Ухвала

від 16.08.2017 по справі 569/8700/16-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

іменем україни

16 серпня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Карпенко С.О.,

Мазур Л.М., Ситнік О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою адвокатом Твердим Миколою Кузьмовичем, на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_4 інфляційні втрати в сумі 133 515 грн 55 коп., 3% річних в сумі 10 846 грн 37 коп., збитки у вигляді курсової різниці в сумі 176 824 грн 71 коп. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що 15 серпня 2014 року рішенням апеляційного суду Рівненської області було стягнуто з ОСОБА_4 на її користь сплачені нею на виконання попереднього договору від 18 травня 2006 року кошти у сумі 196 375 грн 29 коп., що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день ухвалення рішення суду у грошовому еквіваленті відповідало 15 000,00 доларам США.

Посилаючись на те, що після набрання вказаним рішенням законної сили відповідач жодних коштів на погашення суми заборгованості не сплатив, ОСОБА_3 просила задовольнити позов.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 липня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за період невиконання рішення апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня 2014 року у справі № 569/6965/13-ц три відсотки річних за період з 15 серпня 2014 року по 16 червня 2016 року в сумі 10 522 грн 15 коп ., інфляційні втрати за період з 15 серпня 2014 року по 31 травня 2016 року в сумі 131 629 грн 21 коп., збитки у вигляді курсової різниці в сумі 174 331 грн 77 коп . та моральну шкоду в розмірі 5 000грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішеннямапеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - Твердого М.К. задоволено частково, заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 липня 2016 року скасовано, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість - три відсотки річних за прострочення грошового зобов'язання за період з 15 серпня 2014 року по 16 червня 2016 року в сумі 10 518грн 07 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - Твердий М.К., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня 2014 року, останнім завдано збитків позивачу у вигляді курсової різниці, 3 % річних та інфляційних витрат згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України , а також моральну шкоду, які підлягають стягненню на її користь.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, виходив з того, що предметом грошового зобов'язання між сторонами були долари США, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, а також виходив із відсутності підстав для здійснення нарахування курсової різниці після стягнення заборгованості за рішенням суду, у зв'язку з чим дійшов висновку, що зазначена позивачем сума у розмірі 174 331 грн 77 коп. не є збитками в розумінні ст. ст. 22, 623 ЦК України, оскільки її не можна віднести ані до реальних збитків, ані до упущеної вигоди; відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що в даному випадку, за існуванням між сторонами правовідносин, які виникли із попереднього договору, відшкодування моральної шкоди не передбачено ані договором, ані законом.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат не відповідає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 травня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого вони зобов'язувалися в строк до 01 травня 2008 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Пунктом 2.3 попереднього договору передбачено ціну договору (вартість земельної ділянки) - 75 900 грн, що на день укладення цього договору становило еквівалент 15 000,00 доларів США.

26 червня 2007 року між ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено тристоронню додаткову угоду до попереднього договору, посвідчену приватним нотаріусом, відповідно до якої ОСОБА_4 погодився на заміну ОСОБА_6 , як сторони покупця в попередньому договорі від 18 травня 2006 року, на ОСОБА_3, як нового покупця за умовами цього договору.

Договір купівлі-продажу сторонами укладено не було, оскільки такий договір не міг бути укладений з причин, незалежних від їхньої волі.

Вказані обставини встановлені рішенням апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6 про стягнення коштів за попереднім договором, а тому відповідно до ч. 3 ст.61 ЦПК України не доказуються при розгляді цієї справи.

Цим же рішенням апеляційного суду стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачені нею на виконання попереднього договору від 18 травня 2006 року кошти у сумі 196 375 грн 29 коп., що за офіційним курсом НБУ на день ухваленнярішення у грошовому еквіваленті відповідало 15 000,00 доларам США.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_3 посилалася на те, що відповідачем вказане вище рішення суду не виконуються, у зв'язку із чим просила стягнути з нього 3% річних за період з 15 серпня 2014 року по 16 червня 2016 року в сумі 10 846 грн 37 коп., інфляційні втрати за період з 15 серпня 2014 року по 31 травня 2016 року в сумі 133 515 грн 55 коп., курсову різницю в сумі 176 824 грн 71 коп. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, тобто за період з дня ухвалення рішення апеляційним судом.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII Про зовнішньоекономічну діяльність , Декретом Кабінету Міністрів України від

19 лютого 1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю , Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК Українивикористання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Аналіз норм ст. 99 Конституції України , ст. ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню й інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України .

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-79цс14.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивачку права на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за користування грошовими коштами на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, позивачка має право на отримання інфляційних втрат та 3 % річних за період користування відповідачем коштами з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду ( 15 серпня 2014 року ), який визначив грошове зобов'язання у національній валюті - гривні ( 196 375 грн 29 коп.) , оскільки внаслідок інфляційних процесів відбулося знецінення національної валюти України, що завдало шкоди позивачці.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-2311цс16.

З огляду на вказане, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання за період з 15 серпня 2014 року по 16 червня 2016 року.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді курсової різниці, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 623 ЦК Українивстановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За викладених обставин, визначена позивачем сума у розмірі 176 824 грн 71 коп. не є збитками в розумінні ст. ст. 22, 623 ЦК України, а тому апеляційним судом правильно зазначено, що її не можна віднести ані до реальних збитків, ані до упущеної вигоди, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

Правильно апеляційним судом відмовлено й у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, оскільки право особи на відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 1167 ЦК України виникає лише в силу недоговірних зобов'язань, в той час як між сторонами склалися правовідносини, які виникають із попереднього договору, яким, в свою чергу, відшкодування моральної шкоди не передбачено.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновками апеляційного суду в частині відмови у стягненні з відповідача інфляційних втрат.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат апеляційний суд виходив з того, що за умовами попереднього договору предметом грошового зобов'язання між сторонами були долари США, проте на порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України суд не звернув уваги на те, що рішенням апеляційного суду від 15 серпня 2014 року було стягнуто заборгованість з відповідача саме у гривні, і ОСОБА_3, звертаючись до суду з цим позовом, просила стягнути інфляційні втрати за період користування відповідачем грошовими коштами саме з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та проведення відповідних розрахунків, апеляційним судом повністю не встановлені, судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позову про стягнення інфляційних втрат не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування в частині вирішення позову про стягнення інфляційних втрат з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргуОСОБА_4, подану адвокатом Твердим Миколою Кузьмовичем, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська

Судді: І.М. Завгородня

С.О. Карпенко

Л.М. Мазур

О.М.Ситнік