Постанова

від 27.10.2017 по справі 922/2310/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2017 року Справа № 922/2310/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача, відповідача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) третіх осіб Свіщов Р.В. - довір. від 23.10.15 розглянувши матеріали касаційної скарги Селянського (фермерського) господарства "Горизонт" на постановувід 12.06.2017 Харківського апеляційного господарського суду у справі№922/2310/16 господарського суду Харківської області за позовомСелянського (фермерського) господарства "Горизонт"

до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області -Лозівська районна державна адміністрація Харківської області -Приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталія Петрівна -Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 провизнання недійсними договорів та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Селянське (фермерське) господарство "Горизонт" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Лозівська районна державна адміністрація Харківської області, Приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталія Петрівна, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, про:

- визнання недійсним договору оренди землі площею 15,9 га, кадастровий номер НОМЕР_1, серія та номер: б\н, виданий 02.02.2015 р., видавник: орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_5, частково;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний - номер: 19232029 від 10.02.2015 р. 16:23:25, державного реєстратора Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської обл. Юдіної Олени Миколаївни, яким зареєстровано договір оренди землі площею 15,9 га, кадастровий номер НОМЕР_1, серія та номер: б\н, виданий 02.02.2015 р., видавник: орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_5;

- визнання недійсним договору оренди землі площею 33,2267 га, кадастровий номер НОМЕР_2, серія та номер: б/н, виданий 23.03.2016 р., видавник: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ ОСОБА_5;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29494466 від 04.05.2016 р. 10:16:40, приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаражі Наталії Петрівни, яким внесено відомості про державну реєстрацію іншого речового права договору оренди землі площею 33,2267 га, кадастровий номер НОМЕР_2, серія та номер: б/н, виданий 23.03.2016 р., видавник: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ ОСОБА_5;

- повернення земельної ділянки площею 3,3733 га, яка належала СФГ "Горизонт" на праві постійного користування і була передана ОСОБА_5 за договором оренди землі площею 15,9 га, кадастровий номер НОМЕР_1, серія та номер: б/н, виданий 02.02.2015 р., видавник: орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_5;

- повернення земельної ділянки площею 33,2267 га, яка належала СФГ "Горизонт" на праві постійного користування і була передана ОСОБА_5 за договором оренди землі площею 33,2267 га, кадастровий номер НОМЕР_2, серія та номер: б/н, виданий 23.06.2016 р., видавник: - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ОСОБА_5

Позовні вимоги, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. у справі №1-17/2005, приписи статей 116, 122, 123, 141, 152, 198 Земельного кодексу України, статей 1,7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", обґрунтовані тим, що оспорювані договори оренди землі порушують права позивача на користування спірними земельними ділянками, оскільки державний акт на право постійного користування спірною землею видавався ще у 1998 році ОСОБА_7, який був засновником (головою) СФГ "Горизонт", і непереоформлення такого акта у зв'язку зі смертю останнього, не позбавляє фермерське господарство права володіння і користування цією землею. Крім того, позивач вважав, що при передачі спірних земельних ділянок ОСОБА_5 не було дотримано спеціального порядку надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, встановленого Законом України "Про фермерське господарство", зокрема, щодо проведення земельних торгів. Позивач також зазначав, що СФГ "Горизонт" увесь час подавало, як податкову, так і статистичну звітність та сплачувало фіксований сільськогосподарський податок до податкової інспекції.

У відзиві на позовну заяву Головне управління Держгеокадастру у Харківській області заперечувало проти позову, вважаючи його необґрунтованим та просило відмовити у його задоволенні.

ФОП ОСОБА_5 у відзиві на позовну заяву просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись, зокрема, на недоведеність позивачем успадкування права на спірні земельні ділянки після смерті голови СФГ "Горизонт" - ОСОБА_7

27.03.2017 р. від позивача до господарського суду першої інстанції надійшло клопотання, в якому позивач підтримав свої позовні вимоги та, водночас, на підставі пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, просив суд вийти за межі позовних вимог та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на підставі яких були укладені спірні договори оренди землі.

У додаткових запереченнях Головне управління Держгеокадастру у Харківській області зазначало, що на момент прийняття спірних наказів про передачу в оренду земельних ділянок та укладення відповідних договорів законодавством не передбачалося проведення земельних торгів щодо земельних ділянок для фермерського господарства. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження успадкування ним права на спірну земельну ділянку після смерті голови СФГ "Горизонт" ОСОБА_7

