Ухвала

від 13.09.2017 по справі 760/19975/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА [1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Панченка М.М., Волошиної В.М.

при секретарі: Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю Укрполіпласт-плюс на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2017 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю Укрполіпласт-плюс про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди .

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2016року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Укрполіпласт-плюс (надалі - ТОВ Укрполіпласт-плюс ) та просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 30 453 грн. 84 коп., зобов'язати відповідача зробити нарахування та сплатити з цієї суми податок з фізичних осіб та єдиний соціальний внесок; стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.

Зазначав, що з 01 червня 2011 року працював на посаді заступника директора ТОВ Укрполіпласт-плюс , з якої 01 квітня 2013 року був звільнений за п. 4 ст. 40 КЗпП України, а за рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року поновлений на вказаній роботі.

Добровільно відповідач відмовився виконати вищезазначене рішення суду, у зв'язку з чим відділом державної виконавчої служби Переяслав - Хмельницького РУЮ було відкрито виконавче провадження № 510047146 та зобов'язано директора ТОВ Укрполіпласт-плюс ОСОБА_3 поновити позивача на роботі, після чого відповідачем був виданий наказ №1 від 06 червня 2016 року про поновлення позивача на роботі з 01 квітня 2013 року.

Посилаючись на те, що позивача не було допущено до роботи, відповідних виплат, як по рішенню суду так і з часу видання наказу про його поновлення не здійснено, за фактичним місцем знаходженням відповідача відповідна будівля відсутня, між тим, останнім поштою направлено наказ про звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України, просив позов задовольнити.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2017 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника директора ТОВ Укрполіпласт-плюс з 18 жовтня 2016 року. Стягнуто з ТОВ Укрполіпласт-плюс на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушений прогулу з 06 червня 2016 року по 29 червня 2017 року у розмірі 29 989 грн. 68 коп., та 200 грн. моральної шкоди В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ Укрполіпласт-плюс на користь держави судовий збір, в сумі 1102 грн. 40 коп. Рішення в частині поновлення на роботі піддано до негайного виконання.

В апеляційній скарзі представник відповідача, за змістом, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду та постановити нове рішенням, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, вислухавши представника відповідача, який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є співзасновниками (учасниками) ТОВ Укрполіпласт-плюс , частки яких є рівними.

При цьому, ОСОБА_4 - директор товариства, а ОСОБА_2 наказом №3 від 01 червня 2011 року був призначений на посаду заступника директора товариства (а.с.43,55), з посадовим окладом 1000 грн. на місяць (а.с.5), з якої 01 квітня 2013 року був звільнений за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року ОСОБА_2 поновлено на роботі з 01 квітня 2013 року, стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, в сумі 18000 грн. (а.с.5-7).

Відповідно до справи, в порядку примусового виконання вказаного рішення суду, відповідачем був виданий наказ №1 від 06 червня 2016 року про поновлення позивача на раніше займаній посаді з 01 квітня 2013 року (а.с.79).

Наказом № 2 від 18 липня 2016 року Про скорочення штату працівників з 18 жовтня 2016 року на підприємстві була введена нова організаційно-штатна структура та був затверджений новий штатний розклад, що потягло за собою скорочення штату працівників: заступника директора, бухгалтера, оператора трубної лінії (а.с.10).

Даний наказ позивач отримав поштою 22 липня 2016 року (а.с.12).

Наказом № 3-о від 18 жовтня 2016 року, позивача звільнено з посади заступника директора з 18 жовтня 2016 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.14).

Задовольняючи позов частково, районний суд виходив з того, що відповідачем не доведено дотримання вимог чинного законодавства при звільненні ОСОБА_2., при цьому, визнав доведеним фактичне невиконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року, яким позивача поновлено на роботі, що обумовило стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає законними й обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених у рішенні доказів.

Твердження апеляційної скарги про те, що висновки суду про фактичне недопущення позивача до роботи є необґрунтованими, а процедуру вивільнення останнього з роботи було дотримано, колегія суддів визнає безпідставними.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, місцезнаходженням ТОВ Укрполіпласт-плюс є : Київська область, с. Соснова, вул. Леніна, 64 (а.с.41- 42)

Встановлено, що листом від 04 липня 2016 року за № 2/7 відповідач повідомив ОСОБА_2 про його поновлення на роботі згідно наказу №1 від 01 червня 2016 року й зазначив, що позивачу необхідно виходити на роботу в робочі дні з понеділка по п'ятницю з 9-00 до 18-00 за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Шкільна, 45/1 (а.с.80).

