею наданої чинним законодавством компетенції, а порушення порядку прийняття Івановецькою сільрадою рішень не може бути безумовною підставою для скасування такого рішення, тобто прокурор не має права вимагати скасування державного акта на землю та повернення земельної ділянки.

Скаржник також зазначає, що про незаконність державного акта на право постійного користування землею як позивач, так і інші органи держави могли дізнатися на наступний день після винесення цього державного акта, а відтак пропущений строк позовної давності про застосування якої було заявлено відповідачем та залишено поза увагою судами.

Заслухавши доповідь судді - доповідача , пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 14.08.2000 р. за підписом голови Івановецької сільської ради народних депутатів Мукачівського району Закарпатської області ОСОБА_9 видано Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" державний акт серії І-ЗК № 001865 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5 га в межах згідно з планом землекористування для розміщення комплексу культових споруд (монастиря, церкви для паломників, школи-інтернату для дітей-сиріт, каплички та підсобного господарства) відповідно до рішення 7 сесії 23 скликання ради народних депутатів від 27.12.1999 р. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 16 (том 1 а.с.14-20).

Предметом спору у даній справі є вимога прокурора Мукачівського району в інтересах держави в особі Івановецької сільської ради про визнання недійсним вказаного державного акта серії І-ЗК № 0011865 на право постійного користування землею, з посиланням на встановлення ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 23.01.2015 р. у справі № 303/87/15к вини голови Івановецької сільської ради ОСОБА_9 (ОСОБА_9), яка на час видачі оскаржуваного акта обіймала посаду голови сільради, у фальсифікації (підробленні) рішення Івановецької сільської ради 7 сесії 23 скликання від 27.12.1999 р. "Про надання земельної ділянки благодійній католицькій громадській організації "Милосердя", на підставі якого було видано оскаржуваний державний акт на право постійного користування земельної ділянки.

Судами зазначено, що з наявної у матеріалах справи копії витягу з рішення Івановецької сільської ради від 27.12.1999 р. "Про надання земельної ділянки Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" вбачається наступне:

"Івановецька сільська рада Мукачівського району 7 сесія, 23 скликання, розглянувши проект відведення земельної ділянки Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" та керуючись статтею 19 та 31 Земельного кодексу України, вирішила: 1. Затвердити проект відведення земельної ділянки для розміщення комплексу культових споруд (монастиря, церкви для паломників, школи-інтернату для дітей-сиріт, каплички та підсобного господарства) в с. Іванівці Мукачівського району площею 5,0 га за рахунок земель запасу сільської ради, пасовища. 2.Зобов'язати благодійну католицьку громадську організацію "Милосердя": 2.1.Замовити у Госпорозрахунковому бюро при відділі земельних ресурсів Мукачівського району виготовлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою. 2.2. Виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 40 Земельного кодексу України. 2.3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на сільського голову. Сільський голова ОСОБА_9, підпис, печатка" (том 1 а.с.62).

Разом з цим, як встановлено судами згідно довідки, виданої архівним відділом Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 01-23/21 від 23.02.2015 р. в документах Івановецької сільської ради відсутнє рішення 7 сесії 23 скликання від 27.12.1999 р., згідно якого Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" передано в постійне користування земельну ділянку площею 5 га на території Івановецької сільської ради (том 1 а.с.21).

Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області в ухвалі від 23.01.2015р. у справі № 303/87/15-к були встановлені обставини стосовно того, що ОСОБА_8, яка була головою Івановецької сільської ради, в період з грудня 1999 року по 2000 рік, порушуючи вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування", Земельного кодексу України, діючи в інтересах Благодійної католицької громадської організації "Милосердя", використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби виготовила, завірила власним підписом та гербовою печаткою завідомо неправдивий документ - витяг з рішення без номера від 27.12.1999 року сьомої сесії двадцять третього скликання Івановецької сільської ради Мукачівського району з метою надання земельної ділянки благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" загальною площею 5,0 га в урочищі "Могилка" (том 1 а.с.72-74).

Проте, встановивши вказані обставини та наявність вини ОСОБА_8 у використанні і зловживанні службовим становищем та підробленні документів в інтересах Благодійної католицької громадської організації "Милосердя", Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області було задоволено клопотання про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження з підстав спливу строків притягнення до кримінальної відповідальності, тобто згідно з приписами Глави 29 Розділу ІV Кримінального процесуального кодексу України прийнято остаточне судове рішення у кримінальній справі.

Судами під час розгляду справи було встановлено, що в результаті виготовлення головою Івановецької сільської ради ОСОБА_8 завідомо неправдивого документа - витягу рішення 7 сесії 23 скликання від 27.12.1999 р. "Про надання земельної ділянки Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя", загальною площею 5,0 га, було видано оспорюваний державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001865 від 14.08.2000 р.

За приписами частини 5 статті 7 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній станом на час виготовлення оспорюваного державного акта 14.08.2000 р.) у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадським об'єднанням; релігійним організаціям.

