Ухвала

від 10.01.2018 по справі 922/2310/16

ВЕРХОВНИЙ СУД

Верховний

Суд

УХВАЛА

10 січня 2018 року

м. Київ

справа № 922/2310/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульський Г.М. - головуючий, Кушнір І.В., Краснов Є.В.,

розглянувши матеріали заяви Селянського (фермерського) господарства "Горизонт"

про перегляд Верховним Судом

постанови Вищого господарського суду України від 27.10.2017 (колегія суддів: Дроботова Т.Б. - головуюча, Алєєва І.В., Рогач Л.І.

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Горизонт"

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Лозівська районна державна адміністрація Харківської області, Приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталія Петрівна, Фізична особа - підприємець Булигіна Людмила Михайлівна

про визнання недійсними договорів та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.03.2017 позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагентсва у Харківській області №3474-СГ від 12.12.2014 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду". Визнано недійсним договір оренди землі площею 15,9 га, кадастровий номер 6323983000:03:000:0226, серія та номер: б\н, виданий 02.02.2015, видавник: орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - Булигіна Л.М. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду". Визнано недійсним договір оренди землі площею 33,2267 га, кадастровий номер 6323983000:03:000:0244, серія та номер: б/н, виданий 23.03.2016, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ Булигіна Людмила Михайлівна.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 це рішення Господарського суду Харківської області від 27.03.2017 скасовано та прийнято нове, про відмову в позові.

Вказана постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2017.

Селянське (фермерське) господарство "Горизонт" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом зазначеної постанови Вищого господарського суду України від 27.10.2017 у справі №922/2310/16, в якій заявник просить скасувати цю постанову, прийняти рішення, яким залишити без змін рішенням Господарського суду Харківської області від 27.03.2017.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 13.04.2016 у справі №907/649/15, від 22.12.2016 у справі №908/531/16, від 20.08.2010 у справі №20/207-09-5556, від 29.03.2007 у справі №11/354-06, від 22.12.2016 у справі №923/314/16, від 12.07.2017 у справі №916/2612/16, від 17.05.2017 у справі №918/691/16, постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі №6-3113цс15, мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 407, 1216, 1225 Цивільного кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

26.12.2017 відповідно до положень підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ заяву Селянського (фермерського) господарства "Горизонт" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 27.10.2017 у справі №922/2310/16 передано на розгляд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ; 3) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права; 4) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.

Встановлений статтею 111 16 ГПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання про допуск справи до провадження Верховного Суду враховується сукупність усіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У постанові від 27.10.2017 у справі №922/2310/16, про перегляд якої просить заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками апеляційного суду про наявність підстав для відмови в позові про визнання недійсним договорів оренди землі; скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; повернення земельних ділянок, які належали позивачу на праві постійного користування. При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи стосовно того, що позивач не є стороною в оскаржуваних договорах та ним в порядку передбаченому земельним законодавством не було оформлено право користування спірною земельною ділянкою, після смерті голови фермерського господарства на ім'я якого видавався державний акт на право постійного користування землею. Також суд при вирішенні спору визнав недоведеним позивачем незаконність прийняття відповідачем спірних наказів та встановив відсутність правових підстав, з якими приписи законодавства пов'язують визнання недійсними оспорюваних договорів оренди землі.

У постанові від 22.12.2016 у справі №908/531/16, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання права постійного користування земельною ділянкою, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи стосовно того, що передання у приватну власність членам фермерського господарства частини земель, які перебувають у постійному користуванні фермерського господарства та не внесення при цьому жодних змін та виправлень про зменшення площі земель до Державного акту на право постійного користування землею не тягне за собою припинення/відсутність права постійного користування земельною ділянкою, яка виділена для створення фермерського господарства. Отже, спірна земельна ділянка на час вирішення даного судового спору перебуває у постійному користуванні на підставі зазначеного Державного акта на право постійного користування землею.

