Постанова

від 06.09.2017 по справі 905/3405/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 року Справа № 905/3405/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач), суддівКоробенка Г.П., Алєєвої І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуУправління капітального будівництва Краматорського міськвиконкому на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі№905/3405/16 Господарського судуДонецької області за позовомПриватного підприємства "Стройлайф" до 1. Управління капітального будівництва Краматорського міськвиконкому 2.Артемівської районної державної адміністрації третя особаУправління Державної казначейської служби України у місті Бахмуті простягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне підприємство "Стройлайф" (далі - позивач) просило стягнути з Управління капітального будівництва Краматорського міськвиконкому (далі - відповідач-1) та з Артемівської районної державної адміністрації (далі-відповідач-2) солідарно 814 210,91 грн. інфляційних втрат та 71 596,17 грн. три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 не виконав рішення Господарського суду Запорізької області від 02.04.2015 у справі № 908/6002/14, яке набрало законної сили, згідно яким з відповідача-1 на користь позивача стягнуто 849 907,00 грн. заборгованості, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачам три відсотки річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.02.2017 (суддя Мельниченко Ю.С.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.05.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Стойка О.В., судді Татенко В.М., Чернота Л.Ф.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 813 857,97 грн. інфляційних втрат та 71 596,17 грн. три відсотки річних, в іншій частині позову відмовлено, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, тому підстав для задоволення скарги відсутні.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 111 11 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.04.2015 у справі № 908/6002/14 (далі-Рішення), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.07.2015, стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 849 907,00 грн. заборгованості за договором від 01.10.2013 № 16-09, який укладено між позивачем та відповідачем-1, за рахунок коштів екологічного фонду Артемівського району Донецької області. Даним рішенням встановлено, що відповідач-1 порушив грошові зобов'язання щодо оплати за виконані роботи, які визначені умовами наведеного договору, в сумі 849 907,00 грн.

Посилаючись на те, що відповідач-1 свої зобов'язання з оплати виконаних робіт не виконав, оскільки за них вчасно не розрахувався, що встановлено Рішенням, позивачем нараховано 814 210,91 грн. інфляційних втрат та 71 596,17 грн. три відсотки річних.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором №16-09 у відповідному розмірі, у зв'язку з чим виник борг, відтак нараховані на суму боргу, який стягнутий Рішенням, інфляційні втрати та три відсотки річних підлягають стягненню з відповідача у відповідних розмірах згідно здійсненого судом арифметичного перерахунку.

Підстави для скасування оскарженої постанови суду відсутні виходячи із наступного.

Приписами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч.5).

Згідно частини другої статті 625 цього Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 530 цього кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Формулювання статті 625 вказаного кодексу, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.

Разом із тим статтею 617 вказаного кодексу встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми статті 625 цього кодексу, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК).

Ураховуючи викладене, слід дійти висновку, що порушення відповідачем-1 умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 Цивільного кодексу України, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 зі справи №3-1195гс16, та від 12.04.2017 зі справи №3-1462 гс16, яка відповідно до приписів статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Розрахунки заявлених до стягнення відповідних сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, були перевірені судами, визнані частково правильними та частково арифметично вірними, у зв'язку з чим був здійснений відповідний їх перерахунок.

Відповідач-1 цих обставин не спростував.

Посилання відповідача-1 у касаційній скарзі на те, що датою виникнення у нього зобов'язання слід вважати 27.05.2014 є помилковими та спростовуються обставинами, які встановлені судами, згідно яких підписавши 30.12.2013 з позивачем акт виконаних робіт, у відповідача-1 згідно умов п.13.1 договору виникло зобов'язання з 31.12.2013 здійснити оплату виконаних робіт.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів ст.111 7 ч.2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління капітального будівництва Краматорського міськвиконкому залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі Господарського суду Донецької області №905/3405/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

І.В. Алєєва