Постанова

від 17.10.2017 по справі 913/1286/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

17.10.2017 р. справа №913/1286/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя судді секретар судового засідання за участю представників сторін: від позивача від відповідача від Казначейської службиОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 не з'явився не з'явився без участі представника розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області, м. Сєвєродонецьк Луганської області на ухвалу господарського суду Луганської області від 28.08.2017 у справі № 913/1286/16 (суддя Зюбанова Н.М.) за позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Промсоюз", м. Сєвєродонецьк Луганської області Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради, м. Брянка Луганської області простягнення 61039 грн. 29 коп.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.08.2017 р. визнано дії Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області щодо повернення наказу господарського суду Луганської області від 05.01.2017 № 913/1286/16 без виконання незаконними.

Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області прийняти до виконання наказ господарського суду Луганської області від 05.01.2017 по справі № 913/1286/16.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області звернулося з апеляційною скаргою №12-12/2823 від 06.09.2017р., в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Луганської області від 28.08.2017 у справі №913/1286/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Промсоюз на дії Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області в повному обсязі; розглянути справу за відсутності представника Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області.

Апелянт, вважаючи висновок суду щодо незаконності дій Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області неправомірним, послався на п.п. 2, 24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 . Зазначив, що згідно даних Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 № 1691 , боржник, Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради, обслуговувався в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Брянці Луганської області, яке є територіальним органом Державної казначейської служби України. Місцезнаходженням боржника, Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради, згідно наказу суду від 05.12.2016 та відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є м. Брянка Луганської області, яке віднесено до території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Боржник не перемістився на територію, підконтрольну українській владі, рахунки в органах Казначейства Луганської області не відкрито, що і стало підставою для повернення стягувачу виконавчого документу згідно п. 9 Порядку.

Вважає, що оскарження дій чи бездіяльності органів Державної казначейської служби України не може здійснюватися в порядку, передбаченому ст. 121-2 ГПК України , оскільки органи Державної казначейської служби України не є органами примусового виконання, натомість їх дії мають оскаржуватися в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України .

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.09.2017р. апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області прийнято до провадження.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Мартюхіної Н.О., протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Дучал Н.М., судді Склярук О.І., Сгара Е.В.

Розгляд апеляційної скарги відкладено.

03.10.17 р. від ТОВ Виробничо-комерційна фірма Промсоюз через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким зазначено про непогодження з доводами та вимогами апеляційної скарги, вважаючи її необґрунтованою та безпідставною. Позивач просить залишити ухвалу господарського суду Луганської області від 28.08.2017р. у справі № 913/1286/16 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Склярук О.І., протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів сформовано колегію у складі: головуючий суддя Дучал Н.М., судді Геза Т.Д., Сгара Е.В.

Учасники судового процесу не скористалися правом участі представника в судовому засіданні апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно з положеннями ст.ст.101, 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень та ухвал місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п.п. 1,3 частини 2 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Луганської області від 21.12.2016 у справі №913/1286/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Промсоюз до Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради задоволено повністю. Стягнуто з Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради, м.Брянка Луганської області, ідентифікаційний код 03340376, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Промсоюз , м.Сєвєродонецьк Луганської області, ідентифікаційний код 21822350, заборгованість за виконані роботи в сумі 61039,29 грн., судовий збір у сумі 1378,00 грн.

05.01.2017 на примусове виконання вказаного рішення судом видано відповідний наказ.

Як свідчать матеріали справи, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань боржник, Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради є органом місцевого самоврядування.

Згідно реєстраційної картки (витяг з Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів), копія якої надана Головним управлінням Державної казначейської служби України у Луганській області, Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради є розпорядником бюджетних коштів та одержувачем бюджетних коштів.

В договорі підряду № 440 від 14.11.2013р., невиконання якого стало підставою для стягнення рішенням господарського суду Луганської області заборгованості в сумі 61 039,29 грн., Управлінням житлово-комунального господарства Брянківської міської ради зазначено свої банківські реквізити: р/р 35425072001387, р/р 35426071001387 у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Луганській області.

З метою примусового виконання рішення господарського суду Луганської області від 21.12.2016 у справі №913/1286/16, ТОВ ВКФ Промсоюз звернулося до Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області з заявою вих. №271 від 07.06.2017р. про виконання рішення суду, з додаванням відповідних документів, в т.ч. наказу господарського суду Луганської області від 05.01.2017р. у справі №913/1286/16, рішення господарського суду Луганської області від 21.12.2016 у справі №913/1286/16, тощо.

Листом від 15.06.2017 № 12-11/1957 Головним управлінням Державної казначейської служби України у Луганській області повернуто наказ позивачу без виконання з посиланням на п.п.2, 24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, п. 11 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 .

