Постанова

від 08.11.2017 по справі 922/4042/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 року Справа № 922/4042/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судіДанилової М.В. суддівАлєєвої І.В., Корсака В.А. за участю представників: позивача не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином відповідача Скриннік І.А. третіх осібне з'явилися, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "СІ-ПІ-ЕМ" та спільну касаційну скаргуОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі №922/4042/16 господарського суду Харківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СІ-ПІ-ЕМ" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуддизайн" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Макрокап Девелопмент Україна"; 2. ОСОБА_9; ОСОБА_10; 4.ОСОБА_5.; ОСОБА_11; ОСОБА_12; ОСОБА_13 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Житлово-будівельний кооператив "Набережний квартал схід 13" прозобов'язання виконати умови договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІ-ПІ-ЕМ" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбуддізайн", м. Харків (далі за текстом - відповідач) виконати взяті на себе зобов'язання за додатковою угодою від 09.09.2014 до договору про спільну діяльність.

Зазначений позов обґрунтовано з посиланням на те, що позивач на підставі укладеної між ним та ТОВ "Макрокап Девелопмент Україна", м. Харків угоди про відступлення права вимоги від 10.09.2014 набув права вимоги виконання відповідачем своїх зобов'язань за додатковою угодою до договору про спільну діяльність від 15.12.2005, яка укладена між відповідачем та ТОВ "Макрокап Девелопмент Україна", м. Харків щодо передачі останньому приміщень або сплати грошових коштів .

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2017 (суддя Байбак О.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 (головуючий суддя Терещенко О.І., судді Сіверін В.І., Слободін М.М.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "СІ-ПІ-ЕМ" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якйі просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 510, 516, 653, 1130, 1132, 1138 Цивільного кодексу України.

На думку заявника, передача ТОВ "Укрбуддизайн" 600 кв.м. як компенсацію витрат ТОВ "Макрокап Девелопмент Україна" необхідно розглядати як солідарну відповідальність ТОВ "Укрбуддизайн" перед третіми особами - учасниками у будівництві за невиконання сторонами договору про спільну діяльність взятих на себе зобов'язань, а додаткову угоду до договору про спільну діяльність від 090.9.2014 як самостійний договір, який спрямований на виконання положень про відповідальність за договором про спільну діяльність.

Також, до Вищого господарського суду України із спільною касаційною скаргою звернулися ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в якій просять скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі або направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколів передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.09.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2017, у зв'язку з переведенням судді Сибіги О.М. до першої палати та звільненням судді Швеця В.О. посади судді Вищого господарського суду України, визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Алєєва І.В., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.10.2017 касаційні скарги прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі на 01.11.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.11.2017 задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду касаційної скарги на 08.11.2017.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутніх у судовому засіданні касаційної інстанції 08.11.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 15.12.2005 між ТОВ "Укрбуддизайн" (замовник) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "Макрокап Девелопмент Україна" було укладено договір про спільну діяльність.

Вказаний договір в подальшому сторонами викладено в новій редакції згідно з договором від 04.09.2010.

У пункті 1.1 договору про спільну діяльність передбачено, що сторони об'єднують свої зусилля для спільної діяльності для досягнення господарської діяльності, а саме: проектування та будівництво кварталу різноповерхових будинків і приміщень житлового, офісно-адміністративного, торгового, культурно-рекреаційного, спортивно-оздоровчого призначення з підприємствами суспільного харчування, готелями, відкритими та закритими, в тому числі багатоповерховими автостоянками, вбудовано-прибудованими об'єктами комерційної і побутової інфраструктури "Павловка - Riverside Park" (далі - Об'єкт) на земельній ділянці площею 8,0022 га по вул. Весела-Авіахімічна у м. Харкові, наданої Замовнику для цієї мети рішенням Харківської міської ради № 78/05 від 27.04.2005.

У відповідності до пунктів 1.2. - 1.3 договору про спільну діяльність, спільна діяльність здійснюється по черзі відповідно до рішення міськради № 51/06 від 06.03.2006 р. Терміни закінчення будівництва об'єктів кожної черги визначаються відповідно до укрупненого графіку будівництва, який є невід'ємною частиною цього договору (Додаток №1). Перелік об'єктів, їх основні характеристики будуть визначені ескізним проектом. Імовірно загальний обсяг об'єктів складе не менше 100 000 кв. м., орієнтовно по 25000 кв.м., на кожну чергу. Ймовірний термін завершення будівництва: 4 квартал 2012 року. Термін будівництва продовжується рішенням Харківської міськради або міськвиконкому.