У постанові від 12.07.2017 у справі №916/2612/16 суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про наявність підстав щодо задоволення позову про скасування рішення міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою. При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи про те, що спірне рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки в даному випадку позивач є правонаступником акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Одесатурист", тому положення пункту "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин саме міською радою.

У постанові від 17.05.2017 у справі №918/691/16 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову щодо визнання незаконним та скасування пунктів рішення селищної ради про розгляд клопотання. При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що підприємство позивача створено до введення в дію нового Земельного кодексу України і воно є правонаступником колишніх підприємств (попередників), а отже могло володіти земельною ділянкою на праві постійного користування. Таким чином, в процесі реорганізації шляхом перетворення до підприємства в порядку правонаступництва перейшли усі майнові права попередника, в тому числі й право постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акту.

У постанові від 20.08.2010 у справі №20/207-09/5556 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про визнання недійсним рішення про надання земельної ділянки у довгострокову оренду, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки. При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що позивач не здійснював добровільної відмови від користування земельною ділянкою, а діяв відповідно до обставин, які існували на час звернення позивача до відповідача з проханням надати в оренду відповідну земельну ділянку. Оскільки, позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення договору оренди під тиском відповідних обставин, то посилання відповідача на зовнішній вираз волі позивача щодо права оренди земельної ділянки є непереконливим.

У постанові від 22.12.2016 у справі №923/314/16 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про визнання недійсним та скасування пункту рішення селищної ради про припинення права постійного користування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення технічної документації по складанню Державного акту постійного користування земельної ділянки Херсонському державному університету. При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що передана у постійне користування земельна ділянка належить до державної власності і перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України, тому повноваження по розпорядженню нею є компетенцією органів виконавчої влади, а отже рішення щодо припинення права постійного користування вищим учбовим закладом земельною ділянкою могло бути прийнято власником земельної ділянки, тобто державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, тому селищна рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності.

Постанови Вищого господарського суду України від 13.04.2016 у справі №907/649/15 та від 29.03.2007 у справі №11/354-06, на які посилається заявник, не свідчать про подібність правовідносин, оскільки переглядаючи у касаційному порядку судові рішення суд касаційної інстанції у постанові Вищого господарського суду України, яку просить переглянути заявник, виходив із того, що надані позивачем документи на підтвердження своїх позовних вимог щодо набуття прав на спірну земельну ділянку не підтверджують правомірність набуття ним такого права, оскільки документів про внесення змін до статуту позивача щодо передачі земельної ділянки до його статутного фонду та реєстрації таких змін, позивачем не надано, тоді як у справі №907/649/15, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції входив із правомірності набуття спадкодавцем права постійного користування земельною ділянкою та тієї обставини, що такої підстави припинення постійного користування землею як шляхом визнання недійсним державного акту, немає. Також цей суд виходив із того, що позивачем не було дотримано вимог статті 144 Земельного кодексу України при вирішення питання про припинення права постійного користування земельною ділянкою. У справі 11/354-06, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції виходив із того, що будь-які докази вирішення на пленарному засіданні питання про припинення постійного користування відповідачем земельною ділянкою відповідно до законодавства, що діяло на час розміщення кіоском, відсутні. Отже обставини справ, на які посилається заявник, не свідчать про подібність правовідносин.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Разом з тим, доводи заявника про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, викладеному у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі №6-3113цс15 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення, також не можна визнати обґрунтованим, оскільки у зазначених постановах суд дійшов аналогічних правових висновків. Так, у постанові від 23.11.2016 у справі №6-3113цс15 суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови в позові про визнання права на спадщину, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється із смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, аналогічний висновок викладено і у постанові Вищого господарського суду України від 27.10.2017 справі №922/2310/16, про перегляд якої подано заяву.

Керуючись підпунктом 1, пункту 1Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 №2447-VІІІ, статтями 111 16 , 111 21 Господарського процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В:

1. Відмовити Селянському (фермерському) господарству "Горизонт" у допуску справи № 922/2310/16 до провадження Верховного Суду.

2. Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

3. Ухвала є остаточною.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов