Постанова

від 31.08.2017 по справі 25/150-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2017 р. Справа№ 25/150-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Шевель С.М. - представник за довіреністю б/н від 22.03.2016;

від відповідача: ОСОБА_3 - особисто;

від третьої особи 1: не з'явились;

від третьої особи 2: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2016

у справі № 25/150-12 (суддя: Антонова В.М.)

за позовом Підприємства по обслуговування житла виконавчого комітету Української міської ради

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

за участю третьої особи без заявлення самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (третя особа 1) - Українська міська рада Обухівського району Київської області

за участю третьої особи без заявлення самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (третя особа 2) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українка"

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 38 841,53 грн,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради (надалі - позивач) звернулося з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (надалі - відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Української міської ради (надалі - третя особа) про зобов`язання повернути майно - звільнити приміщення будинку побуту загальною площею 72,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та про стягнення заборгованості у розмірі 38 841,53 грн.

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Рішенням господарського суду Київської області від 24.01.2013 позовні вимоги були задоволені повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2013 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 24.01.2013 у справі № 25/150-12 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.08.2013 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено, рішення господарського суду Київської області від 24.01.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2013 у справі № 25/150-12 скасовано та справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.08.2016 позов задоволено частково: зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 звільнити та повернути Підприємству по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради приміщення загальною площею 72,0 м2, що розташовано в Будинку побуту по АДРЕСА_1; стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь позивача 32 379,31 грн заборгованості та 2 682,50 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 було прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 апеляційне провадження у справі № 25/150-12 зупинено до закінчення перегляду за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 у пов'язаній з нею справі № 911/2685/13.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2017 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г. поновлено провадження у даній справі, розгляд апеляційної скарги призначено на 10.07.2017.

У зв'язку з перебуванням 10.07.2017 судді Майданевича А.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, та відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів для розгляду апеляційної скарги у даній справі було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Гончаров С.А., вказана судова колегія ухвалою від 10.07.2017 прийняла апеляційну скаргу у даній справі до свого провадження, розпочала її розгляд спочатку та розглянула її по суті.

В судовому засіданні 31.08.2017 представник позивача проти задоволення апеляційної скарги у даній справі заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.08.2017 апеляційну скаргу у даній справі підтримав в повному обсязі, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про відмову в позові повністю.

Представники третьої особи 1, 2 в судове засідання 31.08.2017 не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення учасникам апеляційного провадження ухвали суду від 10.07.2017. Жодних заяв, клопотань від учасника апеляційного провадження не надходило.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, додаткові письмові пояснення, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.09.2000 між Підприємством по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради (надалі - орендодавець) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (надалі - орендар) на підставі рішення Української міської ради Обухівського району Київської області п'ятої сесії двадцять третього скликання від 02.03.1999 укладено договір оренди державного майна №12, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування виробничі приміщення Будинку побуту м. Українка загальною площею 88,00 м2, які знаходяться на балансі Української міської ради, для надання побутових послуг.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2., 3.3. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і складала 337,92 грн за рік без ПДВ 20%. Нарахування ПДВ 20% на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата перераховується орендарем орендодавцеві не пізніше 5 числа наступного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

Орендар взяв на себе зобов'язання по здійсненню оплати за комунальні послуги: опалення, водо-забезпечення, телефону, вивезення сміття, згідно розрахунків орендодавця пропорційно найманій площі (п. 4.4. договору).

Згідно з п. 4.8 договору орендар зобов'язаний у разі припинення дії договору, повернути орендодавцеві орендне приміщення в стані, не гіршому, як на час передачі його в оренду.

Пунктом 8.1 договору сторони погодили, що договір діє з 01.09.2000 до 31.08.2001 строком на 1 рік.

Так, відповідно до пункту 8.4 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про його припинення або зміну після закінчення строку чинності Договору протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Пунктом 8.6 договору чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його укладено.

Відповідно до пункту 2.3 договору майно вважається поверненим орендодавцеві з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Так, судом першої інстанції правомірно встановлено, що 01.11.2005 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою пункти 1.1, 3.1, 4.7 викладено у новій редакції та змінено загальну площу орендованого приміщення (з 88,00 м2 на 72,0 м2), розмір орендної плати та внесків на утримання будинку.

