Постанова

від 03.10.2017 по справі 910/20136/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2017 р. Справа№ 910/20136/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Степанці О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність №0107/16-04 від 01.07.2016 року,

від відповідача - ОСОБА_3, довіреність б/н від 02.10.2017 року,

від третьої особи 1 - ОСОБА_4, договір №20/11/16-01 від 20.11.2016 року,

від третьої особи 2 - ОСОБА_4, довіреність №01/12/16-01 від 01.12.2016 року,

від третьої особи 3 - ОСОБА_4, договір №20/11/16-02 від 22.11.2016 року,

від третьої особи 4 - ОСОБА_4, договір №20/11/16-03 від 20.11.2016 року,

від третьої особи 5 - ОСОБА_4, довіреність №1690 від 21.11.2016 року,

від третьої особи 6 - ОСОБА_4, договір №20/11/16-04 від 20.11.2016 року,

розглядає апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Банк "Софіївський"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 01.02.2017 (суддя Селівон А.М.)

у справі №910/20136/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Гр. ОСОБА_5

2. Відкритого недержавного пенсійного фонду "Український пенсійний фонд"

3. Гр. ОСОБА_6

4. Гр. ОСОБА_7

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармадіс"

6. Гр. ОСОБА_8

про визнання припиненим зобов'язання-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" подало до господарського суду міста Києва позов до Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" про визнання припиненим зобов'язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2016 року залучено за ініціативою суду до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - гр. ОСОБА_5, Відкритий недержавний пенсійний фонд "Український пенсійний фонд", гр. ОСОБА_6, гр. ОСОБА_7, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармадіс" та гр. ОСОБА_8.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2017 у справі № 910/20136/16 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано припиненими зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" за Кредитним договором № 010/32/005 від 23.03.2015, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" як кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" як боржником (позичальником) в сумі 12 813 428,41 грн. з моменту подання заяви про зарахування зустрічних позовних вимог 22.12.2015. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" судовий збір в розмірі 1 378,00 грн.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Банк "Софіївський" оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та прийняти нове про відмову в позові повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 у справі № 910/20136/16 (колегія суддів у складі: Дикунська С.Я. - головуючий, Жук Г.А., Мальченко А.О.) у задоволенні клопотання ПАТ "Банк "Софійський" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відмовлено; апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Софійський" на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2017 у справі № 910/20136/16 повернуто скаржнику на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Не погоджуючись з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 у справі № 910/20136/16, ПАТ "Банк "Софійський" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену ухвалу та передати справу до Київського апеляційного господарського суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2017 року ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 року у справі №910/20136/16 скасовано, справу направлено до Київського апеляційного господарського суду на розгляд.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Агрикова О.В. (головуючий), Пашкіна С.А., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Софіївський" на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року у справі №910/20136/16 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Пашкіна С.А., Чорногуз М.Г. та призначено її до розгляду на 08.08.2017 року.

04.08.2017 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року розгляд справи відкладено на 11.09.2017 року.

11.09.2017 року у зв'язку з перебуванням головуючої судді Агрикова О.В. на лікарняному розгляд справи не відбувся.

У зв'язку з перебуванням судді Пашкіна С.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, відповідно до пп. 2.3.25, 2.3.49 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016 року, автоматизованою системою здійснено заміну судді Пашкіна С.А. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформовано протокол.

На підставі розпорядження начальника управління Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 року №09-53/3737/17 та згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.09.2017 склад колегії суддів у справі №910/20136/16 змінено на наступний: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Софіївський" на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року у справі №910/20136/16 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г. та призначено її до розгляду на 03.10.2017 року.

В судовому засіданні 03.10.2017 року представники відповідача надав усні пояснення по суті спору, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники позивача та третіх осіб 1, 2, 3, 4, 5, 6 надали усні пояснення по суті спору, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.03.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" (позичальник за договором, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" (банк за договором, відповідач у справі) був укладений кредитний договір № 010/32/005 (далі - Кредитний договір; т.1, а.с. 15-25).

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк на умовах цього договору відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у сумі 20 000 000, 00 грн., а позичальник зобов'язався використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути його в повному обсязі в порядку та в строки, обумовлені цим договором.

В матеріалах справи наявна вимога банку №32/3105 від 07.11.2015 року в якій відповідач вимагав у позивача достроково повернути кредит та сплатити відсотки за фактичний строк користування кредитом протягом 30 календарних днів з дати відправлення вимоги. (т.1, а.с. 26).

