Постанова

від 30.11.2017 по справі 922/2430/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2017 р. Справа № 922/2430/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Камишева Л.М.,

при секретарі Євтушенкові Є.В.,

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 - за довіреністю від 03.07.2017р.,

від 1-го відповідача - ОСОБА_2 - за довіреністю від 11.09.2017р.,

від 2-го відповідача - ОСОБА_3 - на підставі договору про надання правової допомоги від 12.09.2017р. № 1/12.09-17, ОСОБА_4 (директор),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ГТД" (вх.№3024 Х/2) та апеляційну скаргу ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Виробнича-комерційна фірма "Стабільність" (вх.№3026 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2017р. у справі №922/2430/17,

за позовом Фермерського господарства "Лук'янцівське", с. Борисівка,

до 1-го відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю ВКФ "Стабільність", м. Харків,

2-го відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ГТД", м. Харків,

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.09.2017р. у справі №922/2430/17 (суддя Присяжнюк О.О.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року, укладений між ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Стабільність» (код ЄДРПОУ 21203138, 61162, м. Харків, вул. Фурманова, 3) та ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ГТД» (код ЄДРПОУ 40807858, 61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 185) з усіма змінами та доповненнями. Стягнуто з ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Стабільність» (код ЄДРПОУ 21203138, 61162, м. Харків, вул. Фурманова, 3) на користь Фермерського господарства «Лук'янцівське» (код ЄДРПОУ 41219687, 62412, Харківська область, Харківський район, с. Борисівка, вул. Яблунева, 1) 800 грн. сплаченого судового збору. Стягнуто з ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ГТД» (код ЄДРПОУ 40807858, 61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 185) на користь Фермерського господарства «Лук'янцівське» (код ЄДРПОУ 41219687, 62412, Харківська область, Харківський район, с. Борисівка, вул. Яблунева, 1) 800 грн. сплаченого судового збору.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ГТД" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2017р. у справі № 922/2430/17 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування своєї позиції у справі 2-й відповідач з посиланням на ст.ст. 115, 319, 373 Цивільного кодексу України, ст. 79 Земельного кодексу України, лист Державного комітету по земельним ресурсам від 16.07.2004р. №14-17-11/6317 та лист Міністерства аграрної політики України від 14.11.2002р. №37-25-0-13/10660 вказує, що за наслідками приватизації майна радгоспу "Лук'янівський", ВАТ "Лук'янівське" було набуто право власності на спірні багаторічні насадження, як окреме майно. В свою чергу, правовстановлюючими документами, якими підтверджується перехід права власності на багаторічні фруктові насадження, розташовані за межами населеного пункту на території Лук'янцівської сільської ради Харківської області загальною площею 489,3 га, до ТОВ ВКФ "Стабільність" є договір купівлі-продажу від 08.07.2003р. № Б-43/2003 укладений на Харківській товарній біржі між ВАТ "Лук'янівське" в особі ліквідатора та ОСОБА_6, а також акт приймання-передачі майна в статутний фонд ТОВ ВКФ "Стабільність" від 08.07.2011р.

Разом з тим, на думку апелянта, ФГ "Лук'янцівське" є неналежним позивачем у справі, зважаючи на те, що визнання недійсним договору поставки від 13.03.2017р. № Д/2017/13-03 не тягне за собою юридичних наслідків, оскільки право власності на багаторічні насадження, які знаходяться на орендованих позивачем земельних ділянках, залишається за ТОВ ВКФ "Стабільність".

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Виробнича-комерційна фірма "Стабільність" також звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2017р. у справі № 922/2430/17 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення неправомірно не взято до уваги правовстановлюючі документи на майно 1-го відповідача, яке становлять предмет договору поставки від 13.03.2017р. № Д/2017/13-03, та застосовано практику Верховного Суду України, що склалась до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2016р. № 1066, якою затверджено перелік нормативно-правових актів Союзу РСР, що не застосовуються на території України, до яких, зокрема, відноситься постанова Держстандарту СРСР від 28.10.1985р. № 3453 "Землі, терміни та визначення ГОСТ 26640-85 (СТ. СЭВ 4472-84)", яка на час винесення оскаржуваного рішення втратила чинність та не застосовується на території України.

Перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ГТД" та апеляційної скарги ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Виробнича-комерційна фірма "Стабільність", враховуючи оскарження сторонами у справі одного й того процесуального документа, колегія суддів дійшла висновку про прийняття вказаних апеляційних скарг до спільного розгляду.

У відзивах на апеляційну скаргу та поясненнях у справі (вх.№ 11064 від 01.11.2017р., № 11065 від 01.11.2017р., № 11987 від 22.11.2017р.) Фермерське господарство "Лук'янцівське" просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ГТД" та апеляційної скарги ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Виробнича-комерційна фірма "Стабільність", рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2017р. у справі №922/2430/17 залишити без змін.

В обґрунтування своєї позиції у справі з посиланням на положення ст. 79 ЗК України, ч. 3 ст. 373 ЦК України вказує на безпідставність перебування багаторічних насаджень у власності ТОВ ВКФ "Стабільність" як окремого об'єкта права власності. При цьому, ФГ "Лук'янцівське" є юридичною особою, яке здійснює свою діяльність відповідно до Статуту та положень Закону України "Про фермерське господарство", а тому будь-які обмеження у вільному користуванні землями та розташованими на них багаторічними насадженнями, які входять до складу земель фермерського господарство, безпосередньо стосується прав та законних інтересів такої особи.

У відзиві на апеляційну скаргу (вх.№11189 від 06.11.2017р.) ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Стабільність" підтримало вимоги апеляційної скарги, поданої ТОВ "ГТД".

ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю ВКФ "Стабільність" подано додаткові пояснення (вх.№ 12324 від 29.11.2017р.), в яких вказує, що посилання ФГ "Лук'янцівське" на ст. 79 ЗК України, ч. 3 ст. 373 ЦК України, тобто норми, які визначають поняття земельної ділянки, як об'єкта права власності, є хибним, оскільки позивач лише має право оренди земельних ділянок, що виключає наявність порушення його прав оспорюваним правочином. Також, 1-м відповідачем було подано додаткові документи у справі (вх.№ 12325 від 29.11.2017р.).

В судовому засіданні представники відповідачів підтримали вимоги поданих апеляційних скарг, просили суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2017р. у справі № 922/2430/17 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Фермерського господарства "Лук'янцівське" в повному обсязі.

Представник Фермерського господарства "Лук'янцівське" заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2017р. у справі № 922/2430/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, викладені в апеляційних скаргах, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2017р. між ТОВ ВКФ «Стабільність» та ТОВ «ГТД» укладено договір поставки № Д/2017/13-03 фруктових дерев на корені в загальній кількості - 124100 одиниць, що знаходяться на території с. Борисівка, Харківського району Харківської області.

Згідно п. 1.1 договору ТОВ ВКФ «Стабільність» (іменоване - "постачальник") зобов'язується в обумовлені строки продати та передати партіями у власність ТОВ «ГТД» (іменоване - "покупець") товар, а саме фруктові дерева на корені в загальній кількості 124100 одиниць, що знаходяться на території с. Борисівка, Харківського району Харківської області (далі за текстом «майно» ), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього певну суму, на умовах цього договору.

Згідно п. 2 додаткової угоди № 1 від 27.04.2017р. до договору поставки від 13.03.2017р. №Д/2017/13-03 розділ 1 предмет договору було доповнено п. 1.5 наступного змісту « 1.5. Для цілей даного договору фруктові дерева на корені, які є предметом даного договору, знаходяться на земельних ділянках, розташованих за межами населеного пункту села Борисівка на території Лук'янцівської сільської ради Харківського району Харківської області, загальною площею 489,3 га, ідентифіковані шляхом визначення на місцевості координатами десяти ділянок, що відповідає кількості платежів, як оплати вартості товару, визначених п. 4.4 договору.

