Постанова

від 29.08.2017 по справі 916/3040/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2017 року Справа № 916/3040/13

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Кондратова І.Д. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні Перспективи", м. Одеса (далі - Товариство),

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2016

зі справи № 916/3040/13

за позовом Управління Служби безпеки України в Одеській області, м. Одеса (далі - Управління),

до Товариства

про зобов'язання виконати умови договору,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Полімер-Граніт", м. Одеса (далі - Третя особа-1);

Privacy Developments LTD (Прайвесі Девелопментс ЛТД), Республіка Сейшели (далі - Третя особа-2), та

за зустрічним позовом Товариства

до Управління

про визнання договору та додаткової угоди недійсними з моменту підписання.

Судове засідання проведено за участю представників:

Управління - Морозова Є.В.,

Товариства - не з'яв.,

Третьої особи-1 - не з'яв.,

Третьої особи-2 - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.03.2015 (колегія суддів у складі: Зайцев Ю.О. - головуючий, Демешин О.А. і Погребна К.Ф.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 (колегія суддів у складі: Савицький Я.Ф. - головуючий, Гладишева Т.Я. і Головей В.М.): позов Управління до Товариства про зобов'язання виконати умови договору задоволено; Товариство зобов'язано виконати умови пункту 6.13 договору від 16.05.2011 № 25 "Про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна" (далі - Договір); з Товариства стягнуто на користь державного бюджету України судові витрати в сумі 1 147 грн.; у задоволенні зустрічного позову Товариства до Управління про визнання договору та додаткової угоди недійсними з моменту підписання відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Управління, а зустрічний позов Товариства задовольнити, визнавши недійсними Договір та додаткову угоду до Договору від 07.02.2012. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням господарськими судами у прийнятті судових рішень з даної справи норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 1, 2, 4, 9, 11 Закону України "Про Службу безпеки України", статей 32, 33, 38, 42, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Від Товариства надійшло електронне повідомлення з проханням відкласти розгляд справи "у зв'язку з перебуванням представника Товариства ОСОБА_9 у відпустці". Аналогічне прохання викладено у письмових поясненнях Товариства (із зазначенням тривалості відпустки з 23.08.2017 по 22.09.2017). Вищий господарський суд України не знайшов підстав для задоволення відповідного клопотання з урахуванням такого. Ухвалою названого суду від 06.02.2017 з даної справи (про прийняття касаційної скарги до провадження) явку в судове засідання з розгляду скарги визнано необов'язковою. Неможливість явки представника Товариства в судове засідання з розгляду касаційної скарги, так само як і його заміни (якщо скаржник вважав участь свого представника в засіданні необхідною) іншим представником нічим не підтверджені. Водночас матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представника сторони.

Третьою особою-2 подано клопотання про відкладення розгляду справи "на іншу дату", мотивоване перебуванням представника Третьої особи-2 "на лікарняному по догляду за малолітньою донькою ОСОБА_10 з 22.08.17р. по 30.08.17р.", а також на необхідність дотримання Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, вчиненої в Гаазі (далі - Гаазька конвенція). Вищим господарським судом України не знайдено підстав для задоволення даного клопотання з огляду на таке. Як вже зазначалося, ухвалою названого суду від 06.02.2017 з даної справи явку представників учасників судового процесу в судове засідання з розгляду скарги визнано необов'язковою, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представника Третьої особи-2. "Лікарняного", тобто листка непрацездатності встановленої форми (чи його копії) до згаданого клопотання не додано, а натомість надано лікарську довідку від 22.08.2017, яка містить: 1) взаємно суперечливі дані про те, що, з одного боку, дитина ОСОБА_10 не відвідувала "ясла, садок, школу" з 22.08.17 і "прод. болеть", з іншого - що "у теперішній час дитина здорова. Дитячий колектив відвідувати може"; 2) напис "по уходу за ребенком отец ОСОБА_12 с 22.08.2017 по 30.08.2017", який (напис) не пов'язаний з рештою тексту згаданої довідки. Поряд з тим Вищий господарський суд України зауважує, що вимоги Гаазької конвенції щодо вручення документів у даній справі судом дотримано, Третю особу-2 (як і інших учасників судового процесу) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги зі справи (про що, між іншим, свідчить і факт надіслання до суду клопотання, яке розглядається). Право ж брати участь у судовому засіданні реалізується учасником судового процесу на власний розсуд; при цьому Третьою особою-2 не надано будь-яких доводів та доказів щодо неможливості участі в судовому засіданні іншого представника, якщо така участь, з її точки зору, була необхідна, а її представник (ОСОБА_12) з будь-яких причин не міг взяти таку участь.