Так, відповідно до п. 2 додаткової угоди №1 орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати затвердженої Кабінетом Міністрів України і складає 1 576,80 за рік. Нарахування ПДВ 20% на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.

Орендна плата за перший місяць оренди 131,40 грн визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень 2005 року.

Судом встановлено, що позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування спірне приміщення.

Однак, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідач у порушення умов договору систематично не виконував свого обов'язку з внесення платежів за орендоване приміщення, в результаті чого за ним утворилась заборгованість. Дана обставина не було спростована відповідачем ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду.

З матеріалів справи також вбачається, що 14.06.2011 позивачем було направлено відповідачу претензію №12 від 14.06.2011 про сплату заборгованості за період з березня 2010 року по квітень 2011 року у розмірі 15 098,04 грн.

Відповідач, в свою чергу, залишив вказану претензію без відповіді та без виконання. Більше того, відповідач відмовився отримувати зазначену претензію, про що комісією позивача складено відповідний акт від 17.06.2011.

11.06.2012 позивач направив на адресу відповідача претензію №472 від 08.06.2012 про погашення заборгованості в розмірі 33 769,93 грн, що підтверджується описом вкладення в цінний лист та квитанцією від 11.06.2012 №9463.

Зазначена претензія також була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідно до п. 8.4 договору, позивач листом №754 від 13.09.2012 попередив відповідача про припинення договору з 31.08.2012 та про необхідність звільнити приміщення та підписати акт приймання-передачі майна.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту від 13.09.2012, відповідач відмовився засвідчити власним підписом отримання вказаного листа.

Розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність часткового задоволення позову, а саме суд задовольнив вимогу позивача в частині зобов'язання відповідача звільнити та повернути Підприємству по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради приміщення загальною площею 72,0 кв.м, що розташовано в Будинку побуту по АДРЕСА_1 та про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди №12 від 01.09.2000, а саме у розмірі 32 379,31 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 апеляційне провадження у справі № 25/150-12 зупинялося до закінчення перегляду за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 у пов'язаній з нею справі № 911/2685/13.

Згідно інформації з ЄДРСР, 29.05.2017 Київським апеляційним господарським судом було прийнято ухвалу у справі № 911/2685/13 (яка була залишена без змін постановою Вищого господасрського суду України від 31.07.2017).

Так, направляючи дану справу на новий розгляд Вищий господарський суд України зазначив про необхідність надання оцінки доводам про належність орендованого майна на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Українка" (яке є правонаступником підприємства покупців - членів Малого підприємства побутового обслуговування "Українка"), як на момент укладення договору оренди, так і на момент розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 у справі №911/2685/13 визнано за територіальною громадою міста Українка в особі Української міської ради Обухівського району Київської області право власності на нежитлову будівлю (Будинок побуту), що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, з тексу зазначеної постанови вбачається, що територіальною громадою не втрачалось право власності на спірне майно, факт розпорядження даною будівлею саме Української міської ради Обухівського району Київської області належним чином підтверджується рішенням п'ятої сесії Української міської ради ХХІІІ скликання від 02.03.1999 "Про передачу в тимчасове користування будинку побуту Підприємству по обслуговуванню житла виконкому для забезпечення належного утримання та його ефективного експлуатування", яким вирішено передати Підприємству по обслуговуванню житла (надалі - ПОЖ) в тимчасове користування, терміном до 2002 року, приміщення будинку побуту з правом подальшої здачі в оренду, з метою розширення мережі видів побутових послуг та забезпечення якості обслуговування населення.

Відповідно до ч. 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, обставини, встановлені в рішеннях господарських судів за результатами розгляду справи № 911/2685/13 на підставі ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення, а тому повторного доведення не потребують.

А тому, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивач - Підприємство по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради мало право для укладання договору оренди з відповідачем, а відтак є належним позивачем, право якого порушено невиконанням відповідачем умов договору №12 від 01.09.2000.

Таким чином, доводи апелянта, що право власності на спірне приміщення належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Українка" є необґрунтованим, та таким, що спростовується обставинами, встановленими у рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 911/2685/13.