Місцевим господарським судом встановлено та сторонами не заперечується, що станом на 22.12.2015 року заборгованість позивача перед відповідачем як кредитором складала 20 275 409, 84 грн., з яких заборгованість за кредитом 20 000 000, 00 грн., заборгованість за процентами, нарахованими станом на 22.12.2015 року - 275 409, 84 грн.

Також, матеріали справи містять договір № 020/47/168 строкового банківського вкладу (депозиту) від 03.12.2014 року, укладений між відповідачем та громадянином України ОСОБА_14 (т.1, а.с. 27-31).

Відповідно до п. 1.1. договору №020/47/168 банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок НОМЕР_1 в ПАТ Банк Софійський в гривнях та залучає грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 01.06.2015 року.

Згідно з п. 3.3.3. договору №020/47/168 вкладник зобов`язаний звертатися до банку у письмовій формі з вимогою про дострокове повернення вкладу не менш ніж за 3 (три) банківських дні до очікуваної дати повернення .

Крім того, матеріали справи містять договір № 020/47/57 строкового банківського вкладу (депозиту) від 03.12.2014 року, укладений між відповідачем та громадянином України ОСОБА_14 (т.1, а.с. 34-36).

Відповідно до п. 1.1. договору №020/47/57 банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок НОМЕР_2 в ПАТ Банк Софійський в гривнях та залучає грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 27.11.2015 року.

Згідно з п. 3.3.3. договору №020/47/57 вкладник зобов`язаний звертатися до банку у письмовій формі з вимогою про дострокове повернення вкладу не менш ніж за 3 (три) банківських дні до очікуваної дати повернення .

В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_14 від 27.11.2014 року, в якій він просить банк достроково повернути кошти, які було розміщено на депозитні рахунки, відкриті на його ім`я, зокрема згідно договорів №020/47/168 від 03.12.2014 року та №020/47/57 від 27.02.2015 року, проте останнім не вказано у заяві очікуваної дати повернення, як того вимагає п. 3.3.3. договорів №020/47/57 та №020/47/168. (т.1, а.с. 39).

Також, як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2015 року між відповідачем та ВНПФ Український пенсійний фонд було укладено договір №020/47/012 строкового банківського вкладу юридичної особи. (т.1, а.с. 43-47).

Відповідно до п. 1.1. договору №020/47/012 банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок НОМЕР_3 в ПАТ Банк Софійський в гривнях та залучає грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 18.05.2015 року включно.

Згідно з п. 3.3.3. договору №020/47/012 вкладник зобов`язаний звертатися до банку у письмовій формі з вимогою про дострокове повернення вкладу не менш ніж за 3 (три) банківських дні до очікуваної дати повернення .

Відповідно до вимоги від 15.12.2015 року, яку ВНПФ Український пенсійний фонд направив відповідачу вбачається, що фонд просив достроково повернути кошти згідно депозитного договору №020/47/012 від 16.05.2015 року, проте також не зазначив у заяві очікуваної дати повернення, як того вимагає п. 3.3.3. договору №020/47/012. (т.1, а.с. 59).

30.04.2015 року між відповідачем та громадянином України ОСОБА_6 укладено договір № 020/47/103 строкового банківського вкладу (депозиту). (т.1, а.с. 63-65).

Відповідно до п. 1.1. договору №020/47/103 банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок НОМЕР_4 в ПАТ Банк Софійський в гривнях та залучає грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 30.07.2015 року.

Згідно з п. 3.3.3. договору №020/47/103 вкладник зобов`язаний звертатися до банку у письмовій формі з вимогою про дострокове повернення вкладу не менш ніж за 3 (три) банківських дні до очікуваної дати повернення .

У заяві від 15.12.2015 року ОСОБА_6 просив банк достроково повернути кошти, які було розміщено на депозитний рахунок, відкритий на ім`я останнього, згідно договору №020/47/103 від 30.04.2015 року, проте останнім не вказано у заяві очікуваної дати повернення, як того вимагає п. 3.3.3. договору №020/47/103. (т.1, а.с. 69).

Крім того, 12.03.2015 року між відповідачем та громадянином України ОСОБА_7 було укладено договір № 020/47/69 строкового банківського вкладу (депозиту). (т.1, а.с. 73-77).

