Рішення

від 12.10.2017 по справі 908/2910/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/121/16-9/67/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2017 Справа № 908/2910/16

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" (71716, Запорізька область, Токмацький район, м. Молочанськ, вул. Шевченко, 101)

про стягнення 85400,00 грн.

Суддя Боєва О.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 особисто, паспорт НОМЕР_2 вид. 21.01.1998 р.; ОСОБА_2, довіреність № 931 від 15.11.2016р.;

від відповідача: Майсак В.О., адвокат, свідоцтво № 461 від 02.02.2004р., довіреність б/н від 11.10.2017р.;

СУТЬ СПОРУ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.01.2017 р. у справі №908/2910/16 (суддя Зінченко Н.Г.) у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" суми 85400 грн. збитків відмовлено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.04.2017р. рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.2017 р. у справі № 908/2910/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.08.2017р. рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.2017р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.04.2017р. у справі № 908/2910/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справи між суддями та визначено її до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою суду від 21.08.2017р. справу № 908/2910/16 прийнято до розгляду, присвоєно номер провадження справи 4/141/16-9/67/17, судове засідання призначено на 07.09.2017р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 03.10.2017 р., потім - на 12.10.2017р. Ухвалою від 12.10.2017р. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ПрАТ "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" про визнання недійсним договору позики № 2 від 01.10.2012 р.

12.10.2017р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням сторін судовий процес проводився без застосування засобів технічної фіксації.

Позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позові, які мотивовані тим, що відповідач, в порушення умов договору позики № 2 від 01.10.2012р., не повернув посівний матеріал - пшеницю в кількості 27260 кг. Позивач 29.02.2016р. направив вимогу про повернення посівного матеріалу, у відповіді на яку відповідач в листі № 41 від 04.03.2016р. підтвердив наявну заборгованість згідно з договором позики та просив її відстрочити до отримання нового врожаю. Однак, до цього часу зобов'язання відповідачем не виконано, в результаті чого спричинена шкода (збитки), оскільки позивач мав намір реалізувати зазначений товар та отримати дохід. Згідно листа Держстату Головного управління статистики у Запорізькій області від 04.10.2016р. середня ціна реалізації пшениці склала 3132,80 грн. Таким чином, сума збитків, завдана неповерненням посівного матеріалу складає 85400 грн. Позов обґрунтовано ст.ст. 173, 174, 175, 181, 193, 224, 225, 226 ГК України, ст. ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 610-612, 629, 1046, 1049 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, зокрема, про наступне. В порушення п. 1.2 договору позики позивач переказ фінансової допомоги на рахунок відповідача не здійснив. Розрахункові документи щодо передачі (накладні, платіжні доручення, квитанції, банківські виписки, акти приймання-передачі), які б підтверджували факт перерахування фінансових коштів або передачу посівного матеріалу, позивачем не надано. Таким чином, на думку відповідача, відсутні докази порушення ним зобов'язань та понесення позивачем збитків. Лист - відповідь № 41 від 04.03.2016р. на вимогу позивача про повернення фінансової допомоги директор підприємства підписав помилково, не читаючи, не розуміючи та не знаючи його зміст, так як був введений працівником підприємства (секретарем) в оману, що підтверджується пояснювальною запискою від 17.01.2017р. та наказом № 24 від 17.01.2017р. Отже, цей лист не є належним доказом у справі, не є розрахунковим документом та не підтверджує факт переказу позивачем на рахунок підприємства грошових коштів. Протягом 2012-2013 років ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача заступником директора та, використовуючи своє службове становище, уклав договір позики щоб в подальшому отримати пшеницю, не перерахував грошові кошти на рахунок підприємства, тому цей договір є невиконаним. Фактично вказаний договір є фіктивним, оскільки за його умовами був би вкрай невигідним для підприємства відповідача, адже підприємство мало б повернути посівний матеріал вартість якого значно перевищувала розмір фінансової допомоги, обумовленої договором позики. На підстави викладеного, договір позики є фіктивним, а позовні вимоги незаконним та необґрунтованими. Просить у задоволенні позову відмовити. Крім того, відповідач зазначив, що на момент звернення позивача з позовом до суду у листопаді 2016 року, сплив трирічний строк позовної давності для пред'явлення вимоги, що також є підставою для відмови у позові.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01 жовтня 2012 року Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Позикодавець, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" (Позичальник, відповідач у справі) укладено договір позики № 2, відповідно до умов якого Позикодавець здійснює на зворотній основі фінансову допомогу Позичальнику в розмірі 8178,00 грн. з метою реалізації програми забезпечення посівними матеріалами - пшеницею в кількості 27260 кг, а Позичальник приймає ці фінансові кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору без оплати процентів від суми позики за їх користування (п.п.1.1 п.1).

Відповідно до підпункту 1.2 п. 1 Договору переказ та повернення фінансової допомоги здійснюють у такому порядку: сума - 8178,00 грн. та термін повернення - 01.08.2013р.

В підпункті 1.3 договору встановлено, що позика вважається погашеною у момент фактичного повернення посівного матеріалу - пшениці в кількості 27260 кг, отриманої Позичальником за цим договором.