Зі свого боку, Вищий господарський суд України бере до уваги також, що штучне затягування судового процесу через безпідставні відкладення розгляду касаційної скарги мало б своїм безпосереднім наслідком порушення вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді даної справи виходили з таких обставин та висновків.

Третьою особою-1 (як Стороною-1) і Управлінням (як Стороною-2) було укладено Договір, за умовами якого:

- Сторона-1 укладає цей договір для досягнення певної мети, а саме будівництва багатоповерхового житлового комплексу (далі - Комплекс) за адресою: АДРЕСА_4, для реалізації своєї господарської компетенції, передбаченої статутом (пункт 2.1);

- Сторона-2 укладає цей договір для досягнення певної мети, а саме для реалізації своєї господарської компетенції в частині вирішення житлових та інших соціально-побутових проблем кадрів СБУ відповідно до Закону України "Про Службу безпеки України" , Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" інших нормативно-правових актів України (пункт 2.2);

- будівництво Комплексу буде здійснюватися у чотири черги та передбачає створення житлових приміщень загальною площею 186 000 кв. м, у тому числі:

при будівництві 1-ї черги - 19 000 кв.м;

при будівництві 2-ї черги - 34 300 кв.м;

при будівництві 3-ї черги - 60 500 кв.м;

при будівництві 4-ї черги - 72 000 кв.м (пункт 2.4);

- Сторони Договору сумісно виконують функції замовника будівництва Комплексу; Сторона-1 є забудовником (замовником) будівництва Комплексу як суб'єкт архітектурної діяльності відповідно до законодавства України (пункт 5.1);

- під паєм Сторони розуміють безумовне майнове право на відповідні окремі приміщення (ОП) житлового будинку як на новозбудоване майно (після здачі житлового будинку в експлуатацію), яке після його (права) державної реєстрації стає правом власності на ці ОП як на нерухомість. Кожна із Сторін отримує право власності на пай після прийняття в експлуатацію житлового будинку. Під часткою Сторони в житловому будинку розуміється конкретна частина житлового будинку як результат будівельних робіт на будь-якій стадії будівництва (в тому числі як об'єкт незавершеного будівництва). Розмір частки Сторони в житловому будинку визначається договором (пункт 6.2);

- частка Сторони-2 становить відповідну житлову частину житлового будинку як результату будівельних робіт на будь-якій стадії будівництва (в тому числі як об'єкту незавершеного будівництва), у вигляді окремих квартир, яке з урахуванням черг будівництва складає: у 1-й черзі будівництва - дві 2-кімнатні квартири загальною площею 96 кв.м; у 2-й черзі будівництва - три 2-кімнатні квартири загальною площею 144 кв.м; у 3-й черзі будівництва - шість 2-кімнатних квартир загальною площею 288 кв.м; у 4-й черзі будівництва - сім 2-кімнатних квартир загальною площею 336 кв.м (пункт 6.3.4);

- виділ частки та паю кожній із Сторін у натурі оформлюється додатковою угодою і актом приймання-передачі протягом 5-ти робочих днів після прийняття житлового будинку в експлуатацію (пункт 6.13);

- цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до настання події повного виконання його умов сторонами. Договір не може бути розірваний в односторонньому порядку будь-якою із сторін у випадку, якщо не проведений виділ часток в натурі по житловому будинку, що будується, або побудованому в рамках Договору (пункти 8.1, 8.2).

