Постанова

від 13.06.2018 по справі 569/8700/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа №569/8700/16-ц

провадження № 61-6064зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за заявою ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду від 27 липня 2016 року у складі судді Тимощука О. Я., рішення Апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Шимківа С. С., Григоренка М. П. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Червинської М. Є., Завгородньої І. М., Карпенко С. О., Мазур Л. М., Ситнік О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_4 інфляційні втрати в сумі 133 515,5 грн, три проценти річних в сумі 10 846,37 грн, збитки у вигляді курсової різниці в сумі 176 824,71 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що 15 серпня 2014 року рішенням Апеляційного суду Рівненської області стягнуто з ОСОБА_4 на її користь сплачені нею на виконання попереднього договору від 18 травня 2006 року кошти у сумі 196 375,29 грн, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день ухвалення рішення суду у грошовому еквіваленті становило 15 000,00 доларів США.

Посилаючись на те, що після набрання вказаним рішенням законної сили відповідач жодних коштів на погашення суми заборгованості не сплатив, ОСОБА_3 просила позов задовольнити.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 липня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за період невиконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня 2014 року у справі № 569/6965/13-ц три проценти річних за період з 15 серпня 2014 року по 16 червня 2016 року в сумі 10 522,15 грн, інфляційні втрати за період з 15 серпня 2014 року по 31 травня 2016 року в сумі 131 629, 21 грн, збитки у вигляді курсової різниці в сумі 174 331,77 грн та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 липня 2016 року скасовано, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість - три проценти річних за прострочення грошового зобов'язання за період з 15 серпня 2014 року по 16 червня 2016 року в сумі 10 518,07 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено за безпідставністю.Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат скасовано. Справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У листопаді 2017 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_4 із заявою про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду від 27 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України у редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року) підстави перегляду судових рішень - невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 533, 536, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав заявник надав постанови Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі №6-2491цс15, від 21 грудня 2016 року у справі №6-2134цс15, в яких, на думку заявника, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

04 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві ОСОБА_4 доводи, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що заява задоволенню не підлягає.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 360 4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 18 травня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого вони зобов'язувалися в строк до 01 травня 2008 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Пунктом 2.3 попереднього договору передбачено ціну договору (вартість земельної ділянки) - 75 900 грн, що на день його укладення становило еквівалент 15 000,00 доларів США.

26 червня 2007 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено тристоронню додаткову угоду до попереднього договору, посвідчену приватним нотаріусом, відповідно до якої ОСОБА_4 погодився на заміну ОСОБА_5, як сторони покупця в попередньому договорі від 18 травня 2006 року, на ОСОБА_3, як нового покупця за умовами цього договору.

Договір купівлі-продажу сторонами укладено не було, оскільки такий договір не міг бути укладений з причин, незалежних від їхньої волі.

Вказані обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про стягнення коштів за попереднім договором, тому відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року не доказуються при розгляді цієї справи.

Цим же рішенням Апеляційного суду стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачені нею на виконання попереднього договору від 18 травня 2006 року кошти у сумі 196 375 грн 29 коп., що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення у грошовому еквіваленті становило 15 000,00 доларів США.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_3 посилалася на те, що відповідачем вказане вище рішення суду не виконується, у зв'язку із чим просила стягнути з нього три проценти річних за період з 15 серпня 2014 року по 16 червня 2016 року в сумі 10 846,37 грн, інфляційні втрати за період з 15 серпня 2014 року по 31 травня 2016 року в сумі 133 515,55 грн, курсову різницю в сумі 176 824,71 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, тобто з дня ухвалення апеляційним судом рішення.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позов, виходив з того, що у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня 2014 року, останнім завдано збитків позивачу у вигляді курсової різниці, трьох процентів річних та інфляційних втрат згідно частини другої статті 625 ЦК України , а також моральну шкоду, які підлягають стягненню на її користь.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, виходив з того, що предметом грошового зобов'язання між сторонами були долари США, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, а також виходив із відсутності підстав для здійснення нарахування курсової різниці після стягнення заборгованості за рішенням суду, у зв'язку з чим дійшов висновку, що зазначена позивачем сума у розмірі 174 331,77 грн не є збитками в розумінні статей 22, 623 ЦК України, оскільки її не можна віднести ані до реальних збитків, ані до упущеної вигоди; відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди апеляційний суд виходив з того, що в даному випадку за існуванням між сторонами правовідносин, які виникли із попереднього договору, відшкодування моральної шкоди не передбачено ані договором, ані законом.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про стягнення інфляційних втрат та передаючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування грошовими коштами на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Постанови Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі №6-2491цс15, від 21 грудня 2016 року у справі №6-2134цс15, які надані заявником на підтвердження пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року, як підстави звернення із заявою про перегляд судових рішень, не свідчать про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку,оскільки у вказаних постановах Верховний Суд України зазначив: якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів. У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 ЦК України й унеможливлюється стягнення трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу; за змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду необхідно з'ясувати сутність такого визначення.

З огляду на вказане вище, надані заявником постанови Верховного Суду України не свідчать про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку, оскільки у справі, рішення в якій переглядаються, суд касаційної інстанції зазначив, що наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування грошовими коштами на підставі частини другої статті 625 ЦК України, що у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України встановлено не було, що свідчить про різні фактичні обставини.

З огляду на зазначене обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 360 5 ЦПК України 2004 року у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року, пунктом 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду від 27 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С.Олійник

С.О. Погрібний

Г. І.Усик