Постанова

від 15.08.2017 по справі 911/167/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2017 р. Справа№ 911/167/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Отрюха Б.В.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 15.08.2017 року по справі №911/167/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-15"

на рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2017р.

у справі №911/167/17 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "АПК-ІНВЕСТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-15"

про стягнення 115 515,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "АПК-ІНВЕСТ" (далі - ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-15" (далі - ТОВ "ВПК-15", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 115 515,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставку товару відповідно до договору поставки № 210/МКИ-Тн-15 від 13.11.2015р., у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 34 049,42 грн. основного боргу, 58 188,71 грн. 3% річних, 14295,56 грн. інфляційних втрат, 58188,71 грн. пені, 3302,47 грн. штрафу.

06.03.2017р. до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява б/н від 06.03.2017р. (вх. № 4955/17 від 06.03.2017 р.) про уточнення змісту позовних вимог з огляду на допущення описки в прохальній частині позову при зазначенні розміру 3% річних, заявлених до стягнення.

З огляду на викладене місцевий господарський суд здійснював розгляд позовних вимог в редакції заяви позивача б/н від 06.03.2017р. (вх. № 4955/17 від 06.03.2017 р.), а саме - про стягнення з відповідача 34 049,42 грн. основного боргу, 5679,59 грн. 3% річних, 14295,56 грн. інфляційних втрат, 58188,71 грн. пені, 3302,47 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.03.2017 року у справі №911/167/17 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-15" на користь Приватного акціонерного товариства "АПК-ІНВЕСТ" 34 049 (тридцять чотири тисячі сорок дев'ять) грн. 42 коп. основного боргу, 4894 (чотири тисячі вісімсот дев'яносто чотири) грн. 68 коп. пені, 3302 (три тисячі триста дві) грн. 47 коп. штрафу, 541 (п'ятсот сорок одну) грн. 44 коп. 3% річних, 3253 (три тисячі двісті п'ятдесят три) грн. 65 коп. інфляційних втрат.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції від 23.03.2017р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати частково та прийняти нове судове рішення, яким на користь позивача стягнути 25 049,42 грн. основного боргу, 2 227,76 грн. пені, 221,75 грн. 3% річних, 1 086,26 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач наголосив на тому, що ним в процесі розгляду справи у суді першої інстанції до прийняття судового рішення було сплачено основний борг на загальну суму 9000,00 грн. Крім того, відповідач наводить власний розрахунок похідних вимог та за наслідком свого розрахунку на користь позивача просить стягнути 25 049,42 грн. основного боргу, 2 227,76 грн. пені, 221,75 грн. 3% річних, 1 086,26 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовити.

Позивач у відзиві просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2017 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України. При цьому, за змістом відзиву на апеляційну скаргу, позивач не заперечує погашення відповідачем боргу на суму 9100,00 грн. під час розгляду справи у суді першої інстанції, зазначаючи дати та номера дев'яти платіжних доручень, які свідчать про це погашення.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 та 20.06.2017 сторін двічі було зобов'язано провести двосторонню звірку взаєморозрахунків по заявленому основному боргу на суму 34 049,42 грн. про що скласти двосторонній акт, в якому повинно бути вказано: загальну суму поставленого товару по чотирьом товарним накладним від 04.07.2016, від 06.07.2016, 11.07.2016, від 13.07.2016; розрахункові документи (платіжні доручення, банківські виписки, тощо), які підтверджують/спростовують часткові оплати, тобто залишок боргу за договором поставки №210/МКИ-Тн-15 від 13.11.2015 на дату звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом та на дату прийняття судового рішення від 23.03.2017 по справі. При цьому, у вказаному акті звірки відобразити періоди поступового погашення основного боргу згідно платіжних доручень на які посилаються сторонни; здійснити звірку взаєморозрахунків похідних вимог заявлених у позові у вигляді пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат. Підписання акту звірки взаєморозрахунків доручено повноважним особам сторін - директору та/або головному бухгалтеру.

