Постанова

від 06.09.2017 по справі 2а-6379/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Справа: № 2а-6379/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова О.І.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю КМС на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю КМС до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю КМС (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.12.2012 р. №№ 0002042300, 0002052300;

- визнати нечинною та скасувати податкову вимогу від 04.01.2013 р. № 30.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року, адміністративний позов було задоволено частково, а саме: визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 04.01.2013 р. № 30, а в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 листопада 2016 року зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було скасовано та направлено в цій частині справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині вказані судові рішення залишено без змін.

За результатами нового розгляду справи постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст.12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.03.2011 р. між позивачем і ТОВ Астана К укладено договір поставки товарів № 01-03, за яким продавець зобов'язується передавати у власність покупцю продукцію, а покупець прийняти товар (короб, кабель, розетки тощо) та сплатити його вартість на умовах договору.

Господарські операції між позивачем та його контрагентом за вказаним договором відображені у рахунках-фактури, накладних, податкових накладних, платіжних дорученнях.

У період з 12.11.2012 р. по 16.11.2012 р. відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ Астана К за квітень 2011 року, за результатами якої складено акт від 23.11.2012 р. № 2016/22-00/32119475.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року в розмірі 133887,39 грн. та ПДВ за квітень 2011 року у розмірі 116423,82 грн.

На підставі та на виконання зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення 14.12.2012 р.:

- № 0002042300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ з вироблених в Україні товарів на загальну суму 116 425,00 грн, з яких: за основним платежем - 116 424,00 грн. та за штрафними санкціями - 1,00 грн.;

- № 0002052300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 133 888,00 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи по господарським операціям позивача і ТОВ Астана К за договором поставки від 01.03.2011 р. не підтверджуються реальність таких операцій, оскільки вони підписані від імені директора зазначеного контрагента позивача, яка надала письмові пояснення про непричетність до господарської діяльності.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України ( далі - ПК України ), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ( далі - Закон № 996-XIV ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп.14.1.27, 14.1.36, 14.1.39, 14.1.156, 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У п. 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

У ч. 1, 2 ст. 9 Закону №996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ і формування податкового кредиту належить з'ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Таким чином, переглядаючи оскаржуване судове рішення у межах апеляційної скарги та усуваючи неповноту встановлення судом першої інстанції обставин справи, колегія суддів, враховуючи висновки ВАСУ, викладені в ухвалі від 02.11.2016 р., які відповідно до ч. 5 ст. 227 КАС України є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді даної справи, встановила, що товарність господарських операцій позивача з ТОВ Астана К за договором поставки від 01.03.2011 р. № 01-03 підтверджується відповідними накладними, податковими накладними та рахунками-фактури /Т.1 а.с.65-96, Т.6 а.с.209-217/, в яких відображено сутність та зміст вчинених поставок товарів, зокрема їх асортимент і кількість, а банківськими виписками підтверджуються розрахунки між позивачем і його контрагентом за вказаним договором поставки /Т.4 а.с.161, 167, 174 тощо/.

У контексті дослідження питання щодо наявності первинної документації, підтверджуючої спірні господарські операції, апеляційний суд також зазначає, що вказані накладні містять всі необхідні складові, які надають можливість ідентифікувати обсяги поставок товару, необхідну номенклатуру, часові межі їх здійснення та співставити зазначені в них відомості з відомостями, наведеними в інших первинних документах, зокрема податкових накладних, рахунках-фактури, і за своїм змістом та суттю такі документи є видатковими накладними, що відповідає п. 2.1 договору поставки від 01.03.2011 р. № 01-03.

Крім того, із журналу довіреностей /Т.10 а.с.138-141/ вбачається, хто і коли саме був уповноважений товариством на приймання товарно-матеріальних цінностей від постачальника ТОВ Астана К , що також узгоджується з вищевказаними первинними документами.

При цьому, самі лише окремі недоліки деяких первинних документів, складених за результатами здійснення господарських операцій, за умови підтвердження їх реальності, не можуть бути достатніми та необхідним правовими підставами для не визнання цих операцій такими, що фактично відбулися, і не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 818/1338/14 та від 28.05.2015 р. № К/800/55461/14.

Таким чином, товарність господарських операцій позивача з ТОВ Астана К за договором поставки від 01.03.2011 р. № 01-03 підтверджується відповідними первинними документами.