Згідно з п.1.5.1 перша партія дерев на корені, що є предметом договору, знаходиться на земельній ділянці № 1 за межами населеного пункту села Борисівка на території Лук'янцівської сільської ради Харківського району Харківської області, з координатами, що відображено на викопіюванні з публічної кадастрової карти України та у переліку кутів земельних ділянок та їх координатами до нього, який є додатком № 1 до даної додаткової угоди та є невід'ємною її частиною".

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що предметом договору поставки від 13.03.2017р. № Д/2017/13-03 є фруктові дерева на корені, які за своєю правовою природою є багаторічними насадженнями та знаходяться на орендованих ним земельних ділянках.

На думку позивача, багаторічні насадження не можуть розглядатися, як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки. Приймаючи до уваги те, що ТОВ ВКФ «Стабільність» не має будь - яких прав на земельні ділянки, на яких розташовані фруктові дерева на корені, договір поставки № Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року не відповідає положенням ст-ст. 203, 215 ЦК України та порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд з посиланням на положення ст.ст. 19, 78, 79 Земельного кодексу України, ст.ст. 187, 317, 373 Цивільного кодексу України вказує на те, що відсутність права власності у ТОВ ВКФ "Стабільність" на земельні ділянки, складовою частиною яких є спірні фруктові дерева на корені, зазначені в договорі поставки від 13.03.2017р. №Д/2017/13-03, виключає наявність у першого відповідача прав власника на розпорядження даними складовими частинами земельних ділянок. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір, укладений між ТОВ ВКФ Стабільність та ТОВ ГТД , суперечить актам цивільного законодавства, а тому має бути визнаний недійсним з підстав, визначених ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст. ст. 1, 8 Конституції України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Відповідно до п. 2.1 постанови Вищого господарського суду України від від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як зазначено вище, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги ФГ "Лук'янцівське" щодо визнання недійсним договору поставки від 13.03.2017р. №Д/2017/13-03 посилається на те, що ТОВ ВКФ "Стабільність" не мало права власності або права користування земельними ділянками, на яких розміщені багаторічні насадження, внаслідок чого за оспорюваним правочином відбулось відчуження майна, яке не належить продавцю - ТОВ ВКФ "Стабільність".

Судова колегія погоджується з даними висновками суду та, вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним договору поставки від 13.03.2017р. № Д/2017/13-03, враховує наступне.

Як вбачається з умов п. 1.1 предметом договору поставки від 13.03.2017р. визначено передачу ТОВ ВКФ "Стабільність" майна (фруктових дерев на корені в загальній кількості 124100 одиниць) у власність покупця - ТОВ "ГТД", а також всієї продукції, плодів та доходів від використання товару.

За змістом ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Предметом права власності може бути лише майно, яке складається з речей (ст. 179 ЦК України), сукупності речей та майнових прав (ст. 190 цього Кодексу).

Згідно з ст. 317 ЦК України право володіння, користування та розпоряджання своїм майном належить тільки власникові.

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень ст. 181 цього Кодексу належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до частини другої статті 79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Згідно частини 3 статті 373 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси та багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Зі змісту статті 179, частині 2 статті 183 та статті 187 Цивільного кодексу України вбачається, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. Оскільки, насадження, що розміщені на земельній ділянці, неможливо відділити від цієї земельної ділянки без втрати її цільового призначення або істотного знецінення, відповідно, насадження, що ростуть на ній, є складовою частиною цієї земельної ділянки як неподільної речі.

Поширення права власності на земельну ділянку в її межах і на багаторічні насадження, які на ній знаходяться, дозволяє стверджувати, що останні є природною приналежністю земельної ділянки як головної речі в силу їх фізичної та юридичної неподільності. За загальним правилом багаторічні насадження слідують юридичній долі земельної ділянки.

