Постанова

від 24.04.2018 по справі 913/1286/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 913/1286/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.10.2017 (головуючий суддя - Дучал Н.М., судді: Геза Т.Д., Сгара Е.В.)

та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 28.08.2017 (суддя Зюбанова Н.М.)

за скаргою на дії Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Промсоюз"

до Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради

про стягнення 61 039,29 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Промсоюз" (далі - стягувач) звернувшись в суд зі скаргою на дії Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області, просило визнати дії Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області (далі - Казначейство) щодо повернення наказу без виконання незаконними та зобов'язати останнє прийняти до виконання наказ від 05.01.2017 № 913/1286/16.

Вимоги скарги мотивовані положеннями статті 121 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 28.08.2017, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.10.2017, визнано дії Казначейства щодо повернення наказу Господарського суду Луганської області від 05.01.2017 № 913/1286/16 без виконання незаконними. Зобов'язано Казначейство прийняти до виконання наказ Господарського суду Луганської області від 05.01.2017 по справі № 913/1286/16.

У касаційній скарзі Казначейство просить вказані ухвалу і постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити. Свої вимоги Казначейство мотивує тим, що місцезнаходженням боржника згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є м. Брянка Луганської області, яке віднесено до території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Боржник не перемістився на територію, підконтрольну українській владі, рахунки боржника в органах Казначейства Луганської області не відкрито, що і стало підставою для повернення стягувачу виконавчого документу згідно п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок).

Відтак Казначейство вважає, що судами порушено положення Бюджетного кодексу України, Порядку, Накази Міністерства фінансів України від 22.06.2012 №758, від 22.12.2011 №1691, статті 4, 32, 43 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, не повно з'ясовано обставини спору, не оцінено належним чином доводи Казначейства, зобов'язано Казначейство діяти всупереч законам та Конституції України.

Також Казначейством 21.03.2018 подано до суду касаційної інстанції доповнення до касаційної скарги.

Відповідно до приписів частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку, а суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.

За вказаних обставин такі доповнення до касаційної скарги судом касаційної інстанції не можуть прийматися до розгляду, тому залишаються без розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

За наслідками розгляду скарги стягувача на дії Казначейства, судами з'ясовано, що рішенням Господарського суду Луганської області від 21.12.2016 у справі №913/1286/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Промсоюз до Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради задоволено повністю. Стягнуто з Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради, м.Брянка Луганської області, ідентифікаційний код 03340376, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Промсоюз , м.Сєвєродонецьк Луганської області, ідентифікаційний код 21822350, заборгованість за виконані роботи в сумі 61039,29 грн., судовий збір у сумі 1378,00 грн.

05.01.2017 на примусове виконання вказаного рішення судом видано відповідний наказ.

Стягувач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області з заявою вих. №271 від 07.06.2017 про виконання рішення суду.

Листом від 15.06.2017 № 12-11/1957 Казначейство повернуло наказ позивачу без виконання з посиланням на п.п.2, 24 Порядку, п. 11 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженоого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595.

Зазначене стало підставою для звернення стягувача до суду з даною скаргою.

Приймаючи оскаржувані судові акти, суди свої висновки мотивували тим, що пунктом 9 Порядку не передбачено такої підстави для повернення виконавчого документа, як відсутність відкритих в органах казначейства рахунків боржника.

Підстави для скасування оскаржених ухвали та постанови відсутні з огляду на таке.

За приписами статей 115, 116 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно з приписами пунктів 1, 2 ст.6 Закону України Про виконавче провадження у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання (ст.1 Закон України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ).

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком, за змістом пункту 3 якого передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п.6 Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету. До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).

Підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві органом Казначейства визначені пунктом 9 Порядку, а саме: виконавчий документ повертається стягувачеві у разі, коли виконавчий документ: не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку; видано або оформлено з порушенням установлених вимог; рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку; суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом; відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем; стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання; наявні інші передбачені законом випадки.

При цьому наявність інших визначених законом підстав для повернення органом Державної казначейської служби України виконавчого документа стягувачу має бути чітко встановлена правовою нормою. Такі підстави підлягають обмеженому (вузькому), а не розширеному тлумаченню, оскільки відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суди в межах повноважень наданих їм процесуальним законодавством встановили, що позивач правомірно звернувся із заявою про виконання рішення суду саме до Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області, як особи, якій підпорядковане Управління Державної казначейської служби у м. Брянка.

Також суди правомірно визначились, що положення наведених вище нормативних актів не передбачають, що знаходження боржника на території проведення антитерористичної операції є обставиною, яка виключає виконання судових актів органами, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів, та є підставою для відмови у їх виконанні, тому відхилили доводи Казначейства в цій частині.

Відтак, оскільки пункт 9 Порядку не містить підстав для повернення виконавчого документа, з яких наказ Господарського суду Луганської області у справі №913/1286/16 був повернутий стягувачу без виконання, а Казначейством не доведено існування правової підстави, яка б дозволяла не виконувати судове рішення та повернути виконавчий документ, суди правомірно задовольнили скаргу позивача, позаяк виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу.

Доводи Казначейства вказаних висновків не спростовують, а тому відхиляються судом як неспроможні.

Посилання Казначейства на те, що судами порушено положення Бюджетного кодексу України, Порядок, Накази Міністерства фінансів України від 22.06.2012 №758, від 22.12.2011 №1691, статті 4, 32, 43 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 не повно з'ясовано обставини спору, не оцінено належним чином доводи Казначейства, зобов'язано Казначейство діяти всупереч законам та Конституції України виходячи із викладеного вище не знайшли свого підтвердження.

Наведеним вище у сукупності спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на Казначейство.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 913/1286/16 Господарського суду Луганської області, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов