Постанова

від 17.10.2017 по справі 920/384/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2017 р. Справа № 920/384/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників :

позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 85-4256 від 10.10.2017)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів , м. Суми (вх. №2735 С/3) та апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Сумихімпром , м. Суми (вх. № 2768 С/3) на рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2017 у справі № 920/384/17

за позовом Публічного акціонерного товариства Сумихімпром , м. Суми

до Державного підприємства Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів , м. Суми

про стягнення 85097,35 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство Сумихімпром , м. Суми звернулось до Господарського суду Сумської області із позовом про стягнення з Державного підприємства Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів , м. Суми 41019 грн. 75 коп. заборгованості за договором № 391 від 06.03.2003, 12313 грн. 49 коп. пені, 28236 грн. 90 коп. інфляційних втрат, 3527 грн. 21 коп. - суму 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1600 грн. 00 коп.

Справа № 920/384/17 знаходилась в провадженні судді Котельницької В.Л.

Ухвалою суду від 25.05.2017 матеріали справи № 920/384/17 було передано для розгляду по суті в межах справи № 5021/2509/2011 про банкрутство Публічного акціонерного товариства Сумихімпром , яка розглядається господарським судом Сумської області (суддя Яковенко В. В.).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Сумихімпром задоволено, ухвалу господарського суду Сумської області від 25.05.2017р. у справі №920/384/17 скасовано та справу № 920/384/17 передано на розгляд Господарському суду Сумської області.

07.07.2017 матеріали даної справи надійшли до Господарського суду Сумської області.

Оскільки відповідно до постанови Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 матеріали № 920/384/17 передано на розгляд в межах позовного провадження, а не в межах провадження справи № 5021/2509/2011 про банкрутство Публічного акціонерного товариства Сумихімпром , - матеріали справи передані на розгляд судді, в провадженні в якого знаходилась справа № 920/384/17, а саме: судді Котельницькій В.Л.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 21.08.2017 по справі № 920/384/17 (суддя Котельницька В.Л.) позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів на користь Публічного акціонерного товариства Сумихімпром 41019 грн. 75 коп. суми основного боргу; 28236 грн. 90 коп. інфляційних втрат; 3527 грн. 21 коп. 3 % річних; 1847 грн. 02 коп. пені; а також 1600 грн. 00 коп. відшкодування судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору. В іншій часині позову відмовлено.

Відповідач із рішенням суду першої інстанції у даній справі не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх. № 2735 С/3), в якій посилаючись на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що вплинуло на прийняття рішення, просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Водночас, до Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшла апеляційна скарга (вх. № 2768 С/3), в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2017 по справі № 920/384/17 в частині відмови у позові в стягненні з відповідача на користь позивача пені в розмірі 10713,49 грн. та задовольнити вимоги ПАТ Сумихіпром у повному обсязі. Позивач вважає, що судом першої інстанції не досліджено та необґрунтовано наявність обставин, що дають можливість зменшити розмір пені на 85 %. Позивач також звернувся до суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 апеляційній скарги Державного підприємства Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів , м. Суми (вх. № 2735 С/3) та Публічного акціонерного товариства Сумихімпром , м. Суми (вх. № 2768 С/3), які подані на рішення господарського суду Сумської області від 21.08.2017 у справі № 920/384/17, об'єднані в одне апеляційне провадження та призначені до розгляду на 17.10.2017 об 11:30 год.

Позивач та відповідач не скористались своїм правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, а саме не надали суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги.

Відповідач участі свого повноважного представника в судове засідання 17.10.2017 не забезпечив, про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною другою статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Відповідно до пункту 3.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ).

На підтвердження адреси відповідача судом апеляційної інстанції долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду справи, з якого вбачається, що місцезнаходженням юридичної особи - Державного підприємства Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів , м. Суми є: 40030, Сумська обл., місто Суми, ВУЛИЦЯ ХАРКІВСЬКА, П/В12.

Ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 про прийняття до провадження апеляційних скарг позивача та відповідача на рішення суду першої інстанції у даній справі була надіслана відповідачу 15.09.2017 за належною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 40030, Сумська обл., місто Суми, ВУЛИЦЯ ХАРКІВСЬКА, П/В12, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Жодних інших даних щодо місцезнаходження відповідача матеріали справи не містять.