Відповідно до п. 1.1. договору №020/47/69 банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок НОМЕР_5 в ПАТ Банк Софійський в гривнях та залучає грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 26.03.2015 року.

Згідно з п. 3.3.3. договору №020/47/69 вкладник зобов`язаний звертатися до банку у письмовій формі з вимогою про дострокове повернення вкладу не менш ніж за 3 (три) банківських дні до очікуваної дати повернення .

Відповідно до п. 3.3. Положення № 516 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами" від 03.12.2003 року за договором банківського строкового вкладу (депозиту) банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (депозиту).

Повернення вкладникові банківського строкового вкладу (депозиту) та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, коли це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу (депозиту).

Згідно з ч. 3, ст. 1060 Цивільного кодексу України за договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

Як вбачається із заяви від 15.12.2015 року (т.1, а.с. 81), ОСОБА_7 просив банк достроково повернути кошти, які було розміщено на депозитний рахунок, відкритий на ім`я останнього згідно договору №020/47/69 від 12.03.2015 року, а також не було зазначено очікуваної дати повернення, як того вимагає п. 3.3.3. договору №020/47/69.

06.08.2012 року було укладено між відповідачем та ТОВ Фармадіс договір банківського рахунку №203. (т.1, а.с. 85-89).

Відповідно до п. 1.1. договору №203 банк відкриває клієнту поточний рахунок НОМЕР_6 у гривні, доларах США, євро та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

В матеріалах справи наявне платіжне доручення №1766 від 21.12.2015 року на суму 4 900 000, 00 грн., яке не виконано банком на вимогу ТОВ Фармадіс . (т.1, а.с. 91).

Також, 07.12.2015 року між відповідачем та громадянкою України ОСОБА_8 укладено договір № 020/47/246 строкового банківського вкладу (депозиту). (т.1, а.с. 95-98).

Відповідно до п. 1.1. договору №020/47/246 банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок НОМЕР_7 в ПАТ Банк Софійський в гривнях та залучає грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 07.03.2015 року.

Згідно з п. 3.4.3. договору №020/47/246 (в редакції додаткової угоди до договору від 07.12.2015 року, т.1, а.с. 99) вкладник зобов`язаний звертатися до банку у письмовій формі з вимогою про дострокове повернення вкладу не менш ніж за 3 (три) банківських дні до очікуваної дати повернення .

Як вбачається із змісту заяви від 15.12.2015 року, ОСОБА_8 просила банк достроково повернути кошти, які було розміщено на депозитний рахунок відкритий на ім`я останньої згідно договору №020/47/246 від 07.12.2015 року, проте в порушення п. 3.4.3. договору №020/47/246 (в редакції додаткової угоди до договору від 07.12.2015 року) не вказала очікуваної дати повернення грошей.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1, ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи ст. 612 Цивільного кодексу України та те, що у вказаних вище заявах про дострокове повернення депозитних коштів в порушення умов договору не зазначено очікуваної дати повернення грошей колегія суддів дійшла висновку, що у банку не настав строк виконання зобов`язань щодо дострокового повернення коштів на підставі вищезазначених вимог про дострокове припинення депозитних договорів з третіми особами.

Проаналізувавши умови вищезазначених договорів, колегія суддів дійшла висновку, що повернення, в тому числі дострокове, суми вкладу та нарахування процентів відбувається шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника (3-ї особи) відкритий в ПАТ Банк Софійскьий або в іншому банку на підставі окремого платіжного доручення.

В свою чергу, між позивачем та третіми особами було укладено ряд договорів про відступлення права вимоги.

Так, 18.12.2015 року між гр. України ОСОБА_5 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги (т.1, а.с. 40-41), за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеними між відповідачем та ОСОБА_5 договорами, а саме:

- за договором № 020/47/168 строкового банківського вкладу (депозиту) від 03.12.2014 року, укладеним між відповідачем та громадянином України ОСОБА_14, в сумі 1 249 184, 18 грн.;

- за договором № 020/47/57 строкового банківського вкладу (депозиту) від 03.12.2014 року, укладеним між відповідачем та громадянином України ОСОБА_14, в сумі 750 000, 00 грн.

Також, 18.12.2015 року між ВНПФ Український пенсійний фонд та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги (т.1, а.с. 60-61), за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між відповідачем та ВНПФ Український пенсійний фонд договором № 020/47/012 строкового банківського вкладу юридичної особи від 16.04.2015 року в сумі 1 178 000, 00 грн.

