Рішення

від 19.09.2017 по справі 910/15540/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2017Справа № 910/15540/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит"

про стягнення 1 657 752,93 грн., розірвання договору та повернення майна, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Гросман О.М. (представник за довіреністю від 22.12.2016р.);

від відповідача: Бєрова О.В. (представник за довіреністю від 18.04.2017р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - позивач) звернулося до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 1 657 752,93 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), розірвання договору та повернення орендованого майна.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за Договором № 464-0 оренди майна від 16.08.2001р., що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаним договором в сумі 1 657 752,93 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), з яких 1 341 042,00 грн. сума основного боргу, 256 727,97 грн. пені та 59 982,96 грн. інфляційні втрати.

Крім того, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору позивачем заявлені вимоги про розірвання Договору № 464-0 оренди майна від 16.08.2001р. та повернення об'єктів оренди за вказаним договором, які були передані по акту прийому-передачі від 16.08.2001р.

Відповідач, скориставшись своїм правом, наданим ст. 59 ГПК України, надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що при вирішенні питання про правонаступництво суттєве значення мають фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими закон пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, зокрема, підписання передавального (в разі злиття) або розподільчого акту чи балансу. Однак позивачем не подано до суду оригіналу передавального акту, в якому б чітко було визначено про перехід прав та обов'язків сторони - ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" за договором оренди до позивача. Також відповідач вказує, що з приписів статті 104 Цивільного кодексу України вбачається, що до внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи її цивільна правоздатність не припиняється. Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" знаходиться в стані припинення з 06.08.2014р.

Справа розглядається судом вдруге.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Балац С.В.) від 14.11.2016р. провадження у справі № 910/15540/16 в частині позовних вимог про розірвання договору оренди майна від 16.08.2001 № 464-0 - припинено. Решту позовних вимог задоволено частково та зобов'язано відповідача повернути позивачу об'єкти оренди за договором оренди майна від 16.08.2001 № 464-0, передані по акту прийому передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001, стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість в сумі 1 341 042 грн. 00 коп.; інфляційні втрати в сумі 59 982 грн. 96 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 22 393 грн. 37 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017р. рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2016р. у справі №910/15540/16 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову, здійснено новий розподіл судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.05.2017р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017р. та рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2016р. у справі №910/15540/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 23.06.2017р. справу №910/15540/16 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2017р. справу №910/15540/16 прийнято до свого провадження суддею Морозовим С.М., розгляд призначено на 01.08.2017р.

В судовому засіданні 01.08.2017р. оголошено перерву до 15.08.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2017р. розгляд справи відкладено до 12.09.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2017р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів. Крім того, в судовому засіданні 12.09.2017р. судом розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та відмовлено в його задоволенні та оголошено перерву до 19.09.2017р.

Сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень на виконання вимог ухвали суду надано для долучення до матеріалів справи додаткові письмові пояснення з урахуванням вказівок, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 10.05.2017р.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, які сприяють всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 19 вересня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2001р. між ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски", як орендодавцем та відповідачем як орендарем укладено Договір № 464-0 оренди майна (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування окреме індивідуально визначене майно: виключені з інвентарного парку контейнери в кількості - 160 шт. (п. 1.1 Договору).

Пунктом 3.1.2. Договору визначено, що орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцеві орендну плату до моменту фактичної передачі орендодавцю майна по акту прийому-передачі згідно умов п. 2.

Згідно п. 2.3. Договору орендар зобов'язувався повернути орендодавцю майно, передане йому згідно Договору у триденний строк з дати закінчення строк його дії, з дня припинення дії Договору за згодою сторін, або розірвання на вимогу однієї із сторін на підставі діючого законодавства, за адресою: м. Київ, вул. Довбуша, 22.

Майно вважається поверненим позивачу з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі (п. 2.4. Договору).

