Ухвала

від 04.10.2017 по справі 591/4684/13-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 4 жовтня 2016 року ,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль (далі - ПАТ Райффайзен Банк Аваль ) звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 18 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством РайффайзенБанк Аваль , правонаступником якого є ПАТ Райффайзен Банк Аваль , та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 464 600 грн зі сплатою 12,5 % річних та строком користування до 18 вересня 2022 року.

З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання 26 вересня 2007 року з ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, предметом якого є належні їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, земельні ділянки площею 0,1000 га та 0,0374 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 10 вересня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 467 355 грн 43 коп.

Ураховуючи викладене, ПАТ Райффайзен Банк Аваль , уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 467 355 грн 43 коп. та звернути стягнення на предмет іпотеки

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 4 жовтня 2016 року, позов ПАТ Райффайзен Банк Аваль задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль заборгованість за кредитним договором від 18 вересня 2007 року у розмірі 467 355 грн 43 коп.

Звернутостягнення на предмет іпотеки: житловий будинок з надвірними будівлями, земельну ділянку площею 0,1000 га, земельну ділянку площею 0,03 74 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та належать на праві власності ОСОБА_5 , шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій для погашення заборгованості закредитним договором від 18вересня 2007 року в розмірі 467 355 грн 43 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ Райффайзен Банк Аваль , суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, проте позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, що є підставою для стягнення заборгованості за цим договором. При цьому іпотекодавець несе відповідальність перед банком за невиконання позичальником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що банк направляв позичальнику та іпотекодавцю вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним та іпотечним договорами, на які відповідачі не реагували . Крім того, збільшення площі предмету іпотеки за рахунок проведення з середини 2014 року реконструкції та будівництва нових прибудов не було предметом розгляду в суді першої інстанції, тому не може бути підставою для зміни чи скасування рішення районного суду.

Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль , правонаступником якого є ПАТ РайффайзенБанк Аваль , та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 464 600 грн зі сплатою 12,5 % річних та строком користування до 18 вересня 2022 року.

З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання 26 вересня 2007 року з ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, предметом якого є належні їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, земельні ділянки площею 0,1000 га та 0,0374 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 10 вересня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 467 355 грн 43 коп.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання можливості застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі.

Положення ч. 1 ст. 11 Закону України Про іпотеку , яким установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобов'язанням.

У п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин судам роз'яснено, що суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення .

При задоволенні позову суди не звернули уваги на те, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю , у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна .

Суди повинні визначитись із тим, чи при такій ситуації не відбувається фактичного подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

Крім того, апеляційний суд не надав належної правової оцінки довідці про стан кредиту від 9 квітня 2015 року, згідно з якою станом на 8 квітня 2015 року простроченої заборгованості за кредитом і процентами не було, не перевірив розрахунок кредитної заборгованості.

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки з одночасним стягненням цієї самої суми з позичальника .

Крім того, за положеннями ст. ст. 38, 39 Закону України Про іпотеку в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у резолютивній частині рішення суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації . При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року № 6-340цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Сумської області від 4 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

О.В.Закропивний

С.Ф. Хопта

С.П.Штелик