Рішення

від 19.09.2017 по справі 922/2430/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2017 р.Справа № 922/2430/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Фермерського господарства "Лук'янцівське", с. Борисівка до 1-ого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ "Стабільність", м. Харків , 2-ого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД", м. Харків про визнання недійсним договору за участю представників :

позивача - Караван Р.В. (дов.б/н від 03.07.17);

1-го відповідача - Третьякова Н.В. (дов.б/н від 08.08.17), Фесютіна В.М. (директор, наказ №2-к від 02.02.15);

2-го відповідача - Беркута Н.М. (адвокат, договір №1/12.09-17 від 12.09.17).

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Лук'янцівське" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Стабільність" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД", в якому просить визнати недійсним договір поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017, укладений між відповідачами, з усіма змінами та доповненнями. Судові витрати позивач просить покласти на відповідачів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.07.2017 було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 09.08.2017 об 11:00 год.

07.08.2017 від другого відповідача до канцелярії суду надійшло клопотання за (вх. № 25253), відповідно до якого другий відповідач просить суд відкласти розгляд справи з метою надання часу для збору доказів, необхідних для обгрунтування своєї позиції з приводу даного спору, а також із-за відсутності можливості направити представника у призначене судове засідання у відпускний період. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.

09.08.2017 від позивача до канцелярії господарського суду надійшли письмові пояснення (за вх. № 25677), які долучені до матеріалів справи.

09.08.2017 від першого відповідача до канцелярії суду надійшло клопотання за (вх. № 25603) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, в тому числі відзиву на позовну заяву. Клопотання разом з поданими документами долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду від 09.08.2017 року, розгляд справи відкладено до 12.09.2017 року.

06.09.2017 року від позивача до канцелярії господарського суду надійшли письмові пояснення за (вх. № 28752), та клопотання (вх.№28753) в яких останній наголошував на тому, що згідно наявних у ФГ Лук'янцівське копій відповідних документів, які були долучені до позовної заяви в якості власника відповідної земельної ділянки на копії акту встановлення та погодження меж земельної ділянки та копії схеми розташування земельної ділянки зазначений ОСОБА_7, а не ТОВ ВКФ Стабільність , отже, на думку позивача, ТОВ ВКФ Стабільність ніколи не мала будь-яких прав на земельну ділянку, яка фігурує в договорі поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року, а використала землевпорядну документації третьої невідомої особи.

Також, позивач наголошував на тому, що єдиним належним власником відповідних земельних ділянок, на яких розташовані фруктові насадження, які вказані в договорі поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року є не ОСОБА_7, а держава, про що свідчать відомості з публічної кадастрової карти України, крім того, ТОВ ВКФ Стабільність самовільно та без належним правових підстав визначило, що нібито належні йому фруктові дерева ростуть саме на орендованих ФГ Лук'янцівське земельних ділянках.

Представник 1-го відповідача в судовому засіданні надав усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи, а також письмове клопотання про ознайомлення з матеріали справи (вх.№29455), а саме з документами, що надійшли до суду на виконання вимог ухвали суду.

Представник 2-го відповідача в судове засідання не з'явився 12.09.2017 року, через канцелярію господарського суду (вх.№29335) надав клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи та надання до суду відзиву на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду від 12.09.2017 року, розгляд справи відкладено до 19.09.2017 року.

19.09.2017 року від 1-ого відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ "Стабільність"), через канцелярію господарського суду надійшов відзив на позовну заяву(вх.№30513),в якому останній наголошував на відсутності порушених прав позивача, оскільки придбані за спірним договором дерева ростуть на землі, право на користування якою позивач не має, відповідність оспорюваного правочину нормам законодавства, наявність правових підстав обох сторін Договору на його укладення, дійсність первісних правочинів, на підставі яких ТОВ ВКФ Стабільність набуло права власності на предмет Договору, порушення з боку засновників ФГ Лук'янцівське законодавства при отриманні права на оренду земельних ділянок, вважає позовні вимоги є безпідставними, необгрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають до задоволення.