На виконання вимог апеляційного господарського суду позивачем 20.06.2017 було надано акти звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 по 15.11.2016 на суму 34 049,42 грн. та з 01.01.2016 по 23.03.2017 на суму 24 949,42 грн. Вказані акти є односторонньо підписані з боку позивача.

Відповідачем на виконання вимог суду у судовому засіданні від 15.08.2017 було надано акт звірки взаєморозрахунків датований від 21.02.2017 на суму 24 949,44 грн., що односторонньо підписаний лише з боку відповідача.

До судового засідання від 15.08.2017 з'явились усі учасники апеляційного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-15" задовольнити частково, рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2017р. №911/167/17 скасувати частково та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити частково, припинити провадження у справі щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 9 100,00 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-15" на користь Приватного акціонерного товариства "АПК-ІНВЕСТ" 24 949,42 грн. основного боргу, 4894,68 грн. пені, 3302,47 грн. штрафу, 541,44 грн. 3% річних, 3253,65 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог відмовити, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів спарви, 13.11.2015р. між Приватним акціонерним товариством "АПК-ІНВЕСТ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК-15" (покупець) було укладено договір поставки № 210/МКИ-Тн-15.

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти (передавати у власність) покупцеві окремими партіями ковбасні вироби та продукти зі свинини, готові до вживання в їжу, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість.

Згідно з п. 1.2 договору конкретна кількість, асортимент та ціни товару, а також строки поставки відповідної партії товару визначаються сторонами шляхом надання покупцем та прийняття постачальником відповідних заявок на товар, оформлених за формою, визначеною в додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що заявка подається в письмовому вигляді за допомогою засобів електронної пошти чи факсу не пізніше ніж за 2 робочих дня до запланованої дати поставки. В разі відсутності у постачальника на момент подачі заявки вказаного асортименту або кількості товару, постачальник протягом дванадцяти годин з моменту отримання заявки письмово за допомогою засобів електронної пошти чи факсу повідомляє покупця та сторони узгоджують інший асортимент, кількість або інший строк поставки товару.

Відповідно до п. 5.1 договору встановлено, що погоджена сторонами у порядку, визначеному в п. 1.2, 1.5 цього договору, ціна за одиницю товару, що поставляється за цим договором, вказується постачальником у видатковій накладній та враховує податок на додану вартість у розмірі, встановленому чинним нормами Податкового кодексу України для відповідної господарської операції.

У відповідності до пункту 5.3 договору покупець здійснює оплату товару постачальнику в розмірі 100% вартості товару за видатковими накладними, складеними на підставі наданих покупцем заявок, на протязі 14 календарних днів з дня отримання товару. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зарахована на рахунок постачальника.

Як слідує з матеріалів справи, ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" поставило ТОВ "ВПК-15" товар загальною вартістю 79 128,60 грн., що підтверджується чотирма товарними накладними № 3498 К від 04.07.2016р. на суму 14804,77 грн., № 3529 К від 06.07.2016р. на суму 36637,37 грн., № 3641 К від 11.07.2016р. на суму 9853,50 грн., № 3659 від 13.07.2016р. на суму 19178,08 грн., з урахуванням повернення товару на суми, зазначені у коригуваннях до товарних накладних № 3498 К від 04.07.2016р. на суму 190,58 грн., № 3529 К від 06.07.2016 р. на суму 773,64 грн., № 3641 К від 11.07.2016р. на суму 169,28 грн., № 3659 від 13.07.2016р. на суму 211,62 грн., які підписані в двосторонньому порядку уповноваженими представниками позивача та відповідача і скріплені печатками юридичних осіб.

