Ухвала

від 01.11.2017 по справі 826/3445/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2017 року м. Київ К/800/4710/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача: Гріцишиної М.С., Ніколова В.В.,

представника відповідача: Борозни М.П.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року

у справі № 826/3445/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Приморська Вітроелектростанція

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Приморська Вітроелектростанція (далі - позивач, ТОВ Приморська Вітроелектростанція ) звернулось в суд із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2015 року №0000021502.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 лютого 2015 року №0000021502.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 лютого 2015 року №0000021502.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ Приморська Вітроелектростанція бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за грудень 2011 року, січень, березень, травень, жовтень 2012 року, січень, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, листопад, грудень 2013 року, січень, лютий, травень, липень, вересень 2014 року, за результатами якої складено акт від 23 січня 2015 року № 90/1-26-50-15-02-36496784, яким встановлено порушення позивачем пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України у зв'язку з неправомірним заявленням до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість у загальному розмірі 3 067 452,00 грн. з огляду на те, що воно мало обсяги оподатковуваних операцій за останні дванадцять місяців менші, ніж заявлені суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за охоплені перевіркою податкові періоди.

Зокрема, з'ясовано, що в указані періоди позивач здійснював спорудження (будівництво) об'єкта основних фондів, а саме - Приморської вітроелектростанції потужністю 200 МВт у Приморському районі Запорізької області на підставі договору генерального підряду № 07/12-П від 07 грудня 2011 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Віра .

При цьому, обґрунтовуючи свою позицію відповідач наголошував на тому, що ці операції не можуть прийматись до уваги при визначенні обсягу оподатковуваних операцій у розумінні пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України, позаяк, на його переконання, основним критерієм віднесення матеріальних цінностей (будинків, споруд, машин, устаткування, витрат на поліпшення, модернізацію цих об'єктів) до основних фондів у контексті положень названої норми Податкового кодексу України є введення їх в експлуатацію та відображення в бухгалтерському обліку на рахунку 10 Основні засоби . Оскільки витрати на будівництво розглядуваного об'єкта основних фондів відображено на бухгалтерському рахунку 15 Капітальні інвестиції і цей об'єкт ще не введено в експлуатацію, ТОВ Приморська Вітроелектростанція , яке мало обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, не набуло права на отримання такого відшкодування.

На підставі зазначеного акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 лютого 2015 року №0000021502, яким позивачу відмовлено в наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 3 067 452,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції виходили з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, які були пов'язані саме з будівництвом основних фондів та відображені на рахунку 15 Капітальні інвестиції , підтверджуються документально, тому відповідно позивач має право на отримання бюджетного відшкодування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Держбюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Держбюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України не мають права на отримання бюджетного відшкодування, зокрема, особи, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Разом з тим Податковим кодексом України не передбачено можливості позбавлення права таких осіб на формування податкового кредиту на підставі відсутності у них права на бюджетне відшкодування.

Судами встановлено, що згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відповідно до статуту ТОВ Приморська вітроелектростанція до основних видів господарської діяльності позивача відноситься виробництво електроенергії.

Як вбачається з матеріалів справи, впродовж періоду з листопада 2011 року по вересень 2014 року позивач здійснював спорудження (будівництво) об'єкта основних фондів, а саме Приморської вітроелектростанції потужністю 200 МВт у Приморському районі Запорізької області, для чого ТОВ "Приморська вітроелектростанція" уклало з третіми особами (підрядними організаціями, підприємствами-постачальниками товарів і послуг) ряд письмових та усних договорів: договір №07/12-П генерального підряду будівництва Приморської ВЕС потужністю 200 МВт у Приморському районі Запорізької області від 07 грудня 2011 року з ТОВ Будівельна компанія "Віра ; договір №29 на виконання робіт щодо складання документів, що посвідчують право обмеженого користування чужими земельними ділянками (земельний сервітут) від 12 вересня 2012 року з приватним малим підприємством проектно-виробничою фірмою ЕЛІТА ; договір №14/10-П щодо надання послуг від 14 жовтня 2011 року з ТОВ Торгівельно-промислова фірма Донтехпром ; договір авторського нагляду №08/12/1-П від 08 грудня 2011 року з ТОВ ТПФ Донтехпром ; договір №248 щодо виконання інженерно-геодезичних робіт зі створення геодезичної розбивочної основи для будівництва від 12 грудня 2011 року з ТОВ ТПФ Донтехпром ; договір №19 на виконання робіт щодо відведення земельної ділянки від 01 березня 2013 року з ПМП ПВФ Еліта ; договір №18 на виконання робіт щодо відведення земельної ділянки від 27 березня 2013 року з ПМП ПВФ Еліта ; договір №20 на виконання робіт щодо відведення земельної ділянки від 27 березня 2013 року з ПМП ПВФ Еліта ; договори №16-05/2013/2-Д, №16-05/2013/1-Д і №16-05/2013/3-Д від 16 травня 2013 року, договори №28-04/2014/1-Д, №28-04/2014/4-Д та №28-04/2014/3-Д від 28 квітня 2014 року про надання наукових послуг щодо обстеження земельної ділянки з ДП Південьгідроархеологія НДЦ Охоронна археологічна служба України Інституту археології НАН України; договір №28-05/2013/1-н про надання послуг від 28 травня 2013 року з ДП Південьгідроархеологія НДЦ Охоронна археологічна служба України Інституту археології НАН України; договір №8 на розроблення робочого проекту землеустрою щодо рекультивації порушених земель від 01 жовтня 2013 року з ПМП ПВФ Еліта ; договір №23 на виконання робіт щодо відведення земельної ділянки від 28 квітня 2014 року з ПМП ПВФ Еліта ; договір №24 на виконання робіт щодо відведення земельної ділянки від 28 квітня 2014 року з ПМП ПВФ Еліта ; договір №25 на виконання робіт щодо відведення земельної ділянки від 28 квітня 2014 з ПМП ПВФ Еліта ; договір №26 на виконання робіт щодо відведення земельної ділянки від 28 квітня 2014 року з ПМП ПВФ Еліта ; договір №98 про використання земель для пересування геологорозвідувальної машини від 25 березня 2014 року з Фермерським господарством Олена ; договори №1, №2 і №3 від 15 січня 2014 року на розроблення робочого проекту землеустрою щодо рекультивації порушених земель з ПМП ПВФ Еліта ; договір №19-14ПР щодо виконання інженерно-геодезичних робіт зі створення розбивочної основи для будівництва від 31 січня 2014 року з ТОВ ТПФ Донтехпром ; договір оренди землі №187 від 13 вересня 2013 року з Приморською міською радою.

Відповідно до наданої позивачем структури витрат на спорудження вітроелектростанції, суми податкового кредиту з періоди листопад 2011 року - серпень 2014 року були сформовані ТОВ Приморська вітроелектростанція переважно за результатами господарських взаємовідносин з такими підприємствами-контрагентами як: ТОВ Будівельна компанія Віра , ТОВ ТПФ Донтехпром , ПМП ПВФ Еліта , ТОВ Вінд Пауер (постачальник товарів і послуг), ДП Південьгідроархеологія , ПП Проектне бюро Екосервіс , ТОВ Вінгард Істерне Юроп , Запорізька філія ДУ Держгрунохорона .

На підтвердження правомірності формування показників податкового кредиту за наслідками вказаних господарських операцій позивачем надано копії наступних документів: додатків до договорів у вигляді завдань на виконання робіт, переліків робіт, графіків виконання робіт, кошторисів, протоколів погодження договірної ціни на виконання робіт та ін.; податкових накладних, виписаних зазначеними вище підприємствами; довідок про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати (форми №КБ-3); актів приймання виконаних будівельних робіт (форми №КБ-2в) з доданими до них відомостями ресурсів і розрахунками загальновиробничих витрат до таких актів; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, акта про визначення розміру пошкодження посівних площ, актів приймання-передачі матеріалів агрохімічного обстеження; розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до певних податкових накладних, витягів з Єдиного реєстру податкових накладних; виписок банків по особовим рахункам ТОВ Приморська вітроелектростанція .

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що проведені господарські операції реальні, були пов'язанні саме з будівництвом основних фондів, у повному обсязі підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, з метою отримання економічної вигоди та прибутку, що фактично і досягнуто, мали як базу так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до принципу офіційності податковий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов'язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами, та доведено, що укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено щодо необґрунтованості доводів відповідача, що право на отримання бюджетного відшкодування, яке виникло під час спорудження або придбання основних фондів, виникає лише тоді, коли такі основні фонди відображаються на рахунку 10 Основні засоби , оскільки не відповідає нормам чинного законодавства.

Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 №893/4186, передбачено, що для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів призначений рахунок 15 Капітальні інвестиції .

З матеріалів справи вбачається, що облік витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт та послуг по будівництву (реконструкції) основних фондів був здійснений позивачем по рахунку 15 Капітальні інвестиції .

Проте, в даному випадку, зарахування на баланс основних засобів може бути відображеним за дебетом рахунку 10 Основні засоби та кредитом рахунку 15 Капітальні інвестиції у разі введення основних фондів в експлуатацію.

Разом з тим, право на бюджетне відшкодування відповідно до вимог Податкового кодексу України не залежить від обліку основних фондів на 10 рахунку бухгалтерського обліку та від моменту введення в експлуатацію основних фондів.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема у постанові від 20 січня 2015 року № 21-529а14.

Згідно положень частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 235-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова Н.Є. Маринчак