Постанова

від 08.11.2017 по справі 905/325/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 року Справа № 905/325/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідача), Коробенка Г.П., Кравчука Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі№905/325/17 Господарського судуДонецької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Курьер-Пак" доДочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Еверест" простягнення суми

за участю

- відповідача:Фрейдун О.М. (договір про надання правової допомоги від 26.10.2017)

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Курьер-Пак" (далі - позивач), уточнивши свої вимоги просило стягнути з Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - відповідач) основний борг у розмірі 718 149,06 грн., інфляційні втрати в розмірі 496 688,21 грн., три відсотки річних в розмірі 42 838,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови укладеного між сторонами договору від 04.06.2013 № 04/06-1, право вимоги за яким перейшло до позивача на підставі договору від 10.06.2015 № 10/06 (цесії), щодо повної та своєчасної оплати за поставлені паливно-мастильні матеріали (ПММ), у зв'язку з чим позивач на розмір заборгованості, яка виникла у відповідача нарахував інфляційні втрати та три відсотки річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 13.04.2017 (суддя Паляниця Ю.О.), з урахуванням ухвали про описку цього суду від 26.04.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Зубченко І.В., судді Марченко О.А., Чернота Л.Ф.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 716 511,70 грн. заборгованості, 495 005,04 грн. інфляційних втрат, 42 698,29 грн. три відсотки річних, 18 813,23 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та третя особа не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 111 11 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Еверест" (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений договір №04/06-1, відповідно до умов п.1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця ПММ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити їх.

Згідно пунктів 1.2, 1.5 договору сума договору складає 10 000 000,00грн. Ціна, кількість та асортимент обумовлюються додатковими документами (рахунки, накладні). Факт узгодження ціни підтверджується підписом покупця на товарній накладній/акті приймання-передачі. Загальну вартість даного договору складає сума усіх товарних накладних/актів приймання-передачі до нього.

Пунктами 1.9, 1.11 договору встановлено, що зобов'язання постачальника з поставки товару по якості та кількості вважаються виконаними, право власності на товар та ризики з його втрати (псування) переходять від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної/акту приймання-передачі. Остаточна кількість товару, що постачається відповідно до цього договору визначається на підставі накладних, дані яких є підставою для проведення остаточних взаєморозрахунків.

У пункті 2.1 договору визначено, що покупець повинен здійснити оплату ПММ протягом п'ятнадцяти календарних днів з дати поставки товару на підставі рахунку-фактури. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п.6.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015, а в частині взаєморозрахунків до повного його виконання сторонами.

Також встановлено, що 10.06.2015 між постачальником (первісний кредитор, цедент) та позивачем (новий кредитор, цесіонарій) було укладено договір №10/06 (цесії) відступлення права вимоги, згідно умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за договором №04/06-1 від 04.06.2013 між цедентом та відповідачем (боржник). Документи, визначені у п.1 договору, та документована інформація, яка є важливою для здійснення права вимоги, що відступає цедент за цим договором, передаються цедентом цесіонарію в момент підписання сторонами цього договору.

Пунктом 6 договору №10/06 передбачено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Судами встановлено, що первісний кредитор повідомляв належним чином відповідача про заміну кредитора за договором від 04.06.2013 № 04/06-1, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та відповідним повідомленням (т.1. а.с.20-21).

Також встановлено, що первісний кредитор поставив відповідачу ПММ, однак останній повністю не розрахувався за поставлений товар.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання з повної та своєчасної оплати за отримані ПММ належним чином не виконував, оскільки за них вчасно не розраховувався, позивачем нараховано 718 149,06 грн. боргу, 496 688,21 грн. інфляційних втрат, 42 838,48 грн. три відсотки річних.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що заявлена до стягнення сума заборгованості у розмірі 718 149,06 грн., визначена позивачем помилково, оскільки при її розрахунку не враховано повернення відповідачем товару на суму 1637,90 грн. з урахуванням часткової оплати вартості поставлених ПММ. Відтак сума заборгованості складає 716 511,70 грн., у зв'язку з чим вона підлягає стягненню. Також суд визнав частково обґрунтованими та стягнув з відповідача відповідні суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних, оскільки позивач припустився помилок при визначенні початку перебігу строків для їх нарахування та не врахував приписи ст.253, ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України.