Пунктом 4.1. Договору (з урахуванням укладеної між сторонами спору додаткової угоди № 7від 02.04.2012 до Договору) визначено, що розмір орендної плати за орендоване майно встановлюється за згодою сторін на підставі протоколу узгодження орендної плати, та становить за місяць 75 380,00 грн. з урахуванням ПДВ, і є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 4.2. Договору орендар перераховує орендодавцеві орендну плату щомісячно, не пізніше 15 числа звітного місяця, згідно виставленого рахунку з урахуванням щомісячної індексації щодо орендної плати, визначеної на перший місяць оренди згідно п. 4.1. Договору.

У відповідності до п. 4.4. Договору орендар сплачує орендоддавцеві орендну плату у подвійному розмірі у разі продовження користування майном після закінчення строку дії Договору або його розірвання і не повернення його відповідно до умов п. 2.3 Договору.

Положеннями п. 5.2. Договору визначено, що орендар несе відповідальність за несвоєчасне або не в повному обсязі перераховані платежі по Договору та зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати), але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до п. 6.6. Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Як видно з матеріалів справи, на виконання умов договору орендодавцем передано, а орендарем прийнято обумовлене договором майно, про що свідчить наявна в матеріалах справи належним чином засвідчена копія Акту прийому-передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001р., який підписаний сторонами, скріплений відбитками їх печаток.

Так, позивачем виставлені відповідачу рахунки за оренду контейнерів на загальну суму 1 341 042,00 грн., а саме:

- від 12.10.2015 № CF-062178 на суму 135 500,35 грн.;

- від 11.11.2015 № CF-063134 на суму 129 075,36 грн.;

- від 21.12.2015 № CF-064433 на суму 136 030,06 грн.;

- від 18.01.2016 CF-064812 на суму 135 281,89 грн.;

- від 09.02.2016 CF-065455 на суму 133 414,09 грн.;

- від 15.03.2016 CF-066501 на суму 134 347,99 грн.;

- від 14.04.2016 CF-068048 на суму 134 347,99 грн.;

- від 13.05.2016 CF-068324 на суму 134 347,99 грн.;

- від 08.06.2016 CF-68907 на суму 134 347,99 грн.;

- від 11.07.2016 CF-69598 на суму 134 347,99 грн.

Вказані рахунки та акти виконаних робіт (від 31.10.2015 № ОУ-0007271 на суму 135500,35 грн., від 30.11.2015 № ОУ-0008056 на суму 129 075,36 грн., від 31.12.2015 № ОУ-0009429 на суму 136 030,06 грн., від 31.01.2016 № ОУ-0000278 на суму 135 281,89 грн., від 29.02.2016 № ОУ-0000831 на суму 133 414,09 грн., від 31.03.2016 № ОУ-0001777 на суму 134 347,99 грн., від 30.04.2016 № ОУ-0003162 на суму 134 347,99 грн., від 31.05.2016 № ОУ-0003429 на суму 134 347,99 грн., від 30.06.2016 № ОУ-004048 на суму 134 347,99 грн., від 31.07.2016 № ОУ-004576 на суму 134 347,99 грн.) були направлені на адресу місцезнаходження відповідача, (що підтверджується належним чином засвідченими копіями повідомлень про вручення поштового відправлення відповідачу, які наявні в матеріалах справи) але станом на 25.07.2016р. відповідачем не оплачені.

Спір між сторонами судового процесу виник в результаті порушення відповідачем обов'язку за Договором, яке полягає у нездійсненні останнім на користь позивача орендної плати за користування контейнерами. Вказані вище рахунки за оренду контейнерів відповідачем не сплачені, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 1 341 042,00 грн.

Враховуючи те, що у правовідносинах сторін даного спору має місце допущене з боку відповідача порушення грошового зобов'язання за Договором, позивачем заявлені вимоги про застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені в розмірі 256 727,97 грн., а також відповідальності на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України шляхом стягнення інфляційних втрат в сумі 59 982,96 грн.

Крім того, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору позивачем заявлені вимоги про розірвання Договору та повернення об'єктів оренди за вказаним договором, які були передані по акту прийому-передачі від 16.08.2001р.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує на те, що позивачем не доведено належними засобами доказування про перехід прав та обов'язків сторони - ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" за договором оренди до позивача (правонаступництва позивача).

Під час нового розгляду справи, відповідач посилається на те, що оскільки в договорі оренди відсутні такі істотні умови договору як страхування орендованого майна, обов'язки сторін щодо забезпечення його пожежної безпеки та вартість орендованого майна, вказаний договір є неукладеним, з урахуванням чого стягнення заборгованості за неукладеним договором є неможливим. Крім того, відповідач вказує на те, що користування майном позивача відповідач здійснював на підставі Договору лізингу № 40 від 15.08.1996р. та з огляду на те, що відповідачем сплачено всі лізингові платежі за договором лізингу, на думку відповідача, є всі підстави для переходу до відповідача права власності на майно (торгівельні контейнери), а підстави для повернення такого майна відсутні.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Оскільки між сторонами укладено договір оренди, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

За приписами норм вказаної статті для розірвання договору за рішенням суду однією із необхідних умов є істотне порушення цього договору, для підтвердження якого необхідно довести, що внаслідок такого порушення другій стороні договору було завдано шкоду та внаслідок цієї шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до підписаної сторонами спору додаткової угоди № 11 від 15.08.2014р., сторонами погоджено, що договір діє з 16.08.2001р. до 16.08.2015р.

Умовами п. 6.6 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення строк його чинності протягом одного місяця, договір вважається пролонгованим на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені.

На виконання умов п. 6.6 Договору позивачем направлено на адресу відповідача для підписання проект додаткової угоди № 12 на продовження договору. В свою чергу, відповідачем, керуючись п. 6.6 Договору направлено на адресу позивача інший варіант додаткової угоди № 12 (із змінами розміру орендної плати). У зв'язку з тим, що протягом строку, визначеного п. 6.6 Договору відповідачем (однією із сторін договору) направлено другій стороні заява про зміну умов Договору (істотної умови - ціни), яка залишена позивачем без реагування, Договір не може бути автоматично пролонгований.

Таким чином, Договір є припиненим з 16.08.2015р.

Враховуючи те, що судом встановлено припинення дії укладеного між сторонами спору Договору з 16.08.2015р. предмет спору в частині вимог про розірвання Договору був відсутній, як станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, так і на час розгляду спору в суді.

Згідно п. 1 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом у серпні 2016 року, провадження за яким порушено 30.08.2016р. та встановлений судом факт припинення дії укладеного між сторонами спору Договору з 16.08.2015р., суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про розірвання договору.

Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача 1 341 042,00 грн. суми основного боргу, 256 727,97 грн. пені та 59 982,96 грн. інфляційних втрат, суд відзначає наступне.

Положенням частини 3 ст. 285 Господарського кодексу України встановлено, що орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Аналогічне правило закріплено в ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Матеріалами справи (Акт прийому-передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001р.) підтверджується факт передачі майна в оренду, користування ним відповідачем та неповернення позивачеві орендованого відповідачем майна, в тому числі й станом на час розгляду справи в суді.

Як встановлено судом, умовами Договору (п. 4.4.) передбачений обов'язок відповідача по сплаті орендної плати також після закінчення строку дії Договору.

Заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву щодо недоведеності позивачем переходу прав та обов'язків сторони - ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" за договором оренди до позивача (правонаступництва позивача), судом відхиляються з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" утворено Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", яка прийнята на виконання вимог Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Відповідно до п. п. 3, 6 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту).

Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Пунктом 2 вказаної Постанови встановлено, що статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку 1.