Таким чином, багаторічна насадження - це земельні угіддя, та/або окрема земельна ділянка з розміщеним на ній деревами, кущами та іншими рослинами як один цілий об'єкт.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 7 квітня 2010 року у справі N 6-22393св09 та постанові Верховного Суду України 25 лютого 2015 року усправі№6-14цс15.

Згідно ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Виходячи з наведеного вище, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що багаторічні насадження - фруктові дерева, які становлять предмет договору поставки, не можуть бути відокремлені від земельної ділянки, складовою частиною яких вони є, та в силу положень ст. 79 Земельного кодексу України та ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Названі положення є імперативними нормами законодавства, а тому підлягають прямому застосуванню та не можуть передбачати будь-яких виключень в їх застосуванні до відносин права власності на земельні ділянки, зокрема, викладених в листах та наказах державних органів, на які посилаються відповідачі у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, земельні ділянки, на яких розташовані багаторічні насадження, знаходяться за межами населеного пункту Лук'янцівскьої сільської ради на території Харківського району Харківської області та відносяться до земель державної власності сільськогосподарського призначення.

На час укладення договору поставки від 13.03.2017р. № Д/2017/13-03, розпорядником земель за межами населеного пункту, на якій знаходяться спірні багаторічні насадження, є орган державної виконавчої влади - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

В обґрунтування наявності у ТОВ ВКФ "Стабільність" права поставки (продажу) багаторічних насаджень за договором поставки від 13.03.2017р. № Д/2017/13-03, 1-й відповідач посилається на договір купівлі-продажу від 08.07.2003р. № Б-43/2003, укладений між ВАТ «Лук'янцівське» в особі ліквідатора товариства ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_6, який в судовому порядку не було визнано недійсним та акт приймання-передачі майна в статутний фонд від 08.07.2011р., укладений між ТОВ ВКФ "Стабільність" в особі директора ОСОБА_8 та учасником товариства ОСОБА_6

Як вбачається з матеріалів справи, радгосп "Лук'янівський" Харківського району Харківської області було зареєстровано в Харківському районному виконавчому комітеті ради народних депутатів Харківської області 28.12.1994р. за № 296.

На виконання Указу Президента України від 19.01.1995р. № 66/95 "Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі", Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10.07.1996р. радгосп "Лук'янівський" було включено до переліку підприємств агропромислового комплексу, затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, що підлягають приватизації шляхом перетворення їх у акціонерні товариства.

Згідно з статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на землю, та після його державної реєстрації.

Доказів набуття ВАТ "Лук'янівське", яке утворилось в наслідок приватизації майна "Лук'янівське", права власності на земельні ділянки, на яких знаходяться фруктові дерева, що становлять предмет спірного правочину, сторонами до матеріалів справи надано не було.

При цьому, посилання відповідачів на Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001р. №62 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2001р. №305/5496, є необґрунтованими, оскільки положення вказаного нормативно-правового акту стосуються юридичної особи, яка за своєю організаційно-правової формою відмінна від акціонерного товариства.

Відповідно наданої до матеріалів справи бухгалтерської документації до основних засобів радгоспу "Лук'янівський" станом на 01.03.1997р. було віднесено сади, що, на думку відповідачів, є доказом можливості відокремлення багаторічних насаджень як окремого об'єкту цивільного обороту та наявності права власності відповідної юридичної особи на них.

Разом з тим, перебування багаторічних насаджень, дерев яблунь, на балансі підприємства не може вважатися підтвердженням права власності на ці насадження, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна і не свідчить про знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі №6-14цс15.

Як вбачається з матеріалів справи, в процесі провадження у справі про банкрутство ВАТ "Лук'янівське" № Б-19/103-02, визначеному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", за наслідками реалізації на торгах майна підприємства-банкрута Харківською товарною біржею (карточка реєстрації угоди №Б-43/2003 від 08.07.2003р.) між ВАТ «Лук'янцівське» в особі ліквідатора товариства ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу від 08.07.2003р. № Б-43/2003.