19.09.2017 року від 1-ого відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ "Стабільність"), через канцелярію господарського суду (вх.№30515) надійшло клопотання про зупинення провадження по справі № 922/2430/17 з розгляду позовної заяви Фермерського господарства Лук'янцівське до ТОВ ВКФ Стабільність та ТОВ ГТД про визнання недійсним договору поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року до остаточного вирішення справи № 635/4697/17 за позовом ТОВ ВКФ Стабільність про визнання протиправними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди до відповідачів: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

19.09.2017 року від 2-ого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД", м. Харків, через канцелярію господарського суду (вх.№30251) надійшов відзив на позовну заяву , в якому останній наголошував на укладенні між відповідачами додаткової угоди від 03.07.2017 року про розірвання договору поставки №Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року, також останній наголошував на тому , що позивач є неналежним позивачем його права та інтереси не порушені .

19.09.2017 року від 2-ого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД", м. Харків, через канцелярію господарського суду (вх.№30251) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів.

Присутній представник позивача у судовому засіданні 19.09.2017 року позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.

Представник першого відповідача в судовому засіданні 19.09.2017 року проти позовних вимог заперечував із підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву і в поясненнях до справи, а також підтримував подане клопотання про зупинення провадження у справі №2430/17.

Представники другого відповідача в судовому засіданні 19.09.2017 року проти позовних вимог заперечували із підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву і в поясненнях до справи, підтримували клопотання першого відповідача щодо зупинення провадження у справі №922/2430/17,а також подане клопотання про відкладення та продовження строку розгляду справи на підставі ч.3 ст.63 ГПК України.

Господарський суд розглянувши клопотання першого відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ "Стабільність") про зупинення провадження по справі № 922/2430/17 з розгляду позовної заяви Фермерського господарства Лук'янцівське до ТОВ ВКФ Стабільність та ТОВ ГТД про визнання недійсним договору поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року до остаточного вирішення справи № 635/4697/17 за позовом ТОВ ВКФ Стабільність про визнання протиправними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди до відповідачів: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд не вбачає достатніх підстав для зупинення провадження у справі №922/2430/17 до вирішення спору у справі №635/4697/17, та відмовляє у задоволенні відповідного клопотання відповідача.

Проте, суд звертає увагу відповідача на те, що у випадку встановлення при розгляді справи №635/4697/17 будь-яких обставин, що можуть вплинути на результат вирішення справи №922/2430/17, останній не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідними вимогами щодо перегляду рішення.

Господарський суд , розглянувши клопотання 2-ого відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД", м. Харків, вх.№30251) про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів, враховує наступне.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є:

1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;

1-1) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

2) неподання витребуваних доказів;

3) необхідність витребування нових доказів;

4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання.

Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням вимог ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає жодних підстав для подальшого відкладення розгляду справи та відмовляє у задоволенні відповідного клопотання другого відповідача, також суд залишає без задоволення клопотання другого відповідача щодо продовження строку розгляду справи, оскільки воно призведе до необґрунтованого затягування судового процесу, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строк

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі відповідача, на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього представників позивача та відповідачів в судовому засіданні, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 13.03.2017 року міх ТОВ ВКФ Стабільність та ТОВ ГТД укладено договір поставки № Д/2017/13-03 фруктових дерев на корені в загальній кількості - 124 100 одиниць, що знаходяться на території с. Борисівка, Харківського району, Харківської області

Згідно п. 1.1. договору поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року за цим Договором Постачальник- (ТОВ ВКФ Стабільність ) зобов'язується в обумовлені строки продати та передати партіями у власність Покупця (ТОВ ГТД ) Товар, а саме фруктові дерева на корені в загальній кількості 124 100 одиниць, що знаходяться на території с. Борисівка, Харківського району, Харківської області (далі за текстом Майно ), а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та сплатити за нього певну суму, на умовах цього договору.

Згідно п. 2 додаткової угоди № 1 від 27.04.2017 року до договору поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року розділ 1 Предмет Договору було доповнено п. 1.5. наступного змісту 1.5. Для цілей даного Договору фруктові дерева на корені, які є предметом даного Договору, знаходяться на земельних ділянках, розташованих за межами, населеного пункту села Борисівка на території Лук'янцівської сільської ради Харківського району Харківської області, загальною площею 489,3 га, ідентифіковані шляхом визначення на місцевості координатами десяти ділянок, що відповідає кількості платежів, як оплати вартості Товару, визначених н. 4.4. Договору.

