Постанова

від 06.06.2018 по справі 922/2430/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/2430/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін:

позивача - адвокат Губар В.Є.

відповідача - 1 - адвокат Третьякова Н.В.

відповідача - 2 - адвокат Тітов І.Б.

розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД" та Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Стабільність"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 30.11.2017

у складі колегії суддів: Лакізи В.В. (головуючого), Бородіної Л.І., Камишевої Л.М.

та на рішення Господарського суду Харківської області

від 19.09.2017

у складі судді: Присяжнюка О.О.

у справі № 922/2430/17

за позовом Фермерського господарства "Лук'янцівське"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Стабільність"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД"

про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

1. Фермерське господарство "Лук'янцівське" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Стабільність" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД", в якому просило визнати недійсним договір поставки від 13.03.2017 № Д/2017/13-03, укладений між відповідачами, з усіма змінами та доповненнями.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.09.2017 у справі №922/2430/17 позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним договір поставки від 13.03.2017 № Д/2017/13-03, укладений між ТОВ ВКФ "Стабільність" та ТОВ "ГТД" з усіма змінами та доповненнями.

3. Не погоджуючись з зазначеним рішенням господарського суду, ТОВ "ГТД" та ТОВ ВКФ "Стабільність" звернулися до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просили скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

4. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 апеляційну скаргу ТОВ "ГТД" та апеляційну скаргу ТОВ ВКФ "Стабільність" залишено без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

5. 06.12.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "ГТД" звернулось до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд із касаційною скаргою від 06.12.2017 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 у справі № 922/2430/17, підтвердженням чого є відбиток вхідного штампу Харківського апеляційного господарського суду на першому аркуші касаційної скарги.

6. 20.12.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Стабільність" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою вих. № 20/12 від 20.12.2017 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 та на рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2017 у справі № 922/2430/17, підтвердженням чого є відбиток вхідного штампу Харківського апеляційного господарського суду на першому аркуші касаційної скарги.

7. 21.01.2018, на підставі пункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, справа № 922/2430/17 Господарського суду Харківської області разом з вказаними касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД" та товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Стабільність" направлена до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

8. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, заяви) між суддями від 12.03.2018 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД" передано колегії суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В.

9. Згідно з протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 12.03.2018 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Стабільність" передано колегії суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В.

10. Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2018 відкрито касаційні провадження у справі № 922/2430/17 за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД" від 06.12.2017 та Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Стабільність" вих. № 20/12 від 20.12.2017 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 та на рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2017; об'єднано в одне касаційне провадження касаційні провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД" від 06.12.2017 та за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Стабільність" вих. № 20/12 від 20.12.2017, на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 та на рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2017 у справі № 922/2430/17; призначено розгляд касаційних скарг на 06.06.2018.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

11. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції ТОВ "ГТД" та ТОВ ВКФ "Стабільність" подано касаційні скарги, в якій скаржники просять скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

12. Касаційні скарги мотивовано тим, що рішення суду першої та апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

13. 24.05.2018 фермерським господарством "Лук'янцівське" подано відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційні скарги на ці судові рішення - без задоволення.

Позиція Верховного Суду

14. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

15. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

16. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Судами попередніх інстанцій при розгляді справи було встановлено наступне.

17.1 13.03.2017 між ТОВ ВКФ "Стабільність" та ТОВ "ГТД" укладено договір поставки № Д/2017/13-03 фруктових дерев на корені в загальній кількості - 124100 одиниць, що знаходяться на території с. Борисівка, Харківського району Харківської області.

17.2 Згідно пунктом 1.1 договору ТОВ ВКФ "Стабільність" (іменоване - "постачальник") зобов'язується в обумовлені строки продати та передати партіями у власність ТОВ "ГТД" (іменоване - "покупець") товар, а саме фруктові дерева на корені в загальній кількості 124 100 одиниць, що знаходяться на території с. Борисівка, Харківського району Харківської області (далі за текстом "майно"), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього певну суму, на умовах цього договору.

17.3 Згідно пункту 2 додаткової угоди № 1 від 27.04.2017 до договору поставки від 13.03.2017 №Д/2017/13-03 розділ 1 предмет договору було доповнено пунктом 1.5 наступного змісту "1.5. Для цілей даного договору фруктові дерева на корені, які є предметом даного договору, знаходяться на земельних ділянках, розташованих за межами населеного пункту села Борисівка на території Лук'янцівської сільської ради Харківського району Харківської області, загальною площею 489,3 га, ідентифіковані шляхом визначення на місцевості координатами десяти ділянок, що відповідає кількості платежів, як оплати вартості товару, визначених пунктом 4.4 договору.

17.4 Згідно з пунктом 1.5.1 перша партія дерев на корені, що є предметом договору, знаходиться на земельній ділянці № 1 за межами населеного пункту села Борисівка на території Лук'янцівської сільської ради Харківського району Харківської області, з координатами, що відображено на викопіюванні з публічної кадастрової карти України та у переліку кутів земельних ділянок та їх координатами до нього, який є додатком № 1 до даної додаткової угоди та є невід'ємною її частиною".

17.5 Як вбачається з матеріалів справи, земельні ділянки, на яких розташовані багаторічні насадження, знаходяться за межами населеного пункту Лук'янцівскьої сільської ради на території Харківського району Харківської області та відносяться до земель державної власності сільськогосподарського призначення.

17.6 На час укладення договору поставки від 13.03.2017 № Д/2017/13-03, розпорядником земель за межами населеного пункту, на якій знаходяться спірні багаторічні насадження, є орган державної виконавчої влади - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

17.7 В обґрунтування наявності у ТОВ ВКФ "Стабільність" права поставки (продажу) багаторічних насаджень за договором поставки від 13.03.2017 № Д/2017/13-03, 1-й відповідач посилається на договір купівлі-продажу від 08.07.2003 № Б-43/2003, укладений між ВАТ "Лук'янцівське" в особі ліквідатора товариства Стахової І.В. та ФОП ОСОБА_10, який в судовому порядку не було визнано недійсним та акт приймання-передачі майна в статутний фонд від 08.07.2011, укладений між ТОВ ВКФ "Стабільність" в особі директора Новиченко А.Г. та учасником товариства ОСОБА_10

17.8 Як вбачається з матеріалів справи, радгосп "Лук'янівський" Харківського району Харківської області було зареєстровано в Харківському районному виконавчому комітеті ради народних депутатів Харківської області 28.12.1994 за № 296.

17.9 На виконання Указу Президента України від 19.01.1995 № 66/95 "Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі", Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10.07.1996 радгосп "Лук'янівський" було включено до переліку підприємств агропромислового комплексу, затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, що підлягають приватизації шляхом перетворення їх у акціонерні товариства.

17.10 Доказів набуття ВАТ "Лук'янівське", яке утворилось внаслідок приватизації майна "Лук'янівське", права власності на земельні ділянки, на яких знаходяться фруктові дерева, що становлять предмет спірного правочину, сторонами до матеріалів справи надано не було.

17.11 В процесі провадження у справі про банкрутство ВАТ "Лук'янівське" № Б-19/103-02, визначеному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", за наслідками реалізації на торгах майна підприємства-банкрута Харківською товарною біржею (карточка реєстрації угоди №Б-43/2003 від 08.07.2003) між ВАТ "Лук'янцівське" в особі ліквідатора товариства Стахової І.В. та ФОП ОСОБА_10 було укладено договір купівлі-продажу від 08.07.2003 № Б-43/2003.

17.12 Згідно пункту 1 вказаного договору купівлі-продажу продавець продав, а покупець купив майно підприємства-банкрута ВАТ "Лук'янцівське": фруктові насадження, а саме: яблуні в кількості 129398 шт., що ростуть на площі 452 га.; груші в кількості 4077 шт., що ростуть на площі 15 га.; сливи в кількості 1985 шт., що ростуть на площі 10 га.; чорноплідної горобини в кількості 29900 шт., що ростуть на площі 9 га.; смородини в кількості 9098 шт., що ростуть на площі 3,3 га., садозахисні полоси.

17.13 Разом з тим, в договорі купівлі-продажу № Б-43/2003 від 08.07.2003 відсутня будь-яка прив'язка до місцевості, а саме ідентифікаційні характеристики відповідної земельної ділянки, на якій розташовані фруктові насадження, що є предметом цього договору, а також будь-які ознаки вказаних дерев, як індивідуально визначеного майна.

18. Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

19. Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

20. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

21. Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

22. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

23. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

24. Частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

25. Правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина 1 статті 236 Цивільного кодексу України).

26. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

27. За змістом частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

28. Предметом права власності може бути лише майно, яке складається з речей (стаття 179 Цивільного кодексу України), сукупності речей та майнових прав (стаття 190 Цивільного кодексу України).

29. Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпоряджання своїм майном належить тільки власникові.

30. До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 Цивільного кодексу України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

31. Відповідно до частини 2 статті 79 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

32. Згідно частини 3 статті 373 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси та багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

33. Зі змісту статті 179, частини 2 статті 183 та статті 187 Цивільного кодексу України вбачається, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

34. Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що оскільки, насадження, що розміщені на земельній ділянці, неможливо відділити від цієї земельної ділянки без втрати її цільового призначення або істотного знецінення, відповідно, насадження, що ростуть на ній, є складовою частиною цієї земельної ділянки як неподільної речі.

35. Поширення права власності на земельну ділянку в її межах і на багаторічні насадження, які на ній знаходяться, дозволяє стверджувати, що останні є природною приналежністю земельної ділянки як головної речі в силу їх фізичної та юридичної неподільності. За загальним правилом багаторічні насадження слідують юридичній долі земельної ділянки.

34. Таким чином, багаторічна насадження - це земельні угіддя, та/або окрема земельна ділянка з розміщеним на ній деревами, кущами та іншими рослинами як один цілий об'єкт.

35. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 07.04.2010 у справі N 6-22393св09 та постанові Верховного Суду України 25.02.2015 у справі №6-14цс15.

36. Згідно частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

37. Виходячи з наведеного вище, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що багаторічні насадження - фруктові дерева, які становлять предмет договору поставки, не можуть бути відокремлені від земельної ділянки, складовою частиною яких вони є, та в силу положень статті 79 Земельного кодексу України та статті 373 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Названі положення є імперативними нормами законодавства, а тому підлягають прямому застосуванню та не можуть передбачати будь-яких виключень в їх застосуванні до відносин права власності на земельні ділянки, зокрема, викладених в листах та наказах державних органів, на які посилаються відповідачі у справі.

38. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що посилання відповідачів на Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 №62 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2001 №305/5496, є необґрунтованими, оскільки положення вказаного нормативно-правового акту стосуються юридичної особи, яка за своєю організаційно-правової формою відмінна від акціонерного товариства.

39. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що відповідно наданої до матеріалів справи бухгалтерської документації до основних засобів радгоспу "Лук'янівський" станом на 01.03.1997 було віднесено сади, що, на думку відповідачів, є доказом можливості відокремлення багаторічних насаджень як окремого об'єкту цивільного обороту та наявності права власності відповідної юридичної особи на них.

40. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що перебування багаторічних насаджень, дерев яблунь, на балансі підприємства не може вважатися підтвердженням права власності на ці насадження, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна і не свідчить про знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).

41. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі №6-14цс15.

42. За змістом частини першої статті 662 та частини першої статті 691 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

43. Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів проведення оплати товару за вказаним договором купівлі-продажу, а також акту прийому-передачі відповідного майна покупцю. Крім того, сторонами у справі не надано жодних документів, якими підтверджується набуття ФОП ОСОБА_10 права власності на земельні ділянки, на яких розміщені спірні фруктові дерева.

44. Судом апеляційної інстанції встановлено про недоведеність належними та допустимими доказами набуття ТОВ ВКФ "Стабільність" права власності/користування на земельну ділянку, на якій знаходяться фруктові дерева на корені в загальній кількості - 124100 одиниць, відповідно, на вказані багаторічні насадження, станом на момент укладення договору поставки № Д/2017/13-03, що виключає наявність у першого відповідача права власника відчужувати чи в інший спосіб розпоряджатися даними складовими частинами земельних ділянок.

45. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що договір поставки від 13.03.2017 № Д/2017/13-03, укладений між ТОВ ВКФ "Стабільність" та ТОВ "ГТД", та всі додаткові угоди до нього, як невід'ємні складові частини, не відповідають приписам частини 2 статті 79 Земельного кодексу України, частині 1 статті 317 та частини 3 статті 373 Цивільного кодексу України, а тому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно визнав їх недійсними з моменту укладення.

46. Окрім того, з приводу наявності порушеного права позивача, за захистом якого звернувся до господарського суду, судова колегія суду апеляційної інстанції вірно встановила наступне.

46.1 Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

46.2 Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

46.3 Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

46.4 Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

46.5 Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

46.6 За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

46.7 Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

46.8 Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

46.9 При цьому, спір про право характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку.

46.10 Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

46.11 Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

46.12 Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (частина 4 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство").

46.13 Як вбачається з наданого до матеріалів справи Статуту, Фермерське господарство "Лук'янцівське" створене відповідно до норм Господарського, Цивільного, Земельного кодексів України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів України. Засновниками ФГ "Лук'янцівське" є ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14. Відповідно до підпункту 9.1.4 пункту 9.1 Статуту землі господарства складаються із земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які надані в оренду засновником фермерського господарства та/або членам господарства.

46.14 Як зазначає позивач, на час розгляду справи до складу земель Фермерського господарства "Лук'янцівське" входять земельні ділянки, які розташовані на території Лук'янцівської сільської ради Харківського району Харківської області та орендуються його засновниками, копії яких надано до матеріалів справи.

46.15 Вказана обставина визнаються сторонами у даній справі, що в силу частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доведенню під час вирішення даного спору.

46.16 Відповідно до умов укладених договорів оренди, які на час вирішення даної справи в судовому порядку недійсними визнані не були (т.1, а.с. 145-251), орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населених пунктів Лук'янцівської сільської ради на території Харківського району Харківської області; в оренду передається земельна ділянка державної власності, землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (багаторічні насадження); земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства за умови використання за цільовим призначенням.

47. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що оспорюваний договір поставки від 13.03.2017 №Д/2017/13-03, який укладено після державної реєстрації вищезазначених договорів оренди землі членами ФГ "Лук'янцівське", а також який встановлює перехід права власності на фруктові дерева до іншої юридичної особи, безпосередньо стосується прав та законних інтересів ФГ "Лук'янцівське" щодо вільного користуванні землями та розташованими на них багаторічними насадженнями, відповідно до статутних завдань, що свідчить про наявність права на звернення до господарського суду з даним позовом за захистом порушених прав.

48. Враховуючи наведене, доводи скаржників які вказані в касаційних скаргах спростовуються вищевикладеним.

49. В силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції від 15.12.2017), суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

50. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

51. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

52. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

53. Таким чином, посилання та доводи скаржників не знайшли свого підтвердження, в якості підстав скасування судових рішень під час касаційного провадження, а доводи скаржників спростовуються оскаржуваними рішеннями.

54. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

55. Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

56. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

57. Оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідають.

58. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

59. Вказані вимоги судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень були дотримані.

60. Оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційних скарг покладається на скаржників.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТД" та Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Стабільність" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 та на рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2017 у справі № 922/2430/17 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 та рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2017 у справі № 922/2430/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Білоус

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко