Постанова

від 13.09.2017 по справі 914/2488/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2017 р. Справа № 914/2488/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України , б/н від 24.07.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/3564/17 від 27.07.2017 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 10 липня 2017 року

у справі № 914/2488/14 (суддя Бортник О.Ю.),

порушеній за позовом

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Ряст , м. Львів,

до відповідача: Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України , м. Львів,

про стягнення 1419077,89 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог вх. № 2220/17 від 19.05.2017 р.) та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: ОСОБА_2 (п/к на підставі довіреності б/н від 30.12.2016 р.);

від позивача: керівник ВТФ Ряст ОСОБА_3 (на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представникам роз'яснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

За усним клопотанням представника позивача в судовому засіданні здійснюється технічна фіксація судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2017 р., справу № 914/2488/14 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 р. апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 31.07.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України , б/н від 24.07.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/3564/17 від 27.07.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 16.08.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи).

Також вищезазначеною ухвалою Львівського апеляційного господарського суду Виробничо-торгівельній фірмі Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України , б/н від 24.07.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/3564/17 від 27.07.2017 р.) відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа (п. 2 резолютивної частини ухвали ).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 р. розгляд справи відкладено на 13.09.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені у порядку та у спосіб передбачений Інструкцією з діловодства в господарських судах України.

В судове засідання представник апелянта/відповідача прибув, надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, доводи апеляційної скарги підтримав, зазначив, що в матеріалах справи наявне рішення по справі № 5015/7256/11 між тими ж сторонами, що у даній справі, яким уже було вирішено питання про стягнення заборгованості, відтак, на думку скаржника, не може бути подвійного стягнення за одне і теж порушення. Крім того, апелянт вважає, що позивачем нараховано кошти за період, з 12.01.2012 р. по 17.05.2017 р, який є більшим ніж 3 роки, відтак просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2017 р. по справі № 914/2488/14 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позову та судові витрати покласти позивача.

Представник позивача в судове засідання прибув, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, усно зазначив, що апелянт помилково вважає, що інфляційні витрати та 3 відсотки річних позивачем розраховані за період понад 3 роки, оскільки строк позовної давності у даній справі переривався (ст. 264 ЦК України), платежі нараховані в межах 3 років; вважає, що рішення, на яке покликається апелянт, стосується іншого періоду стягнення, відтак просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду Львівської області від 10 липня 2017 року по справі № 914/2488/14 - залишити без змін.

Заслухавши доводи та усні пояснення сторін у справі, які прибули в судове засідання, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не було позбавлено сторін конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи, виконали вимоги ухвали суду від 31.07.2017 р. та прибули в судове засідання 13.09.2017 р., судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду даної справи, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10 липня 2017 року у справі № 914/2488/14 (суддя Бортник О.Ю.) позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Ряст 151549,70 грн. 3 % річних, 1080064,28 грн. інфляційних втрат та 19389,9 грн. судового збору. У решті позовних вимог - відмовлено (пункти 1 та 2 резолютивної частини рішення) (а. с. 194, 195-198).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/відповідач (Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України ) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 209-212), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2017 р. по справі № 914/2488/14 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні позову та судові витрати покласти позивача.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням судом усіх обставин справи, а висновки суду, які викладені у рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що місцевий господарський суд ухвалюючи оскаржуване рішення не встановив, що вимоги позивача щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних за договором від 15.06.2010 р., були предметом розгляду у справі № 5015/7256/11 по якій судом прийнято рішення та яке є в матеріалах справи, відтак вважає, що вказаним судовим рішенням вже вирішено питання щодо стягнення інфляційних витрат та процентів річних, що на думку апелянта місцевому господарському суду слід було застосувати п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та припинити провадження у даній справі.

Також апелянт покликається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на період за який можливо стягнути 3% річних та інфляційні витрати у разі тривалого невиконання зобов'язання, оскільки на думку апелянта, позивачем нараховано 3% річних та інфляційних втрат за період з 12.01.2012 р. по 17 .05.2017 р . включно, тобто за більше ніж за п'ять років.