Однак поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 14.09.2017, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Згідно пунктів 3.9.1, 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно долученої до матеріалів справи копії списку згрупованих поштових відправлень суду від 18.09.2017 та копії списку № 11814 (ф. 103) згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих, поданих Харківським апеляційним господарським судом в поштове відділення УДППЗ Укрпошта Харків-22, судом апеляційної інстанції здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача (№ 6102222651203), шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення.

При цьому, із вказаних доказів вбачається, що відповідач не забезпечує отримання кореспонденції за своєю юридичною адресою, оскільки з 27.09.2017 ухвала суду знаходиться у відділенні зв'язку, обслуговуючому місце реєстрації його підприємства, однак ухвала не була вручена під час доставки 02.10.2017.

Колегія суддів дійшла висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 була завчасно надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, але відповідач внаслідок своєї недобросовісної поведінки не забезпечив її отримання.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За таких обставин у суду апеляційної інстанції маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів з метою повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання 17.10.2017, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні та подання письмових пояснень в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За вказаних обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 101 та пункту 7 частини другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційних скарг позивача та відповідача, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши у судовому засіданні 17.10.2017 уповноваженого представника позивача, який підтримав свою правову позицію по справі, колегія суддів дійшла висновку, що задоволенню підлягає апеляційна скарга позивача, а апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, з огляду на нижченаведене.

Як свідчать матеріали справи, 06.03.2003 між позивачем та відповідачем укладено Договір № 391 (далі - Договір), відповідно до пунктів 2.1. та 2.2 якого позивач, як Виконавець, зобов'язується постійно, протягом строку дії Договору, проводити медичне обслуговування працівників відповідача (Замовника), які перебувають на диспансерному обліку, а також проводити попередній медогляд при влаштуванні на роботу працівників відповідних категорій за направленням замовника. Замовник зобов'язується своєчасно оплачувати послуги виконавця згідно з наданими розрахунками.

Позивач стверджує, що ним своєчасно та в повному обсязі проводились роботи по медичному обслуговуванню працівників відповідача.

Відповідно до пункту 3.1. Договору Замовник проводить оплату на поточний рахунок виконавця протягом 15 банківських днів з моменту пред'явлення рахунку.

Як зазначає позивач, відповідач порушив свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг за даним Договором, а тому станом на березень 2013 року заборгованість відповідача перед позивачем складала 47069,75 грн.

З метою погашення зазначеної заборгованості між сторонами було укладено графік погашення заборгованості (далі - Графік).

28.03.2013 відповідачем в рахунок погашення боргу було сплачено 1000,00 грн.

01.06.2013 між сторонами у справі укладено додаткову угоду №1 до Договору №391 від 06.03.2003, відповідно до якої:

1. Сторони дійшли згоди припинити дію Договору № 391 від 06.03.2003 з 01.07.2013.

2. Замовник зобов'язується погасити виконавцю заборгованість в сумі 46069,75 грн., що виникла за Договором № 391 від 06.03.2003 до 31.12.2014 згідно Графіку погашення заборгованості за цим Договором.

3. У разі невиконання пункту 2 Додаткової угоди, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Борг сплачується замовником з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

4. Нарахування пені, визначеної пунктом 3 даної Додаткової угоди припиняється в момент повного погашення заборгованості замовника перед виконавцем по договору № 391 від 06.03.2003.

5. Дана угода є невід'ємною частиною Договору № 391 від 06.03.2003.

Матеріалами справи підтверджується, що у період з 23.05.2014 по 01.07.2015 відповідач здійснив перерахування коштів в сумі 5050,00 грн. на користь позивача в рахунок погашення боргу за Договором.

Таким чином, як стверджує позивач, відповідач мав сплатити заборгованість в сумі 46069,75 грн., а сплатив лише 5050,00 грн., в зв'язку з чим станом на 24.04.2017 відповідач має заборгованість в сумі 41069,75 грн.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами №50-72 від 14.02.2013, №50-349 від 15.05.2014, №50-665 від 01.09.2014, №50-930 від 28.11.2016, №50-200 від 10.03.2017 щодо сплати заборгованості, проте залишок боргу у сумі 41019,75 грн. за надання послуг з медичного обслуговування працівників, який відповідач мав сплатити позивачу до 31.12.2014 включно, залишився непогашеним.

Вказане стало підставою для звернення до суду із даним позовом, в якому однією з вимог є стягнення з відповідача зазначеної суми боргу.

