Рішення

від 04.08.2017 по справі 466/413/15-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/413/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2017 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Донченка Ю.В.

при секретарях: Чепіль С.М., Бандуровського Т.Я.,

ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Українська залізниця до ОСОБА_3, Брюховицької селищної ради, третьої особи без самостійних вимог - відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання частково недійсним рішення Брюховицької селищної ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права постійного користування земельною ділянкою,-

в с т а н о в и в :

Державне територіально-галузеве об'єднання Львівська залізниця (далі - ДТГО Львівська залізниця , позивач, Залізниця), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство Українська залізниця (далі - ПАТ Українська залізниця ), з позовом, який вподальшому був уточнений до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_3, третьої особи без самостійних вимог - державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання частково незаконним п. 2.5. рішення Брюховицької селищної ради, визнання права постійного користування земельною ділянкою.

В обґрунтування свої вимог посилаються на наступне, 07.05.2014 комісією в складі працівників Залізниці, землевпорядника Брюховицької селищної ради та представника ПП Центр ринкових досліджень під час обстеження земельної ділянки Залізниці в межах території смт.Брюховичі м.Львова було виявлено, що на 7 км + 702 м - 7 км + 722 м дільниці Рудно - Підбірці з лівої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення Залізниці 40 м від осі головної колії, на відстані 37 м від осі головної колії знаходиться залізні стовпці та огорожа з металевої сітки, яка належать гр. ОСОБА_3. Право власності на земельну ділянку на якій розміщені залізні стовпці та огорожа з металевої сітки, посвідчується: копіє державного акту на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:01:002:1471 загальною площею 0,0874 га серія НА № 205710, від 05.07.2005, виданий відділом приміських земель м. Львова на підставі рішення Брюховицької селищної ради №174 від 03.07.2003 р.

Згідно п.2.5 рішення Брюховицької селищної ради № 174 від 03.07.2003 року Про затвердження проекту відведення земельних ділянок та надання їх громадянам в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, дачного будівництва, ведення індивідуального садівництва, особистого селянського господарства ОСОБА_3 надано земельну ділянку в приватну власність площею 0,874 га по вул. Сухомлинського, 23 для ведення індивідуального садівництва. Згаданим рішенням затверджено проекти відведення земельних ділянок.

В результаті прийняття Брюховицькою селищною радою рішення № 174 від 03.07.2003 порушено право Залізниці на землекористування у розмірах визначених Планом смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівскої залізниці в адміністративних межах міста Львова від км 4 + 850 м до км 11 + 106 м розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році, за яку Залізниця здійснює сплату земельного податку, що підтверджується довідкою про сплату земельного податку від 20.01.2014 №ПЧ- 3-2/10 та витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.01.2013 №40/01-15/225.

Крім того, відповідачем ОСОБА_3 фактично здійснено поділ земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:01:002:1471 на окремі об'єкти нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:01:002:0097, площею 0,0816 га і ділянку кадастровий номер 4610166300:01:002:0096, площею 0,0055 га, державний акт на право власності серія НА № 205710, від 05.07.2005, виданий відділом приміських земель м. Львова є недійсним, та додаткового визнання недійсним не потребує.

При цьому, у відповідач ОСОБА_3 відсутні докази оформлення права власності на новосформований об'єкт нерухомого майна, а саме земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:01:002:0096, площею 0,0055 га, яка повністю розташована в межах смуги відведення.

Згідно із актом встановлення і узгодження меж земельної ділянки від 2015 p., яка розташована по вул. Сухомлинського, 23 у смт. Брюховичі, та яка належить ОСОБА_3, погоджено спільну межу земельних ділянок ОСОБА_3 та Залізниці, що відповідає Плану смуги відведення залізниці лінії Рудно - Підбірці від 1962 року, та не спростовано відповідачем.

У зв'язку з наведеним, рішення Брюховицької селищної ради, суперечить чинному законодавству та порушує право ДТГО Львівська залізниця на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху рухомого складу, а відтак є таким, що повинно бути визнано незаконним з наступних підстав.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про транспорт до земель залізничного транспорту належать землі надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту. До складу цих земель входять землі, які є смугою і підведення залізниць, а саме, землі, надані під залізничне полотно та його влаштування.