Відповідно до додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" (код ЄДРПОУ 01069755) включено до Переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

Відповідно до п. п. 1, 2 Статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - товариство) є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Товариство утворено як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - підприємства залізничного транспорту). ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту (в тому числі ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски").

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.10.2015 проведено державну реєстрацію юридичної особи ПАТ "Укрзалізниця", також зазначено, що ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником, зокрема, ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски"

Приписами частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Із зазначеної норми вбачається, що правовий інститут реорганізації регулює відносини, одночасно пов'язані із припиненням тих юридичних осіб, що існують та створенням нових господарських організацій - правонаступників.

Положеннями статті 107 Цивільного кодексу України визначений порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення.

В частині 3 статті 107 Цивільного кодексу України містяться однакові вимоги щодо форми передавального акту та розподільчого балансу: вони повинні бути затверджені учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення, крім випадків, встановлених законом.

Абзацом 2 частини 3 статті 107 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла до внесення змін до Цивільного кодексу Законом "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців" та інших законодавчих актів щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 26.11.2015, було встановлено, що підписані головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджені учасниками юридичної особи або, органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірники передавального акту та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, за місцем її державної реєстрації, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи - правонаступника, за місцем її державної реєстрації.

Згідно ч. 4 ст. 107 Цивільного кодексу України порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія витягу з передавального акту від 01.12.2015, затвердженого міністром інфраструктури України, з якого вбачається, що головами та членами комісії з утворення ПАТ "Українська залізниця" та головами комісій з реорганізації підприємств залізничного транспорту, в тому числі головою комісії з реорганізації ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски", керуючись статтею 107 Цивільного кодексу України складено акт та підтверджено вартість і склад активів та зобов'язань.

При цьому, суд зазначає, що Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" створено та набуло дієздатності, зокрема, й у спірних правовідносинах, за визначеною законодавчими приписами процедурою, тоді як внесення до ЄДР відомостей про припинення ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски", що увійшла до складу новоутвореного ПАТ "Українська залізниця" не впливає на визначення моменту матеріального правонаступництва Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", оскільки зі змісту Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та Цивільного кодексу України вбачається, що створення нової юридичної особи в результаті злиття, набуття нею прав та обов'язків правопопередників, є складовими процесу цього виду реорганізації, які за часом виникнення, передують моменту державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття, визначеного нормою частини 3 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Більш того враховуючи, що у разі злиття, поділу, приєднання підприємств перехід майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств здійснюється на підставі передавального або розподільного акта чи балансу, який може не співпадати у часі з моментом включення запису про припинення юридичної особи до державного реєстру, а приписи зазначених вище нормативних актів не визначають іншого моменту для набуття юридичною особою право/дієздатності, реалізація суб'єктом господарювання прав, фактично набутих у визначений законом спосіб, є безумовною підставою, зокрема, і для їх судового захисту.

Вказана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.10.2016 у справі № 904/19/16.

Таким чином, при розгляді даної справи судом на підставі наявних у справі доказів встановлено, що ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" та до позивача перейшли права та обов'язки орендодавця за Договором № 464-0 оренди майна від 16.08.2001р.

При цьому, в матеріалах справи містяться докази оплати відповідачем (банківська виписка за 18.10.2016р. та картка рахунку 3741 по контрагенту - ТОВ Смачного Бан Апетит за 18.10.2016р.) рахунку за оренду майна від 11.09.2015р. № СF-061174 на суму 128 496,76 грн. на рахунок позивача (правонаступника ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски").

Наведене, за висновками суду, свідчить як про схвалення відповідачем правочину в цілому, в тому числі й щодо факту правонаступництва, так і вчиненням дій на виконання умов договору (виконання зобов'язань за договором).