Крім того, апелянт стверджує, що судом не було взято до уваги висновки Верховного суду України від 26.04.2017 року у справі №3- 1522гс16 який наголосив на наступному: оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Разом із тим, як наголосив Верховний суд України, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Відтак, апелянт вважає, що аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), однак в супереч наведеному суд першої інстанції не взяв до уваги висновки Верховного суду України, та прийняв необґрунтоване рішення, задовольнивши позов позивача про стягнення інфляційних витрат та 3% річних.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, апелянт/відповідач: Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 30823194, місцезнаходження юридичної особи: 79044, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, буд. 85, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ № 898141 (а. с. 48) та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 127-132).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Ряст є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 13834333, місцезнаходження юридичної особи: 79068, м. Львів, вул. Лінкольна, буд. 23, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 62-64, 121-126) та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 92).

Як вбачається з матеріалів даної справи, 11.07.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Ряст подано (вх. № 2573) на розгляд Господарського суду Львівської області позов до Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України про стягнення 112982,76 грн. інфляційних втрат, 70172,14 грн. 3 % річних та 174941,54 грн. пені, який ухвалою місцевого господарського суду від 14.07.2014 р. прийнято до провадження (а. с. 4).

Крім того, позивачем 11.07.2014 р. було подано на розгляд Господарському суду Львівської області заяву (вх. № 3536/14) про вжиття заходів забезпечення позову (а. с. 24-26) у задоволенні якої, ухвалою місцевого суду від 28.07.2014 р., відмовлено (а. с. 69-70).

Судом першої інстанції 28.07.2014 р. провадження у даній справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 5015/7256/11 (а. с. 71-72); а 03.05.2017 р. ухвалою місцевого суду по справі № 914/2488/14 поновлено провадження у даній справі (а. с. 118-119).

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем відповідно до ст. 22 ГПК України, подано заяву про збільшення позовних вимог до 1082914,48 грн. інфляційних та 161221,87 грн. трьох процентів річних за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з 21.09.2011 р. по 17.05.2017 р. (а. с. 134-136).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, щодо вимог в частині стягнення пені, просив місцевий суд - залишити без розгляду (з урахуванням заяви від 13.06.2017 р.). Також позивачем було сплачено судовий збір за подання такої заяви в сумі 17720,79 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 531 від 19.05.2017 р.. Вищевказану заяву місцевим господарським судом ухвалою суд від 22.05.2017 р. прийнято до розгляду, що не суперечить приписам ГПК України, виходячи з наступного.

Пунктом 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Під збільшенням та/або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення чи зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Як встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви (а. с. 8-9) до місцевого господарського суду заявлено вимоги про стягнення 112982,76 грн. інфляційних втрат, 70172,14 грн. 3 % річних, 174941,54 грн. пені та стягнення судових витрат.

В заяві про збільшення позовних вимог вх. № 2220/17 від 19.05.2017 р. (а. с. 134-136), яка прийнята місцевим судом до розгляду, позивач просить суд стягнути на свою користь 1082914,48 грн. інфляційних та 161221,87 грн. 3% річних, тобто позивач, до постановлення місцевим господарським судом рішення у даній справі, в порядку статті 22 ГПК України, збільшив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, що не є порушенням норм процесуального права.

Колегія судів вважає, що місцевий господарський суд правомірно оцінив подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення розміру інфляційних втрат та 3% річних, як така, яка заявлена за тими ж самими вимогами, які були заявлені в позовній заяві.

Передбачені частиною 4 статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Слід також зазначити, що ГПК України, зокрема, статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або за явлення додаткових позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи із змісту, а також із змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову; чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог; чи

- об'єднання позовних вимог; чи

- зміну предмета або підстав позову.

У даному конкретному випадку, місцевий суд прийшов до правомірного висновку про те, що заявою про збільшення позовних вимог від 19.05.2017 р. (а. с. 134-136), позивач збільшив розмір інфляційних втрат та 3% річних, що не суперечить приписам ст. 22 ГПК України та є правом позивача, прийняв цю заяву до розгляду і в межах зазначених уточнених вимог розглянув спір по суті.

Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши та дослідивши подані сторонами та зібрані місцевим господарським судом докази у даній справі в їх сукупності, враховуючи викладене відповідачем/апелянтом в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Місцевим судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що 15 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Ряст та Виробничо-торгівельною фірмою Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України було укладено договір про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків (надалі договір) (а. с. 13).

Вказаний правочин укладено у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що не суперечить приписам ст. 181 ГК України, статтям 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу статті 204 ЦК України, оскільки перед судом сторонами, зокрема апелянтом, не доведено, що вищезазначений договір розірвано, в установленому законом порядку визнано недійсним.

Пунктом 1 договору сторони погодили, що станом на 15 червня 2010 р. існує борг відповідача перед позивачем на загальну суму 949985,00 грн.