Разом з тим, відповідно до листа Виконкому Переяслав-Хмельницької міськради в м. Переяслав-Хмельницький Київської області будинок за поштовою адресою: м.Переяслав-Хмельницький, вул. Шкільна, 45/1 - відсутній (а.с.104).

Вказаних обставин відповідачем не спростовано.

Крім того, відповідно до інформації Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області від 28 листопада 2016 року за №525/10/10-17-00, ТОВ Укрполіпласт-плюс не подавало до Переяслав-Хмельницького відділення Броварської ОДПІ податкових розрахунків сум доходу нарахованого на користь платників податку і сум отриманого з них доходу за 2016 рік, а тому інформація відносно ОСОБА_5, як працівника ТОВ Укрполіпласт-плюс в 2016 році відсутня (а.с.111).

Посилання апеляційної скарги про відсутність у позивачаволевиявлення приступити до виконання трудових обов'язків, остільки останній висловив небажання працювати своєю відмовою підписати наказ № 1 від 06 червня 2016 року про поновлення на роботі, а про те, що будинок за адресою: Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Шкільна, буд. 45/1 відсутній позивач дізнався набагато пізніше, а саме у січні 2017 року (а.с.104), при тому що про нове місце роботи йому було повідомлено листом від 04 липня 2016 року (а.с.80), колегія суддів визнає такими, що не спростовують відсутність належних та допустимих доказів невиконання рішення суду по поновленню позивача на роботі та визначення йому місця роботи за неіснуючою адресою, невиплату йому грошових коштів.

Зазначені обставини свідчать про фактичне невиконання рішення суду та не поновлення позивача на раніше займаній посаді, невиплату йому заробітної плати.

Питання щодо ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і облік регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 Про трудові книжки працівників та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29 липня 1993 року усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку.

За таких обставин, ведення трудової книжки є обов'язком роботодавця.

Між тим, в матеріалах справи відсутні докази внесення на виконання рішення суду відповідних відомостей про поновлення на роботі в трудовій книжці позивача.

Посилання на те, що трудова книжка ОСОБА_2 не знаходилася в підприємстві носять голослівний характер, нічим не підтверджені, до того ж, спростовуються змістом листів, адресованих позивачу, які не містять інформації про надання останнім трудової книжки з причин поновлення трудових відносин (а.с.78,80,81).

Згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових зборів , при розгляді трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом законодавства, що регулюють вивільнення працівника, зокрема чи є докази того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу; власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Крім того, відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган повинен запропонувати працівникові роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає - іншу роботу (як вакантну посаду, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантну посаду, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров'я. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Строк попередження про майбутнє звільнення має бути не меншим 2-х місяців. З цього випливає, що обов'язок власника або уповноважений ним органу пропонувати працівникові іншу роботу також діє на протязі всього терміну дії попередження, а не лише при врученні такого попередження.

Виходячи з вимог чинного законодавства, з роботи може бути звільнений лише працівник, який працює на відповідному підприємстві, установі чи організації.

Разом з тим, позивач фактично не був поновлений на роботі на підставі наказу №1 від 06 червня 2016 року, а тому не вважається та не був працівником відповідача на час винесення оскаржуваного наказу.

За таких обставин, звільнення позивача здійснено в порушення норм, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Усправах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (ч. 1 ст. 235 КЗпП України).

З огляду на те, що відповідачем не доведено дотримання вимог чинного законодавства при звільненні позивача, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи з підстав передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України не можна вважати законним.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 10 ЦПК України встановлено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Перевіряючи законність рішення суду з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів також враховує обставини справи, те, що відповідач не перебуває на стадії ліквідації, а посилання апеляційної скарги на відсутність ведення господарської діяльності не спростовують висновків районного суду про порушення трудових прав позивача та його права на судовий захист.

Окрім цього, відсутність адреси, яка була вказана директором товариства новим робочим місцем ОСОБА_2, після видачі наказу про поновлення його на роботі, свідчить про фактичне невиконання відповідачем рішення суду від 31 серпня 2015 року й відповідно, незаконне припинення трудових відносин на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Визначений судом розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в сумі 29 989 грн. 68 коп., що підлягає стягненню з товариства на користь ОСОБА_2, узгоджується з положеннями трудового законодавства та встановленому мінімальному розміру заробітної плати за період його вимушеного прогулу.

Моральна шкода, в сумі 200 грн., відповідає обставинам справи та характеру й тривалості страждань, до того ж позивачем не оспорена.

Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам. Норми матеріального права районним судом застосовано правильно.

Зі змісту повного рішення районного суду убачається, що сторінки судового рішення до справи долучено непослідовно (а.с.163-166).

Разом з тим, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 3 ст. 309 ЦПК).

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю Укрполіпласт-плюс відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа № 760/19975/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/8995/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.