21.09.2011 Третьою особою-1 та Управлінням було укладено дві додаткові угоди до Договору, а 22.09.2011 ними ж складено два акта приймання-передачі квартир, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Таким чином, умови пункту 6.3.4 Договору в частині передачі Управлінню двох 2-кімнатних квартир у 1-й черзі будівництва Третьою особою-1 було виконано.

07.02.2012 Третьою особою-1 (як Стороною-1), Управлінням (як Стороною-2) та Товариством (як Стороною-3) було укладено додаткову угоду до Договору (далі - Додаткова угода від 07.02.2012), відповідно до якої:

- Сторони в порядку статті 520 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) узгодили зміну Сторони у Договорі, а саме Третю особу-1 - на правонаступника - Товариство, яке стає правонаступником усіх прав та обов'язків за Договором, у зв'язку з отриманням ним в оренду земельних ділянок для подальшого будівництва Комплексу;

- Сторона-3 як правонаступник прав та обов'язків за Договором приймає на себе зобов'язання щодо виконання тих умов Договору, які на час укладання цієї угоди не були виконані, а саме щодо створення та передачі Стороні-2 у вигляді окремих квартир, які з урахуванням черг будівництва житлового будинку складають: у 2-й черзі - три 2-кімнатні квартири загальною площею 144 кв.м; у 3-й черзі - шість 2-кімнатних квартир загальною площею 288 кв.м; у 4-й черзі - сім 2-кімнатних квартир загальною площею 336 кв.м (пункт 2 цієї додаткової угоди).

Як зазначає Товариство, 20.03.2013 10-ти поверховий житловий будинок 2-ї черги будівництва був зданий в експлуатацію, що підтверджується копією відповідної декларації, виданої ДАБК в Одеській області.

На порушення умов Договору Товариство не виконало свої зобов'язання з передачі окремих квартир, на письмові звернення Управління з цього приводу відповіді не надало.

За доводами Управління, ним отримано інформацію про те, що Товариство здійснює продаж квартир у 2-й черзі будівництва Комплексу за адресою: АДРЕСА_3 (надано роздруківку інформації з Інтернет-сайту компанії www.7sky.od.ua).

Відтак Управління звернулося з позовною вимогою до суду про зобов'язання Товариства виконати умови пункту 6.13 Договору та виділити частку та пай стороні в натурі після прийняття житлового будинку в експлуатацію, а також забезпечити позов шляхом накладення арешту на три 2-кімнатні квартири за адресою: АДРЕСА_3.

Товариство, в свою чергу, звернулося до суду із зустрічним позовом до Управління про визнання недійсними Договору і Додаткової угоди від 07.02.2012.

За висновком проведеної у справі Київським НДІСЕ Міністерства юстиції України комплексної судової експертизи, підписи від імені ОСОБА_14, директора Третьої особи-1, що містяться в Договорі, виконані в лівій нижній частині кожного аркуша Договору та в графі "від Сторони-1" рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів і саме директором Третьої особи-1 ОСОБА_14

Управління є окремою юридичною особою, відомості про яку внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб 26.05.2005.

Згідно з Положенням про Управління Служби безпеки України в Одеській області (затверджене наказом Голови СБУ від 12.03.2007): начальник Управління укладає цивільні, господарські та колективні договори (підпункт 16 пункту 10); Управління набуває статусу суб'єкта господарської діяльності у порядку, встановленому законодавством України та нормативно-правовими актами СБУ (пункт 15).

На час підписання Договору начальником Управління був ОСОБА_15, призначений на посаду Указом Президента України від 23.03.2010 №4 25/2010 і звільнений з посади Указом Президента України від 29.05.2012 № 354/2012 .