Щодо заперечень відповідача стосовно неукладеності договору оренди з огляду на відсутність в ньому таких істотних умов договору як страхування орендованого майна, обов'язки сторін щодо забезпечення його пожежної безпеки та вартість орендованого майна та як наслідок стягнення заборгованості за неукладеним договором є неможливим, суд відзначає наступне.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За умовами частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

При розгляді даного спору, судом встановлено, що відповідачем вчинено дії спрямовані на укладення самого договору оренди, отримання майна в оренду, користування ним, внесення орендної плати за нього, тощо та зважаючи на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які ним обумовлюються.

Таким чином, посилання відповідача на те, що договір оренди є неукладеним судом відхиляються як необґрунтовані.

При цьому, суд зауважує, що позивач як орендодавець за договором оренди виявивши недоліки (порушення) умов договору, невідповідність умов договору чинному законодавству не позбавлений усунути відповідні недоліки (порушення) шляхом переговорів з орендарем, а за відсутності згоди з останнім - в судовому порядку.

Як і не можна погодитись з відповідачем про те, що користування майном позивача відповідач здійснював на підставі Договору лізингу № 40 від 15.08.1996р.

Так, відповідач вказує на те, що оскільки ним сплачено всі лізингові платежі за договором лізингу є всі підстави для переходу до нього права власності на майно (торгівельні контейнери), а підстави для повернення такого майна відсутні.

Судом встановлено, що між сторонами дійсно було укладено Договір лізингу № 40 від 15.08.1996р. (надалі - Договір лізингу), за умовами п. п. 1.1., 1.3. якого лізингодавець (позивач) передавав, а лізингоодержувач (відповідач) приймав у користування майно згідно опису (додаток № 1), що являється невід'ємною частиною договору. По закінченню строку лізингу і у випадку сплати всієї суми лізингових платежів майно, вказане в п. 1.1. переходить у власність лізингоодержувача.

При цьому, суд відзначає, що предметом спору у справі, що розглядається є стягнення заборгованості в сумі 1 657 752,93 грн. за Договором № 464-0 оренди майна від 16.08.2001р., розірвання такого договору та повернення орендованого майна за договором.

Доказів виконання, припинення зобов'язань за договором, тощо, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Відповідачем в якості оплати лізингових платежів за договором лізингу надано суду копії платіжних доручень за період з листопада 1996р. по жовтень 1998р.

Проте, судом встановлено, що відповідно до призначення таких платежів в частині наданих відповідачем платіжних дорученнях такі платежі вносилися відповідачем саме за оренду контейнерів.

Як і не надано суду доказів сплати загальної суми лізингових платежів, як це передбачено в Розділі 3 Договору лізингу.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем на підставі Акту прийому-передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001р. було повернуто позивачеві вказані контейнери, які в подальшому були передані відповідачу за відповідним актом, про який зазначено вище саме в оренду відповідачу.

Судом також встановлено, що відповідно до наказів позивача про проведення інвентаризації активів та зобов'язань за 2014 - 2016р.р., інвентаризаційних описів, орендовані відповідачем контейнери перебувають на балансі позивача та не вибували з його власності.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач звертався до ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" з листом № 59 від 14.04.2015р., в якому просив розглянути можливість продажу йому взятих в оренду виключених з інвентарного парку контейнерів, що свідчить про відсутність правових підстав щодо приналежності вказаного майна відповідачеві.

Наведене вище в сукупності свідчить про те, що фактично між сторонами склались орендні правовідносини, а доводи відповідача щодо переходу до відповідача права власності на майно (торгівельні контейнери) визнаються судом безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом також відхилено заперечення відповідача про відсутність підстав для нарахування заборгованості позивачем, оскільки нарахування заборгованості здійснюється з дати, коли договір був припинений, зважаючи на те, що припинення Договору не звільняє відповідача від обов'язку здійснення оплати за користування орендованим майном.

Приймаючи до уваги те, що факт наявності боргу зі сплати орендної плати у відповідача перед позивачем за період з жовтня 2015р. по липень 2016р. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем, в порядку статей 4-3, 33 ГПК України не спростований, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1 341 042,00 грн. підлягають задоволенню.

Відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів за орендоване ним майно не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Судом перевірено наведений у позовних матеріалах розрахунок інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання з внесення орендної плати відповідачем та встановлено, що він відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору та є арифметично вірним, а відповідачем не подано суду контррозрахунку заявленої до стягнення з нього суми таких нарахувань або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 59 982,96 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вимога позивача про стягнення з відповідача штрафної санкції у вигляді пені в сумі 256 727,97 грн. задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом , зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином, в силу наведених положень законодавства штрафні санкції за прострочення сплати грошових коштів можуть бути стягнуті саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Оскільки сторонами спору після припинення дії Договору (16.08.2015р.) не укладено додаткових угод про його продовження, а нарахування позивачем штрафної санкції у вигляді пені здійснене за несвоєчасну оплату послуг з оренди, які були надані відповідачу після припинення дії Договору суд дійшов висновку, що між сторонами спору відповідальність за порушення умов Договору в частині прострочення сплати грошових коштів за надані послуги у вигляді пені в письмовому вигляді, а саме у Договорі сторонами спору не передбачена.

Щодо вимоги позивача про повернення об'єктів оренди за вказаним договором, які були передані по акту прийому-передачі від 16.08.2001р., суд відзначає наступне.

Приписами ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Положеннями п. 4.4 Договору визначено, що відповідач сплачує позивачу орендну плату у подвійному розмірі у разі продовження користування майном після закінчення строку дії Договору або його розірвання і не повернення його відповідно до умов п. 2.3 Договору.

В свою чергу, враховуючи факт припинення дії Договору 16.08.2015р., вимоги про стягнення з відповідача орендної плати у подвійному розмірі позивачем заявлені не були. Крім того, відповідач станом на момент вирішення спору по суті продовжує використовувати об'єкти оренди за укладеним між сторонами спору Договором.

Судом встановлено, що на момент припинення Договору 16.08.2015р., а також на момент вирішення спору по суті, орендоване майно за Договором відповідачем позивачу не повернуто.

Таким чином, враховуючи приписи статті 785 Цивільного кодексу України та положення п. 2.3 Договору, вимога позивача про повернення об'єктів оренди за вказаним договором, які були передані по акту прийому-передачі від 16.08.2001р. також підлягає задоволенню.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/15540/16 підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 1 341 042,00 грн. суми основного боргу, 59 982,96 грн. інфляційних втрат та повернення об'єктів оренди за вказаним договором, які були передані по акту прийому-передачі від 16.08.2001р. В іншій частині вимог позивачеві належить відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 1 378,00 грн., у зв'язку з відмовою в позові в частині вимог щодо розірвання договору, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Судовий збір у розмірі 21 015,37 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також 1 378,00 грн. (сплаченого за вимогу про повернення орендованого майна), що разом становить 22 393,37 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Згідно пункту 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За таких обставин, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 31 493,15 грн. за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017р., пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" (ідентифікаційний код 20049385, адреса: 03061, м. Київ, вул. Новопольова, буд. 99-А) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40081373, адреса: 02092, м. Київ, вул. Довбуша, буд. 22) 1 341 042,00 грн. (один мільйон триста сорок одну тисячу сорок дві гривні 00 коп.) суми основного боргу, 59 982,96 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві гривні 96 коп.) інфляційних втрат та 53 886,52 грн. (п'ятдесят три тисячі вісімсот вісімдесят шість гривень 52 коп.) судового збору.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" (ідентифікаційний код 20049385, адреса: 03061, м. Київ, вул. Новопольова, буд. 99-А) повернути Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40081373, адреса: 02092, м. Київ, вул. Довбуша, буд. 22) об'єкти оренди за Договором № 464-0 оренди майна від 16.08.2001р. - контейнери в кількості 160 шт., передані по акту прийому-передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001р.

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.09.2017р.

Суддя С.М. Морозов