Відповідно до п.п. 2.1 невиконання зобов'язань за договором надає право на стягнення з винної особи усіх завданих цим невиконанням збитків.

Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до повного його виконання (п.п.3.1).

ФОП ОСОБА_1 звернувся на адресу ПрАТ Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві з письмовою вимогою від 29.02.2016р. про повернення 27260 кг пшениці або сплату грошових коштів за пшеницю за ринковою ціною станом на час отримання вимоги.

В матеріалах справи міститься лист відповідача - ПрАТ Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві , вих. № 41 від 04.03.2016р., в якому останній на вимогу від 29.02.2016р. підтвердило наявність заборгованості, в тому числі, згідно з договором позики № 2 від 01.10.2012р. (27260 кг пшениці), повідомило, що не в змозі повернути зерно станом на 04.03.2016р. і просило відстрочити заборгованість до отримання нового врожаю. Даний лист підписаний директором ОСОБА_4, містить печатку підприємства.

Невиконання відповідачем зобов'язань за договором та неповернення ним посівного матеріалу - пшениці в кількості 27260 кг, стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення збитків в розмірі вартості пшениці в сумі 85400 грн. При цьому, як зазначили в усній формі позивач та представник позивача у судових засіданнях, відповідачу за договором позики № 2 від 01.10.2012р. було передано лише посівний матеріал - пшениця в кількості 27260 кг, фінансова допомога в розмірі 8178 грн. відповідачу не надавалась.

На підтвердження розміру збитків позивачем надано лист Головного управління статистики у Запорізькій області від 04.10.2016р. № 09-12/498, відповідно до якого, за даними форми № 21-заг (місячна) Звіт про реалізацію продукції сільського господарства за січень-серпень 2016 року у сільськогосподарських підприємствах по Токмацькому району Запорізької області середня ціна реалізації за тонну пшениці склала 3132,8 грн.

Відповідач отримання від позивача позики за договором № 2 від 01.10.2012р. у вигляді грошових коштів або посівного матеріалу пшениці в кількості 27260 кг заперечує, наполягає, що договір з боку позивача не виконувався, а лист від 04.03.2016 № 41 був підписаний директором ПрАТ Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві помилково.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.ст.11,509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку), зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить п.п.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно з ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, й відшкодування збитків. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Причиною спору у справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача суми, в яку позивач оцінив свої збитки внаслідок невиконання договору.

Статтею 111-12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

У постанові Вищого господарського суду України від 08.08.2017р., якою скасовано рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.2017р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.04.2017 р. у справі № 908/2910/16, зазначено, що у прийнятті оскаржуваних рішення та постанови попередні судові інстанції виходили, насамперед, з недоведеності виконання Підприємцем зобов'язання за Договором щодо передачі Товариству грошових коштів або посівного матеріалу, яку (передачу) Товариство заперечувало. При цьому, судами не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду України (зокрема, від 18.09.2013 зі справи № 6-63цс13, від 24.02.2016 зі справи № 6-50цс16). Крім того, суди попередніх інстанцій у вирішенні спору не надали належної оцінки як доказові зі справи листу Товариства від 04.03.2016 № 41, яким останнє підтвердило наявність заборгованості за Договором. Суди у розгляді справи поклалися лише на твердження відповідача про помилковість підписання ним цього листа, не перевіривши, чи дійсно мала місце відповідна помилка, чим це підтверджується, і, якщо мала, то з яких причин. Не перевірено та не оцінено судовими інстанціями й наявності чи відсутності обставин, пов'язаних з оспорюванням Договору Товариством (як позичальником) на підставі, визначеній абзацом першим частини першої згаданої статті 1051 ЦК України

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 зі справи № 6-63цс13, від 24.02.2016 зі справи № 6-50цс16, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику .

Згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ГПК України при виборі і застосуванні правої норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 ГПК України.

Із змісту частини 1 ст. 111-28 ГПК України слідує, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, приписами ч. 3 ст. 82, ч. 1 ст. 111-28 ГПК України встановлено імперативне правило обов'язковості рішень Верховного Суду України у подібних правовідносинах.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Вирішуючи спір та досліджуючи обставини справи, судом витребувано у відповідача пояснення щодо фактичних обставин, які мали місце при підписанні листа від 04.03.2016р. № 41 з відповідними доказами.

Відповідач з даного приводу зазначив, що лист - відповідь № 41 від 04.03.2016р., на вимогу позивача про повернення фінансової допомоги, директор підприємства підписав помилково, не читаючи, не розуміючи та не знаючи його зміст, так як був введений працівником підприємства (секретарем) в оману. На підтвердження чого надав письмове пояснення ОСОБА_5 від 17.01.2017р. та наказ № 24 від 17.01.2017р. про винесення секретарю Паратюкевич Л.О. догани за порушення службових обов'язків.

Оцінюючи надані докази, суд враховує наступне.

Вищезгаданий лист № 41 від 04.03.2016р. підписаний директором ОСОБА_4, його підпис скріплений круглою печаткою Товариства.

Судом встановлено, що відповідно до виписки з протоколу загальних зборів ПрАТ Міжрайплемпідприємство № 1 від 23.04.2014р. ОСОБА_4 було обрано директором Товариства, який приступив до виконання обов'язків згідно з наказом № 23 від 23.04.2014р. Згідно змісту зазначеної виписки з протоколу загальних зборів, ОСОБА_4 раніше також був директором товариства.

Згідно з ч. 4 ст. 47 Закону України Про господарські товариства директор є виконавчим органом акціонерного товариства.

Відповідно до підпунктів 10.5.1, 10.5.3, 10.5.9, 10.5.10 пункту 10.5 Статуту ПрАТ Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві директор є виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, обирається строком на три роки; виконує функції, покладені на нього як на керівника підприємства, згідно законодавства України та трудового договору. Зокрема, представляє Товариство у взаємовідносинах з юридичними та фізичними особами, державними та іншими органами і організаціями; має право: укладати цивільно-правові угоди з правом їх особистого підпису, підписувати фінансові, банківські, процесуальні та інші документи; здійснює керівництво господарською діяльністю Товариства.

Відповідно до змісту ст. 23 Закону України Про господарські товариства директор є посадовою особою.

Директор як виконавчий орган Товариства, який діє від його імені, тобто представляє юридичну особу, повинен усвідомлювати наслідки своїх дій та, відповідно, несе особисту відповідальність за підписання ним документів та їх зміст, незважаючи на те ким саме підготовлено відповідний документ. За таких обставин, посилання відповідача на те, що директор ОСОБА_4 підписав лист № 41 від 04.03.2016р. помилково, є неспроможними.

Письмові пояснення секретаря та притягнення її до дисциплінарної відповідальності не спростовують підписання директором вказаного листа, який, в даному випадку, є підтвердженням юридичного факту визнання відповідачем (юридичною особою) наявності заборгованості за договором позики № 2 від 01.10.2012р.

Як вже зазначалось, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі речей, в даному випадку - посівного матеріалу - пшениці в кількості 27260 кг, що повністю узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13 та від 24.02.2016 у справі № 6-50цс16.

Отже факт надання позичальнику (відповідачу) пшениці в кількості 27260 кг згідно з договором позики № 2 від 01.10.2012р., та порушення останнім зобов'язання щодо її повернення, є доведеними та підтверджуються матеріалами справи.

Частиною 1 ст. 1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Як зазначалося в описовій частині рішення, ухвалою від 12.10.2017р. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ПрАТ "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" про визнання недійсним договору позики № 2 від 01.10.2012 р. у зв'язку з тим, що вона подана після початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час розгляду даної справи, договір позики № 2 від 01.10.2012р. не визнано судом недійсним, його неправомірність прямо не встановлена законом, тому в силу приписів статті 204 ЦК України правомірність даного правочину презюмується.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України та ч.1 ст.225 ГК України під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з ч. 1 ст. 226 ГК України у разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

На кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника - відсутність вини (ст.ст.614, 623 ЦК України).

За змістом ч. 3 ст. 623 ЦК України, ч.3 ст. 225 ГК України розмір збитків визначається з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову про стягнення збитків, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки відповідач не повернув позивачу посівний матеріал - пшеницю у кількості 27260 кг, доказів сплати її вартості також не надав, суд дійшов до висновку про заподіяння позивачу внаслідок цього збитків, виходячи із цін реалізації даного виду товару станом на час звернення до суду, що підтверджується довідкою Головного управління статистики у Запорізькій області від 04.10.2016р. № 09-12/498. Відсутність своєї вини відповідач не довів.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми збитків в розмірі 85400 грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, спростовуються вищенаведеними висновками суду.

Щодо заяви відповідача про сплив позовної давності та її застосування, суд зазначає про наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно ж абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як вже зазначалось, 29.02.2016р. ФОП ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві з письмовою вимогою про повернення 27260 кг пшениці або сплату грошових коштів за пшеницю за ринковою ціною, що склалась на день отримання товариством цієї вимоги.

Таким чином, враховуючи, що умовами договору позики № 2 від 01.10.2012р., строк повернення позики у вигляді саме посівного матеріалу-пшениці в кількості 27260 кг не визначено, а фінансова допомога у розмірі 8178 грн. з терміном повернення до 01.08.2013р. фактично відповідачу не надавалась як-то стверджує позивач, початок перебігу позовної давності починається після закінчення тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про повернення позики.

Отже факт спливу строку позовної давності, про який зазначає відповідач, відсутній.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Листом за вих. № 41 від 04.03.2016р. відповідач підтвердив наявність заборгованості, в тому числі, згідно з договором позики № 2 від 01.10.2012р. у вигляді 27260 кг пшениці.

Згідно зі ст.49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" (71716, Запорізька область, Токмацький район, м. Молочанськ, вул. Шевченко, 101, код ЄДРПОУ 00699322) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) 85400 (вісімдесят п'ять тисяч чотириста) грн. збитків, суму 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.С.Боєва

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 18 жовтня 2017 р.