Постанова

від 19.02.2018 по справі 907/238/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 907/238/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні заяву Благодійної католицької громадської організації "Милосердя" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 08.08.2017 у справі

за позовом прокурора Мукачівського району в інтересах держави в особі Івановецької сільської ради до Благодійної католицької громадської організації "Милосердя", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Мукачівська греко-католицька єпархія, про визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року прокурор Мукачівського району в інтересах держави в особі Івановецької сільської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом (у редакції клопотання, наданого суду 20.05.2015) до Благодійної католицької громадської організації "Милосердя" про визнання недійсним державного акта серії І-ЗК № 0011865 на право постійного користування землею площею 5,0 га для розміщення комплексу культових споруд в урочищі "Могилка", виданого 14.08.2000.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Мукачівським міськрайонним судом 23.01.2015 у справі № 303/87/15к встановлено вину голови Івановецької сільської ради (яка на час видачі оскаржуваного акта обіймала цю посаду) у фальсифікації (підробленні) рішення Івановецької сільської ради 7 сесії 23 скликання від 27.12.1999 "Про надання земельної ділянки Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя", на підставі якого було видано оскаржуваний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Саме рішення 7 сесії 23 скликання від 27.12.1999 у документах Івановецької сільської ради відсутнє.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.05.2015, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2016, позов задоволено, визнано недійсним державний акт серії І-ЗК № 0011865 на право постійного користування землею площею 5,0 га для розміщення комплексу культових споруд в урочищі "Могилка", виданий 14.08.2000 Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя".

Постановою Верховного Суду України від 13.04.2016 судові рішення у цій справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області, з посиланням на необхідність встановлення обставин щодо початку перебігу строку позовної давності для Івановецької сільради та наявності чи відсутності поважних причин його пропуску. При цьому судом зазначено, що державний контроль за використанням та охороною земель покладено на орган місцевого самоврядування, а саме на Івановецьку сільраду. Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо предачі земель у постійне користування, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.12.2016 (судді: Бобрик Г.Й., Васьковський О.В., Мокану В.В.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею площею 5 га серії 1-ЗК № 001865, зареєстрований 14.08.2000 року для розміщення комплексу культових споруд в урочищі "Могилка", який виданий Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя".

Львівський апеляційний господарський суд (судді: Зварич О.В., Хабіб М.І., Юрченко Я.О.), переглянувши рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2016 в апеляційному порядку, постановою від 20.02.2017 залишив його без змін з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.08.2017 (колегія суддів у складі: Дроботової Т.Б., Алеєвої І.В., Коробенка Г.П.) рішення та постанова попередніх судових інстанцій залишені без змін.

У заяві про перегляд Благодійна католицька громадська організація "Милосердя" просить скасувати постанову Вищого господарського суду України, прийняти нову, якою у позові відмовити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в редакції до 15.12.2017), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 20.01.2016 у справі № 922/3303/15, від 03.02.2016 у справі № 922/4324/15, від 02.03.2017 у справі № 922/3310/15, від 16.05.2017 у справі № 909/837/16, від 13.01.2015 у справі №920/613/14, від 25.02.2015 у справі № 908/2887/14, копію постанови Верховного суду України від 30.11.2016 у справі № 6-413цс16, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Перевіривши наведені у заяві обставини, Верховний Суд вважає, що заява не підлягає задоволенню.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 14.08.2000 за підписом голови Івановецької сільської ради народних депутатів Мукачівського району Закарпатської області ОСОБА_7 видано Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" державний акт серії І-ЗК № 001865 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5 га в межах згідно з планом землекористування для розміщення комплексу культових споруд (монастиря, церкви для паломників, школи-інтернату для дітей-сиріт, каплички та підсобного господарства) відповідно до рішення 7 сесії 23 скликання ради народних депутатів від 27.12.1999. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 16.

Згідно довідки, виданої архівним відділом Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 01-23/21 від 23.02.2015 у документах Івановецької сільської ради відсутнє рішення 7 сесії 23 скликання від 27.12.1999, на підставі якого Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" передано у постійне користування земельну ділянку площею 5 га на території Івановецької сільської ради.

Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області у справі № 303/87/15-к (ухвала від 23.01.2015) були встановлені обставини стосовно того, що ОСОБА_7, яка була головою Івановецької сільської ради, у період з грудня 1999 року по 2000 рік, порушуючи вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування", Земельного кодексу України, діючи в інтересах Благодійної католицької громадської організації "Милосердя", використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби виготовила, завірила власним підписом та гербовою печаткою завідомо неправдивий документ - витяг із рішення без номера від 27.12.1999 7 сесії 23 скликання Івановецької сільської ради Мукачівського району з метою надання земельної ділянки Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" загальною площею 5,0 га в урочищі "Могилка".

Проте встановивши вказані обставини та наявність вини ОСОБА_7 у використанні та зловживанні службовим становищем та підробці документів в інтересах Благодійної католицької громадської організації "Милосердя", Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області задовольнив клопотання про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження з підстав спливу строків притягнення до кримінальної відповідальності, тобто згідно з приписами глави 29 розділу ІV Кримінального процесуального кодексу України прийнято остаточне судове рішення у кримінальній справі.

Судами під час розгляду справи було встановлено, що в результаті виготовлення головою Івановецької сільської ради ОСОБА_7 завідомо неправдивого документа - витягу рішення 7 сесії 23 скликання від 27.12.1999 "Про надання земельної ділянки Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя", загальною площею 5,0 га, було видано оспорюваний державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001865 від 14.08.2000.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 вказаного Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, а здійснення органом місцевого самоврядування права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент видачі спірного державного акта) передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Вищий господарський суд України приймаючи оскаржувану постанову, виходив з того, що оскільки державний акт на право постійного користування землею є документом, який посвідчує відповідне право і видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах його повноважень, правомірність видачі державного акта безпосередньо пов'язана із рішенням органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий такий акт.