Крім того, 18.12.2015 року між гр. України ОСОБА_6 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги (т.1, а.с. 70-71), за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між відповідачем та ОСОБА_6 договором № 020/47/103 строкового банківського вкладу (депозиту) від 30.04.2015 року в сумі 3 686 335, 00 грн.

22.12.2015 року між гр. України ОСОБА_7 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги (т.1, а.с. 82-83), відповідно до якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між відповідачем та громадянином України ОСОБА_7 договором № 020/47/69 строкового банківського вкладу (депозиту) від 12.03.2015 року в сумі 600 000, 00 грн.

Також, 22.12.2015 року між ТОВ Фармадіс та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги (т.1, а.с. 92-93), за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між відповідачем та ТОВ Фармадіс договором № 203 банківського рахунку від 06.08.2012 року в сумі 7 695 338, 20 грн.

Крім того, 22.12.2015 року, між гр. України ОСОБА_8 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги (т.1, а.с. 102), відповідно до якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між відповідачем та громадянином України ОСОБА_8 договором № 020/47/246 строкового банківського вкладу (депозиту) від 07.12.2015 року в сумі 51 000, 00 доларів США.

Як вбачається зі змісту договорів про відступлення прав вимоги, права вимоги щодо сплати боржником первісному кредитору грошових коштів за укладеними між первісним кредитором та банком договорами виникли, зокрема на підставі заяв первісних кредиторів до боржника від 15.12.2015 року про дострокове отримання грошових коштів.

Однак, колегія суддів вважає, що на підставі вищезазначених вимог у банка не виник обов`язок по достроковому поверненню вкладникам коштів, оскільки умовами договорів про вклади визначено його обов`язок повернути вклад у строк вказаний у вимозі про дострокове повернення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки зави вкладників, які містяться в матеріалах справи не містять в супереч вимогам договорів банківського строкового вкладу, очікуваної дати повернення коштів, то у банку на момент переведення права вимоги не настав строк дострокового повернення коштів. (п.3.3. Положення № 516 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами" від 03.12.2003; ч. 3, ст. 1060 ЦК України).

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється згідно ст. ст. 513, 514 ЦК України у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом положень ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як встановлено матеріалами справи, повідомленнями №685/12 від 18.12.2015 року (т.1, а.с. 42), №685/14 від 18.12.2015 року (т.1, а.с. 62), №685/13 від 18.12.2015 року (т.1, а.с. 72), №692/1 від 22.12.2015 року (т.1, а.с. 84), №692/3 від 22.12.2015 року (т.1, а.с. 94) та №692/2 від 22.12.2015 року (т.1, а.с. 103) відповідача було проінформовано про укладення згаданих договорів про відступлення права вимоги.

В матеріалах справи також наявна заява про зарахування зустрічних однорідних вимог №692/4 від 22.12.2015 року. (т.1, а.с. 104-107), яку позивач направив відповідачу. Відповідно до вказаної заяви, ТОВ "ФРАМ КО", визнаючи солідарні боргові зобов'язання перед ПАТ "Банк Софійський" станом на 22.12.2015 року, на суму 20 275 409, 84 грн., на підставі статті 601 ЦК України повідомило останнього про зарахування грошових вимог ТОВ "ФРАМ КО" до ПАТ "Банк Софійський", які виникли згідно вищевказаних договорів банківського вкладу (депозиту) та договору банківського рахунку, загальна сума яких станом на 22.12.2015 року склала 11 849 184, 18 грн. та 41 000, 00 дол. США та про припинення грошового зобов'язання товариства перед банком за кредитним договором № 010/32/005 від 23.03.2015 року в сумі 12 813 428, 41 грн., внаслідок зарахування однорідних грошових вимог заборгованість ТОВ "ФРАМ КО" як позичальника, перед банком погашена у вказаній сумі, а борг перед банком склав 7 461 981, 43 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання на підставі ч. 3 ст. 203 ГК України припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Згідно ст. ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін (ст. 601 ЦК України).

Відповідно до п. 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні спорів про зарахування однорідних зустрічних вимог, коли боржник банку одночасно є кредитором банку, під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог статей 601 - 602 Цивільного кодексу України, ст.ст. 92 - 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та враховувати, що цим Законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора. При вирішенні питання щодо правомірності зарахування однорідних вимог згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України у випадках, коли зустрічні вимоги виражені в різних валютах, слід виходити з того, що такі вимоги є однорідними. У цьому разі зарахування може проводитись за курсом, визначеним сторонами у договорі, а якщо така домовленість відсутня - за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

За змістом названих правових норм, залік можливий лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; однорідні, зокрема можна зарахувати грошовий борг проти грошового, а також необхідно, щоб за обома вимогами настав вже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню. При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення.

Тобто, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо); строк виконання щодо таких вимог настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину законодавством не передбачено, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зі змісту заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог №692/4 від 22.12.2015 року вбачається, що позивач повідомив про зарахування грошових вимог ТОВ Фрам Ко до ПАТ Банк Софійський , які виникли зокрема з договорів №020/47/168 від 03.12.2014 року, №020/47/57 від 27.02.2015 року, №020/47/012 від 16.04.2015 року, №020/47/103 від 30.04.2015 року, №020/47/69 від 12.03.2015 року, №020/47/246 від 07.12.2015 року.

Проте, як було досліджено вище, колегією суддів встановлено, що у банку не виникло зобов`язань перед клієнтами щодо дострокового повернення коштів з вказаних договорів, оскільки клієнтами було порушено умови вказаних договорів, а саме вимоги щодо зазначення дати очікуваного повернення коштів, відтак, оскілки строк виконання за вказаними зобов`язаннями не настав, той не можливо здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо строк виконання щодо таких вимог не настав, що було здійснено позивачем.

Крім того, як встановлено матеріалами справи, згідно постанови Правління Національного банку України від 22.12.2015 року № 916 "Про віднесення Публічного Акціонерного Товариства "Банк "Софійський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22.12.2015 № 235 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Софійський", відповідно до якого з 22.12.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному Акціонерному Товаристві "Банк "Софійський".

Постановою Правління Національного банку України від 22.04.2016 року № 284 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного Акціонерного Товариства "Банк "Софійський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 25.04.2016 № 563 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Софійський" та делегування повноважень ліквідатора банку, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного Акціонерного Товариства "Банк "Софійський" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Софійський" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_15 строком на два роки з 25.04.2016 року по 24.08.2016.

За приписами ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку вважається таким, що настав.

Відповідно до ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема, за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній станом на 22.12.2015) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника.

Колегія суддів зазначає, що оскільки відповідач не є власником банківських вкладів та банківських рахунків, право вимоги за якими йому було відступлено фізичними особами, у нього були відсутні кошти на поточних та/або депозитних рахунках на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку, тому вчинений позивачем 22.12.2015 року односторонній правочин, яким позивач на підставі ч. 2 ст. 601 ЦК України повідомив відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам п. 8 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім цього, за висновками Верховного Суду України (постанова від 21.12.2016 у справі № 333/4924/15-ц) у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку з чим припинення зобов'язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не допускається.

Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості, яка визначена ч. 1 ст. 52 цього Закону.

Таким чином, Законом встановлено спеціальний порядок здійснення ліквідації банку та проведення розрахунків з його кредиторами, відтак за наявності прийнятого Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється виключно у передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог призведе до позачергового задоволення вимог кредитора порівняно з іншими кредиторами.

Посилання позивача на те, що встановлена Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заборона здійснення зарахування зустрічних вимог під час тимчасової адміністрації не застосовується до спірних правовідносин, адже в силу Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку тимчасову адміністрацію запроваджено з 23.12.2015 року, тоді як зарахування відбулося 22.12.2015 року, не заслуговують на увагу, оскільки дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22.12.2015 року № 235 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Софійський", а не 23.12.2015 року.

З огляду на наведене й необґрунтованість та безпідставність вимог позивача про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором №010/32/011 від 27.03.2014 року, в позові слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила під час апеляційного провадження у справі, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Банк "Софіївський" підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати за подання позовної заяви та розгляд апеляційної скарги на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Софіївський" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року у справі № 910/20136/16 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року у справі №р910/20136/16 року скасувати та прийняти нове рішення:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором №010/32/005 від 23.03.2015 року в сумі 12 813 428, 41 грн. - відмовити повністю .

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" (08131, Києво - Святошинський район, с. Софіїівська Борщагівка, вул. Соборна, 114, код 39443405) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" (03151, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 54; код 38061253) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 515 (одна тисяча п`ятсот п`ятнадцять гривень) грн. 80 коп.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Справу №910/20136/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз