Постанова

від 20.09.2017 по справі 918/344/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року Справа № 918/344/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Кравчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю № 3179/08.2-06 від 10.07.2017 р. відповідача: ОСОБА_2 - начальник ОСОБА_3 підприємства "Березнівське" районне бюро технічної інвентаризації"

ОСОБА_4 - представник за довіреністю№ 76 від 12.06.2017 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 підприємства "Березнівське районне бюро технічної інвентаризації" на рішення господарського суду Рівненської області від 28.07.17р. у справі № 918/344/17 (суддя Марач В.В.)

за позовом Державне підприємство Національні інформаційні системи"

до відповідача ОСОБА_5 підприємство "Березнівське районне бюро технічної інвентаризації"

про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов договору в сумі 13 010,16 грн.

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство "Національні інформаційні системи" (надалі - Позивач або ДП "НАІС") звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_3 підприємства "Березнівське районне бюро технічної інвентаризації" (надалі - Відповідач або БТІ), в якому просить стягнути з останнього суму основного боргу у розмірі 12150,00 грн., три проценти річних в сумі 169 грн.00 коп. за період з 21.12.2016р. по 20.07.2017р.; інфляційні втрати в сумі 873 грн. 71 коп. за період з січня по червень 2017 року (а.с.2-5).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 28.07.2017 року (а.с.156-164) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача суму основного боргу в розмірі 12 150, 00 грн., інфляційні втрати в розмірі 863, 28 грн., 3% річних в сумі 169,00 грн. та судовий збір в сумі 1598, 72 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що ДП «НАІС» не є суб'єктом владних повноважень, а є юридичною особою, яка діє на принципах госпрозрахунку, самофінансування, самоокупності та функціонує як самостійний суб'єкт господарювання, а відтак як адміністратор реєстрів, зобов'язаний надавати фізичним і юридичним особам послуги, які передбачені законом, а також має право на договірних засадах надавати зазначеним особам інші послуги.

Крім того, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що положення ст. 18 ЗУ «Про адміністративні послуги» не можуть застосовуватись до урегулювання відносин звільнення від оплати послуг ОСОБА_6 щодо технічної підтримки ідентифікованих співробітників, які надаються на підставі Договору у зв'язку із відмінністю понять послуги «технічна підтримка» та «підключення до реєстрів» .

Відтак, суд першої інстанції, керуючись положеннями статей 903, ч.1 632, ст.. 625 Цивільного кодексу України, та умов пунктів 3.3., 3.4. Договору про надання послуг акредитованим суб'єктам державної реєстрації №02- 05/16/6 від 17.06.2016р., які не суперечать актам цивільного законодавства і є дійсними, прийшов до висновку про підставність позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості та 3% річних.

Разом з тим, судом при розгляді справи проведено власний розрахунок суми інфляційних втрат та встановлено, що вірним є період нарахування з січня по червень місяць 2017 року , сума становить 863,28 грн.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 169-179) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 28.07.2017 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача на користь апелянта судові витрати, а саме 1760 грн. сплаченого судового збору.

Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є ухваленим за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та із порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, відповідач у апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції необгрунтовано залишено поза увагою його клопотання про залишення позову без розгляду в порядку п.1 ч.1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України. При цьому посилається на ту обставину, що довіреність ДП НАІС , видана ОСОБА_1 на представництво інтересів, уповноважує її в розумінні статті 28 ГПК України лише на ведення справ у господарському суді, проте як повноваження щодо звернення від імені ДП НАІС до суду із правом підпису позовної заяви у ОСОБА_1 відсутні.

Відповідач також не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо ціноутворення ДП НАІС , зазначає, що ціни на роботи і послуги, які надаються займаючим на ринку монопольне становище суб'єктом - ДП НАІС , є державним регульованими, державне регулювання котрих здійснюється Кабінетом Міністрів України шляхом встановлення їх фіксованості. Невизначення у наказі Міністерства юстиції України від 09.07.2007 №473/5 тарифів за послуги з технічної підтримки роботи з Системою одного ідентифікованого співробітника не дозволяє позивачу самостійно їх встановлювати.

