Постанова

від 23.08.2017 по справі 923/788/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року Справа № 923/788/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М., суддівДанилової М.В., Поляк О.І. розглянувши матеріали касаційної скаргиМіського комунального підприємства "Гарантія" Херсонської міської ради, м. Херсон на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 року у справі господарського суду Херсонської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський науково-дослідний інститут судових експертиз", м. Херсон доМіського комунального підприємства "Гарантія" Херсонської міської ради, м. Херсон простягнення 150 915, 89 грн.

за участю представників

позивача: Корчевський В.В.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонський науково-дослідний інститут судових експертиз" (далі за позовом - ТОВ "Херсонський науково-дослідний інститут судових експертиз") звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до міського комунального підприємства "Гарантія" Херсонської міської ради (далі за текстом - МКП "Гарантія") про стягнення з 129 375, 47 грн., з яких: 93 000 грн. основного боргу, 30 367, 46 грн. інфляційних втрат, 3 691 грн. 3 % річних та 2 317,01 грн. пені.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 06.10.2016 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 року позов задоволено частково: присуджено до стягнення з МКП "Гарантія" на користь ТОВ "Херсонський науково-дослідний інститут судових експертиз" 81 200 грн. основного боргу, 30 367, 46 грн. інфляційних втрат, 2 317, 01 грн. пені, 3 691 грн. 3 % річних та судовий збір; провадження у справі в частині вимог про стягнення 11 800 грн. основного боргу - припинено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відповідач в порушення умов Договору № 10 про бухгалтерське обслуговування від 15.01.2013 року не здійснив оплати вартості наданих в період з січня 2014 року по липень 2016 року консультаційних послуг з ведення бухгалтерського й податкового обліку; щодо 11 800 грн. основного боргу, сплаченого під час розгляду спору, провадження припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України через відсутність предмету спору в цій частині.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, МКП "Гарантія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 06.10.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 року в частині стягнення 48 811, 35 грн. основного боргу, 30 367, 46 грн. інфляційних втрат, 2 317, 01 грн. пені та 3 691 грн. 3 % річних і відмовити в позові в цій частині.

ТОВ "Херсонський науково-дослідний інститут судових експертиз" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2017 року у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А. у справі № 923/788/16 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Сибіга О.М., судді - Данилова, М.В., Поляк О.І.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.01.2013 року ТОВ "Херсонський науково-дослідний інститут судових експертиз" (виконавець) та МКП "Гарантія" (замовник) укладено Договір № 10 на бухгалтерське обслуговування (далі за текстом - Договір), згідно якого виконавець зобов'язується надавати замовнику консультаційні послуги з ведення бухгалтерського й податкового обліку відповідно до його господарської діяльності, а замовник зобов'язується оплачувати ці послуги на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору замовлення (доручення) вважається доведеним замовником і прийнятим виконавцем в момент підписання Договору.

Згідно з п. 3 Договору замовник зобов'язався оплачувати замовлені ним послуги у строки та на умовах, передбачених даним Договором. Послуги за даним Договором характеризуються невідчутністю (мають нематеріальний характер). В окремих випадках процес надання послуг може супроводжуватись видачею документів у вигляді письмових консультацій, роз'яснень виконавця, представників ряду державних органів. У термінах даного Договору під замовленням (завданням) замовника виконавцеві сторони погодилися вважати інформування (консультування) замовника у встановленому виконавцем обсязі з питань, перерахованих в п. 2.1 Договору, які виконавець зобов'язується здійснювати у формах, передбачених даним Договором, а замовник оплачувати їх протягом усього терміну дії Договору. Відповідно до волевиявлення замовника інформування (консультування) індивідуалізується шляхом конкретизації замовником кола питань.

У відповідності до п. 4.1 Договору його укладено на період з 15.01.2013 року по 31.12.2013 року.

В п. 4.3 Договору передбачено, що він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, якщо за один тиждень до закінчення його строку дії жодна із сторін не заявить про його припинення, а в п. 4.4 Договору визначено, що якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним законодавством України, цей Договір може бути розірвано за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

Згідно з п. п. 5.1, 5.2 Договору вартість послуг встановлюється у розмірі 3 000 грн. за кожен місяць обслуговування. Оплата здійснюється щомісяця до 5-го числа кожного місяця.

Крім того, в п. 5.3 Договору сторони узгодили, що підставою для оплати послуг за даним Договором є укладений даний Договір. Не є підставою для несплати послуг за даним Договором не підписання акту виконаних послуг.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Херсонський науково-дослідний інститут судових експертиз" виконало свої зобов'язання за даним Договором та протягом періоду з січня 2014 року по липень 2016 року надало МКП "Гарантія" консультаційні послуги з ведення бухгалтерського й податкового обліку, що підтверджується умовами даного Договору, який є чинним.

Водночас, відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Разом з тим, МКП "Гарантія" визнало позовні вимоги частково за період з 01.01.2014 року по 21.07.2014 року у загальній сумі 32 388, 65 грн. з посиланням на акт звіряння, підписаний сторонами 22.07.2014 року. Згідно з актами за серпень - жовтень 2014 року відповідач заборгував ще 9 000 грн. З зазначених сум відповідачем добровільно в рахунок погашення визнаної суми боргу в ході розгляду справи було сплачено 11 800 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 66 від 06.10.2016 року, у зв'язку з чим судами попередніх інстанцій правомірно було припинено провадження у справі в цій частині на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України за відсутності предмету спору.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання умов договору на бухгалтерське обслуговування в частині оплати отриманих послуг, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити надану послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім та консенсуальним, тобто таким, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, в процесі розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій з'ясовано, що відповідач в порушення умов Договору № 10 про бухгалтерське обслуговування від 15.01.2013 року не здійснив оплати вартості наданих в період з січня 2014 року по липень 2016 року консультаційних послуг з ведення бухгалтерського й податкового обліку, у зв'язку з чим позивачем на суму основного боргу було нараховано 2 317,01 грн. пені, 30 367, 46 грн. інфляційних втрат та 3 691 грн. 3 % річних.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п. п. 6.1, 6.2 Договору передбачено, що сторони відповідають за порушення або неналежне виконання умов Договору відповідно до норм цивільно-правового законодавства. За затримку розрахунку замовник сплачує пеню в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, підставою відповідальності за грошовим зобов'язанням є сам факт порушення зобов'язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

Враховуючи вищенаведені правові приписи та встановлені обставини справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про дію Договору № 10 на бухгалтерське обслуговування від 15.01.2013 року протягом всього спірного періоду та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 81200 грн. основного боргу (31 місяць х 3 000 грн. - 11 800 грн.), а також нарахованих на нього 2 317, 01 грн. пені, 30 367, 46 грн. інфляційних втрат та 3 691 грн. 3 % річних.

Також судами попередніх інстанцій правомірно відхилено доводи скаржника щодо відсутності актів виконаних робіт, починаючи з листопада 2014 року, що на думку відповідача свідчить про відсутність взаємовідносин між сторонами в наступний період, оскільки такі акти складалися сторонами з моменту укладання Договору щомісячно лише до 31.10.2014 року, а згідно до п. 5.3 Договору єдиною підставою для оплати послуг за даним Договором є саме його укладання. Відтак, наявність підписаних актів виконаних робіт в даному випадку не є обов'язковою умовою для здійснення оплати за консультаційні послуги.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно відзначено, що у 2014 році сторони не досягли між собою згоди щодо розірвання Договору та відповідач не надав доказів, які б свідчили про припинення зобов'язань по ньому, що свідчить про чинність Договору № 10 на бухгалтерське обслуговування від 15.01.2013 року до 31.12.2016 року.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що інші доводи МКП "Гарантія" , викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують правомірних висновків господарських судів попередніх інстанцій та вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді і обгрунтовано ним відхилені.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 року у справі № 923/788/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга Судді М.В. Данилова О.І. Поляк