Однак, відповідач, в порушення умов договору № 210/МКИ-Тн-15 від 13.11.2015р., за поставлений товар розрахувався частково на загальну суму 45128,60 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 610 від 14.07.2016р. на суму 25 000,00 грн., з якої зараховано 1 079,18 грн. в частину погашення заборгованості за товарною накладною № 3498 К від 04.07.2016р., а частина коштів у розмірі 23920,82 грн. була врахована в погашення заборгованості за попередніми товарними накладними, також платіжними дорученнями № 653 від 01.08.2016р. на суму 1000,00 грн., № 670 від 08.08.2016р. на суму 1000,00 грн.; № 677 від 09.08.2016р. на суму 1000,00 грн., № 689 від 11,08.2016р. на суму 2000,00 грн.; № 693 від 12.08.2016р. на суму 500,00 грн., № 698 від 15.08.2016 р. на суму 1000,00 грн.; № 702 від 17.08.2016р. на суму 500,00 грн., № 710 від 18.08.2016 р. на суму 1000,00 грн.; № 722 від 23.08.2016р. на суму 2000,00 грн., № 728 від 25.08.2016 р. на суму 2000,00 грн.; № 734 від 29.08.2016 р. на суму 2000,00 грн., № 741 від 30.08.2016 р. на суму 2000,00 грн.; № 749 від 02.09.2016р. на суму 2000,00 грн., № 757 від 05.09.2016 р. на суму 3000,00 грн.; № 765 від 07.09.2016р. на суму 1000,00 грн., № 771 від 12.09.2016 р. на суму 2000,00 грн.; № 776 від 13.09.2016 р. на суму 1000,00 грн., № 793 від 20.09.2016р. на суму 2000,00 грн.; № 805 від 26.09.2016 р. на суму 2000,00 грн., № 823 від 03.10.2016 р. на суму 2000,00 грн.; № 835 від 06.10.2016 р. на суму 2000,00 грн., № 845 від 10.10.2016 р. на суму 2000,00 грн.; № 865 від 13.10.2016 р. на суму 1000,00 грн., № 871 від 17.10.2016 р. на суму 2000,00 грн.; № 881 від 21.10.2016 р. на суму 1000,00 грн., № 888 від 24.10.2016 р. на суму 1000,00 грн.; № 1010 від 01.11.2016р. на суму 2000,00 грн., № 1022 від 07.11.2016р. на суму 1000,00 грн., № 1041 від 14.11.2016р. на суму 1000,00 грн.

Відтак, оскільки ТОВ "ВПК-15" несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувалось з позивачем за отриманий товар відповідно до договору № 210/МКИ-Тн-15 від 13.11.2015р., останній і звернувся з даним позовом до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача 34 049,42 грн. основного боргу, 5679,59 грн. 3% річних, 14295,56 грн. інфляційних втрат, 58188,71 грн. пені, 3302,47 грн. штрафу.

Суд першої інстанції, оцінюючи подані сторонами докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509, 526, 530, 626 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку,що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 210/МКИ-Тн-15 від 13.11.2015р. на загальну суму основного боргу 34 049,42 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач наголосив на тому, що ним в процесі розгляду справи у суді першої інстанції до прийняття судового рішення було сплачено основний борг на загальну суму 9000,00 грн.

Позивач, у відзиві на апеляційну скаргу проти погашення відповідачем боргу на суму 9100,00 грн. під час розгляду справи у суді першої інстанції не заперечував, при цьому, у відзиві зазначив дати та номера дев'яти платіжних доручень, які свідчать про це погашення.

Колегією суддів було витребувано у сторін вказані платіжні доручення. Так, матеріали справи а/с 177-186 містять платіжні доручення, які свідчать про сплату частини основного боргу на загальну суму 9100,00 грн., а саме: №№1064 від 21.11.2016 на суму 1500,00 грн., 1079 від 28.11.2016 на суму 1000,00 грн., 1096 від 06.12.2016 на суму 1000,00 грн., 1110 від 10.12.2016 на суму 1000,00 грн., 1147 від 26.12.2016 на суму 1000,00 грн., 1164 від 10.01.2017 на суму 1000,00 грн., 1186 від 23.01.2017 на суму 1000,00 грн., 20 від 30.01.2017 на суму 1000,00 грн., 34 від 09.02.2017 на суму 600,00 грн..

Відтак, колегія суддів, з огляду на сплату частини основного боргу на суму 9100,00 грн. до прийняття судового рішення по справі та відсутність будь-яких заперечень сторін стосовно даного факту вважає за необхідне в цій частині оскаржене судове рішення скасувати і по сумі основного боргу - 9100,00 грн. припинити провадження у справі згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В пунктах 4.4., 4.5. постанови № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

За таких обставин, ухвалене у справі судове рішення підлягає частковому скасуванню, а провадження у справі в частині вимоги про стягнення основного боргу у сумі 9100,00 грн. - припиненню на підставі пункту 1-1 ч. 1 статті 80 ГПК України.

Крім того, позивачем у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, заявлено до стягнення 5679,59 грн. 3% річних, 14295,56 грн. інфляційних втрат, 58188,71 грн. пені, 3302,47 грн. штрафу.

Колегія суддів, дослідивши наведені позивачем розрахунки похідних вимог, погоджується з висновком суду першої інстанції про їх часткове задоволення, виходячи з такого.

Позивач на підставіп. 7.6 договору просив стягнути з відповідача 58 188,71 грн. пені та 5 % штрафу у розмірі 3 302,47 грн.

Відповідач під час апеляційного перегляду даної справи, заперечуючи вимоги позивача, посилався на неможливість одночасного стягнення штрафу та пені за одне й те саме порушення - прострочення оплати за поставлений товар. За його оцінкою, одночасне стягнення штрафу та пені є подвійною відповідальністю за одне і те саме правопорушення, що суперечить ст. 61 Конституції України, ст.ст. 549, 625 ЦК України.

Стосовно вищенаведеного колегія суддів вважає за необхідне відзначити про наступне.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно зазначити, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція, щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені, викладена у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11, від 28.02.2011 у справі № 23/225, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно з ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з п. 7.6 договору за несвоєчасну оплату поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Крім того, за порушення строків оплати, покупець сплачує постачальнику штраф в наступному розмірі: за прострочення платежу від одного до десяти календарних днів - 0,5 % від вартості поставленого та неоплаченого товару; за прострочення платежу від десяти до тридцяти календарних днів - 1 % від вартості поставленого та неоплаченого товару; за прострочення платежу понад тридцять календарних днів - 5 % від вартості поставленого та неоплаченого товару.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем було визначено розмір пені в сумі 58 188,71 грн., нарахованої на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат за загальний період з 28.07.2016р. до 13.11.2016р.

Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Слід зазначити, що позивачем було вірно визначено початок заборгованості, з урахуванням умов п. 5.3 договору. Однак, позивач при нарахуванні пені за прострочення виконання грошових зобов'язань включає день фактичної сплати суми заборгованості в період часу, за який вже було здійснено нарахування, тобто, відповідачем визначено періоди нарахування не з наступного дня після здійснення відповідачем часткової оплати, а з дати початку прострочення оплати загальної суми заборгованості - з 28.07.2016р., що суперечить п. 1.9 вказаної постанови.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з виконаним судом першої інстанції розрахунком з урахуванням п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. № 14, здійсненим на загальну суму заборгованості, з урахуванням часткових оплат, вважає його арифметично вірним, а тому розмір пені, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 4 894,68 грн., в іншій частині заявленого розміру пені слід відмовити, як обрахованої невірно.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 5% штрафу вбачається, що позивачем було визначено 5% штрафу у розмірі 3302,47 грн., нарахованого на загальну вартість товару, кількість днів оплати якого становить понад 30 календарних днів, тобто на суму 66 049,42 грн., який є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим підлягає стягненню з відповідача у заявленому позивачем розмірі.

Стосовно вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до ст. 625 ЦК України слід відзначити про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 5 679,59 грн. за загальний період з 28.07.2016р. до 13.11.2016р. При цьому, позивач при нарахуванні 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань включає день фактичної сплати суми заборгованості в період часу, за який вже було здійснено нарахування, тобто, відповідачем визначено періоди нарахування не з наступного дня після здійснення відповідачем часткової оплати, а з дати початку прострочення оплати загальної суми заборгованості - з 28.07.2016р., що суперечить п. 1.9 вказаної вище постанови Пленуму ВГСУ.