Крім того, відповідно до пункту 14 Постанови Верховної Ради України від 25.03.1992 № 2231-ХІІ "Про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового та фінансового забезпечення Служби безпеки України" Служба безпеки України має право укладати прямі господарські договори з державними та іншими підприємствами, установами і організаціями.

З приводу доводів Товариства щодо подання доказів на підтвердження внесення вкладів у будівництво з боку Управління судами зазначено таке.

За умовами Договору:

- вказано функції Сторони-2 за Договором, зокрема визначення вимог до техніко-експлуатаційних показників житлового будинку, правовий аналіз документів, що надаються та отримуються Стороною-1 при одержанні вихідних даних, дозволів, узгоджень та інших документів, необхідних для здійснення, проектування, будівництва та прийняття в експлуатацію житлового будинку, вкладення нематеріальних активів у вигляді сукупності технічних, технологічних та інших знань, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації створення житлового будинку, а також участі у підготовці проектної документації на житловий будинок (пункт 5.3);

- активи, задіяні в спільній діяльності, передбаченій цим договором, не відображаються фінансовими інвестиціями сторін (пункт 6.6).

Термін "пайова участь" розглядається у Договорі як об'єднання матеріальних і нематеріальних ресурсів (коштів, майна, майнових прав тощо) заради конкретної мети - створення певного об'єкту (Комплексу). Пайовий вклад розуміється не лише як внесення певних цінностей (коштів, майна тощо), а й як виконання певних дій (зокрема, оформлення проектно-кошторисної документації, здійснення безпосередніх будівельних робіт, надання юридичної допомоги тощо). Пайові вклади у Договорі носять цільовий характер та спрямовані на об'єкт нерухомого майна та процес будівництва.

За даними Управління, "на теперішній час" (тобто час розгляду даної справи місцевим господарським судом) будь-яких скарг, звернень тощо від Третьої особи-1 та Товариства на адресу Управління не надходило. Будинки було прийнято в експлуатацію, що підтверджується наявними у справі документами.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для зобов'язання відповідача за первісним позовом виконати умови Договору і для визнання недійсними Договору та Додаткової угоди від 07.02.2012 до цього договору.

Попередні судові інстанції, керуючись приписами статей 11, 15, 16, 202, 509, 530, 626-628, 1130, 1131 ЦК України, статті 175 Господарського кодексу України, статей 9, 11 Закону України "Про Службу безпеки України", пункту 14 названої Постанови Верховної Ради України від 25.03.1992 № 2231-ХІІ, з'ясувавши факти невиконання Товариством своїх зобов'язань за Договором та відсутності підстав для визнання останнього і додаткової угоди до нього такими, що суперечили б вимогам законодавства, дійшли висновків про наявність підстав для задоволення первісного позову і про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову зі справи.

Доводи касаційної скарги даних висновків не спростовують. Зазначаючи про порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, скаржник фактично вдається до заперечення обставин, установлених цими судовими інстанціями, та спростування здійсненої ними оцінки доказів зі справи. Проте згідно з частиною другою статті 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому перевірка відповідних доводів скаржника перебуває поза визначеними цією статтею ГПК України межами перегляду справи в касаційній інстанції.

Безпідставними слід вважати доводи скаржника про те, що "посилання суду на часткове виконання спірного Договору ТОВ "Полімер-Граніт" не має під собою правового підґрунтя для вирішення даної справи та тягне обов'язки лише для ТОВ "Полімер-Граніт", і що "зазначене не свідчить про автоматичне схвалення Договору ТОВ "Сучасні перспективи". Із з'ясованих попередніми судовими інстанціями і не спростованих скаржником обставин справи випливає, що у зв'язку з підписанням Додаткової угоди від 07.02.2012 до Договору Товариством як Стороною-3 цього договору і як правонаступником усіх прав та обов'язків Третьої особи-1 за тим же договором воно взяло на себе й зобов'язання щодо виконання умов (пунктів) останнього, включаючи пункт 6.13, щодо якого заявлено позов у даній справі.

