Постанова

від 17.08.2017 по справі 813/1007/17

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2017 року №813/1007/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя Грень Н.М.,

секретар судового засідання Редкевич О.Р.,

від позивача не прибув,

від відповідача не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Файнобуд до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання незаконною та скасування постанови,-

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Файнобуд (далі - позивач, ТОВ Файнобуд ) до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - відповідач, ГУ Держпраці у Львівській області), з вимогою визнати незаконною та скасувати постанову від 17.02.2017 року №13010230166-0080 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у сумі 768000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані грубим порушенням відповідачем положень чинного законодавства при проведені перевірки та оформлення її результатів. Зокрема, висновки викладені в Акті перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №13010230166 не відповідають фактичним обставинам справи, які мали місце під час проведення перевірки. Відповідач позбавив позивача права надати свої пояснення та зауваження до Акту перевірки, не надавши акт для ознайомлення в останній день перевірки. Крім цього, посадовими особами відповідача не взято до уваги та не надано належної правової оцінки доказам та письмовим матеріалам, що були надані позивачем. Деякі обставини, викладені в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам, що мають місце в дійсності. Серед таких, зокрема, відсутність вимоги службової особи надати до перевірки документи про ненадання котрих зазначено в акті. Також, позивач вказав на відсутність факту порушення вимог ст.24 КЗпП України з огляду на те, що особи, стосовно яких зроблений такий висновок, не перебували у статусі найманих працівників, а надавали послуги згідно з договорами, укладеними відповідно до Цивільного кодексу України. З огляду на викладене, оскаржувана постанова є незаконною, безпідставною, а тому таку слід скасувати.

В судовому засіданні 20.04.2017 року представником позивача до матеріалів справи долучено письмові заперечення проти позову (а.с.35-40). Відповідач вважає, що позивач допустив до виконання роботи працівників без укладення з ними трудових договорів, що є порушенням вимог ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Подані позивачем цивільно-правові договори є такими, що порушують право на безпечні умови праці, а тому відповідні правочини є недійсними. Акт, що складений за результатами перевірки позивача повністю відповідає встановленій формі. У зв'язку з виявленим правопорушенням відповідачем правомірно, відповідно до ст. 265 КЗпП України, застосовано штраф. З огляду на вказане, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Крім цього, в судовому засіданні 20.06.2017 року представником відповідача до матеріалів справи долучено додаткові заперечення (а.с.143-147).

Сторони явки уповноважених представників у судове засідання 17.08.2017 року не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

17.08.2017 року за вх.№19055 через канцелярію суду надійшло клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи.

17.08.2017 року за вих №19105 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача.

Суд, з'ясувавши можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, зваживши на дозволені законом строки розгляду справи, ухвалив на підставі ст.ст.71, 128 КАС України розглянути справу за наявними у ній доказами без участі представників сторін.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України.

Суд з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі та дійшов настіпних висновків.

На підставі направлення від 16.01.2017 року №0072 виданого ГУ Держпраці у Львівській області (а.с.150), відповідно до наказу від 16.01.2017 року №0072-П (а.с.151), було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування та вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки у ТОВ Файнобуд .

За результатами проведення вказаної вище перевірки державним інспектором праці - начальником відділу ОСОБА_2 складено Акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Акт) №13010230166 (а.с.9-19).

Вказаною перевіркою встановлено та зафіксовано в Акті, зокрема, те, що посадові особи ТОВ Файнобуд допустили порушення вимог ст. 24 КЗпП України, що виявилось у фактичному допуску до роботи з 15.11.2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а.с.17).

За результатами вказаної перевірки, на підставі Акту перевірки, ГУ Держпраці у Львівській області відповідно до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, за порушення позивачем вимог ч.1,3 ст.24 КЗпП України, застосовано до відповідача штраф в сумі 768000,00 грн., про що винесено постанову №13010230166-0080 від 17.02.2017 року (а.с.20-22).