Статтею 9 вказаного Кодексу (1990 року у відповідній редакції) надання земельних ділянок у користування здійснюється селищними радами у порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу, якою передбачено, що сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Згідно частини 1 статті 22 та частини 1 статті 23 Земельного кодексу України (1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України (частина 3 статті 23 Земельного кодексу України 1990 р.).

Наказом Державного комітету України по земельним ресурсам від 04.05.1999, № 43, затвердженим в Міністерстві юстиції України 04.06.1999 р. за № 354/3647 затверджено Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі (чинній на момент виготовлення оспорюваного державного акта від 14.08.2000 р.), пунктом 1.4 якої встановлено, що державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.

Таким чином, суди дійшли висновку, що оскільки державний акт на право постійного користування землею є документом, що посвідчує відповідне право і видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах його повноважень, правомірність видачі державного акта перебуває у прямому зв'язку із рішенням органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий такий акт.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

За приписами пунктів 1, 11, 12, 15, 16 статті 46 цього Закону сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян. Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, заступником голови районної в місті, районної, обласної ради, а у випадку, передбаченому частинами сьомою та дев'ятою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні. Сесії ради проводяться гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент видачі спірного державного акта) передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.01.2015р. у справі № 303/87/15-к встановлено факт виготовлення головою Івановецької сільської ради ОСОБА_8 в період з грудня 1999 року по 2000 рік та завірення власним підписом і гербовою печаткою завідомо неправдивого документа - витягу з рішення без номера від 27 грудня 1999 року сьомої сесії двадцять третього скликання Івановецької сільської ради Мукачівського району з метою надання земельної ділянки благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" загальною площею 5,0 га в урочищі "Могилка".

При цьому, як встановлено судами докази на підтвердження волевиявлення саме Івановецької сільської ради щодо надання Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" спірної земельної ділянки в постійне користування, відповідно до вимог чинного на той момент законодавства, відсутні.

Разом з цим, як зазначено судами посилання відповідача на погодження у 1999 році місця розміщення комплексу культових споруд для ведення підсобного господарства, а також погодження для виготовлення проектно-технічної документації для будівництва не спростовують вимог Земельного Кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, про сукупність необхідних документів та волевиявлення органу місцевого самоврядування для вирішення питання надання земельної ділянки.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння користування, розпорядження майном.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 вказаного Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, а здійснення органом місцевого самоврядування права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади (постанова Верховного Суду України № 916/2129/15 від 05.10.2016 р.).

Позовна давність, про застосування якої на підставі частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України заявлено відповідачем у справі, за визначенням статті 256 вказаного Кодексу - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Здійснюючи судовий розгляд справи судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що Івановецькій сільській раді та прокурору стало відомо про порушення порядку передачі спірної земельної ділянки відповідачу в постійне користування, саме з моменту винесення Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області ухвали від 23.01.2015 р. у справі № 303/87/15-к, якою був встановлений факт фіктивності рішення 7 сесії 23 скликання Івановецької сільської ради Мукачівського району від 27.12.1999 р., яке стало підставою оформлення спірного державного акта на право постійного користування землею серії 1-ЗК № 001865 від 14.08.2000 р., а відтак початок перебігу строку позовної давності в даному спорі необхідно обраховувати саме з того моменту, коли позивачу стало відомо про порушення його права, тобто з 23.01.2015 року.

Стосовно посилань скаржника на порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод судова, колегія вважає за необхідне зазначити, що іідповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР і, з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 р. № 1906-ІV "Про міжнародні договори України", застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 р. № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Вказаною статтею 1 Протоколу гарантований захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи користування, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Виходячи із правової природи спірних правовідносин та встановлених судами, у тому числі і у межах кримінальної справи, обставин щодо підробки посадовою особою в інтересах Благодійної католицької організації "Милосердя" документа, який став підставою для оформлення оспорюваного державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, передача земельної ділянки у постійне користування окремому суб'єкту господарювання об'єкта комунальної власності фактично позбавляє територіальну громаду можливості володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктом комунальної власності.

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям об'єкта із комунальної власності, становлять суспільний публічний інтерес, а незаконність рішення державного органу чи органу місцевого самоврядування, на підставі якого такий об'єкт вибув із комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У даній справі "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності і захист такого права шляхом визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, яка були передана Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" із порушенням чинного законодавства та підлягає захисту.

Враховуючи викладене, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право користування земельною ділянкою Благодійною католицькою громадською організацією "Милосердя" критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Аналогічна правова позиція закріплена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26.04.2016 р. № 916/2129/15.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає судові рішення у даній справі такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, а також такими, що зводяться до непогодження із судовими рішеннями.

Керуючись пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 5 , 111 10 ,111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 р. у справі № 907/238/15 та рішення господарського суду Закарпатської області від 12.12.2016 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Г. Коробенко