Ухвала

від 06.09.2017 по справі 368/647/16-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

іменем україни

06 вересня 2017 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

УмновоїО.В., Фаловської І.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до селянського фермерського господарства Гумінське , треті особи: ОСОБА_4, відділ державної реєстрації Кагарлицької районної державної адміністрації в Київській області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входять земельні ділянки площею 2,7880 га та площею 2,7924 га, розташовані на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області. ОСОБА_3 є спадкоємцем за заповітом після її смерті. ІНФОРМАЦІЯ_2 їй було видано свідоцтво про право на спадщину. У подальшому вона дізналася, що 10 січня 2012 року ОСОБА_6, який є сином ОСОБА_5, діючи від її імені, уклав із селянським фермерським господарством Гумінське (далі - СФГ Гумінське ) договір оренди зазначених вище земельних ділянок.

Посилаючись на те, що договір оренди землі підписаний за відсутності волі орендодавця, оскільки довіреність ОСОБА_6 видана на день пізніше, ніж укладено договір, ОСОБА_3 просила визнати зазначений договір оренди земельних ділянок від ІНФОРМАЦІЯ_2 недійсним.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 22 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір оренди земельних ділянок від 10 січня 2012 року, укладений між ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності від ОСОБА_5, та СФГ Гумінське недійсним. Скасовано державну реєстрацію зазначеного договору оренди земельних ділянок у зв'язку з визнанням договору недійсним в судовому порядку. Зобов'язано СФГ Гумінське повернути земельну ділянку площею 5,58 га, цільове призначення (використаня) земельної ділянки, - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та яка розміщена на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, кадастрові номери: НОМЕР_1, НОМЕР_2, належному власнику - ОСОБА_3

Рішенням апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4, який є сином померлої ОСОБА_5, ОСОБА_5 передав належні їй земельні ділянки в оренду СФГ Гуменське на власний розсуд та поза волею, оскільки довіреність на його ім'я видана лише на наступний день після підписання договору оренди.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що за життя ОСОБА_5 зазначений вище договір оренди земельних ділянок не оспорювала, тому він є правомірним. Крім того, цей договір не порушує прав позивачки, до якої право власності на земельну ділянку перейшло ІНФОРМАЦІЯ_1.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 10 січня 2012 року ОСОБА_6, який є сином ОСОБА_5, діючи від її імені, уклав із СФГ Гумінське договір оренди земельних ділянок площею 2,7880 га та площею 2,7924 га, розташованих на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входять зазначені вище земельні ділянки. Спадкоємцем за заповітом після її смерті є ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 їй було видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що договір оренди землі підписаний поза волею власника - ОСОБА_5, оскільки довіреність ОСОБА_6 видана пізніше, ніж укладено договір.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 1 ст. 16 Закону України Про оренду землі встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судами встановлено, що 10 січня 2012 року ОСОБА_6 уклав договір оренди земельних ділянок, які належали його матері - ОСОБА_5, а довіреність від її імені отримав на наступний день - ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Тобто на день укладення договору ОСОБА_6 не мав достатніх повноважень на передачу земельних ділянок в оренду.

Крім того, 19 травня 2012 року ОСОБА_5 скасувала зазначену вище довіреність.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в позові з огляду на те, що ОСОБА_5 за життя зазначений договір не оскаржувала, оскільки не врахував того, що остання цей договір не підписувала і довіреності ОСОБА_6 на день його підписання не видавала. Видання наступного дня довіреності ОСОБА_6 не є схваленням правочину, оскільки можна схвалити дії, вчинені представником поза межами повноважень, а на день укладення договору ОСОБА_6 повноважень не мав.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, вказана стаття презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року № 6-2612цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, вирішив спір у відповідності до закону, який підлягав застосуванню, та дійшов до правильного й обґрунтованого висновку про визнання договору оренди земельних ділянок від 10 січня 2012 року недійсними з підстав відсутності волевиявлення власника земельних ділянок на укладення договору.

Однак вказані обставини не були враховані апеляційним судом при ухваленні оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року скасувати, рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 22 липня 2016 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: В.С. Висоцька

О.В.Кафідова

О.В.Умнова

І.М.Фаловська