Згідно п.15.1.1. Перша партія дерев на корені, що є предметом Договору, знаходиться на земельній ділянці № 1 за межами населеного пункту села Борисівка на території Лук'янцівської сільської ради Харківського району Харківської області, з координатами, що відображено на викопіюванні з публічної кадастрової карти України та у переліку кутів земельних ділянок та їх координатами до нього, який є додатком № 1 до даної Додаткової угоди та є невід'ємною її частиною.

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що предметом договору поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року є фруктові дерева на корені, які за своєю правовою природою є багаторічними насадженнями та знаходяться на орендованих ним земельних ділянках.

Позивач вважає, що багаторічні насадження не можуть розглядатися, як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки. Приймаючи до уваги, що ТОВ ВКФ Стабільність не має будь- яких прав на земельні ділянки, на яких розташовані фруктові дерева на корені, відповідно договір поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року не відповідає вимогам законодавства та порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, а отже не відповідає положенням ст-ст. 203,215 ЦК України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 ГПК України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту порушеного права (охоронюваного законом інтересу), який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч.1 статті 627 ЦК України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 ст. 628 ЦК України.

Як свідчать матеріали справи, фермерське господарство Лук'янцівське було створено в березні 2017 року громадянами ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які є його членами.

Відповідно до п. 9.1.4. Статуту позивача, землі господарства складаються із земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які "надані в оренду Засновниками фермерського господарства та/або членами Господарства.

Положеннями п. 2 долучених до матеріалів справи копій договорів оренди землі, які укладені членами фермерського господарства визначено, що в оренду передається земельна ділянка державної власності, землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (багаторічні насадження).

Згідно п. 15 вказаних договорів оренди цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (багаторічні насадження).

Багаторічні насадження як окремий вид об'єктів нерухомого майна також визначено у Законі України Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності . Але це розуміння багаторічних насаджень як об'єктів нерухомого майна не виходить за межі названого Закону, бо право власності на земельну ділянку поширюється в її межах, зокрема на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться відповідно до частини 2 статті 79 Земельного кодексу України.

Відповідно до ГОСТ 26640-85 Землі. Терміни та визначення , затверджений постановою Державного комітету зі стандартів від 28.10.1985 за №3453. Згідно пункту 27ГОСТ 26640-85 багаторічне сільськогосподарське насадження - сільськогосподарське угіддя, що використовується під штучно створені древесні, кущові або трав'янисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної, технічної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій. До багаторічних сільськогосподарських насаджень відносяться: сад, виноградник, -ягідник, плодовий розплідник, плантації та ін. У пункту 4 ГОСТ 26640-85 під сільськогосподарськими угіддями визначено земельні угіддя, які систематично використовуються для отримання сільськогосподарської продукції. Таким чином, багаторічні насадження - це не окрема група дерев, кущів чи рослин, а земельні угіддя, та/або окрема земельна ділянка, з розміщеними на ній деревами, кущами та іншими рослинами як один цілий об'єкт. Тобто, законодавець тлумачить, що багаторічні насадження - це насамперед земельна ділянка. Земельні ділянки і все те, що на них знаходиться, і що неможливо перемістити у просторі без втрати ними їх господарчого призначення належать до нерухомості. До нерухомих речей належать земельні ділянки та багаторічні насадження, переміщення яких у просторі неможливо без певних пошкоджень.

Таким чином, багаторічні насадження (сад) - це не окрема група дерев, кущів, а земельні угіддя, та/або окрема земельна ділянка з розміщеними на ній деревами, кущами та іншими об'єктами як один цілий об'єкт.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що користувачем земель сільськогосподарського призначення, сільськогосподарських угідь багаторічних насаджень з розміщеними на них деревами є позивач.

Доводи першого відповідача викладені у відзиві на позовну заяву суд вважає необгрунтованими, враховуючи наступне.