Щодо доводів апелянта, що дія договору оренди припинилась в 2008 році (відповідно до листа №112 від 11.02.2008), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, зазначений лист №112 від 11.02.2008 не може бути підставою для припинення договору оренди №12 від 01.09.2000 в односторонньому порядку за ініціативою позивача, оскільки був направлений в порушення умов п.8.4 договору та положень ст. 764 ЦК України та ч.2 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна . Більше того, в судовому засіданні 31.08.2017 апелянт зазначив, що хоча й приміщенням нібито не користувався, впродовж 2008-2012 років він постійно сплачував надання комунальних послуг, однак відмовлявся від сплати орендної плати, оскільки, на думку апелянта, право власності на спірне приміщення належало все ж ТОВ Українка . Тоді як доводи апелянта про те, що останній підписував акти із заспереженням "Без користування приміщенням" не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для відмови в позові, оскільки такі акти фактично підписані стороною.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що невикористання відповідачем приміщення протягом строку дії цього договору, так само як і залишення приміщення відповідачем без належного оформлення його передачі не звільняє відповідача від обов'язку у строки, встановлені цим договором, сплачувати позивачу в повному обсязі орендну плату та вартість наданих комунальних послуг. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого гсоподарського суду України від 19.07.2007 у справі № 36/405).

А тому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що в 2008 році дія договору оренди не була припинена, натомість орендні правовідносини були припинені саме з 31.08.2012. При цьому жодних доказів у розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 сплати орендної плати за спірний період апелянтом надано не було.

Частиною 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Вказані правові норми та умови договору передбачають, що після закінчення строку договору він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, що проти цього не заперечує орендодавець. При цьому, такі заперечення мають бути висловлені ним протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Частиною першою ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до розрахунку заборгованості (з урахуванням заяв про збільшення та зменшення позовних вимог) позивач здійснював нарахування орендної плати за період з червня 2008 року по вересень 2012 року (включно), однак, як правомірно було встановлено судом, договір припинив свою дію 31.08.2012.

А тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач безпідставно включив в суму заборгованості за договором орендну плату за вересень 2012 року у сумі 1 009,07 грн, оскільки договір оренди припинив свою дію 31.08.2012, так сам позивач в заяві про зменшення позовних вимог зазначив, що з урахуванням припинення дії договору 31.08.2012, саме до вказаної дати слід нараховувати орендну плату.

Разом з цим, відповідачем у суді першої інстанції, а також у запереченнях на позовну заяву (вх. №16508/16 від 09.08.2016) було заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача в частині стягнення заборгованості з орендних платежів.

Дана заява обґрунтована тим, що оскільки позивач лише 06.12.2012 звернувся до суду з вимогою про стягнення орендної плати за період починаючи з червня 2008 року, то до вимог про стягнення заборгованості за період поза межами 3-х річної давності є підстави для застосування позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 1, 5 ст. 261 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням того, що позивач просив стягнути заборгованість по орендній платі поза межами строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для застосування позовної давності, відтак правильно стягнув заборгованість з орендних платежів за період з грудня 2009 року по серпень 2012 року, що становить 32 379,31 грн.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимога позивача про стягнення 38 841,53 грн боргу підлягає частковому задоволенню у розмірі 32 379,31 грн.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 звільнити та повернути позивачу спірне приміщення загальною площею 72,0 кв.м, що розташоване в Будинку побуту по АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як унормовано у ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.Так, статтею 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі закінчення договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідач в порушення вимог законодавства орендоване нежитлове приміщення не звільнив та позивачу за актом прийому-передачі не повернув. Докази протилежного, а саме: акт про повернення майна з оренди, що підписаний у двосторонньому порядку, в матеріалах справи відсутній. Викладене не було спростовано доводами апелянта на стадії апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що договір оренди №12 від 01.09.2000 припинив свою дію 31.08.2012, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача звільнити та повернути орендоване приміщення є обґрунтованою, правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 32-34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за розгляд справи покладаються на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2016 у справі № 25/150-12 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2016 у справі № 25/150-12 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 25/150-12 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Повний текст постанови складено 05.09.2017.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді С.А. Гончаров

О.М. Гаврилюк