Зазначене стало підставою для звернення позивача (стягувача) до господарського суду зі скаргою на дії Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області, в якій просив визнати дії Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області щодо повернення наказу без виконання незаконними та зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області прийняти до виконання наказ господарського суду Луганської області від 05.01.2017 по справі №913/1286/16.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до положень Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Однією з засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ст. ст.115, 116 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з приписами п.п.1,2 ст.6 Закону України Про виконавче провадження у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання (ст.1 Закон України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ).

Згідно ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження" , із заявою про виконання рішення суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 (зі змінами та доповненнями).

Пунктом 3 Порядку передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п.6 Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету. До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).

Підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві органом Казначейства визначені п. п. 1 п. 9 Порядку , а саме: виконавчий документ повертається стягувачеві у разі, коли виконавчий документ: не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку; видано або оформлено з порушенням установлених вимог; рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку; суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом; відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем; стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання; наявні інші передбачені законом випадки.

При цьому наявність інших визначених законом підстав для повернення органом Державної казначейської служби України виконавчого документа стягувачу має бути чітко встановлена правовою нормою. Такі підстави підлягають обмеженому (вузькому), а не розширеному тлумаченню, оскільки відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів відповідно до пункту 15 Порядку можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

За повідомленням Держказначейської служби згідно даних програмно-прикладного забезпечення АС "Є-Казна" в 2014 році на ім'я Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради (код 03340376) були відкриті 19 рахунків.

Згідно пояснень ГУ Державної казначейської служби України у Луганській області, Управління Державної казначейської служби у м. Брянці хоча і перемістилось на територію, підконтрольну державній владі, однак є не працюючим.

За таких обставин, позивач правомірно звернувся із заявою про виконання рішення суду саме до Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області, як особи, якій підпорядковане Управління Державної казначейської служби у м. Брянка.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується листом від 15.06.2017р., в якості підстав для повернення позивачу (стягувачу) наказу, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Луганській області, визначено перебування відповідача (боржника) на неконтрольованій державною владою території та відсутність у нього рахунків в органах Казначейства Луганської області.

Втім, положення наведених вище нормативних актів не передбачають, що знаходження боржника на території проведення антитерористичної операції є обставиною, яка виключає виконання судових актів органами, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів, та є підставою для відмови у їх виконанні.

Крім того, жодний законодавчий акт, яким регулюються правовідносини та особливості застосування законодавства в зоні проведення антитерористичної операції не містить заборони, щодо виконання рішень судів по відношенню до боржників, які мають реєстрацію на території, яка знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, окрім запровадження мораторію на примусову реалізацію предметів іпотеки, розташованих на території проведення антитерористичної операції (ст.9 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції).

Головним управлінням Державної казначейської служби України у Луганській області не зазначено та не наведено нормативного акту, яким врегульований інший порядок та зазначено інший орган, яким має виконуватися наказ суду у справі № 913/1286/16.

Пункт 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників не містить підстав для повернення виконавчого документа, з яких наказ господарського суду Луганської області у справі №913/1286/16 був повернутий стягувачу без виконання. Наявність інших підстав для повернення органом Державної казначейської служби наказу має бути чітко встановлена законодавством.

Головним управлінням Державної казначейської служби України у Луганській області не доведено існування правової підстави, яка б дозволяла не виконувати судове рішення та повернути виконавчий документ.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Конституційним Судом України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 р. у справі № 11-рп/2012 зазначено, що за практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

За положеннями статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі Півень проти України судом вказано, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) судом зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("ОСОБА_5 проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004р. справа Войтенко проти України , суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1.

З огляду на вищенаведене, обов'язковість виконання судових рішень, конституційний принцип доступності до правосуддя всіх осіб, практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень та враховуючи справедливий баланс інтересів стягувача і боржника, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення скарги стягувача.

Що стосується доводів Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області щодо непідвідомчості скарги господарському суду і неможливості розгляду її відповідно до ст. 121-2 ГПК України слід зазначити, що виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду є невід ємною частиною судового процесу.

За змістом ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, який видав виконавчий документ.

Відсутність посилання в ст. 121-2 ГПК України на можливість оскарження дій чи бездіяльності органів Державної казначейської служби України при виконанні рішень господарських судів не відповідає статті 55 Конституції України , згідно якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до позиції Вищого господарського суду України, викладеної в оглядовому листі від 28.01.2016 № 01-06/131/16 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із застосуванням судами Закону України "Про виконавче провадження" (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)", скарги на дії органів Державної казначейської служби України підлягають розгляду в порядку ст. 121-2 ГПК України .

Враховуючи наведене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування ухвали господарського суду Луганської області від 28.08.2017р. у справі №913/1286/16.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області на ухвалу господарського суду Луганської області від 28.08.2017р. у справі №913/1286/16 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Луганської області від 28.08.2017р. у справі №913/1286/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Н.М. Дучал

Судді: Т.Д. Геза

ОСОБА_3

Надруковано: 5 екз. 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - Казначейській службі ; 1 - у справу; 1 - ГСЛО .