На думку відповідача-1 його право власності підтверджується актом приймання - передачі майна в статутний фонд від 08 липня 2011 року, який укладено між ТОВ ВКФ Стабільність , в особі директора Новоченко А.Г. та учасником Товариства ОСОБА_1, якому майно належало на праві власності, що підтверджується Договором купівлі-продажу № Б-43/2003 від 08.07.2003 року, укладеного між ВАТ Лук'янцівське в особі ліквідатора товариства Стахової І.В. та ОСОБА_1, здійсненого на Харківській товарній біржі (карточка реєстрації угоди № Б-43/2003 від 08.07.2003 по реалізації на торгах майна підприємства-банкрута).

Суд зауважує, що згідно п. 1 договору купівлі-продажу № Б-43/2003 від 08.07.2003 року, укладеного між ВАТ Лук'янцівське та СПДФО ОСОБА_1 Продавець продав, а Покупець купив майно підприємства-банкрута ВАТ Лук'янцівське :

- фруктові насадження, а саме: яблуні в кількості 129398 шт., що ростуть на площі 452 га.; груші в кількості 4077 шт., що ростуть на площі 15 га.; сливи в кількості 1985 шт., що ростуть на площі 10 га.; чорноплідної горобини в кількості 29900 шт., що ростуть на площі 9 га.; смородини в кількості 9098 шт., що ростуть на площі 3,3 га., садозахисні полоси.

Проте, в договорі купівлі-продажу № Б-43/2003 від 08.07.2003 року відсутня будь-яка прив'язка до місцевості, а саме ідентифікаційні характеристики відповідної земельної ділянки, на якій нібито ростуть фруктові насадження, що є предметом цього договору, а також будь-які ознаки вказаних дерев, як індивідуально визначеного май на.

Згідно даних кадастрової карти України розташування ділянок №№ 2, 3,4, 5, 6 додатку № 1 до додаткової угода № 1 від 27.04.2017 року до договору поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року співпадає з місцем розташування земельних ділянок, які орендуються позивачем.

Відповідно до ст. 179 Глави 13 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Частиною 2 ст. 183 ЦК України встановлено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. У відповідності до ст. 187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Оскільки насадження, що розміщені на земельній ділянці, неможливо відділити від цієї земельної ділянки без втрати її цільового призначення або істотного знецінення, то відповідно насадження, що ростуть на земельній ділянці, є складовою частиною цієї земельної ділянки як неподільної речі, а тому при переході права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення під товарним сільськогосподарським виробництвом до громадянина переходить також право власності на всі його складові частини, тобто насадження.

Згідно ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, в договорі купівлі-продажу № Б-43/2003 від 08.07.2003 року відсутні окремі умови щодо моменту переходу права власності на фруктові дерева. Відповідачем-1 не долучено відповідного акту приймання-передачі або інших документів, які підтверджують факт передачі майна СПДФО ОСОБА_1, а тому суд критично ставиться до твердження про наявність у останнього права власності на відповідні фруктові насадження.

В акті приймання-передачі майна в статутний фонд від 08.07.2011 року також відсутня будь-яка прив'язка до місцевості та інформація про відповідні земельні ділянки, на яких розміщені фруктові насадження, а також будь-які ознаки фруктових дерев, як індивідуально визначеного майна, що були передані у статутний фонд першого відповідача.

Належних та допустимих доказів про наявність права власності або користування відповідними земельними ділянками, на яких розташовані фруктові дерева на корені, які є предметом договору поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року першим відповідачем не надано.

Суд зауважує, що згідно з частиною 1 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з положеннями частини 2 статті 22 та статті 19 ЗК України, багаторічні насадження це різновид сільськогосподарських угідь, що відносяться до земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до частини 2 статті 79 ЗК України, право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Згідно з частиною 3 статті 373 ЦК України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Враховуючи викладене, багаторічні насадження не можуть розглядатися, як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки.

Згідно частини 2 статті 187 ЦК України при переході права на річ її складові частини не піддягають відокремленню.

Перебування багаторічних насаджень, дерев яблунь, на балансі підприємства не може вважатися підтвердженням права власності на ці насадження, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна і не свідчить про знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).