Підстави для скасування оскарженої постанови суду відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2).

Згідно статті 692 цього кодексу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1).

Відповідно до вимог статей 525, 526, 629 вказаного кодексу та статті 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Положення статті 629 ЦК України визначають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із встановлених судами обставин вбачається, що на виконання умов договору згідно відповідних видаткових накладних постачальник поставив відповідачу ПММ на загальну суму 9 146 042,90грн., яку відповідач оплатив частково 8 427 893,30 грн. та повернув ПММ на суму 1637,90 грн., у зв'язку з чим у відповідача виник борг у розмірі 716 511,70 грн., втім відповідач в порушення наведених норм права та умов договору не здійснив повної оплати ПММ.

Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Із встановлених судами обставин справи та доводів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається, що відповідач не міг виконати свого обов'язку із оплати до отримання рахунка-фактури, оскільки наведеною нормою Цивільного кодексу України визначено умову та, відповідно, термін оплати, як і не вбачається що встановлений інший строк оплати товару ніж той, який вбачається із приписів ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення на підставі встановлених фактичних обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статі 613 цього кодексу, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити обумовлені умовами Договору кошти.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 29.09.2009 зі справи Господарського суду міста Києва №37/405.

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи щодо не повної оплати відповідачем позивачу вартості отриманого ПММ, слід погодитись із висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідач допустив порушення взятих на себе договірних зобов'язань, що давало позивачу правові підстави стягнення заборгованості у відповідному розмірі та здійснення на неї відповідних нарахувань інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

При цьому суди обґрунтовано виходили з того, що відповідачем не доведено існування між сторонами будь-якого іншого договору з постачання ПММ, відтак спірні видаткові накладні складені саме у зв'язку з виконанням договору від 04.06.2013 № 04/06-1.

Відповідач цих обставин не спростував.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунки заявлених до стягнення відповідних сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, були перевірені судами, визнані частково правильними, оскільки інфляційні втрати, позивач розрахував арифметично не вірно.

Відповідач цих обставин не спростував.

Як вбачається із встановлених судами обставин справи, судом першої інстанції було розглянуто клопотання відповідача про визнання недійсним договору від 10.06.2015 № 10/06 (цесії) відступлення права вимоги, і у його задоволенні відмовлено за безпідставністю заявленого клопотання.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що наявні підстави для задоволення вказаного клопотання, оскільки суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у його задоволенні.

Між тим, відповідно до положень статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

Отже повноваження, надані суду касаційної інстанції, відрізняються від повноважень, наданих судам попередніх інстанцій, і суд касаційної інстанції не має права в черговий раз розглядати спір по суті, а лише перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

При цьому, у Господарському процесуальному кодексі України правовою підставою для скасування судових рішень визначено порушення норм процесуального права, проте суд касаційної інстанції, з урахуванням приписів статей 111 5 , 111 7 , 111 10 цього кодексу, не вправі визначати порушення судом норми процесуального права те, що відповідач не доводив обставини справи, на які посилається як на підставу своїх вимог, викладених у касаційній скарзі.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, враховуючи ту обставину, що старий кредитор залучений до участі у справі у якості третьої особи.

Оскільки судами обох інстанцій не встановлено обставин, передбачених статтями 203, 215, 517 Цивільного кодексу України, ст.83 ГПК України за наявності яких суд може визнати правочин недійсним, а відповідач у касаційній скарзі висновків судів у цій частині не спростував, та враховуючи приписи статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України про те, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Посиланням відповідача на те, що отримання ПММ за довіреністю від 03.02.2014 № 29 та видатковими накладними на загальну суму 1 747 788,64 грн. було здійснене на виконання договору від 04.06.2013 № 01-27/08/3/13, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, апеляційний суд дав належну оцінку та обґрунтовано відхилив з огляду на безпідставність оскільки інших договорів суду надано не було.

Безпідставним є посилання відповідача у касаційній скарзі як на підставу для її задоволення на постанову Вищого господарського суду України від 15.02.2017 у справі № 5019/1356/12, оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачена обов'язковість правових позицій вказаного суду касаційної інстанції при вирішенні спору в іншій справі, отже відсутні правові підстави для надання юридичної оцінки обставинам у кожній із таких справ.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі Господарського суду Донецької області №905/325/17, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук