Постанова

від 21.08.2017 по справі 824/379/17-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2017 р. м. Чернівці справа № 824/379/17-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Левицького В.К.

за участю секретаря судового засідання Бідней О.В.

представників сторін:

позивача - Ротар А.В.

відповідача - Писанчин О.В., Кушнір Л.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до малого приватного підприємства "Каленчук Клінік"

про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені.

ВСТАНОВИВ:

Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути з приватного підприємства "Каленчук Клінік" (далі - відповідач, МПП "Каленчук Клінік") адміністративно-господарські санкції в сумі 31666,00 грн та пеню у розмірі 791,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у 2016 р. належним чином не виконав вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо забезпечення працевлаштування інвалідів та в силу ст. 20 цього Закону своєчасно не сплатив штрафні санкції в сумі 31666,00 грн, за що позивачем нарахована пеня у розмірі 791,95 грн. В добровільному порядку штрафні санкції та пеню відповідачем не було сплачено, що стало підставою звернення до суду із позовною заявою.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем до суду подано письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, зазначаючи, що ними створено робоче місце для працевлаштування інваліда. Також, МПП "Каленчук Клінік" на виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" постійно інформувало Чернівецький міський центр зайнятості про наявність вакантної посади для працевлаштування осіб із інвалідністю, шляхом подання інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формую №3-ПН, що є належним підтвердженням наявності на підприємстві створених та введених в дію місць для працевлаштування інвалідів.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили у його задоволенні відмовити та надали пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Мале приватне підприємство "Каленчук Клінік" (58003, Чернівецька область, м.Чернівці, вул. Яремчука, буд. 19, ідентифікаційний код 33002104) зареєстроване, як юридична особа 22.07.2004 р. Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності МПП "Каленчук Клінік" є стоматологічна практика - код КВЕД 86.23 (а. с. 15-18).

28.02.2017 р. відповідачем подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік форми № 10-ПІ, в якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 26 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві інвалідів становила 0 осіб, в той час коли встановлений норматив складав 1 робоче місце, тобто не працевлаштовану 1 особу - інваліда. Фонд оплати праці штатних працівників склав 823300,00 грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника складала 31666,00 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем у звіті визначена у розмірі 31666,00 грн (а. с. 8).

Судом встановлено, що 21.12.2015 р. та 09.12.2016 відповідач подав до Чернівецького міського центру зайнятості звіт про наявність вакансії форми №3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю (а. с. 52).

Вказана обставина підтверджується інформацією наданою Чернівецьким міським центром зайнятості від 30.05.2017 р. № 24-13/1590 відповідно до якої, відповідачем 21.12.2015 р. подано звіт форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" щодо вільних робочих місць на посаду лікар-стоматолог. Впродовж 2016 р. відбувалося підтвердження актуальності вакансії в телефонному режимі (а. с. 10-12).

27.04.2017 р. позивач направив на адресу відповідача претензію у зв'язку із не виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, відповідно до якої відповідач зобов'язаний був самостійно сплатити на рахунок позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 31779,41 грн, в тому числі пеня 114,03 грн (а. с. 9).

Вказана претензія направлена відповідачу 27.04.2017 р., що підтверджується журналом реєстрації вихідної кореспонденції (а. с. 28).

Крім того, згідно розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та пені з 15.04.2017 р. за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачем станом на 16.06.2017 р. основний борг становить 31665,38 грн та пеня в сумі 791,95 грн (а. с. 7).

Проте, дана сума відповідачем не сплачена, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. №70. На виконання п. 2 зазначеного Порядку, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 10.02.2007 р. №42, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 р. за № 117/13384 затверджено форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Судом встановлено, а також не заперечувалося сторонами в судовому засіданні, що 28.02.2017 р. відповідач подав до позивача звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 р. форми № 10-ПІ.

Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) та заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Порядок подачі звітності про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, а також форми цієї звітності, затвердженні наказом Міністерства праці та соціальної політики від 31.05.2013 р. №316 "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 р., відповідно до якого підприємство подає звіт за формою № 3-ПН.

З 12.07.2013 р. звітність подається за формою встановленою наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. № 316, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 р. за № 988/23520 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання".

Як вбачається із матеріалів справи, а також підтверджується інформацією наданою Чернівецьким міським центром зайнятості № 24-13/2212 від 08.08.2017 р., відповідачем до Чернівецького міського центру зайнятості було подано звіт форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на посаду лікар-стоматолог для працевлаштування особи із групою інвалідності від 09.12.2016 р. Заявлена вакантна посада лікаря-стоматолога згідно звіту №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 21.12.2015 р. була актуальною і протягом 2016 р. (а. с. 61).

Крім, цього як вбачається з інформації наданої Чернівецьким міським центром зайнятості від 30.05.2017 р. № 24-13/1590, МПП "Каленчук Клінік" впродовж 2016 р. здійснювало підтвердження актуальності вакансії в телефонному режимі. Також 09.12.2016 р. МПП "Каленчук Клінік" направлено до Чернівецького міського центру зайнятості лист з вих. №41 від 09.12.2016 р. з проханням посприяти та направити на їхнє підприємство осіб з особливими потребами на вакансію лікар-стоматолог.