Крім цього, ст. 68 Земельного кодексу України визначено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Вказані землі залізничного транспорту повинні утримуватись у належному санітарному стані, що передбачено ст. 6 Закону України Про залізничний транспорт .

Згідно Плану смуги відведення земель лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці , розробленого Дорпроектом в 1962 році, ширина смуги відведення становить 40 м., натомість земельна ділянка відведена ОСОБА_3 починається на відстані 37 м. від осі колії.

Відповідно до норм законодавства, яке існувало при облаштуванні залізничного полотна та смуги відведення ( Инструкция о нормах и порядке отвода земель для железних дорог и использовании полосы отвода , яка _ затверджена 30.01.1963 Міністерством шляхів сполучення СРСР, Положение о землях предоставлених транспорту , затверджене постановою Ради народних комісарів СРСР від 07.02.1933 №50, Об упорядочении отвода земель для железных дорог , затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 27.01.1962 року № 83 ) вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачались, а землі транспорту вважались землями спеціального призначення, які використовувались на підставі особливих положень про ці землі відповідно до п.п. 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства (постанова Центрального виконавчого комітету СРСР від 15.12.1928).

Оформлення прав органів шляхів сполучення на землі, що закріплювались за ними проводилось шляхом відведення за схемою згідно вищезазначених нормативних актів.

В подальшому при зміні законодавства та введенні інституту державних актів в Земельному кодексі України вимоги щодо їх оформлення поширювались тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалось отримання актів на існуючі на наявні у користуванні землі.

Відповідно до вимог ст. 49 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Проте, вилучення ділянки у встановленому порядку у ДТГО Львівська залізниця не проводилось.

Одночасно, позивач зазначає, що ДТГО Львівська залізниця не надавалось згоди на вилучення частини земельної ділянки та, як суміжним землекористувачем, не погоджувались зовнішні межі землекористування, що є обов'язковою складовою при виготовленні документації із землеустрою.

Відповідно до вимог п. б ч.4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями. Однак, Брюховицькою селищною радою прийнято незаконне рішення № 84 від 13.07.2006, яким передано у власність ОСОБА_4JI. частину земель Львівської залізниці. На підставі вказаного рішення видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 521653.

Згідно із положенням п.5 постанови Верховної ради України № 562 від 18.12.1990 Про порядок введення в дію Земельного кодексу України громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки наданні їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування. Пунктом 6 постанови Верховної Ради Української РСР "Про земельну реформу визначено, що землекористувачі повинні до 01.01.2008 оформити право власності або право користування землею. Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі №5-рп/2005 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право користування, визнані неконституційними. Таким чином оформлення права постійного користування відповідно до норм Земельного кодексу України, на землі, які фактично перебувають у користуванні Залізниці, не є обмеженими у часі.

ДТГО Львівська залізниця не втрачено право : землекористування на земельні ділянки, які виділені при будівництві та облаштуванні залізничного полотна.

При прийнятті оскаржуваного рішення і видачі на його підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку не враховано вищенаведені норми законодавства та порушено права ДТГО Львівська залізниця на користування земельною ділянкою.

Згідно з вимогами п. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав - громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Частина 1 ст. 155 Земельного кодексу України передбачає, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З огляду на такі факти, просить постановити рішення, яким позовні вимоги задовольнитиу у повному об'ємі.

В судовому засіданні представник ПАТ Українська залізниця ОСОБА_5 позов підтримав, покликаючись на обставини викладені позові та уточнення до нього.

Представник Брюховицької селищної ради ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на письмові заперечення від 26.07.2017 р. долучені до матеріалів справи.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні відносно позову заперечила, пояснила, що земельна ділянка набута нею законним шляхом, зареєстрована у встановленому порядку, а тому вважає, що у позивача відсутні підстави для набуття земельної ділянки у користування.

Представник третьої особи без самостійних вимог - відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції в судові засідання жодного разу не з'явився, хоч про час і місце розгляду справи повідомлявся в установленому порядку.

Заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до п. 2.5 рішення Брюховицької селищної ради № 174 від 03.07.2003 року Про затвердження проекту відведення земельних ділянок та надання їх громадянам в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, дачного будівництва, ведення індивідуального садівництва, особистого селянського господарства ОСОБА_3 надано земельну ділянку в приватну власність площею 0,874 га по вул. Сухомлинського, 23 для ведення індивідуального садівництва. Згаданим рішенням затверджено проекти відведення земельних ділянок.

В подальшому на підставі даного рішення Брюховицької селищної ради ОСОБА_3 здійснила поділ земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:01:002:1471 на окремі об'єкти нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:01:002:0097, площею 0,0816 га і ділянку кадастровий номер 4610166300:01:002:0096, площею 0,0055 га, державний акт на право власності серія НА № 205710, від 05.07.2005, виданий відділом приміських земель м. Львова.

Зазначені обставини підтверджуються поясненнями представників позивача, відповідача, долученими до справи письмовими доказами та ці обставини ніким з учасників процесу в судовому засіданні не оспорювались.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У ст. 321 Цивільного кодексу України, визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснення. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено можливі випадки для припинення права власності на землю, вичерпний перелік яких визначений у ст. ст. 140, 142, 143 Земельного кодексу України. При цьому, примусове припинення прав на землю здійснюється виключно у судовому порядку у випадках, визначених у ст. 143 Земельного кодексу України.

Обгрунтовуючи підставність своїх вимог позивач, зокрема, покликається на:

- план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах міста Львова від км 4 + 850 м до км 11 + 106 м, який був розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році;

- внутрішній акт, в якому зазначено, що під час проведення обстеження земель Залізниці від 07.05.2014 р. комісією у складі головного відокремленого підрозділу "Камянка-Бузька дистанція колії ДТГО "Львівська залізниця", інженера сектору майнових та земельних ресурсів відокремленого підрозділу Львівської дирекції залізничних перевезень, інженера-землевпорядника підрозділу "Камянка-Бузька дистанція колії ДТГО "Львівська залізниця", землевпорядника Брюховицької селищної ради та представника ПП "Центр ринкових досліджень" встановлено, що на території смт. Брюховичі в смузі відведення залізниці на 7 км + 702 - 7 км + 722 з лівої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення залізниці 40 м. від осі головної колії на відстані 37 м. знаходиться земельна ділянка ОСОБА_3.;

- платіжні документи про сплату земельного податку за користування землею.

При цьому, копію вищевказаного плану смуги відведення, який є проектно-технічною документацією, вважає головним доказом того, що права на користування земельною ділянкою ДТГО Львівська залізниця було порушено. На підтвердження цього надав копії рішень виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих від 17 січня 1948 року № 52, від 29 березня 1949 року № 374 та від 3 липня 1962 року № 612.

Судом встановлено, що згідно інвентарної картки обліку основних засобів форми ОЗ-6 відокремленого підрозділу Кам'янка-Бузька дистанція колії - верхня будова колії Головної колії дільниця Рудно-Підбірці Львівської залізниці була побудована та введена в експлуатацію 01.01.1958 року. Як правові підстави для побудови колії позивачем подані постанови виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих від 17 січня 1948 року № 52 та рішення від 29 березня 1949 року № 374. Проте постанова виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих від 17 січня 1948 року № 52 не може бути підставою для виділення земельної ділянки Львівській залізниці по колії Рудно-Підбірці, оскільки стосуються іншої ділянки колії, а саме, по Городоцькому та ОСОБА_7 районах. Рішення виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих від 29 березня 1949 року № 374 також не може бути підставою для виділення земельної ділянки Львівській залізниці по колії Рудно-Підбірці, оскільки стосується іншої ділянки колії, а саме, по Золочівському, Краснянському, Глинянському, Винниківському районах, а також Брюховицькому району в межах сіл Рудно та Водяни. Отже названі рішення, на думку суду, не стосуються земельної ділянки, яка заявлена в позові, а тому не можуть бути взяті судом до уваги. Інших рішень виконавчих органів влади про виділення земельних ділянок чи затвердження проектів відведення таких до часу введення в експлуатацію колії дільниця Рудно-Підбірці Львівської залізниці позивач не надав.

Що стосується рішення виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих від 03 липня 1962 року № 612 Про додаткове розширення смуги захисних лісонасаджень Львівської залізниці напрямку Рудно-Підбірці , яким було відведено Львівській залізниці додатково 24,82 га за рахунок орних земель учгоспу Дублянський , саме по дільниці Рудно-Підбірці, і на яке покликається представник позивача, то з його назви і змісту вбачається, що План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці було розроблено дорожньою проектною конторою Південно-західної залізниці у 1962 році як додатковий проект про додатковий наділ землі. Вищевказане рішення підлягало затвердженню Радою Міністрів УРСР (п.3), однак затверджено не було та, крім цього, воно було відмінено 27 жовтня 1962 року рішенням виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих за № 1001 Про відведення земельних ділянок для виробничих потреб організацій області .

Зазначене дає підстави вважати, що колія Рудно-Підбірці Львівської залізниці на території смт. Брюховичі в смузі відведення залізниці на проміжку км 8 + 704 - км 8 + 756 м була побудована та введена в експлуатацію згідно іншого Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці , розробленого до 01.01.1958 року, і відповідно меншої площі на 24,82 га. Однак належних і допустимих доказів на підтвердження того, згідно якої саме документації Львівська залізниця в даний час користується земельною ділянкою на території смт. Брюховичі, представником позивача суду не надано.

Внутрішній акт комісії від 07.05.2014 року, на який покликається позивач, також не може бути достатнім доказом по справі, оскільки не підписувався представниками сторін та третьої особи, він складений без участі відповідача ОСОБА_3, а отже є одностороннім та ніяким чином не підтверджує факт правомірності користування спірною земельною ділянкою позивачем. Представником Брюховицької селищної ради інженером-землевпорядником ОСОБА_8, він не погоджувався і не підписувався, а зауваження до нього були викладені в окремому порядку у листі № 816 від 05.06.2014 року.

Посилання ДТГО Львівська залізниця на сплату земельного податку, на думку суду є непереконливим, оскільки така сплата не є категоричним доказом користування саме спірною землею. Так, у відповідній довідці зазначена лише загальна сума сплаченого податку позивачем та загальна площа об'єкту оподаткування.

Крім цього, на запит суду відділом Держземагенства у м. Львові Львівської області було надіслано відповідь № 9-13-037-781/109-17 від 19.06.2017р., з якої вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 4610166300:01:001:0097 площею 0,0819 га. за адресою: смт. Брюховичі, вул. Сухомлинського,23 знаходиться у власності ОСОБА_3 для ведення садівництва (речове право на право власності на земельну ділянку №11283727 від 15.09.2015р. зареєстровано в Реєстраційній службі Львівського міського управління юстиції). Земельна ділянка площею 0,0055 га на вул. Сухомлинського, 2З в смт. Брюховичі (кадастровий номер земельної ділянки: 4610166300:01:001:0096) знаходиться у власності ОСОБА_3 для ведення садівництва (Речове право на право власності на земельну ділянку не зареєстровано в Реєстраційній службі Львівського міського управління юстиції). Відповідно до вищевказаного, дані земельні ділянки з 03.07.2003 р. станом на січень та вересень 2015 року за категорією земель відносяться до земель сільськогосподарського призначення і знаходяться у власності.

Також, згідно земельно-кадастрових даних, земельна ділянка площею 0,0874 га. на вул. Сухомлинського, 23 в смт. Брюховичі (кадастровий номер: 4610166300:01:002:1471 знаходилась у власності ОСОБА_3 для ведення садівництва (державний акт на право власності на земельну ділянку зареєстрований 05.07.2005р. за №01:05:438:01339 на підставі рішення Брюховицької селищної ради 6-сесії 24 скликання від 03.07.2003р., №174). В результаті розподілу даній земельній ділянці присвоєно кадастрові номери: 4610166300:01:001:0096 (площею 0,0055 га), 4610166300:01:001:0097 (площею 0,0819 га).

Станом до 03.07.2003 року дані земельні ділянки (кадастрові номери: 4610166300:01:001:0096 (площею 0,0055 га), 4610166300:01:001:0097 (площею 0,0819 га) відносились до земель с.м.т. Брюховичі, не наданих у власність та користування.

Відповідно до листа відділу Держкомзему у м. Львові від 05.06.2015 року за №18-1323-0.2-2911/2-15 на адресу селищного голови смт. Брюховичі ОСОБА_9, копія якого долучена до матеріалів справи, відомості про площу земельної ділянки, яку охоплює смуга відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці 1962 року на території смт. Брюховичі відсутні.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається також на те, що виготовлення та отримання державних актів на землю, їх реєстрація на час облаштування залізничного полотна і смуги відведення не передбачалися діючим на той час законодавством, що підтверджується посиланням на наведені в позовній заяві нормативні акти.

Проте такі посилання містять лише вирвані з контексту законів чи підзаконних актів норми, які спростовуються змістом самих цих актів.

Станом на 1962 рік на залізничному транспорті України діяла Инструкция о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода , затверджена Міністерством шляхів сполучення СРСР від 01 листопада 1955 року, яка втратила чинність з 30 січня 1963 року відповідно до Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полос отвода .

Положення п.п. 27, 32 Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода , затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 року, містять прямі вимоги щодо обов'язковості складення документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування землею підрозділами залізниць.

Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковано Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07 щодо визнання приватизаційних договорів недійсними на підставі ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовував рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року Стретч проти Сполученого Королівства та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання договорів недійсними, повернення майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

У самому ж рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії зазначено, що визнання недійсним договору згідно якого покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон є неприпустимим.

У правовому висновку Верховного Суду України, зробленому в постанові від 18 вересня 2013 року зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 р. у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , від 11 березня 2003 р. у справі Новоселецький проти України , від 1 червня 2006 р. у справі Федоренко проти України ). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання фундаментальних прав окремої особи. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти держава шляхом позбавлення особи її власності.

У вказаному вище рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року №44277/98 Стретч проти Сполученого Королівства зазначено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції , отже, визнання недійсним договору, згідно якого особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 березня 2013 року у справі Рисовський проти України , зокрема, вказано, що потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та ОСОБА_1 проти Чеської Республіки ).

Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .

Отже, позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа - суб'єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів (чи органів місцевого самоврядування) при укладенні останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладанні цих договорів припустилися помилки.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, ОСОБА_5 та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року та ін.) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. При цьому суд констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

На думку суду, у разі вилучення частини спірної земельної ділянки у власника ОСОБА_10 буде порушено визначальний принцип пропорційності, який передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Положеннями ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Проте, позивач не навів обставин, за якими спірне рішення ради може бути визнано недійсним (незаконним), виходячи з приписів вищевказаної ст. 21 ЦК України.

Відповідно до ст. 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно з ст. 65 цього ж Кодексу землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям.

Частинами 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Згідно ч. 1 ст. 122 цього Кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, враховуючи те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах смт. Брюховичі, а також те, що розмежування земель державної і комунальної власності в даному населеному пункті не проводилося, Брюховицька селищна рада мала усі необхідні повноваження щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що позов ПАТ Українська залізниця є безпідставним та в його задоволенні слід відмовити.

Доводи представника ПАТ Українська залізниця , на думку суду, є непереконливими, вони спростовуються зібраними у справі доказами, а тому такі доводи суд не може взяти в основу свого рішення і задовольнити позов.

Керуючись ст.ст.10, 11, 58, 60, 61, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 9, 19, 41 Конституції України, ст. ст. 16, 21, 321, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 20, 65, 68, 79, 83, 84, 116, 122, 140, 141, 142, 143, 152, 153, 155 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України Про залізничний транспорт , п.1 ст. 6 Конвенції прав захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , практикою Європейського суду з прав людини, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Українська залізниця до ОСОБА_3, Брюховицької селищної ради, третьої особи без самостійних вимог - відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання частково недійсним рішення Брюховицької селищної ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права постійного користування земельною ділянкою - відмовити у зв'язку з його безпідставністю.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з моменту його проголошення через Шевченківський районний суд м. Львова.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя ОСОБА_11