При цьому, як встановлено судами, докази на підтвердження волевиявлення саме Івановецької сільської ради щодо надання Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" спірної земельної ділянки в постійне користування, відповідно до вимог чинного на той момент законодавства, відсутні.

Крім того, Вищий господарський суд України погодився з судами попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки Івановецькій сільській раді та прокурору стало відомо про порушення порядку передачі спірної земельної ділянки відповідачу в постійне користування з моменту винесення Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області ухвали від 23.01.2015 у справі № 303/87/15-к, якою був встановлений факт фіктивності рішення 7 сесії 23 скликання Івановецької сільської ради Мукачівського району від 27.12.1999, що стало підставою оформлення спірного державного акта на право постійного користування землею серії 1-ЗК № 001865 від 14.08.2000.

Заява про перегляд судового рішення з підстав, встановлених пунктом 1 частини 1 статті 111 16 ГПК України (у відповідній редакції), може бути подана за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У наданій для порівняння копії постанови у справі № 922/3303/15 касаційна інстанція, залишаючи без змін судові акти попередніх судових інстанцій погодилась з висновками судів про часткову відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском прокурором строку позовної давності, оскільки прокурор був присутнім під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради і мав можливість своєчасно звернутися з оскарженням цього рішення.

У наданій для порівняння копії постанови у справі № 922/4324/15 касаційна інстанція, залишаючи без змін судові акти попередніх судових інстанцій, погодилась з висновками судів про відмову у задоволенні позову та зазначила, що позов не підлягав задоволенню з підстав застосування позовної давності у зв'язку з обізнаністю прокурора про прийняття оскаржуваних рішень Харківської міської ради.

У наданій для порівняння копії постанови у справі № 922/3310/15 касаційна інстанція, залишаючи без змін судові акти попередніх судових інстанцій, погодилася з висновками судів про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском прокурором строку позовної давності, оскільки оскаржувані рішення Харківської міської ради було надіслано прокурору і він мав можливість своєчасно здійснити свої права як уповноваженого державного органу у визначений законом строк.

У наданій для порівняння копії постанови у справі № 909/837/16 касаційна інстанція, залишаючи без змін постанову апеляційної інстанції, погодилася з висновком суду про те, що строк позовної давності не є пропущеним, оскільки Департамент освіти і науки Івано-Франківської міської ради, в інтересах якого прокурором було подано позов, довідався або міг довідатися про порушення свого права тільки у 2015 році.

Таким чином, зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 08.08.2017 і копій постанов суду касаційної інстанції, наданих для порівняння, вбачається, що обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними. Суди дійшли різних висновків про задоволення або відмову в задоволенні пред'явлених позовних вимог залежно від встановлених фактичних обставин, заперечень відповідачів і предмета правового регулювання. Зазначене не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що є підставою для перегляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті 111 16 ГПК України.

У доданій до заяви копії постанови Верховного Суду України у справі № 6-413цс16 міститься висновок про застосування статей 257, 261 ЦК України, та про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Разом з тим, позиція, викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.08.2017 не суперечить позиції, наведеній у зазначеній постанові Верховного Суду України.

У доданій до заяви копії постанови Вищого господарського суду України у справі № 908/2887/14 касаційна інстанція, залишаючи без змін судові акти попередніх судових інстанцій, погодилася з висновками судів про відмову у задоволенні позову на підставі того, що у відповідача 2 виникло право користування і забудови земельної ділянки, тому відсутні підстави вважати будівництво спірного об'єкту самовільним, а щодо вимоги про скасування рішення виконавчого комітету прокурором не надано доказів на підтвердження невідповідності оспорюваного рішення вимогам законодавства, яке діяло на час його прийняття, порушення компетенції, порушення інтересів держави. При цьому в постанові міститься посилання на статтю 35 ГПК України, але у постанові Вищого господарського суду України від 08.08.2017 висновки із посиланням на статтю 35 ГПК України відсутні.

У наданій для порівняння копії постанови у справі № 920/613/14 касаційна інстанція, залишаючи без змін постанову апеляційної інстанції, погодилася із висновком суду про відмову в позові. Позовні вимоги були мотивовані посиланням на обставини щодо скасування рішенням позивача раніше прийнятого радою рішення про надання відповідачу земельної ділянки в оренду, оскільки на момент прийняття останнього радою не було дотримано вимоги статті 16 Закону України "Про оренду землі" щодо необхідності проведення аукціону. Касаційна інстанція зазначила, що скасоване в судовому порядку рішення органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію фактом підписанням договору оренди земельної ділянки, не є підставою для визнання недійсним даного договору. При цьому, поряд з нормами національного законодавства колегія суддів послалась на практику Європейського суду з прав людини.

Таким чином, зі змісту оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України від 08.08.2017 і зазначених постанов Верховного Суду України, копію якої додано до заяви, вбачається, що суди дійшли різних висновків про задоволення або відмову в задоволенні пред'явлених позовних вимог залежно від встановлених фактичних обставин. Зазначене не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 111 26 ГПК України (у відповідній редакції) Верховний Суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень господарських судів, якщо обставини, які стали підставою для перегляду судового рішення у справі, не підтвердилися.

З огляду на викладене у задоволенні заяви Благодійної католицької громадської організації "Милосердя" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08.08.2017 слід відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ), статтями 111 23 , 111 24 , 111 26 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у задоволенні заяви Благодійної католицької громадської організації "Милосердя" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08.08.2017 у справі № 907/238/15.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді Г. Мачульський

І. Кушнір