Крім того, апелянт зазначає що договір про надання послуг акредитованим суб'єктам державної реєстрації №02-05/16/6 від 17.06.2016 є нікчемним у зв'язку із недодержанням вимог ст..203 ЦК України та ст..178 ГК України. Зокрема відповідач посилається на те, що пункти 3.3, 3.4 даного договору не відповідають правилам, встановленим Кабінетом Міністрів України в частині оплатності послуг.

Також апелянт зазначає, що визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинно передувати рішення компетентного державного органу про наявність порушення у сфері публічно-правих відносин. При цьому посилається на Рекомендації Антимонопольного комітету України від 04.10.2016 р. №17-рк, якими встановлено факт порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13 Закону України Про захист економічної конкуренції у зв'язку із стягненням із акредитованих суб'єктів плати за технічну підтримку роботи з Єдиними та Державними реєстрами (та їх оновлення) одного ідентифікованого співробітника.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 918/344/17 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. (а.с.167).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.08.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 20 вересня 2017 р. на 10.00 год. (а.с.168).

18.09.2017 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує вимоги апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 28.07.2017 року - без змін.

Зокрема, у даному відзиві позивач зазначає, що довіреність ОСОБА_1, яка наявна у матеріалах справи, передбачає право останньої вчиняти від імені підприємства усі процесуальні дії, передбачені ст.22 ГПК України, тобто в тому числі і підписання позовної заяви. Крім того, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду розглянуто судом першої інстанції у судовому засіданні, яке відбулось 11.07.2017.

Щодо доводів апелянта про незгоду із висновкам суду відносно ціноутворення ДП НАІС , позивач вказує, що Постановою Кабінету Міністрів України №1548 від 25.12.1996 Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо врегулювання цін (тарифів) визначено повний та вичерпний перелік товарів та послуг, щодо яких можуть встановлюватися державні фіксовані та регульовані ціни та тарифи, однак норми щодо здійснення державного регулювання цін та тарифів за надання послуг ДП НАІС відсутні.

Також позивач вказує, що твердження апелянта щодо того, що ДП НАІС є суб'єктом, що займає монопольне становище на ринку, не обгрунтовано жодним належним доказом чи норами чинного законодавства.

Позивач як на підставу своїх заперечень на апеляційну скаргу посилається на те, що відповідач підписанням заяви про приєднання до договору засвідчив, що він ознайомився з його умовами, погоджується з ними та зобов'язується їх виконувати.

У судове засідання, яке відбулось 20 вересня 2017 року, з'явились представники позивача та відповідача.

Представники відповідача (апелянта) підтримали вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили рішення господарського суду Рівненської області від 28.07.2017 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача на користь апелянта судові витрати, а саме 1760 грн. сплаченого судового збору.

Представник позивача ОСОБА_1 заперечила вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві та надала пояснення по суті спору. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 28.07.2017 року - без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційні скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, на підставі розпорядчого акту - наказу Міністерства юстиції України №657/5 від 07.05.2015 «Щодо створення державного підприємства «Національні інформаційні системи» , 12.07.2015 було створене та зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ДП «НАІС» . Вищезазначеним наказом був затверджений Статут ОСОБА_6, на підставі якого він діє . Як вбачається з наданого ОСОБА_6 Статуту, ДП «НАІС» не є суб'єктом владних повноважень, а є юридичною особою, яка діє на принципах госпрозрахунку, самофінансування, самоокупності та функціонує як самостійний суб'єкт господарювання. Основним предметом діяльності ДП «НАІС» є технічне та технологічне створення, запровадження, експлуатація програмно-інформаційних комплексів системного введення автоматизованих систем Єдиних та Державних реєстрів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання адміністрування Державних та Єдиних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України» від 14.07.1999 № 1272, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2015 № 424, та наказу Міністерства юстиції України «Деякі питання щодо визначення адміністратора Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України» від 25.06.2015 №1059/5, адміністратором Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України (далі - Єдині та Державні реєстри) з 03.07.2015 було визначено ДП «НАІС» .

Відтак ОСОБА_6 за спеціальними повноваженнями, наданими йому Кабінетом Міністрів України та Міністерством юстиції України, було визначено технічним адміністратором Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), яким реалізуються повноваження, передбачені п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), а саме: здійснення заходів із створення, впровадження та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав, його технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних цього реєстру, здійснення технічних та технологічних заходів з надання, блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав, організація та проведення навчання для роботи з цим реєстром.

Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.2015 № 2586/5 був затверджений Порядок надання ідентифікаторів доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України (далі - Порядок), який визначає умови, підстави та процедуру надання ідентифікаторів доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, уповноваженим особам суб'єктів державної реєстрації, центрів надання адміністративних послуг, утворених відповідно до Закону України «Про адміністративні послуги» (далі - центри надання адміністративних послуг), нотаріусам, їх помічникам, посадовим особам Міністерства юстиції України, його територіальних органів, державним та приватним виконавцям та іншим особам, уповноваженим відповідно до законодавства на здійснення реєстраційних дій у реєстрах (далі - користувачі).

Відповідно до п. 2 Порядку, доступ до реєстрів надається користувачам (акредитованим суб'єктам) на підставі договору, укладеного з адміністратором реєстрів відповідно до загальних засад цивільного законодавства. У випадках, передбачених законом, такий доступ надається на безоплатній основі. Вказаний доступ надається/припиняється на підставі укладення з технічним адміністратором Договору про надання послуг акредитованим суб'єктам державної реєстрації (далі - Договір), що є договором приєднання та розміщений на офіційному веб-сайті ДП «НАІС» (http://nais.gov.ua) у розділі (копія Договору знаходиться у матеріалах справи). Суд зазначає, що даний Договір містить Додаток №3, яким, зокрема, встановлено перелік та вартість послуг ОСОБА_6, що включає і технічну підтримку роботи з Системою (та її оновлення) одного ідентифікованого співробітника Користувача вартістю 1350, 00 грн. з ПДВ.

17 червня 2016 року між Державним підприємством "Національні інформаційні системи" (ОСОБА_6) та ОСОБА_3 підприємством "Березнівське районне бюро технічної інвентаризації" (Замовник) був укладений Договір про надання послуг акредитованим суб'єктам державної реєстрації шляхом подання Заяви №109 про приєднання до Договору, розміщеного на офіційному веб-сайті ОСОБА_6 за адресою www.nais.gov.ua..

Відповідно до статті 634 Цивільного кодексу України шляхом подання Заяви про приєднання до Договору Відповідач приєднався до Договору про надання послуг акредитованим суб'єктам державної реєстрації. Відповідач підписанням цієї Заяви засвідчив, що він ознайомився з умовами Договору, погоджується з ними та зобов'язується їх виконувати.

Відповідно до умов Договору ОСОБА_6 зобов'язується здійснити організаційні заходи щодо надання співробітникам Користувача, які відповідно до законодавства мають право доступу до Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України (далі - Система), логіну та паролю (далі ідентифікатори) доступу до Системи, у кількості, що відповідає кількості співробітників Користувача, зазначених у письмовому замовленні, що подається Користувачем за формою, встановленою у Додатку 2 до цього Договору, з метою здійснення ними повноважень, передбачених чинним законодавством України (п.1.1). Відповідно до п.1.2. Договору ОСОБА_6 зобов'язується надати інші послуги щодо роботи з Системою, перелік яких наведений у Додатку 3 до цього Договору, на умовах визначених цим Договором, а Користувач зобов'язується своєчасно оплачувати отримані послуги (далі - Послуги) відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п.2.1.2. ОСОБА_6 зобов'язане забезпечити надання Користувачу послуг з технічної підтримки роботи з Системою (та її оновлення) ідентифікованих співробітників Користувача, яке здійснюється ОСОБА_6 автоматично з моменту активації ідентифікаторів доступу, наданих співробітникам Користувача, в Системі.

Відповідно до п.2.2.4. Користувач зобов'язаний своєчасно оплачувати надані ОСОБА_6 послуги, передбачені Договором, у відповідності до умов цього Договору.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що оплата послуг ОСОБА_6 із надання Користувачу послуг з технічної підтримки роботи з Системою (та її оновлення) ідентифікованих співробітників Користувача, плата за яке зараховується на рахунок ОСОБА_6, здійснюється Користувачем на підставі рахунку, протягом 5 календарних днів після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця, шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на поточний рахунок ОСОБА_6. Відповідно ж до пункту 3.4 оплата послуг ОСОБА_6 здійснюється Користувачем згідно тарифів за послуги, наведених в Додатку 3 до цього Договору. Користувач погоджується, що тарифи за послуги, які надаються за цим Договором, можуть змінюватись ОСОБА_6 в односторонньому порядку. Повідомлення про зміну тарифів вважатиметься невід'ємною частиною цього Договору, що змінює його умови у відповідній частині.

На підставі зазначеного Договору та Замовлень Відповідача Позивач надав трьом працівникам Відповідача ідентифікатори доступу до Державних реєстрів, що підтверджується Розписками останніх та ОСОБА_4 наданих послуг (а.с. 93-106).

Відповідно до даного Договору у період з листопада 2016 року по лютий 2017 року Позивач надавав Відповідачу послуги з технічної підтримки роботи з Системою (та її оновлення) ідентифікованих співробітників Користувача. Рахунок на оплату послуг за грудень 2016 року було складено 30.12.2016 року, Відповідач повинен був його оплатити не пізніше 20.01.2017 року. Рахунок на оплату послуг за січень було складено 31.01.2017 року, Відповідач повинен був оплатити його не пізніше 20.02.2017 року. Рахунок на оплату послуг за лютий було складено 28.02.2017 року, Відповідач повинен був його оплатити не пізніше 20.03.2017 року, однак Відповідач зазначених рахунків не оплатив.

Відповідно до п.3.6. Договору Користувач зобов'язується підписувати та направляти на адресу ОСОБА_6 один примірник ОСОБА_6 наданих послуг ОСОБА_6 протягом 3 (трьох) днів з дня його отримання.

Відповідно до п.3.7. Договору у випадку не направлення на адресу ОСОБА_6 наданих послуг у передбачений п.3.6. цього Договору строк чи ненадходження до ОСОБА_6 підписаного ОСОБА_6 наданих послуг чи обгрунтування підстав неможливості його підписання, такий ОСОБА_6 вважається таким, що підписаний Користувачем, а послуги такими, що ним прийняті.

Позивач направив Відповідачу рахунки на оплату послуг за грудень 20016 - лютий 2017 року, що підтверджується Списками згрупованих простих відправлень, що пересилаються в межах України (а.с. 46-56).

Факт отримання від Позивача рахунків на оплату та ОСОБА_6 наданих послуг Відповідачем не оспорюється та підтверджено представником останнього в судовому засіданні. Крім того отримання рахунків від Позивача підтверджується Відповідачем в скарзі на дії Позивача, направленої до Міністерства юстиції (а.с.75-78).

Позивач направив Відповідачу лист від 29.12.2016 року №5406/01-08 та Претензію №5405/01-08, лист від 06.02.2017 року №433/08.2-14 про заборгованість по оплаті за надані послуги, в якому містилося попередження про призупинення надання послуг Відповідачу у разі несплати повної суми заборгованості до 28.02.2017 року.

Відповідачем вказану претензію та лист-попередження було отримано, про що свідчить лист Відповідача від 03.03.2017 року №32, але вимоги Позивача було проігноровано, а заборгованість не погашена.

У зв'язку з цим Позивач був змушений звернутися до суду для стягнення заборгованості за надані послуги.

Розглядаючи позовні вимоги, колегія суддів вважає за необхідне взяти до уваги наступне.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними договір надання послуг акредитованим суб'єктам державної реєстрації предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був, доказів в підтвердження протилежного суду не надано.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір про надання послуг акредитованим суб єктам державної реєстрації за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності із ст.ст.610, 611, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача 12150 грн. основної заборгованості за надані послуги за період з листопада 2016р. по лютий 2017р. підставна, стверджується заявою від 17.06.2016 про приєднання до договору надання послуг акредитованим суб'єктам державної реєстрації, договором надання послуг акредитованим суб'єктам державної реєстрації, розписками працівників Відповідача про отримання останніми ідентифікаторів доступу до Державних реєстрів та актами наданих послуг, що наявні у матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про підставність позову в частині стягнення з відповідача 12150 грн. заборгованості та необхідність його задоволення.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 25 травня 2016 р. у справі №6-157цс16, від 30 березня 2016 р. у справі №6-2168цс15). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних, вважає його правильним, відтак позовні вимоги про стягнення 169,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора, прийшла до висновку, що до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати за період із січня по червень місяць 2017р. у сумі 863, 28 грн., а тому судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в частині інфляційних втрат в розмірі 863,28 грн. та відмови у задоволенні інфляційних втрат в розмірі 10,43 грн.