У пунктах 3 та 4 Договору сторони погодили графік сплати цієї заборгованості та кінцеву дату його погашення (не пізніше 31.12.2010 р.).

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 07.10.2015 р. у справі № 5015/7256/11, яке набрало законної сили відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 р., вирішено стягнути з Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Ряст , 949435,00 грн. заборгованості, яка виникла на підставі договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010 р. (а. с. 14-15, 16-20).

Слід зазначити, що вищезазначеним рішенням суду у справі № 5015/7256/11, з відповідача на користь позивача також стягнено 18586,81 грн. - пені, нарахованої за період з 26.08.2010 р. по 25.02.2011 р., 25611,33 грн. - 3% річних, 131971,46 грн. - інфляційних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 26.08.2010 р. по 20.09.2011 р.

Однак, як стверджує позивач та не заперечує апелянт у справі, вищезазначене рішення суду першої інстанції відповідачем не виконано, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про сплату апелянтом/відповідачем 949435,00 грн. заборгованості за вищевказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Враховуючи вищенаведене, позивач у відповідності до норм статті 599 ЦК України звернувся 11.07.2014 р. до суду першої інстанції про стягнення інфляційних та трьох процентів річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання, з 12.01.2012 р. по 01.07.2014 р.

Згідно із ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із приписами ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно із вимогами ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із ч. 2 ст. 218 ГК України, ст. 610 ЦК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Щодо тверджень апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, що аналогічні вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних було предметом розгляду справи № 5015/7256/11, колегія суддів вважає помилковими.

Оскільки предметом розгляду справи № 5015/7256/11 щодо інфляційних витрат, та 3% процентів річних для нарахування був період з 26.08.2010 по 20.09.2011 року, у даній справі, предметом спору є нарахування та стягнення інфляційних втрат за інший період часу, а саме: з 21.09.2011 р. по 17.05.2017 р. З огляду на зазначене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування п. 2.ч.1 ст. 80 ГПК України.

Також не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції твердження апелянта, що місцевим судом не було враховано висновки Верховного Суду України щодо строку позовної давності, оскільки в оскаржуваному рішенні по даній справі місцевий господарський суд досліджував обставини щодо строків позовної давності та встановив, що строк позовної давності, який встановлений статтею 257 ЦК України, щодо вимог станом на 11.07.2014 р. не сплив, перервався 11.07.2014 р. з підстав ч. 2 ст. 264 ЦК України, в зв'язку з пред'явленням позову до відповідача (11.07.2014 р.).

У відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.ст. 257, 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Норма частини 2 статті 264 ЦК України визначає підстави для переривання перебігу позовної давності, зокрема, пред'явлення позову до одного із кількох боржників. З цього випливає можливість подовження строку позовної давності шляхом пред'явлення позову лише щодо частини вимоги, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини. При цьому, слід зазначити, що частиною вимоги може бути вимога про сплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних за грошовим зобов'язанням (ч. 2 ст. 625 ЦК), які є складовою частиною основного боргу, а також сплата неустойки (штрафу, пені), якщо вони передбачені законом або договором. (Позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.11.2016 року у справі №910/1264/16).

До складу позовних вимог у справі № 5015/7256/11 входила частина вимоги право на яку має Позивач, оскільки характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини, а саме: вимога про сплату сум інфляційних та 3% річних за період з 26.08.2010 по 20.09.2011.

Предметом позовних вимог у даній справі (позов заявлено 11.07.2014 року) також є відокремлена частина вимоги право на яку має позивач.

Тобто у зв'язку із поданням ТзОВ ВКФ Ряст позову по справі № 5015/7256/11 та по справі № 914/2488/14 мало місце переривання строку позовної давності у відповідності до ст. 264 ЦК України.

Також слід зазначити, що вимога про сплату сум інфляційних та 3% річних за період з 21.09.2011 р. по 17.05.2017 р., яку заявлено у справі № 914/2488/14 подана у межах трьохрічного строку встановленого ст. ст. 256, 257 ЦК України.

Позивачем, до початку розгляду справи по суті, зміненим складом суду, 19.05.2017 р. було подано заяву про збільшення позовних вимог в частині трьох процентів річних та інфляції, при цьому позивач у заяві просив стягнути з відповідача додатково 3% річних та інфляцію за період з 21.09.2011 р. по 11.01.2012 р. та з 01.07.2014 р. по 17.05.2017 р.