Посилання скаржника на невиконання Управлінням умов Договору не знаходить підтвердження за встановленими попередніми судовими інстанціями обставинами справи. Водночас якби таке невиконання й мало б місце, це саме по собі не мало б наслідком звільнення від виконання зобов'язань за тим же договором самого Товариства, так само як і для визнання оспорюваних договору та додаткової угоди недійсними, оскільки такі звільнення або визнання правочинів недійсними з даних підстав законом не передбачені, а Товариство не позбавлене було права й можливості вимагати від Управління виконання останнім його зобов'язань за Договором.

Довод Товариства про те, що "у разі укладення господарського договору Управлінням СБУ в Одеській області, Служба безпеки України має видати начальнику Управління СБУ в Одеській області ОСОБА_15 довіреність на право укладання господарських договорів з урахуванням Положення про Управління Служби безпеки України в Одеській області" - не знаходить підтвердження за приписами законодавства України. Управління, будучи юридичною особою (що з'ясовано попередніми судовими інстанціями у справі), з урахуванням статей 25 і 91 ЦК України здатне мати усі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, і така правоздатність може бути обмежена лише за рішенням суду.

З касаційної скарги не вбачається, у чому конкретно, на думку скаржника, полягає невідповідність Договору "вимогам глави 77 ЦК України". Зокрема, зазначена глава не містить такого переліку істотних умов договору про спільну діяльність, як зазначені скаржником "порядок та умови ведення спільних справ, види та обсяг внесків кожної із сторін, умови використання результатів спільної діяльності". До того ж відсутність у договорі тих чи інших умов сама по собі не тягне наслідків у вигляді визнання його недійсним, якщо інше прямо не передбачено законом.

Доводи скаржника щодо приховування оспорюваним Договором "іншого договору, а саме інвестиційного", - мають характер припущення, заснованого, як випливає з касаційної скарги, на тому, що "Закон України "Про Службу безпеки України" не надає право на ведення господарської діяльності". Однак наведене спростовується висновками попередніх судових інстанцій про те, що:

- Товариство помилково ототожнює заборону державним органам здійснювати підприємницьку діяльність з правом державних органів виступати учасниками цивільних правовідносин та укладати договори на виконання своїх завдань;

- вчинення оспорюваного правочину з боку Управління не розглядається як підприємницька або інша прибуткова діяльність, оскільки не є систематичною і має на меті не отримання прибутку, а лише вирішення соціальних питань, пов'язаних із забезпеченням житлом військовослужбовців та членів їх сімей, і до того ж вона не пов'язана з відчуженням державного чи комунального майна.

Вищий господарський суд України з даними висновками погоджується.

Не знаходять підтвердження за встановленими попередніми судовими інстанціями обставинами справи й доводи скаржника (наведені в його "поясненнях" до касаційної скарги) про те, що "при укладені договору від 16.05.2011 року порушено порядок забезпечення житлом військовослужбовців, встановлений ч. 3 ст. 40 Закону України від 17.02.2011р. № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності". Цей Закон встановлює, що житлом забезпечує (з прийняттям Закону в 2011 році) виключно держава". Згідно з частиною третьою статті 40 названого Закону пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Отже, в цій нормі (як і в інших нормах тієї ж статті) не йдеться про порядок забезпечення житлом військовослужбовців, у тому числі "виключно держаною". Що ж до наданої скаржником у додатку до тих же "пояснень" копії рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.07.2012 № 344, то згідно з частиною другою статті 111 7 ГПК України суд касаційної інстанції не має права, зокрема, встановлювати обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність доказу, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваної постанови не вбачається.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд У країни

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 зі справи № 916/3040/13 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні Перспективи" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Кондратова

Суддя В. Студенець