Відповідно до вказаної інформації, впродовж 2016 р. не було видано жодного направлення для працевлаштування інвалідів на вакантну посаду у зв'язку з відсутністю претендентів відповідної кваліфікації на обліку в Чернівецькому міському центрі зайнятості (а. с. 10-12).

Суд зазначає, що на підприємство не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування або відсутність у населеному пункті за місцезнаходженням підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Отже, враховуючи викладене слідує, що відповідач у 2016 році, обов'язки, покладені на нього ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII виконав, зокрема ним виділено та створено робоче місце для працевлаштування інвалідів, надано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і відзвітовано до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

Згідно зі ст. 18 1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його бажань.

По своїй правовій природі адміністративно-господарська санкція є видом господарської санкції, яка застосовуються як захід впливу на порушника у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті Кодексу передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням правопорушення. У разі доведення учасником господарських відносин про вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення на нього не може бути покладена відповідальність за не працевлаштування інвалідів.

Суд вважає, що правова позиція позивача, відповідно до якої всі підприємства зобов'язані або виконувати встановлений Законом № 875-XII норматив працевлаштування інвалідів, або перераховувати до Державного бюджету України відповідну суму адміністративно-господарських санкцій, які використовуються на фінансування заходів з соціальної, трудової, фізкультуро-спортивної реабілітації інвалідів, надання цільових позик на створення робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів, ґрунтується на невірному тлумаченні ст. 20 Закону № 875-XII, яку необхідно тлумачити системно із врахуванням положень ст. ст. 17, 18, 18-1 зазначеного Закону та положень Господарського кодексу України. При цьому, об'єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для інвалідів, або у подальшій відмові роботодавця прийняти інваліда на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров'я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам). У випадку, якщо роботодавець виділив та створив робочі місця у кількості, розрахованій відповідно до нормативної, та подав до органів державної служби зайнятості звіт про наявність робочих місць для інвалідів, він вважається таким, що виконав свій обов'язок належним чином.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутності у населеному пункті, за місцем знаходження МПП "Каленчук Клінік" інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України у справі № 21-476а13 від 28.01.2014 р., яка згідно положень ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та судів України.

Посилання представника позивача як на підставу для задоволення позову про невжиття відповідачем всіх залежних від нього заходів для забезпечення працевлаштування інваліда, а саме: створення на підприємстві інших посад, зокрема технічних, що надало б можливість працевлаштувати інвалідів і виконати вимоги покладені на нього ст. 18 Законом № 875-XII, суд вважає безпідставними та не обгрунтованими, оскільки чинним законодавством України на роботодавця не покладено такого обов'язку.

Також з матеріалів справи вбачається, що постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.09.2016 р. в адміністративній справі №824/375/16-а, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.04.2017 р., у задоволенні адміністративного позову Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до МПП "Каленчук Клінік" про стягнення адміністративного-господарських санкцій та пені відмовлено повністю (а.с. 63-71).

Таким чином, постанова Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.09.2016 р. набрала законної сили та не заперечувалось сторонами у судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній аба господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Судовим рішенням від 30.09.2016 р. у справі №824/375/16-а встановлено, зокрема, що згідно наказу МПП "Каленчук Клінік" від 09.01.2014 р. №5 з 01.02.2014 р. затверджено новий штатний розпис МПП "Каленчук Клінік" та у зв'язку з плановим вивільненням штатної одиниці на посаді лікаря-стоматолога з 01.07.2014 р. та з метою виконання нормативу по забезпеченню робочих місць для інвалідів виділено та створено робоче місце на посаді лікаря-стоматолога для працевлаштування інваліда.

Отже, робоче місце для інваліда на посаді "лікаря-стоматолога" було створено відповідачем ще у 2014 році.

Однак, як вбачається з листа Чернівецького міського центру зайнятості від 08.08.2016 р. № 25-16/1850 особи із спеціальністю "Стоматологія" за професією лікар-стоматолог, які мають групу інвалідності на обліку не перебували.

Відповідно до листа Чернівецького міського центру зайнятості від 30.05.2017 р. № 24-13/1590 впродовж 2016 року не було видано жодного направлення для працевлаштування інвалідів на вакантну посаду лікаря-стоматолога у зв'язку з відсутністю претендентів відповідної кваліфікації на обліку в Чернівецькому міському центрі зайнятості.

Отже, стягнення з МПП "Каленчук Клінік" адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів є необґрунтованим, а тому позов в частині стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 31666,00 грн не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 20 Закону № 875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Враховуючи те, що саме стягнення з МПП "Каленчук Клінік" адміністративно-господарських санкцій є безпідставним та законодавчо не вмотивованим, відповідно і стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно 129 Конституції України та ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач не довів правовірність своїх позовних вимог та не надав доказів того, що відповідач повинен сплатити адміністративно господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та пені.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст. ст. 71, 86, 94,158, 162, 160-167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

У відповідності до ст. ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.

Згідно ст.254 КАС України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.К. Левицький

Повний текст постанови складено та підписано судом 28 серпня 2017 р.