Розглянувши позовні вимоги в цій частині, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, а заборгованість згідно Додаткової угоди № 1 до Договору №391 від 06.03.2003 відповідачем була визнана.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем порушено умови Додаткової угоди № 1 до Договору №391 від 06.03.2003 щодо оплати послуг з медичного обслуговування працівників, та на час звернення позивача з даною позовною заявою до суду (станом на 05.05.2017) заборгованість відповідача перед позивачем за надання послуг з медичного обслуговування працівників становить 41019,75 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції визначився, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 41019,75 грн. заборгованості за надання послуг з медичного обслуговування працівників, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в цій частині та вважає, що доводи і заперечення відповідача, що викладені в апеляційній скарзі є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно із пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції і підтверджується в ході апеляційного розгляду даної справи, у відповідності із нормами чинного законодавства, між сторонами склалися правовідносини із надання послуг з проведення медичного обслуговування працівників відповідача (Замовника), які перебувають на диспансерному обліку, а також з проведення попереднього медогляду при влаштуванні на роботу працівників відповідних категорій за направленням відповідача, про що між сторонами 06.03.2003 було укладено договір № 391.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач надав відповідачу обумовлені Договором послуги своєчасно та в повному обсязі, але відповідач в порушення договірних домовленостей за надані позивачем послуги не розрахувався і станом на березень 2013 року заборгованість складала суму 47069,75 грн.

28.03.2013 відповідачем в рахунок погашення боргу було сплачено 1000,00 грн.

01.06.2013 між сторонами у справі укладено Додаткову угоду №1 до Договору №391 від 06.03.2003, умовам якої суд першої інстанції надав належну правову оцінку, встановивши, що сторони дійшли згоди припинити дію Договору № 391 від 06.03.2003 з 01.06.2013, а відповідач (Замовник) взяв на себе зобов'язання погасити перед позивачем (Виконавцем послуг) заборгованість в сумі 46069,75 грн., що виникла за Договором № 391 від 06.03.2003, в строк до 31.12.2014, згідно Графіку погашення заборгованості (том 1 аркуші справи 15-16).

В своїй апеляційній скарзі відповідач стверджує про те, що оскільки сторони у пункті 1 Додаткової угоди № 1 дійшли згоди щодо припинення дії Договору № 391 від 06.03.2003 з 01.06.2013, а згідно пункту 5 цієї угоди вона є невід'ємною частиною Договору № 391 від 06.03.2003, тому і Додаткова угода № 1 Договору № 391 від 06.03.2003 припинила свою дію з 01.06.2013. Вказане на думку відповідача відповідає вимогам частини першої статті 604 Цивільного кодексу України щодо припинення зобов'язання за домовленістю сторін, але суд першої інстанції не дав цій обставині належної правової оцінки.

Проте вказані доводи відповідача колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними та такими, що зроблені при довільному тлумаченні зазначеної правової норми, оскільки стаття 604 Цивільного кодексу України передбачає припинення зобов'язання за домовленістю сторін у разі заміни первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

З цього приводу колегія вважає за необхідне зазначити, що характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов'язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання (новація), що і є підставою для припинення попереднього зобов'язання.

Проте, як вбачається зі змісту Додаткової угоди № 1 до Договору відповідача не було звільнено від зобов'язання сплатити вартість вже наданих позивачем послуг за Договором № 391 від 06.03.2003.

Також, в даному випадку, умовами додаткової угоди змінено, зокрема, кінцевий строк оплати послуг (до 31.12.2014), що виникла за Договором № 391 від 06.03.2003, визначено порядок та умови розрахунків (згідно узгодженого Графіку погашення заборгованості), а не укладено нове зобов'язання, яке б стало підставою для припинення попереднього зобов'язання, тобто новації в розумінні статті 604 Цивільного кодексу України не відбулося, тому відповідні посилання відповідача колегія суддів апеляційної інстанції визнає юридично неспроможними.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що відповідач саме в рахунок оплати послуг за Договором № 391 від 06.03.2003 в період з 23.05.2014 по 01.07.2015 перераховував позивачу кошти в сумі 5050,00 грн.

Відповідно до статей 202, 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема: виконанням, проведеним належним чином; за згодою сторін.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Згідно з положеннями статей 6, 627, 651 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, визначенні його умов та їх зміні з урахуванням вимог законодавства, тобто за загальним правилом сторони не позбавлені права вносити зміни до умов договору, зобов'язання за яким ще не припинилися.

Таким чином, в ході апеляційного розгляду справи підтверджується, що господарське зобов'язання відповідача, яке виникло за Договором про надання послуг № 391 від 06.03.2003, не припинилося.

Судом апеляційної інстанції встановлено і це підтверджується змістом Додаткової угоди № 1 до Договору, остання є підставою для проведення розрахунків за договором, оскільки не доводить виконання відповідачем зобов'язання по сплаті вартості послуг в повному об'ємі, а також прийняття позивачем оплати їх вартості, що обумовлює висновок про наявність боргу.

Факт наявності у відповідача перед позивачем боргу в сумі 41069,75 грн. підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи зазначене, господарським судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що внаслідок проведення відповідачем часткової оплати наданих послуг, несплаченою залишилась їх вартість у розмірі 41069,75 грн., а тому наявні всі правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за отримані ним послуги за Договором у зазначеній сумі.

Колегія суддів вважає, що ці висновки суду першої інстанції ґрунтуються на підтверджених матеріалами справи належних та допустимих доказах і наданих сторонами у справі поясненнях, а також жодним чином не спростовані відповідачем ні під час розгляду спору в суді першої інстанції, ні під час повторного перегляду справи в апеляційному порядку.

У відповідності до вимог статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна надати докази в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Оплата вартості наданих за Договором послуг у повному обсязі відповідачем не здійснена і такі докази у справі не містяться.

Звертаючись до суду із даним позовом ПАМ Сумихімпром також просив стягнути з відповідача 3527,21 грн. 3 % річних та 28236,90 грн. інфляційних збитків.

Що стосується цієї частини позовних вимог колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте відповідач від свого договірного обов'язку сплатити у повному обсязі вартість отриманих послуг з медичного обслуговування працівників ухилився, оплативши їх вартість лише частково, внаслідок чого у нього виникла прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 41069,75 грн.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини третьої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 5 Додаткової угоди № 1 до Договору, дана угода є невід'ємною частиною Договору № 391 від 06.03.2003.

Пунктом 3 Додаткової угоди № 1 до Договору передбачено, зокрема те, що борг сплачується замовником з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з 30.04.2014 по 24.04.2017. Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахованих сум 3% річних та інфляції, колегія суддів дійшла висновку, що їх зроблено методологічно правильно.

Разом з цим, згідно перерахунку суду апеляційної інстанції 3 % річних та інфляційних втрат за період з 30.04.2014 по 24.04.2017 складають суми 2557,27 грн. та 29572,88 грн. відповідно, тобто є більшими, ніж ті, що заявлені позивачем до стягнення (3527,21 грн. - 3 % річних та 28236,90 грн. - інфляційних збитків). Відповідний розрахунок залучено судом апеляційної інстанції до матеріалів справи.

Враховуючи те, що суд не наділений повноваженнями виходити за межі позовних вимог та відсутність відповідного клопотання з боку позивача, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3527,21 грн. та 28236,90 грн. інфляційних збитків обґрунтовано задоволені місцевим господарським судом повністю.

Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи щодо порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення в означеній частині норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, а мотиви апеляційної скарги не спростовують висновків суду, в зв'язку з чим скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми пені в розмірі 12313,49 грн. та висновків місцевого суду про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру вказаної пені на 85 % до 1847,02 грн., колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною першою статті 548 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3 Додаткової угоди № 1 до Договору сторони обумовили, що у разі невиконання п. 2 Додаткової угоди № 1 , а саме - у разі непогашення заборгованості, замовник сплачує виконавцю, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Також, у пункті 4 Додаткової угоди № 1 до Договору сторони дійшли згоди, що нарахування пені, визначеної пунктом 3 даної угоди припиняється в момент повного погашення заборгованості за Договором.

Згідно поданого позивачем арифметично та методологічно правильного розрахунку пеня нарахована за період з 30.04.2016 по 24.04.2017 і становить 12313,49 грн., а тому суд першої інстанції вмотивовано визначився, що вимоги позивача в цій частині є законними та обґрунтованими.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Клопотання відповідача № 119/00-05 від 16.08.2017 про зменшення розміру пені обґрунтоване скрутним матеріальним становищем підприємства.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.