Крім того, судова колегія зазначає, що предмет вказаного договору відповідає видам діяльності за КВЕД як позивача, так і його контрагента, а також з матеріалів справи вбачається факт використання ТОВ КМС товарів, придбаних у ТОВ Астана К у власній господарській діяльності, зокрема у правовідносинах з ТОВ Енсайн ЛТД , ТОВ Інтелектуальні системи , ПрАТ ДАТАГРУП та ін., що в сукупності обумовлює господарську мету операцій за договором поставки від 01.03.2011 р. № 01-03.

Судова колегія також звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджується й наявність у позивача технічної спроможності до виконання спірних операцій з ТОВ Астана К та подальшого використання придбаного за ними товару в його господарській діяльності.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача з ТОВ Астана К за вищевказаним договором підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, розрахунки між сторонами доведені, зазначений контрагент на момент вчинення таких операцій був належним чином зареєстрований як платник ПДВ та юридична особа, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, то колегія суддів вважає, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необґрунтованими.

При цьому, доводи податкового органу про те, що директор контрагента позивача ОСОБА_2 надала письмові пояснення щодо її непричетності до господарської діяльності ТОВ Астана К , колегія суддів до уваги не приймає, оскільки у зазначених поясненнях /Т.1 а.с.173-175/ відсутні жодні відомості про те, що вони відібрані в рамках кримінального провадження та/або що зазначена особа попереджалася про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

Більш того, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2017 р. на виконання висновків ВАСУ, викладених в ухвалі від 02.11.2016 р., у відповідача було витребувано відомості щодо порушення у відношенні директора ТОВ Астана К ОСОБА_2 кримінального провадження і докази, підтверджуючі, що пояснення, на які посилається податковий орган, були відібрані в неї в рамках кримінального провадження з попередженням про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань /Т.10 а.с.127-129/, однак, зазначене рішення суду відповідачем ані у встановлені судом строки, тобто до 25.08.2017 р., ані станом на день судового розгляду справи, 06.09.2017 р., виконано не було, витребуваних доказів суду не надано і, відповідно, не доведено наявності правових підстав для неприйняття судом первинних документів, підписаних від імені ОСОБА_2

З огляду на це, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було помилково та безпідставно застосовано правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 26.04.2016 р. по справі № 2а-4201/11/2670, щодо неприйняття податкових накладних, які підписані особами, що заперечують свою участь у господарській діяльності товариства, оскільки такі висновки стосуються безпосередньо показань відповідних осіб, наданих у порядку, передбаченому чинним законодавством, зокрема в рамках кримінального провадження з попередженням про кримінальну відповідальність, а не будь-яких пояснень, походження та правомірність відібрання яких є непідтвердженою. Зазначені обставини зумовлюють наявність правових підстав, регламентованих ст. 244-2 КАС України, за яких суд має відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ.

Враховуючи вищезазначені обставини та докази у їх сукупності, відповідно до вимог ст. 86 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14.12.2012 р. №№ 0002042300, 0002052300 є протиправними і відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, не доведено зворотного.

При цьому, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним

Крім того, у рішеннях від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , від 22 січня 2009 року у справі Булвес АД проти Болгарії , від 10 березня 2010 року у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Посилання відповідача на здійснення контрагентом позивача - ТОВ Астана К своєї діяльності поза межами правового поля, фіктивність господарських правовідносин з контрагентами, зокрема іншими ніж позивач у цій справі, припущення податкового органу щодо можливості порушення позивачем вимог податкового законодавства, колегія суддів до уваги не приймає через їх необґрунтованість і недоведеність, оскільки рішення суду у відповідності до ст.159 КАС України, повинно бути законним і обґрунтованим, тому в жодному разі не може засновуватися на припущеннях.

Більш того, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.11.2015 р. у справі № 2а-14377/12/2670, висновки якої, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норми права, а також мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосування таких норм права.

Крім того, схожа правова позиція застосовується й у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 р. (2009 р., заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, згідно зі ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, апеляційний суд відзначає й те, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі 2а-10463/10/0870.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, що помилково не було встановлено судом першої інстанції через неповно встановлені обставини справи та порушення норм матеріального і процесуального права та призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Отже, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю КМС підлягає задоволенню, постанова Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року - скасуванню, адміністративний позов - задоволенню.

Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю КМС - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року - скасувати.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю КМС до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.12.2012 р. №№ 0002042300, 0002052300.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 06 вересня 2017 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.