Розглядаючи доводи апелянта щодо відсутності у ОСОБА_1 повноважень щодо підпису позовної заяви від імені позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.7 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

На підставі ч.1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що 23.05.2017р. на поштову адресу господарського суду Рівненської області надійшла позовна заява від 22.05.2017р. ДП НАІС , що підписана від імені та в інтересах ДП НАІС ОСОБА_1, до КП Березнівське БТІ про стягнення 130140,16 грн.

У відповідності до положень ч.1 ст.54 ГПК України, позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Частиною 3 ст.57 ГПК України встановлено, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

В той же час, вирішуючи питання про прийняття чи неприйняття позовної заяви, суддя встановлює лише наявність чи відсутність передумов права на пред'явлення позову (ст.61 ГПК України), тобто тих процесуальних обставин, з якими закон пов'язує виникнення права на позов, однак, суд жодним чином не встановлює достатність чи недостатність обставин, наведених позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог та поданих доказів.

Право підпису позовної заяви від імені організації належить її керівнику, який за своїм статусом представляє її інтереси, оскільки згідно ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У відповідності до ч.3 ст.244 ЦК, довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Установлено вимоги до довіреності, що видається юридичною особою. Довіреність від імені юридичної особи повинна бути підписана її керівником чи іншою уповноваженою на це її установчими документами особою і скріплена печаткою відповідної юридичної особи.

Згідно ст.246 ЦК України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Як вбачається з доданої до матеріалів позовної заяви ДП НАІС належним чином засвідченої копії довіреності від 11.05.2017р. №2187/08.2-06, яка є чинною та у матеріалах справи відсутні відповідні докази її відкликання, на уповноважену особу ОСОБА_1, помічника директора - державного реєстратора Рівненської філії ДП НАІС , остання вправі представляти інтереси ДП НАІС органах державної виконавчої влади і органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях всіх форм судових та правоохоронних органах, у правовідносинах з фізичними особами, вчиняти від імені та в інтересах ДП НАІС всі процесуальні дії, передбачені ст..27 ЦК України, ст.. 22 ГПК України, ст.ст. 49,54 КАС України та вчиняти інші дії, передбачені чинним процесуальним законодавством, крім передачі справ на розгляд третейського суду, зміни предмета або підстав позову, визнання позову повністю або частково, укладання мирової угоди, одержання присудженого ДП НАІС майна.

Таким чином, у вказаній довіреності чітко встановлено обсяг прав (з урахуванням конкретних обмежень) представника при здійсненні ним представницьких функцій й у розумінні ст.22 ГПК України представник має необхідний обсяг прав встановлений довіреністю на ведення справи. Водночас інших обмежень, в тому числі про обмеження щодо права підпису позовних заяв, довіреність ОСОБА_1 не містить.

Враховуючи вищевикладені норми законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у господарського суду Рівненської області підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч.1 п.1 ст. 81 ГПК України. Відтак, доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі щодо відсутності повноважень на підписання ОСОБА_1 від імені ДП НАІС позовної заяви є необґрунтованими та не заслуговують на увагу.

Розглядаючи доводи апелянта щодо ціноутворення ДП НАІС , тарифи якого є державним регульованими, і державне регулювання котрих здійснюється Кабінетом Міністрів України шляхом встановлення їх фіксованості, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.. 191 Господарського кодексу України, державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальним органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

Пунктом 3 Постанови Кабінету міністрів України від 14 липня 1999 р. N 1272 (із змінами та доповненнями) встановлено, що Міністерство юстиції визначає тарифи за внесення до реєстрів і надання відповідної інформації з реєстрів, за користування цією інформацією та інші послуги, які надаються адміністратором реєстрів фізичним і юридичним особам, крім випадків, передбачених законодавством. Кошти за надання права доступу, користування, внесення та одержання інформації з реєстрів зараховуються до державного бюджету.