Правовий аналіз вказаний статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Відповідно до підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Також слід зазначити, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зменшуючи розмір заявленої позивачем до стягнення пені на 85 %, суд першої інстанції керувався тим, що Державне підприємство Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів є збитковою бюджетною установою, яка фінансується з державного бюджету, що підтверджується фінансовою звітністю відповідача, а тому стягнення пені в повному обсязі може призвести до негативних наслідків для підприємства.

Однак колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись із висновками місцевого господарського суду щодо наявності в даному спірному випадку правових підстав для зменшення пені, зважаючи на нижченаведене.

Відповідно до статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявними у справі матеріалами та наданими відповідачем доказами не підтверджується існування виняткових обставин, які б зумовили необхідність зменшення розміру неустойки.

Посилання відповідача на тяжке фінансове становище в якості правих підстав для зменшення пені є безпідставними, оскільки надані ним до справи копії звітів з праці за липень 2017 року, звітів про фінансові результати за 1 квартал 2017 року та за перше півріччя 2017 року не свідчать про збитковість відповідача.

Також, в даному випадку доводи відповідача про те, що стягнення пені в повному обсязі призведе до значних збитків і негативних наслідків у господарській діяльності відповідача, не є винятковим випадком у розумінні частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, за наявності якого можливо зменшити розмір пені, а тому клопотання відповідача про зменшення суми пені не підлягає задоволенню.

Крім того, обставини, на які посилається відповідач, є звичайними обставинами при веденні господарської діяльності або будь-яким суб'єктом господарювання, яка здійснюється на свій ризик. Позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні господарської діяльності. Відсутність у боржника необхідних коштів, перебування у тяжкому фінансовому стані не є тими обставинами, які звільняють відповідача від відповідальності за невиконане зобов'язання.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції враховує систематичне та значне прострочення відповідачем виконання основного зобов'язання зі сплати вартості наданих позивачем послуг з медичного обслуговування за Договором № 391 від 06.03.2003 та зазначає, що розмір пред'явленої до стягнення пені є правомірно заявленим та не є значно чи надмірно великим, виходячи із вартості порушеного зобов'язання за Договором та часу прострочення відповідачем строків сплати вартості отриманих послуг, а також є наслідком поведінки відповідача щодо порушення ним взятих на себе зобов'язань та засобом розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання.

Водночас слід зазначити, що визначене відсоткове співвідношення між сумою простроченого зобов'язання і сумою заявленої до стягнення пені виключає безпідставне збагачення позивача, що свідчить про їх співмірність. За невиконання договірних зобов'язань відповідач має добросовісно нести економічну відповідальність, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Безпідставне зменшення розміру неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із розумного засобу стимулювання відповідача належно виконувати договірні зобов'язання, неустойка перетворюється на міру відповідальності за невиконання умов договору без можливості її застосування, а це суперечить засадам добросовісності, розумності та справедливості на яких ґрунтується зобов'язання (стаття 509 Цивільного кодексу України), а відтак порушується конституційний принцип верховенства права.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач починаючи з 01.07.2015 (дня проведення останньої оплати послуг за Договором в сумі 300,00 грн.) не вживає жодних заходів для погашення існуючої у нього заборгованості, яка є предметом даного судового розгляду.

Враховуючи те, що сторони перебувають у рівних умовах, відповідачем не надано доказів наявності виняткових обставин, а судом апеляційної інстанції таких обставин під час повторного розгляду справи не встановлено, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені.

Вказане свідчить про невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи в частині зменшення розміру пені на 85%, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ Сумихімпром в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги позивача є обґрунтованими, а тому вимоги про скасування рішення в частині зменшення розміру пені на 85%, підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги позивачем покладаються на відповідача в повному обсязі у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 104, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Державного підприємства Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів , м. Суми залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Сумихімпром , м. Суми задовольнити.

Рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2017 у справі № 920/384/17 скасувати в частині зменшення розміру пені на 85% та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Сумихімпром , м. Суми задовольнити в повному обсязі.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів (40003, Сумська область, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 14005076) на користь Публічного акціонерного товариства Сумихімпром (40003, Сумська область, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 05766356) 41 019 грн. 75 коп. суми основного боргу; 28 236 грн. 90 коп. інфляційних втрат; 3 527 грн. 21 коп. 3 % річних; 12 313 грн. 49 коп. пені; а також 1 600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви .

Стягнути з Державного підприємства Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів (40003, Сумська область, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 14005076) на користь Публічного акціонерного товариства Сумихімпром (40003, Сумська область, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 05766356) 1760,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Пелипенко Н.М.