Згідно п. 1 вказаного договору купівлі-продажу продавець продав, а покупець купив майно підприємства-банкрута ВАТ «Лук'янцівське» : фруктові насадження, а саме: яблуні в кількості 129398 шт., що ростуть на площі 452 га.; груші в кількості 4077 шт., що ростуть на площі 15 га.; сливи в кількості 1985 шт., що ростуть на площі 10 га.; чорноплідної горобини в кількості 29900 шт., що ростуть на площі 9 га.; смородини в кількості 9098 шт., що ростуть на площі 3,3 га., садозахисні полоси.

Разом з тим, в договорі купівлі-продажу № Б-43/2003 від 08.07.2003 року відсутня будь-яка прив'язка до місцевості, а саме ідентифікаційні характеристики відповідної земельної ділянки, на якій розташовані фруктові насадження, що є предметом цього договору, а також будь-які ознаки вказаних дерев, як індивідуально визначеного майна.

За змістом частини першої статті 662 та частини першої статті 691 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Матеріали справи не містять доказів проведення оплати товару за вказаним договором купівлі-продажу, а також акту прийому-передачі відповідного майна покупцю.

Крім того, сторонами у справі не надано жодних документів, якими підтверджується набуття ФОП ОСОБА_6 права власності на земельні ділянки, на яких розміщені спірні фруктові дерева.

За таких обставин, судова колегія зазначає про недоведеність належними та допустимими доказами набуття ТОВ ВКФ "Стабільність" права власності/користування на земельну ділянку, на якій знаходяться фруктові дерева на корені в загальній кількості - 124100 одиниць, відповідно, на вказані багаторічні насадження, станом на момент укладення договору поставки № Д/2017/13-03, що виключає наявність у першого відповідача права власника відчужувати чи в інший спосіб розпоряджатися даними складовими частинами земельних ділянок.

За таких обставин, договір поставки від 13.03.2017р. № Д/2017/13-03, укладений між ТОВ ВКФ «Стабільність» та ТОВ «ГТД» , та всі додаткові угоди до нього, як невід'ємні складові частини, не відповідають ч. 2 ст. 79 ЗК України, ч. 1 ст. 317 та ч. 3 ст. 373 ЦК України, а тому суд першої інстанції правомірно визнав їх недійсними з моменту укладення.

З приводу посилання апелянтів на додаткову угоду від 03.07.2017р. №2 до договору поставки від 13.03.2017р. №Д/2017/13-03, якою сторони дійшли згоди розірвати спірний договір поставки №Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року, що унеможливлює визнання спірного правочину недійсним, судова колегія зазначає наступне.

За змістом статей 651, 653 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Аналіз наведених нормативних підстав недійсності правочинів та її наслідків дає можливість дійти висновку, що інститут недійсності має на меті повне скасування правочину саме як юридичного факту, а його застосування має приводити до відновлення стану, який існував до укладення правочину, який суперечить законодавству. Наслідком визнання правочину недійсним є недійсність зобов'язання, породженого таким правочином.

У випадку припинення договору з підстав не пов'язаних з його недійсністю (наприклад належним виконанням чи розірванням за згодою сторін) припиняються зобов'язання за даним договором.

Так, частиною другою статті 563 ЦК встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, однак це не має наслідком припинення чи будь-яке інше розв'язання спору в частині відповідності умов договору як юридичного факту вимогам законодавства на момент його укладення, за вирішенням якого звертається позивач.

Відповідно до абзаців 9, 10 підпункту 2.6 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013року Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними передбачено, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Із правової природи зобов'язання за договором поставки (купівлі-продажу) вбачається, що передача права власності на майно контрагенту за договором та здійснення оплати його вартості у випадку визнання його недійсним має наслідком застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України.

Таким чином, укладення додаткової угоди від 03.07.2017р. №2 до договору поставки №Д/2017/13-03 від 13.03.2017 року не впливає на можливість визнання укладеного правочину недійсним в порядку ст. 215 ЦК України та можливість застосування до спірних правовідносин двосторонньої реституції.

З приводу наявності порушеного права позивача, за захистом якого звернувся до господарського суду, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Слід зазначити, що позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

При цьому, спір про право характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (ч. 4 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство").

Як вбачається з наданого до матеріалів справи Статуту, Фермерське господарство "Лук'янцівське" створене відповідно до норм Господарського, Цивільного, Земельного кодексів України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів України.

Засновниками ФГ "Лук'янцівське" є ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11.

Відповідно до п.п. 9.1.4 п. 9.1 Статуту землі господарства складаються із земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які надані в оренду засновником фермерського господарства та/або членам господарства.

Як зазначає позивач, на час розгляду справи до складу земель Фермерського господарства "Лук'янцівське" входять земельні ділянки, які розташовані на території Лук'янцівської сільської ради Харківського району Харківської області та орендуються його засновниками, копії яких надано до матеріалів справи.

Вказана обставина визнаються сторонами у даній справі, що в силу ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доведенню під час вирішення даного спору.

Відповідно до умов укладених договорів оренди, які на час вирішення даної справи в судовому порядку недійсними визнані не були (т.1, а.с. 145-251), орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населених пунктів Лук'янцівської сільської ради на території Харківського району Харківської області; в оренду передається земельна ділянка державної власності, землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (багаторічні насадження); земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства за умови використання за цільовим призначенням.

Судова колегія вважає необґрунтованим посилання відповідачів на відсутність правового зв'язку ФГ "Лук'янцівське" та фруктових дерев, які знаходяться на орендованих ним земельних ділянок з огляду на наступне.

Володіння земельною ділянкою як правомочність власника означає основану на законі та юридично забезпечувану можливість утримувати земельну ділянку як свою власну, позначати її межі не тільки межовими знаками встановленого зразка, а й природними (кущі, дерева) чи рукотворними (рів, ти тощо) об'єктами з метою регулювання чи повної заборони доступу на земельну ділянку інших осіб. Право володіння може належати не тільки власнику, а й особі, якій власник передав свою ділянку, зокрема, на підставі договору оренди.

Під правомочністю користування земельною ділянкою розуміють юридично надану власнику можливість господарського та іншого використання земельної ділянки з метою отримання доходів та інших, в тому числі нематеріальних, благ від користування властивостей землі. В широкому розумінні йдеться про використання земельної ділянки як засобу виробництва або ж просторово-територіальної бази. У вузькому - використання земельної ділянки з конкретною метою: ведення фермерського чи особистого селянського господарства, задоволення особистих майнових чи естетичних потреб (ведення садівництва, гаражне будівництво).

Таким чином, Головне територіальне управління Держгеокадастру у Харківській області, передаючи відповіді земельні ділянки в оренду членам Фермерського господарства "Лук'янцівське", наділив правомочністю щодо користування відповідними багаторічними насадженням, як складовими частинами земельної ділянки, на якій вони розміщені.

За таких обставин, оспорюваний договір поставки від 13.03.2017р. №Д/2017/13-03, який укладено після державної реєстрації вищезазначених договорів оренди землі членами ФГ "Лук'янцівське", а також встановлює перехід права власності на фруктові дерева до іншої юридичної особи, безпосередньо стосується прав та законних інтересів ФГ "Лук'янцівське" щодо вільного користуванні землями та розташованими на них багаторічними насадженнями, відповідно до статутних завдань, що свідчить про наявність права на звернення до господарського суду з даним позовом за захистом порушених прав.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг в зв'язку з їх юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ГТД" та апеляційна скарга ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Виробнича-комерційна фірма "Стабільність" не підлягають задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2017р. у справі №922/2430/17 підлягає залишенню без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційних скарг, витрати апелянтів по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ГТД" та апеляційну скаргу ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю Виробнича-комерційна фірма "Стабільність" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2017р. у справі №922/2430/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 05.12.2017р.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Камишева