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.03.2017 р. (суддя Аюпова Р.М.) позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагентсва у Харківській області №3474-СГ від 12.12.2014 р. "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду". Визнано недійсним договір оренди землі площею 15,9 га, кадастровий номер НОМЕР_1, серія та номер: б\н, виданий 02.02.2015, видавник: орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_5 Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 850-СГ від 10.02.2016 р. "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду". Визнано недійсним договір оренди землі площею 33,2267 га, кадастровий номер НОМЕР_2, серія та номер: б/н, виданий 23.03.2016, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ ОСОБА_5.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що з 20.03.1998 р., створене ОСОБА_7 СФГ "Горизонт", несе обов'язки землекористувача спірної земельної ділянки, а не громадянин ОСОБА_7, якому вона надавалася. Суд дійшов висновку про те, що надання ОСОБА_5 в оренду земельних ділянок, якими правомірно користувався позивач, є неправомірним, у зв'язку з чим визнав недійсними оспорювані договори оренди землі та, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, визнав недійсними і накази відповідача, на підставі яких були укладені оспорювані у справі договори оренди землі.

Відмовляючи у позові в частині скасування рішень про державну реєстрацію прав і їх обтяжень місцевий господарський суд виходив з того, що державну реєстрацію спірних договорів оренди покладено на Реєстраційну службу Лозівського міськрайоного управління юстиції Харківської області, яка не є відповідачем у даній справі, що в свою чергу, унеможливлює задоволення позовних вимог до неї.

Щодо вимог про повернення земельних ділянок загальною площею 36,6 га, які належали СФГ "Горизонт" на праві постійного користування і були передані ОСОБА_5 за спірними договорами оренди землі, суд зазначив, що в прохальній частині позивачем не зазначено на користь кого необхідно повернути спірні земельні ділянки, а відтак позовні вимоги у вказаній частині також не можуть бути задоволені судом.

За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_5 Харківський апеляційний господарський суд (судді: Білецька а.М., Гребенюк Н.В., Істоміна О.А.), переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2017 р. в апеляційному порядку, постановою від 12.06.2017 р. скасував його та прийняв нове рішення про відмову в позові.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та виходив з того, що позивач у встановленому законом порядку не переоформив право користування спірною земельною ділянкою та не надав належних доказів на підтвердження існування у СФГ "Горизонт" права користування спірною земельною ділянкою.

Водночас суд апеляційної інстанції не встановив правових підстав, з якими приписи законодавства пов'язують визнання недійсним спірних наказів головного управління Держгеокадастру у Харківській області та укладених на їх підставі оспорюваних договорів оренди.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що виходячи з предмету та підстав даного позову, ОСОБА_5 повинна бути залучена в якості відповідача у справі, як сторона спірних договорів щодо земельної ділянки, стосовної якої виник спір та які позивач просив визнати недійсними, та місцевим господарським судом мало бути вирішено питання щодо підвідомчості даного господарського спору, чого ним в порушення вимог процесуального законодавства, зроблено не було.

СФГ "Горизонт" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від27.03.2017 р., посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права.

Скаржник посилається на те, право користування спірною земельною ділянкою перейшло від громадянина України ОСОБА_7 до створеного ним СФГ "Горизонт" (позивача у справі), а відтак подальша передача спірної земельної ділянки в оренду іншій особі порушує право позивача користуватися такою землею.

Він вказує на те, що не звертався із заявою про добровільну відмову від земельної ділянки до уповноваженого органу та державний акт на право постійного користування землею не повертав.

Скаржник також вважає, що судом апеляційної інстанції невірно оцінені докази у справі та встановлені обставини справи.

Від третьої особи - ФОП ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просила постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом, на підставі розпорядження Лозівської районної Ради народних депутатів Лозівського району Харківської області №20 від 10.01.1996 р. для ведення селянського фермерського господарства громадянину України ОСОБА_7 був виданий державний акт НОМЕР_3 від 16.03.1998 р., зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №73 на право постійного користування земельною ділянкою площею 36,6 га, розташованою на території Миколаївської сільської Ради.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що згідно долученого позивачем до справи договору про передачу земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства від 20.03.1998 р., акта прийому-передачі земельної ділянки від 20.03.1998 р. ОСОБА_7 передав до статутного капіталу, створеного ним СФГ "Горизонт", вказану земельну ділянку, загальною площею 36,6 га (рілля), розташовану на території Миколаївської сільської ради.

23.03.1998 р. рішенням загальних зборів членів СФГ "Горизонт", оформленого протоколом №7 від 23.03.1998 р. було внесено до статутного капіталу СФГ "Горизонт" земельну ділянку, загальною площею 36,6 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради.

Рішенням загальних зборів членів СФГ "Горизонт", оформленого протоколом №12 від 22.01.2002 р., внесені відповідні зміни до пункту 5.1 Статуту щодо передачі до СФГ "Горизонт" спірної земельної ділянки.

25.03.2010 р. громадянин України - ОСОБА_7 помер, внаслідок чого були внесені відповідні зміни до Статуту СФГ "Горизонт", зокрема, щодо зміни членів СФГ "Горизонт", та зареєстрована нова редакція статуту від 18.11.2010 р.