За перерахунком суду першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, розмір 3%, який підлягає стягненню з відповідача згідно з вірним визначенням дат початку прострочення заборгованості, про яке йшлося вище, становить 541,44 грн. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % підлягає частковому задоволенню на суму 541,44 грн., в іншій частині 3% річних слід відмовити, як обрахованих невірно.

Розмір інфляційних втрат, заявлений позивачем, становить 14 295,56 грн., нарахованих на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат за загальний період з 28.07.2016р. до 13.11.2016р., позивач нараховує інфляційні втрати за прострочення виконання грошових зобов'язань включаючи день фактичної сплати суми заборгованості в період часу, за який вже було здійснено нарахування, тобто відповідачем визначено періоди нарахування не з наступного дня після здійснення відповідачем часткової оплати, а з дати початку прострочення оплати загальної суми заборгованості - з 28.07.2016р., що суперечить п. 1.9 вказаної вище постанови Пленуму.

В цій частині колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача згідно з вірним визначенням дат початку прострочення заборгованості, про яке йшлося вище, становить 3 253,65 грн.. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню на суму 3 253,65 грн., в іншій частині інфляційних втрат слід відмовити, як обрахованих невірно.

Колегія суддів розрахунок похідних вимог відповідача, який наведений у апеляційній скарзі та за наслідком якого відповідач просить на користь позивача стягнути 2 227,76 грн. пені, 221,75 грн. 3% річних, 1 086,26 грн. інфляційних втрат, не приймає до уваги, виходячи з наступного.

З наведеного розрахунку відповідача вбачається, що відповідач здійснив розрахунок похідних вимог на суму 25 049,42 грн. за період з 29.07.2016 по 13.11.2016. Колегія суддів такий розрахунок визнає невірним, з огляду на те, що нарахування ним здійснюється на кінцеву суму боргу, яку відповідач визнає наразі не сплаченою та підлягає стягненню з нього, проте, похідні вимоги, за визначений позивачем період, слід нараховувати на суму боргу, яка існувала на момент прострочення зобов'язання та в подальшому враховувати часткові оплати цього боргу, тобто його почергове зменшення у відповідний період, що і було здійснено місцевим господарським судом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-15" задовольнити частково, рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2017р. №911/167/17 скасувати частково та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити частково, припинити провадження у справі щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 9 100,00 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-15" на користь Приватного акціонерного товариства "АПК-ІНВЕСТ" 24 949,42 грн. основного боргу, 4 894,68 грн. пені, 3 302,47 грн. штрафу, 541,44 грн. 3% річних, 3253,65 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-15" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2017р. №911/167/17 скасувати частково та прийняти нове судове рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Припинити провадження у справі щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 9 100,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-15" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5-Б, код 39755091) на користь Приватного акціонерного товариства "АПК-ІНВЕСТ" (85325, Донецька обл., Покровський р-н, с. Рівне, вул. Шопена, буд. 1 А, код 34626750) 24 949 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 42 коп. основного боргу, 4894 (чотири тисячі вісімсот дев'яносто чотири) грн. 68 коп. пені, 3302 (три тисячі триста дві) грн. 47 коп. штрафу, 541 (п'ятсот сорок одну) грн. 44 коп. 3% річних, 3253 (три тисячі двісті п'ятдесят три) грн. 65 коп. інфляційних втрат, 690 грн. 63 коп. судового збору за розгляд позовних вимог.

В іншій частині позовних вимог відмовити .

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "АПК-ІНВЕСТ" (85325, Донецька обл., Покровський р-н, с. Рівне, вул. Шопена, буд. 1 А, код 34626750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-15" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5-Б, код 39755091) 1 146 грн. 45 коп. судового збору за апеляційний перегляд справи.

3. Доручити Господарському суду Київської області видати накази.

Матеріали справи № 911/167/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Б.В. Отрюх

Л.В. Чорна