Наказом Мін'юсту від 09.07.2007 № 473/5, зареєстрованого в Мін'юсті 09.07.2007 за № 778/14045 (далі - Наказ № 473/5) встановлено тарифи за послуги ДП «НАІС» .

Як стверджується самим Відповідачем, даним наказом не встановлений тариф за послугу "технічна підтримка роботи з Системою (та її оновлення) одного ідентифікованого співробітника Користувача" .

Із наданого ОСОБА_6 до матеріалів справи Статуту, ДП «НАІС» не є суб'єктом владних повноважень, а є юридичною особою, яка діє на принципах госпрозрахунку, самофінансування, самоокупності та функціонує як самостійний суб'єкт господарювання. Основним предметом діяльності ДП «НАІС» є технічне та технологічне створення, запровадження, експлуатація програмно-інформаційних комплексів системного введення автоматизованих систем Єдиних та Державних реєстрів.

Основним предметом діяльності ДП «НАІС» є технічне та технологічне створення, запровадження, експлуатація програмно-інформаційних комплексів системного введення автоматизованих систем Єдиних та Державних реєстрів. Таким чином ДП «НАІС» , як адміністратор реєстрів, зобов'язаний надавати фізичним і юридичним особам послуги, які передбачені законом, а також має право, на договірних засадах, надавати зазначеним особам інші послуги.

Отже, ОСОБА_6 як самостійний суб'єкт господарювання уповноважений пропонувати умови договору, у тому числі щодо вартості послуг.

Відповідно до частини 3 та 5 статті 180 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою договору та повинна бути погоджена сторонами.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.3 статті 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про адміністративні послуги" виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються, зокрема, платність або безоплатність надання адміністративної послуги.

Колегія вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції в частині правомірності дій ОСОБА_6 в договірному порядку визначати вартість послуг, виходячи з того, що ні законом, ні актом Кабінету Міністрів України не встановлений тариф (ціна) за послугу з технічної підтримки роботи з Системою одного ідентифікованого співробітника Користувача.

Враховуючи вищевказані норми законодавства а також закріплений статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, вважає доводи апелянта у цій частині необгрутованими.

Крім того, на підставі вищевикладених висновків колегія суддів констатує, що оскільки дії позивача щодо встановлення пунктами 3.3, 3.4 договору ціни послуг не суперечать вимогам законодавства, підстави вважати правочин в частині встановлення ціни наданої послуги нікчемним відсутні.

Щодо посилань апелянта на обов'язковість застосування рекомендацій Антимонопольного комітету України від 04.10.2016 р. №17-рк, якими, на думку апелянта, встановлено факт порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13 Закону України Про захист економічної конкуренції у зв'язку із стягненням із акредитованих суб'єктів плати за технічну підтримку роботи з Єдиними та та Державними реєстрами (та їх оновлення) одного ідентифікованого співробітника, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Антимонопольний комітет України , у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має, зокрема, такі повноваження як: приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; надавати обов'язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють.

Аналізуючи вищевказану норму законодавства, колегія суддів звертає увагу на те, що вищевказана рекомендація, на яку посилається апелянт, не підтверджує факту порушення позивачем антимонопольного законодавства, та носить обов'язковий характер лише відносно її розгляду та не містить вимоги щодо скасування цін та послуг позивача. Крім того, рішення чи постанови відносно позивача у розумінні статті 7 вищевказаного Закону останнім не надано.

Крім того, відповідно до статті 48 Закону України Про захист економічної конкуренції, єдиним документом, який визначає суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне становище на ринку, є рішення Антимонопольного комітету України. Проте, під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та положення законодавства, колегія судді приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 ГПК України).

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 підприємства "Березнівське районне бюро технічної інвентаризації" від 08.08.17р. на рішення Господарського суду Рівненської області від 28 липня 2017 у справі № 918/344/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 28 липня 2017 року у справі №918/344/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №918/344/17 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.