Постанова

від 26.09.2017 по справі 41/110

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року Справа № 41/110 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Владимиренко С.В. - головуючого,

суддів: Демидової А. М.,

Шевчук С.Р.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на постанову Київського апеляційного господарського

суду від 14.06.2017 року

та рішення господарського суду міста Києва

від 26.12.2016 року

у справі № 41/110

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово - будівельного кооперативу "Аеліта"

про стягнення 187 581,52 грн.

за участю представників:

позивача - Іващенка О.В.

відповідача - Бойкова О.С.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово - будівельного кооперативу "Аеліта" (з урахування заяви про зменшення позовних вимог) 116 499,60 грн. основного боргу, інфляційні втрати в сумі 48 507,67 грн., 3 % річних у розмірі 7 380,59 грн. та 15 193,66 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.12.2016 року (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 року (у складі колегії суддів: головуючого судді Куксова В.В., суддів Станіка С.Р., Власова Ю.Л.), позов задоволено частково; стягнуто з Житлово - будівельного кооперативу "Аеліта" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 21735,45 грн. основного боргу, 33025,30 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 5 560,11 грн., 9142,72 грн. пені, 694,64 грн. державного мита та 43,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Київенерго" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у даній справі в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову повністю.

Колегія суддів касаційної інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін та суддю-доповідача у даній справі, перевіривши матеріали справи, надану судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.05.2003 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яка в подальшому змінила найменування на Публічне акціонерне товариство "Київенерго" та Житлово-будівельним кооперативом "Аеліта" укладено договір № 720204 на постачання теплової енергії в гарячій воді для потреб будинку, що знаходиться за адресою м. Київ, вул.Туполєва, 5, а останній, в свою чергу, зобов'язався користуватись та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.

При виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язались керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 1 додатку № 3 до договору розрахунки за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002 року, які згідно пункту 3 можуть змінюватись в період дії договору.

Згідно пунктів 2.2.3., 5.1. договору при зміні тарифів (додаток № 3 до договору) енергопостачальна організація має повідомляти абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання розпорядження Київської міської державної адміністрації про їх зміну. Визначення кількості спожитої абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Пунктом 2 додатку № 4 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно пункту 3 додатку № 4 до договору відповідач сплачує вартість фактично спожитої теплової енергії не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому: в разі якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії за поточний місяць. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками. Абонентам, що не мають приладів обліку щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії згідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Внаслідок невиконання кооперативом грошових зобов'язань за договором, постачальник звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у період з 01.05.2005 року до 01.05.2008 року, в послідуючому згідно заяви про зменшення позовних вимог з доданим до неї розрахунком, визначеної з травня 2008 року по жовтень 2016 року (т.1 а.с. 41-57), в розмірі 116 499,60 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані пеня в розмірі 15 193,66 грн., інфляційні втрати в сумі 48507,67 грн. та 3 % річних в сумі 7 380,59 грн.

Відповідачем, в свою чергу, визнано борг лише в сумі 21 735,45 грн., посилаючись на безпідставність та необґрунтованість нарахування позивачем заборгованості за період з грудня 2006 року по квітень 2008 року за тарифами, затвердженими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, які не реєструвались в органах юстиції та скасовані рішенням суду. Відповідач вважає, що розрахунки за теплову енергію повинні здійснювати відповідно до тарифів, встановлених розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002 року.

Відповідно до частини 1 статті 275 та частин 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (статті 525, 526, 530, 610, 611 Цивільного кодексу України).

Задовольняючи позовні вимоги частково в сумі 21 735,45 грн., місцевий господарський суд, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши факт неналежного виконання кооперативом своїх зобов'язань за вищевказаним договором, здійснив перерахунок заявленої до стягнення суми боргу та визнав їх обгрунтованими у визначеному відповідачем розмірі.

Так, під час вирішення спору судами попередніх інстанцій встановлено, нараховувавши заборгованість за спожиту теплову енергію за договором № 720204 від 01.05.2003 року в період з грудня 2006 року по травень 2008 року, позивачем застосовувався тариф, затверджений розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 643 від 30.05.2007 року, який не реєструвався в органах юстиції. При цьому, позивач наполягав на правомірності та обґрунтованості застосування тарифів, затверджених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, які не зареєстровані.

Проте, відповідач заперечував проти застосування тарифів, визначених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, що не пройшли державної реєстрації, посилаючись на висновки Верховного Суду України, які були викладені в постанові від 28.11.2011 року, постанову Шевченківського районного суду міста Києва у справі №2-а-118/11 провадження 2-а/761/4/2014, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 року у справі №761/8760/14-а.

Відповідно до Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії є господарською діяльністю, яка полягає у наданні теплової енергії споживачам за допомогою технічних засобів транспортування з обов'язком останніх щомісячно оплачувати теплопостачальній організації фактично отриману теплову енергію. При цьому, вартість теплової енергії, яка є грошовим виразом витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал ) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових визначається тарифом, що забезпечує відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тариф повинен враховувати повну собівартість теплової енергії з забезпеченням рівня рентабельності не нижче граничного або порядок компенсації теплопостачальній організації її витрат у разі встановлення тарифів нижче собівартості теплової енергії та граничного рівня рентабельності.

Закріплене у нормах Закону України "Про теплопостачання" право теплопостачальної організації на отримання оплати поставленої ним теплової енергії за тарифами (ціною), які б враховували затрати на її виробництво та граничний рівень рентабельності, вимагає з'ясування як питання щодо набрання чинності нормативних актів про затвердження тих чи інших тарифів, так і перевірки відповідність тарифів, на застосуванні яких наполягає позивач, вимогам статті 20 Закону України "Про теплопостачання".

Постановою Верховного Суду України від 28.11.2011 року, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, підтверджено обов'язковість реєстрації нормативно-правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема Київською міською державною адміністрацією, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Крім того, 28.11.2011 року Верховним Судом України розглянуто заяву Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про перегляд судових рішень Вищого адміністративного суду України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просив скасувати ухвалу касаційного суду від 29.03.2011 року в справі № К-18726/09, за наслідками перевірки наведених у заяві доводів Верховний Суд України дійшов висновку про їх необґрунтованість та відмовив у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Київенерго". Водночас, Верховним Судом України встановлено, що відповідно до пунктів 1, 2 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/92 державу реєстрацію нормативно-правових актів Київської міської державної адміністрації здійснює Київське міське управління юстиції. За рішенням Конституційного суду України від 25.12.2003 року №21-рп/2003 Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 30.09.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 року у справі №761/8760/14-а, визнано не чинними з моменту прийняття розпорядження КМДА №640, №641, №642, №643 від 30.05.2007 року.

Крім того, як зазначалось вище, згідно пункту 1 додатку № 3 до договору розрахунки за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводиться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1245 від 20.06.2002 року, які згідно пункту 3 можуть змінюватись в період дії договору, а відтак, вартість наданих послуг за період грудня 2006 року по квітень 2008 року має бути розрахована згідно тарифу, встановленого в пункті 1 додатку № 3 до договору, тобто за розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002 року.

Відтак, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції зазначили, що при визначенні вартості наданих відповідачу послуг за вказаний вище період за договором підлягають застосуванню позивачем тарифи, встановлені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації: № 1245 від 20.06.2002 року, оскільки розпорядження № 643 від 30.05.2007 року не зареєстровано у встановленому порядку згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та було визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття відповідно до постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 30.09.2014 року у справі № 761/8760/14-а|2-а/761/220/2014, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції, а у відкритті касаційного провадження Вищим адміністративним судом України відмовлено.

Як передбачено частинами 1, 4 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування; якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Зважаючи на встановлені фактичні обставини, та, керуючись наведеними приписами законодавства, суди попередніх інстанцій вірно вказали, що обґрунтованим є нарахування плати за поставлену теплову енергію відповідачу за період з травня 2005 року по квітень 2008 року, виходячи із тарифів, передбачених розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002 року, яке втратило чинність лише 18.04.2008 року згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 578 "Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації".

Здійснивши перерахунок вартості спожитої теплової енергії з урахуванням вищевикладеного та здійснених оплат (з урахуванням вірного порядку зарахування коштів), господарські суди попередніх інстанцій вірно визначили вартість заборгованості відповідача за спожиту теплову енергію за спірний період за договором №720204 від 01.05.2003 року в сумі 21735,45 грн. з урахуванням тарифів, затверджених розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002 року, яке підлягаю застосуванню при нарахуванні боргу у спірному періоді.

Разом з тим, врахувавши, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, місцевий та апеляційний господарські суди правомірно стягнули з відповідача перераховані судами пеню, інфляційні втрати та 3% річних відповідно до встановленого розміру боргу, що підлягає стягненню.

Відтак, під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає повноваженням суду касаційної інстанції, визначеним статтями 111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 року у справі №41/110 залишити без змін.

Головуючий суддяС.В. Владимиренко СуддіА.М. Демидова С.Р. Шевчук