Позивач звернувся із скаргою від 14.02.2017 року, що розглядалась 17.02.2017 року в присутності преставника позивача. ГУ Держпраці у Львівській області позивачу скеровано лист від 03.03.2017 року №2396/2/7-09 Щодо розгляду скарги (а.с.69-71). Вказаним листом повідомлено, що перевірка дотримання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове соціальне страхування проведена з дотриманням вимог чинного законодавства.

Позивач, вважаючи вказану постанову незаконною, безпідставною та такою, що слід скасувати, звернувся із означеним позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів, згідно з ч. 2 цієї ж статті, можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) врегульовані положеннями Закону України від 05.04.2007 №877-V Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Відповідно до вимог ст. 259 КЗпП України, нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №100 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України утворено Державну службу України з питань праці.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який серед іншого реалізує державну політику у сферах охорони праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Підпунктом 54 п. 4 вказаного Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Щодо правомірності постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, відповідно до якої на позивача накладено штраф, суд керується наступним.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413. Повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу є частиною укладання трудового договору, яке складається із виданого наказу та повідомлення Державної фіскальної служби та її територіальних органів.

Частиною 1 ст.21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Верховний Суд України у п.7 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Частинами 1, 3 ст.24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Частина 1 ст.23 КЗпП України передбачає, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Таким чином, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Судом встановлено, що 15.11.2016 року між позивачем та гр. ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 укладено цивільно-правові угоди №135-141 (а.с.41,43, 45, 47, 49, 51, 53).

Предметом вказаних цивільно правових угод визначено: Замовник (ТОВ Файнобуд ) доручає, а виконавець (кожен з перелічених) бере на себе зобов'язання виконати наступну роботу: загальнобудівельні роботи, які не підлягають ліцензуванню та не відносяться до робіт з підвищеною небезпекою (п. 1 Кожної з Угод).

Серед іншого вказаними Угодами передбачено, що замовник забезпечує виконавців необхідними матеріалами для виконання роботи, передбаченої Угодами; Замовник оплачує виконавцям виконану роботу, згідно акту приймання робіт; замовник не несе відповідальність за не дотримання виконавцем вимог охорони праці при виконанні робіт, передбачених відповідними угодами; замовник не несе відповідальності перед державними контролюючими органами за дотримання вимог охорони праці виконавцями (п. 2.1, 3.2, 3.3. Угод).

Кожною з угод визначено, що цей договір не носить характеру трудового і на нього відповідно, не поширюється дія норм чинного в Україні трудового законодавства (п.5.2).

Виконання та приймання вказаних робіт підтверджується актами приймання робіт від 30.11.2016 року (а.с.42, 44, 46, 48, 50, 52, 54).

Слід зазначити, що у кожному з актів вказано про утримання прибуткового податку, військового збору.

Також, позивачем надано суду копії платіжних відомостей, завірених печаткою банку, про перерахування суми винагороди, згідно з описаними вище угодами, відповідним особам, з призначенням платежу - винагорода згідно ЦПУ за листопад, грудень 2016 року (а.с.119, 120-122, 131-133, 134).

Додатково, на підтвердження факту віднесення правовідносин, що склалися між ТОВ Файнобуд та особами, які виконували роботи до цивільно-правових, позивачем надано суду копію поданої ним до органів Державної фіскальної служби податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формою №1 ДФ за 4 квартал 2016 року (а.с.135-142). Згідно з вказаним документом, а також відповідно до Додатку до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку ознакою доходу по громадянах ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 означено 102 , тобто виплати відповідно до умов цивільно-правового договору, в той час як, виплата доходів фізичним особам у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), містять ознаку „101". Вказане свідчить про те, що підприємством позивачем, такі правовідносини сприймалися та декларувалися власне як цивільно-правові, а не трудові.