Відповідно до п. 4.4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. за № 10 збільшення або зменшення розміру позовних вимог (частина четверта статті 22 ГПК) не змінює моменту переривання перебігу позовної давності, що настав у зв'язку з поданням позову.

З огляду на викладене у сукупності, строк позовної давності щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних за період з 12.01.2012 р. по 01.07.2014 р. перервався у день пред'явлення позову (11.07.2014 р.), після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 3 ст. 263 ЦК України), відтак загальний строк позовної давності щодо збільшених позовних вимог за період з 01.07.2014 р. по 17.05.2017 р. станом на 19.05.2017 р. (дата збільшення позовних вимог) - не сплив.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 12.01.2012 р. по 17.05.2017 р. включно підлягають до задоволення в сумі 151549,7 грн. - 3% річних та 1080064,28 грн. інфляційних втрат.

Як вбачається з матеріалів даної справи, щодо інфляційних втрат, які перераховані місцевим судом за період з січня 2012 р. по травень 2017 р., то перерахований їх розмір становить більшу суму, ніж наводить позивач у своєму розрахунку ціни позову та просить стягнути за цей період часу. Однак, як вірно зазначено місцевим господарським судом, суд не може вийти за межі позовних вимог, відтак задовольнив розмір інфляційних втрат у сумі заявленій позивачем за цей період часу відповідно до поданого ним розрахунку.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 21.09.2011 р. по 11.01.2012 р., оскільки за вказаний період сплив строк позовної давності, та в матеріалах справи відсутні докази поважності причин пропущення позовної давності щодо вищезгаданих позовних вимог.

Місцевим судом також правомірно розглянуто по суті позовні вимоги позивача в частині стягнення 174941,54 грн. пені, нарахованої за період з 12.01.2012 р. по 09.07.2014 р., оскільки, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, що представник позивача наполягав у судових засіданнях на тому, що у тексті заяви про збільшення позовних вимог ним помилково зазначено про відмову від позову в частині пені. Крім того, позивач у заяві від 13.06.2017 р. (вх. № 21518/17 від 19.06.2017 р.) та у судових засіданнях просив позовні вимоги в частині стягнення пені залишити без розгляду.

Стаття 81 ГПК України не передбачає залишення позову без розгляду в зв'язку з поданням позивачем такого клопотання, відтак, вирішуючи спір у даній справі в частині позовних вимог про стягнення пені за період з 12.01.2012 р. по 09.07.2014 р., місцевий суд дійшов правомірного висновку про відмову у їх задоволенні.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Як уже було вищезазанчено у цій постанові, відповідач зобов'язувався погасити 949435,00 грн. борг не пізніше 31.12.2010 р. (п. п. 3, 4 Договору). Отже, нарахування передбаченої п. 5 Договору пені, не може здійснюватись після 01.06.2011 р., тобто поза межами шести місяців, починаючи з наступного дня від дати, коли у позивача виникло право на нарахування пені, в силу приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, і зазначений строк для нарахування пені є присічним.

Враховуючи всі вищезазначені обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення надано належну оцінку обставинам та матеріалам справи, вірно застосовано норми матеріального права та прийнято законне рішення, а тому таке рішення відповідає вимогам ГПК України та підстав для його скасування немає.

Відтак місцевий суд прийшов до правомірного висновку, що позов позивача заявлений до відповідача з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог належить задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 151549,70 грн. - 3% річних, 1080064,28 грн. - інфляційних втрат та 19389,90 грн. судового збору, а у задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, дослідивши матеріали даної справи та з'ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення даного спору, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Також слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 року прийнято апеляційну скаргу Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України , б/н від 24.07.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/3564/17 від 27.07.2017 р.) до провадження та п. 2 резолютивної частини ухвали відстрочено заявнику сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа.

Станом на час прийняття Львівським апеляційним господарським судом постанови по справі № 914/2488/14, скаржником не було сплачено судового збору в сумі 23414,79 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку стягнути з Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України (79044, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, буд. 85, Ідентифікаційний код 30823194) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 23414,79 грн. за подання апеляційної скарги.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 32 - 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 10 липня 2017 року у справі № 914/2488/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Стягнути з Виробничо-торгівельної фірми Опір Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України (79044, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, буд. 85, Ідентифікаційний код 30823194) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 23414,79 грн. за подання апеляційної скарги.

3. Місцевому господарському суду видати наказ.

4. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Матеріали справи повернути Господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

13.09.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 19.09.2017 р.