На це вказує і правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України 25 лютого 2015 року усправі№6-14цс15.

Згідно ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов до висновку, що багаторічні насадження фруктових дерев не можуть бути відокремлені від земельної ділянки, складовою частиною яких є зазначені багаторічні насадження.

Частина 1 статті 317 ЦК України встановлює, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відсутність права власності ТОВ ВКФ Стабільність на відповідні земельні ділянки, складовою частиною яких є багаторічні насадження, тобто зазначені в договорі поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року фруктові дерева на корені, виключає наявність у першого відповідача права власника на розпорядження даними складовими частинами земельних ділянок.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України зазначає, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи зазначені вище норми права, та те що договір укладений між ТОВ ВКФ Стабільність та ТОВ ГТД не відповідає ч. 2 ст. 79 ЗК України, ч. 1 ст. 317 та ч. З ст. 373 ІДС України, відтак він суперечить актам цивільного законодавства, а тому такий договір має бути визнаний недійсним, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання недійсним договору, укладеного між ТОВ ВКФ Стабільність та ТОВ ГТД підлягають задоволенню.

Що, стосується додаткової угоди №2 від 03.07.2017 року до договору поставки №Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року, якою сторони дійшли згоди розірвати спірний договір поставки №Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року, господарський суд констатує наступне.

З точки зору теорії права укладення договору є матеріальним юридичним фактом - правомірним правовстановлюючим вчинком (дією) сторін такого договору, направленим на виникнення взаємних прав та обов'язків .

Водночас, договір як зобов'язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК). Взаємні права та обов'язки сторін складають зміст договірного зобов'язання.

При цьому слід виходити з того, що договір як факт є підставою виникнення договірного зобов'язання, яке в свою чергу є наслідком факту укладення договору.

У частині першій статті 203 ЦК наведено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частина перша статті 215 ЦК визначає підставою недійсності правочину недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених наведеними приписами статті 203 Кодексу.

У відповідності до частини першої статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналіз наведених нормативних підстав недійсності правочинів та її наслідків дає можливість дійти висновку, що інститут недійсності має на меті повне скасування правочину саме як юридичного факту а його застосування має приводити до відновлення стану, який існував до укладення правочину, який суперечить законодавству. Наслідком визнання правочину недійсним є недійсність зобов'язання, породженого таким правочином.

У випадку припинення договору з підстав не пов'язаних з його недійсністю (наприклад належним виконанням чи розірванням за згодою сторін) припиняються зобов'язання за даним договором. Так, частиною другою статті 563 ЦК встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, однак це не має наслідком припинення чи будь-яке інше розв'язання спору в частині відповідності умов договору як юридичного факту вимогам законодавства на момент його укладення, за вирішенням якого звертається позивач.

Більше того, відповідно до абзаців 9, 10 підпункту 2.6 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013року передбачено, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Поряд із цим, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі (ч. 2 п. 1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про судове рішення від 23.02.2012 № 6).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що визначені позивачем обставини обгрунтовані, а твердження відповідачів викладені у відзивах є такими, що не відповідають фактичним обставинам і матеріалам справи, позов ФГ Лук'янцівське підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідачів, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 124,129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43,49, 75, ст. 80,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Стабільність (код ЄДРПОУ 21203138, 61162, м. Харків, вул. Фурманова, 3) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГТД (код ЄДРПОУ 40807858, 61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 185) з усіма змінами та доповненнями.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Стабільність (код ЄДРПОУ 21203138, 61162, м. Харків, вул. Фурманова, 3) на користь Фермерського господарства Лук'янцівське (код ЄДРПОУ 41219687, 62412, Харківська область, Харківський район, с. Борисівка, вул. Яблунева, 1) 800 грн. сплаченого судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ГТД (код ЄДРПОУ 40807858, 61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 185) на користь Фермерського господарства Лук'янцівське (код ЄДРПОУ 41219687, 62412, Харківська область, Харківський район, с. Борисівка, вул. Яблунева, 1) 800 грн. сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22.09.2017 р.

Суддя О.О. Присяжнюк