В судовому засіданні в якості свідків були допитані громадяни ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 Вказані свідки зазначили, що дійсно виконували певні роботи на будівельному майданчику ТОВ Файнобуд приблизно з 15 листопада та до кінця грудня 2016 року згідно з підписаними ними угодами. Роботи виконувались ними по мірі їх наявності та оплачувались належним чином. Графіку роботи не було, відтак послуги надавались протягом того часу, який особа встановлювала самостійно.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_3 повідомив про те, що засоби індивідуального захисту (каски, страхувальні пояси, спецодяг та ін.) можна було отримувати на складі, який знаходився на будівельному майданчику. У разі перебування на будівельному майданчику без засобів індивідуального захисту, до працівника могли застосовуватись штрафні фінансові санкції, згідно з документом, який ним підписувався додатково та у якому замовником є ТОВ Файнобуд , передбачено загальний перелік випадків, за які застосовувалися штрафи. Штрафи, також, могли бути застосовані за перебування на будівельному майданчику в нетверезому стані або за вживання алкогольних напоїв на території будови. Відсутність на території будівництва не була підставою для застосування штрафних санкцій, оскільки замовником встановлювався виключно фронт робіт та термін їх виконання. Серед іншого, при укладенні вказаних вище договорів, жодних медичних або інших документів, окрім паспорту та індивідуального податкового номеру платника податків не вимагали. В тому числі, ОСОБА_3 повідомлено про те, що укладення з ним угоди не має наслідком виникнення трудових відносин, та не є підставою для внесення відповідного запису до трудової книжки.

Крім цього, зазначив оплата проводилася за результатами виконаних ним робіт та закріплювалася в Актах. Жодних претензій до роботодавця не висловив, зазначив, що таких немає.

ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, надано аналогічні свідчення. Сред іншого, вказали на те, що ними, самостійно, призначено гр. ОСОБА_3 відповідальним за ведення обліку обсягів виконаних ними робіт. Претензій до роботодавця не висловлювали.

Також, в судовому засіданні в якості свідка був допитаний начальник відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м. Львові ГУ Держпраці у Львівській області ОСОБА_2, який проводив перевірку.

Вказаний свідок зазначив, що перебуваючи на території будівельного майданчику з метою проведення перевірки, встановив ряд осіб, що виконували роботи на його території, у яких було відібрано пояснення. При перевірці документів, які були надані позивачем на усну вимогу превіряючого, щодо предмету перевірки - виконання вимог трудового законодавства, встановлено особи ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 надають послуги, згідно з укладеними угодами у відповідності до цивільного законодавства України. Однак, трудових договорів із вказаними особами укладено не було, таким чином мало місце порушення з боку директора підприємства позивача в частині допуску до роботи працівників без належного оформлення трудових договорів.

Як попередньо зазначено, позивачем 14.02.2017 року, після отримання Акту перевірки, лист з письмовими поясненнями та письмовими додатками на адресу відповідача, який було розглянуто, та без врахування викладених в ньому пояснень та матеріалів притягнуто до відповідальності, шляхом винесення оскаржуваної постанови.

Представник відповідача щодо вказаного не надав жодних спростувань.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

В силу вимог ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. В наведених вище договорах ціна договору визначена. а умови договору стосовно визначення його ціни не суперечать вимогам діючого законодавства.

Згідно з приписами ч.1 ст.850 ЦК України, замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду.

Як пояснили допитані в судовому засіданні свідки-підрядники, вони самостійно в межах встановлених строків договору визначали порядок та окремі етапи роботи, при цьому правила внутрішнього розпорядку позивача на них не розповсюджувалися.

Відповідно до ч.1 Господарського кодексу України, одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом. Конституційним правом, важливим для визначення господарських правовідносин, є право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, закріплене ст.42 Конституції України. Правопорядок у сфері господарювання визначається також комплексом соціальних прав, закріплених Конституцією, насамперед, це право кожного на працю, які він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Тобто, громадяни ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 мали конституційне право укладати цивільно-правові договори та відповідно до ст.837, 901 ЦК України виконувати зобов'язання, передбачені умовами даних договорів.

У цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.327 ЦК України).

Слід звернути увагу на те, що Договори з громадянами на використання їх праці можуть укладатися за трудовим договором або цивільно-правовою угодою. Основною відмінністю угод цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України (ст.208 - письмова форма, ст.626 - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків), а трудові Кодексом законів про працю України (ст.21-ст.24). Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають. Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. Таким чином, за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу.

Заборони на укладення договорів цивільно-правового характеру між підприємством і працівником на виконання робіт чи надання послуг, законодавством не встановлено.

Суд наголошує, що трудовий договір за своєю правовою природою регулює процес праці, а цивільно-правовий договір, у даному випадку - договір надання послуг, - укладається з метою вчинення певних дій та за згодою певних осіб для досягнення результатів певної діяльності.

Так, судом не встановлено факту прийняття позивачем на роботу вказаних осіб за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; факту роз'яснення вказаним особам прав і обов'язків та проінформування під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах, відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність порушення трудового законодавства в частині допуску вказаних працівників до роботи без укладення трудових договорів, оскільки виконувані відповідними працівниками роботи здійснювались в рамках цивільно-правових угод.

Суд залишає поза увагою покликання представників відповідача на неотримання відповідних дозвільних документів на виконання видів робіт, які мають ознаки робіт з підвищеною небезпекою, з огляду на те, що сторонами в угодах передбачено предметом угоди виконання загальнобудівельних робіт, які не підлягають ліцензуванню та не відносяться до робіт із підвищеною небезпекою.

Як зазначено вище, ч. 1 ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частинами 2 та 3 тієї ж статті визначено, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.

Отже, обов'язок отримання спеціальних дозволів на виконання робіт, в тому числі і тих, які мають ознаки робіт із підвищеною небезпекою, покладений законодавством на того хто безпосередньо виконуватиме такі роботи - підрядника (субпідрядника).

Суд також зважає на покликання позивача в частині спростування позиції відповідача щодо визнання цивільних договорів нікчемними або неукладеними внаслідок не зазначення дати їх завершення.

Згідно з ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Відповідно до ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття строк договору та строк дії договору є тотожними.

Приписами ч.3 ст.180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.

При цьому, слід враховувати, що за змістом ст.637, ч.3,4 ст.213 ЦК України метою тлумачення договору є виявлення справжньої волі сторін, що згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, та що згідно з ч.1 ст.7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Згідно зі звичаєм, що склався в діловому обороті, не зазначення в договорі строку дії договору свідчить про волю сторін на встановлення правила про те, що договір діє до припинення зобов'язання, що виникло з договору, виконанням або з інших підстав відповідно до закону. Отже, за відсутності в господарському договорі строку дії договору у суду немає підстав вважати його неукладеним, якщо докази, наявні у справі, не свідчать про те, що справжня воля сторін полягала у намірі досягнути згоди про строк дії договору в майбутньому.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2. ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 86 КАС України).

Таким чином, висновки ГУ Держпраці у Львівській області про порушення позивачем вимог ч.1,3 ст. 24 КЗпП України є помилковими, а прийнята на підставі цих висновків постанова за №13010230166-0080 від 17.02.2017 року є протиправною, та такою, що належить скасувати.

З врахуванням викладеного, сукупність вищевикладених обставин справи дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що слід задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв'язку з тим, що позивачем при зверненні до Львівського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір в сумі 11520,00 грн. (а.с.28), такий з врахуванням викладеного, належить присудити позивачу.

Керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №13010230166-0080 від 17.02.2017 року.

3.Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Файнобуд (ЄДРПОУ 39764986) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (ЄДРПОУ39778297) судові витрати у виді судового збору в сумі 11520 (одинадцять тисяч п'ятсот двадцять) грн. 00 коп.

Постанову може бути оскаржено, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Грень Н.М.