При цьому, судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до протоколу №12 від 22.01.2002 р. внесено зміни до пункту 5.1 Статуту щодо передачі до статутного капіталу СФГ "Горизонт" спірної земельної ділянки. Однак, відповідно до Статуту СФГ "Горизонт" в редакції 2002 року такі зміни не відображені та не були зареєстровані під час державної реєстрації 11.01.2005 р.; будь-яких документів щодо змін до Статуту 2010 року позивач не надав.

Крім того, Статут СФГ "Горизонт" в редакції 2002 року втратив чинність на підставі державної реєстрації змін до установчих документів від 18.11.2010 р., відповідно до якої зареєстровано статут СФГ "Горизонт" в редакції 2010 року. В свою чергу, зазначений Статут 2010 року, який зареєстровано після смерті ОСОБА_7 та є чинним, не містить будь-яких посилань на використання земельної ділянки 36,6 га (пункт 6.1 Статуту), як це було передбачено в пункті 5.1 Статуту СФГ "Горизонт" в редакції 2002 року.

Поза тим, як було встановлено судом апеляційної інстанції, у вищезазначених документах (зокрема, договорі про передачу земельної ділянки від 20.03.1998 р, протоколах загальних зборів №7, №12 від 23.03.1998 р., від 22.01.2002 р.), крім Статуту господарства в редакції 2002 року, міститься відбиток печатки господарства з наступною назвою: "Селянське (фермерське) господарство "Горизонт" із зазначенням коду, між тим на Статуті СФГ "Горизонт" в редакції 2002 року міститься відтиск печатки з назвою - "Фермерське господарство "Горизонт" без зазначення коду. Втім, станом на 20.03.1998 р. позивач мав назву саме Фермерське господарство "Горизонт", яке створено ще в 1992 році, а не Селянське (фермерське) господарство "Горизонт", що, в свою чергу, унеможливлює використання печатки господарства в нинішньому її вигляді для посвідчення документів, що оформлялися ще у 1998 році.

Апеляційний господарський суд також встановив, що наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 12.12.2014 р. №3474-СГ було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_5 для ведення фермерського господарства, загальною площею 15,9000 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області та надано вказану земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства в оренду ОСОБА_5 строком на 49 років. Іншим наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 10.02.2016 р. №850-СГ було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_5 для ведення фермерського господарства, загальною площею 33,2267 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області та надано таку земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2) із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства в оренду ОСОБА_5 строком на 49 років.

На підставі вказаних наказів між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області (орендодавцем) і ОСОБА_5 - орендарем були укладені договори оренди землі від 02.02.2015 р. та від 23.03.2016 р. та, у подальшому, здійснено державну реєстрацію відповідних прав.

Зокрема, рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19232029 від 10.02.2015 р. 16:23:25, державним реєстратором Лозівського міськрайонного управління юстиції, Харківська обл. Юдіною Оленою Миколаївною було зареєстровано договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 02.02.2015, орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_5 Крім того, рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29494466 від 04.05.2016 р. 10:16:40, приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківська обл. Гаражою Наталією Петрівною було внесено відомості про державну реєстрації іншого речового права - договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 23.03.2016, Видавник: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ ОСОБА_5.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом даного судового розгляду є вимоги Селянського (фермерського) господарства "Горизонт" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, про: 1)визнання недійсним договору оренди землі площею 15,9 га, кадастровий номер НОМЕР_1, серія та номер: б\н, виданий 02.02.2015 р., видавник: орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_5, частково; 2)скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний - номер: 19232029 від 10.02.2015 р. 16:23:25, державного реєстратора Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської обл. Юдіної Олени Миколаївни, яким зареєстровано договір оренди землі площею 15,9 га, кадастровий номер НОМЕР_1, серія та номер: б\н, виданий 02.02.2015 р., видавник: орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_5; 3)визнання недійсним договору оренди землі площею 33,2267 га, кадастровий номер НОМЕР_2, серія та номер: б/н, виданий 23.03.2016 р., видавник: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ ОСОБА_5; 4)скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29494466 від 04.05.2016 р. 10:16:40, приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківська області Гаражі Наталії Петрівни, яким внесено відомості про державну реєстрацію іншого речового права договору оренди землі площею 33,2267 га, кадастровий номер НОМЕР_2, серія та номер: б/н, виданий 23.03.2016 р., видавник: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ ОСОБА_5; 5)повернення земельної ділянки площею 3,3733 га, яка належала СФГ "Горизонт" на праві постійного користування і була передана ОСОБА_5 за договором оренди землі площею 15,9 га, кадастровий номер НОМЕР_1, серія та номер: б/н, виданий 02.02.2015 р., видавник: орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_5; 6)повернення земельної ділянки площею 33,2267 га, яка належала СФГ "Горизонт" на праві постійного користування і була передана ОСОБА_5 за договором оренди землі площею 33,2267 га, кадастровий номер НОМЕР_2, серія та номер: б/н, виданий 23.06.2016 р., видавник: - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ОСОБА_5

Водночас позивач у клопотанні від 27.03.2017 р. на підставі статті 83 Господарського процесуального кодексу України просив суд вийти за межі позовних вимог та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо укладення спірних договорів оренди, а саме: від 12.12.2014 р. №3474-СГ та від 10.02.2016 р. №850-СГ.

Скасовуючи судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вимог заявленого позову та відмовив у його задоволенні.

Відповідно до приписів статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (чинного на момент створення СФГ "Горизонт" та у редакції, що діяла на момент створення СФГ "Горизонт"), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (стаття 47 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р.).

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Право власності або право постійного користування землею, згідно з приписами статті 23 Земельного кодексу від України 18.12.1990 р., посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За приписами частини 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Зі змісту частини другої статті 92 Земельного кодексу України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 125 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Статтею 1225 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, статтею 23 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

У розумінні наведених приписів законодавства право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 05.10.2016 р. у справі №6-2329цс16, від 23.11.2016 р. у справі №6-3113цс15.

Переглядаючи справу за правилами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд встановив, що позивачем не надано, та, відповідно матеріали справи не містять, належних доказів на підтвердження правомірного набуття позивачем та існування у нього права користування спірною земельною ділянкою, площею 36,6 га, у відповідності до приписів земельного законодавства.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що між власником та землекористувачем договір на користування спірною земельною ділянкою не укладався; що ОСОБА_7 (голова і засновник СФГ "Горизонт") за життя не переоформив у встановленому законом порядку надане йому право постійного користування земельною ділянкою або право оренди; що СФГ "Горизонт" після смерті свого голови і засновника - ОСОБА_7 (упродовж шести років) не зверталося до власника земельної ділянки для оформлення своїх прав на користування такою землею в порядку передбаченому законодавством та відповідних документів щодо неї не отримувало.

Водночас, суд апеляційної інстанції, дослідивши та оцінивши надані позивачем документи на підтвердження своїх позовних вимог, щодо набуття прав на спірну земельну ділянку (статут СФГ "Горизонт" в редакції 2002 року, договір про передачу земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства від 20.03.1998 р., акт прийому-передачі земельної ділянки від 20.03.1998 р., довіреність від 18.03.1998 р., протокол №7 загальних зборів від 23.03.1998 р., протокол №12 загальних зборів від 22.01.2002 р., податкові декларації, чеки про сплату єдиного податку, тощо) встановив, що вони не підтверджують правомірність набуття СФГ "Горизонт" права користування землею, яке існувало у ОСОБА_7 на підставі державного акта (серія ХР-20-00-008581 від 16.03.1998 р.) на право постійного користування земельною ділянкою, площею 36,6 га, яка розташована на території Миколаївської сільської Ради, для ведення селянського (фермерського) господарства. Крім того, податкові декларації та інші документи бухгалтерського обліку та статистичної звітності, відображають лише ведення бухгалтерського обліку, складеного самим позивачем та не доводять набуття позивачем прав на спірну земельну ділянку у розумінні приписів земельного законодавства.

Як вже зазначалося, позивач просив визнати недійсними накази відповідача щодо передачі ОСОБА_5 в оренду спірних земельних ділянок та укладених на їх підставі договорів оренди землі.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростовання презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 10.02.2016 р. у справі №6-3005цс15, від 25.05.2016 р. у справі №6-605цс16.

В процесі розгляду спору суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не є стороною в оскаржуваних договорах та ним в порядку передбаченому земельним законодавством не було оформлено право користування спірною земельною ділянкою, площею 36,6 га, після смерті голови фермерського господарства на ім'я якого видавався державний акт на право постійного користування землею.

Також апеляційний господарський суд при вирішенні спору визнав недоведеним позивачем незаконність прийняття відповідачем спірних наказів та встановив відсутність правових підстав, з якими приписи законодавства пов'язують визнання недійсними оспорюваних договорів оренди землі.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене та зважаючи на приписи наведених норм, висновок апеляційного господарського суду про відмову у позові визнається обґрунтованим.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують встановлених апеляційним господарським судом обставин справи та вони ґрунтуються на переоцінці доказів, яка, за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, правових підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

В частині відмови судів у позові про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і повернення земельних ділянок судові акти у справі скаржником не оскаржені.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у справі №922/2310/16 господарського суду Харківської області залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т.Дроботова

Судді І.Алєєва

Л.Рогач