Пунктами 2.1-2.2 договору про спільну діяльність сторони дійшли згоди, що керівництво спільною діяльністю та ведення загальних справ учасників здійснюється Товариством, яке є уповноваженим представником з питань спільної діяльності у всіх підприємствах, організаціях, установах, у т.ч. Харківській міській раді, міськвиконкомі та їх органах.

Укладення договорів з третіми особами у зв'язку із спільною діяльністю, здійснення інших юридичних дій, підписання юридично значущих документів, в т.ч. актів приймання виконаних робіт, інших бухгалтерських та технічних документів, ведення бухгалтерського обліку та звітності по спільній діяльності доручається Товариству. Усі кошти для інвестування спільної діяльності акумулюються на банківському рахунку Товариства.

Відповідно до пункту 3.2 договору про спільну діяльність, до обов'язків замовника, зокрема, належить передача права користування земельною ділянкою по вул. Весела-Авіахімічна у м. Харкові для спільної діяльності.

Згідно пункту 3.3 договору про спільну діяльність, товариство, зокрема, зобов'язано забезпечити інвестування спільної діяльності за рахунок власних та залучених коштів у повному обсязі згідно з проектно-кошторисною документацією; здати побудовані об'єкти державній комісії для подальшої експлуатації; передати об'єкти нерухомості Замовнику згідно з частками у спільній частковій власності.

Товариство вправі самостійно здійснювати усі юридичні та фактичні дії, пов'язані із здійсненням спільної діяльності без погодження із Замовником; залучати інших учасників (інвесторів) у спільну діяльність за рахунок зменшення своєї частки у загальному майні на умовах, які визначаються ним самостійно окремими договорами, тощо (п.3.5 договору про спільну діяльність).

Пунктом 4.4. договору про спільну діяльність передбачено, що грошові і майнові внески учасників договору, а також майно створене в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю. Розмір часток кожної зі сторін визначається наступним чином: в об'єктах першої черги: Замовник - 10%, Товариство - 90% від загальної площі збудованих об'єктів; в об'єктах другої, третьої і четвертої черги: Замовник - 12%, Товариство - 88% від загальної площі збудованих об'єктів.

Пунктом 4.5. договору про спільну діяльність передбачено, що після закінчення будівництва спільне майно - житлові та нежитлові приміщення в побудованому об'єкті - розподіляється між сторонами пропорційно до їхніх часток, зазначених в п.4.4, даного договору. Визначення площ, що підлягають передачі кожній зі сторін, проводиться на підставі двостороннього протоколу, який складається в термін 3 місяці з моменту затвердження проекту.

Протоколом від 09.09.2014 про розірвання договору про спільну діяльність від 15.12.2005 відповідач та третя особа дійшли згоди розірвати зазначений договір, у зв'язку з неможливістю подальшого виконання спільної діяльності (п.1 Протоколу).

Пунктом 2 вказаного протоколу передбачено, що з моменту підписання цього протоколу зобов'язання сторін, що виникли з договору, припиняються.

09.09.2014 між відповідачем (замовник) та третьою особою (товариство) укладено додаткову угоду до договору про спільну діяльність від 15.12.2014.

Відповідно до п. п. 1-2 додаткової угоди, сторони дійшли згоди розірвати Договір про спільну діяльність від 15.12.2005. З моменту підписання цієї Додаткової угоди зобов'язання Сторін, що виникли з Договору, припиняються, і Сторони не вважають себе зв'язаними будь-якими правами і обов'язками, що виникли з Договором, крім зобов'язань, викладених у п. п. 3, 4 цієї Додаткової угоди.

Пунктами 3-4 додаткової угоди передбачено, що замовник компенсує Суспільству витрати на виконані в рамках Договору будівельні роботи шляхом передачі житлових і нежитлових приміщень, які будуть побудовані на земельній ділянці в Харкові, вул. Весела - вул. Авіахімічна, наданому Замовнику на підставі Договору оренди землі від 21.02.2006г.

В якості компенсації витрат Замовник зобов'язується передати Товариству приміщення загальною площею 600 кв. м., які будуть побудовані на зазначеній земельній ділянці Замовником спільно з іншими особами на підставі Договору про оплату пайових внесків для участі в будівництві багатоквартирних будинків від 09 вересня 2014 р. і додаткових угод до нього.

Пунктами 5-7 Додаткової угоди передбачено, що Замовник передає Товариству майнові права на отримання площі 21 кв.метр в побудованому об'єкті: Після закінчення 8 місяців з моменту підписання даної додаткової угоди - один транш; через кожні два місяці протягом наступних двох років - 12 траншів; через кожен місяць протягом наступних 14 місяців - 14 траншів; через місяць після останнього траншу Замовник передає Товариству останні 33 кв. метра площі.

Передача площ оформляється в міру наповнення майнових прав на отримання квадратних метрів, відповідного окремого об'єкту нерухомості - житлового або нежитлового приміщення введеного в експлуатацію об'єкті.

У разі, якщо у встановлений пунктом 5 цієї Додаткової угоди термін об'єкт не буде введений в експлуатацію, а також угодою сторін в інших випадках передача площ в об'єкті замінюється грошовою компенсацією за ціною продажу приміщень в об'єктах встановленого відділом продажів забудовника.

10.09.2014 між третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "Макрокап Девелопмент Україна" як Кредитором, та позивачем - ТОВ "СІ-ПІ-ЕМ", як Новим кредитором, укладено угоду про відступлення права вимоги.

У відповідності до пункту 1-2 даної угоди, Кредитор має право вимоги до відповідача (далі-боржник) на підставі Додаткової угоди до Договору про спільну діяльність від 15.12.2005 (в редакції 04.11.2010), укладеного Кредитором з Боржником, від 09.09.2014 (Далі Угода від 09.09.2014), якою даний договір розірвано.

Додатковою угодою від 09.09.2014 р. передбачено, що Боржник зобов'язаний передати Кредитору в якості компенсації його витрат приміщення загальною площею 600 кв. м., які будуть побудовані Боржником з іншими особами на земельній ділянці в Харкові, вул. Весела - вул. Авіахімічна, наданій йому на підставі договору оренди землі від 21.02.2006.

Пунктом 3 даної угоди передбачено, що Кредитор передає, а Новий кредитор приймає право вимоги, що випливає з угоди від 09.09.2014, а саме - право на отримання приміщень загальною площею 600 кв. м, у вищевказаному об'єкті після закінчення будівництва, а в разі, якщо у встановлений термін об'єкт не буде прийнятий в експлуатацію - право на отримання грошової компенсації.

Згідно з п. п. 4-6 угоди, сторони оцінюють право вимоги на суму 3 600 000 грн., з розрахунку 6000 грн. за один квадратний метр площі об'єкта.

Передача права вимоги здійснюється на оплатній основі, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

На момент підписання вказаної угоди Кредитор має заборгованість перед Новим кредитором за договором про спільну діяльність від 31.03.1998 р. № 31/03/01 в сумі 4928272,93 грн. Сторони зараховують взаємні вимоги на суму 3600000,00 грн.

Перехід права вимоги від Кредитора до Нового кредитора здійснюється в момент підписання цієї угоди. Всі права, надані Кредитору Угодою від 09.09.2014 переходять до Нового кредитора. Терміни, порядок передачі приміщень або грошової компенсації, інші умови, передбачені угодою від 09.09.2014, повністю зберігають свою силу для Нового кредитора.

Позивач в обґрунтування поданої позовної заяви зазначав про те, що він набув права вимоги від відповідача виконання зобов'язань, що виникли у останнього згідно з додатковою угодою від 09.09.2014 до договору про спільну діяльність від 15.12.2014 щодо передачі житлових та нежитлових приміщень, або сплати грошових коштів.

Обставини щодо спонукання відповідача до виконання додаткової угоди від 09.09.2014 до договору про спільну діяльність від 15.12.2014 стали підставами для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, в якому останній просив зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбуддізайн" виконати взяті на себе зобов'язання за додатковою угодою від 09.09.2014 до договору про спільну діяльність.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до абзацу 6 п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", так само не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Главою 50 Цивільного кодексу України передбачено загальні підстави припинення зобов'язань.

Пунктом 1 статті 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 600 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

За приписами пункту 1 статті 604 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до пункту 2 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Передача права вимоги виконання зобов'язань після припинення цього зобов'язання не допускається, оскільки така передача, в разі її вчинення, суперечить вимогам ст. 512, 514 ЦК України.

Як встановлено судами, протоколом від 09.09.2014 про розірвання договору про спільну діяльність від 15.12.2005 відповідач - ТОВ "Укрбуддизайн" та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "Макрокап Девелопмент Україна" дійшли згоди розірвати договір про спільну діяльність від 15.12.2005.

У пункті 2 вказаного протоколу сторони дійшли згоди про те, що з моменту підписання цього протоколу зобов'язання сторін, що виникли з договору, припиняються.

Отже, зобов'язання сторін за договором про спільну діяльність від 15.12.2005 з моменту підписання зазначеного протоколу від 09.09.2014 припинилися, а додаткова угода від 09.09.2014 станом на 10.09.2014 вже не породжувала для сторін договору про спільну діяльність від 15.12.2005 будь-яких юридичних наслідків внаслідок припинення зобов'язання за цим договором згідно з протоколом від 09.09.2014.

Відповідно до умов угоди про відступлення права вимоги від 10.09.2014 позивач набув права вимоги за зобов'язаннями, що станом на укладання цієї угоди вже було припинено.

А відтак, твердження заявника касаційної інстанції про те, що зобов'язання, які виникають з додаткової угоди від 09.09.2014 до договору про спільну діяльність мають виконуватися відповідачем в порядку та на умовах, передбачених цією угодою є безпідставними.

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про зобов'язання ТОВ "Укрбуддизайн" виконати взяті на себе зобов'язання за додатковою угодою від 09.09.2014 до договору про спільну діяльність.

Способи захисту визначені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає приписам статті 16 Цивільного кодексу України, а саме присудження до виконання обов'язку з натурі.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.

Очевидно, що вибір того чи іншого способу захисту права визначається бажаним для позивача правовим результатом.

При цьому, позивач має діяти у межах, в яких є можливим застосування конкретного способу захисту. Це зумовлюється особливостями та характером порушеного права, що залежить від типу правовідносин, у яких виник спір та характером порушення цього права.

Так, в постанові Верховного Суду України від 20.03.2012 №1/5005/5719/2011 зазначено про те, що належні способи захисту, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.

Як зазначалося вище, 09.09.2014 між відповідачем - ТОВ "Укрбуддизайн" (замовник) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "Макрокап Девелопмент Україна" укладено додаткову угоду до договору про спільну діяльність від 15.12.2014.

Відповідно до пунктів 1-2 додаткової угоди, сторони дійшли згоди розірвати Договір про спільну діяльність від 15.12.2005. З моменту підписання цієї Додаткової угоди зобов'язання Сторін, що виникли з Договору, припиняються, і Сторони не вважають себе зв'язаними будь-якими правами і обов'язками, що виникли з Договором, крім зобов'язань, викладених у п. п. 3, 4 цієї Додаткової угоди.

При цьому, пунктами 3-4 додаткової угоди передбачено, що замовник компенсує Суспільству витрати на виконані в рамках Договору будівельні роботи шляхом передачі житлових і нежитлових приміщень, які будуть побудовані на земельній ділянці в Харкові, вул. Весела - вул. Авіахімічна, наданому Замовнику на підставі Договору оренди землі від 21.02.2006, право користування яким було передано в спільну діяльність.

В якості компенсації витрат Замовник зобов'язується передати Товариству приміщення загальною площею 600 кв. м., які будуть побудовані на зазначеній земельній ділянці Замовником спільно з іншими особами на підставі Договору про оплату пайових внесків для участі в будівництві багатоквартирних будинків від 09 вересня 2014 р. і додаткових угод до нього.

Пунктами 5-7 Додаткової угоди передбачено, що Замовник передає Товариству майнові права на отримання площі 21 кв.м. в побудованому об'єкті: після закінчення 8 місяців з моменту підписання даної додаткової угоди - один транш; через кожні два місяці протягом наступних двох років - 12 траншів; через кожен місяць протягом наступних 14 місяців - 14 траншів; через місяць після останнього траншу Замовник передає Товариству останні 33 кв. метра площі.

Зі змісту укладеної між сторонами у справі додаткової угоди від 09.09.2014 судами встановлено, що на відповідача покладено обов'язок передати третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "Макрокап Девелопмент Україна" приміщення загальною площею 600 кв.м., які будуть побудовані на зазначеній земельній ділянці Замовником спільно з іншими особами на підставі Договору про оплату пайових внесків для участі в будівництві багатоквартирних будинків від 09 вересня 2014 р. і додаткових угод до нього.

Отже, обраний позивачем та сформульований ним спосіб захисту порушеного права фактично не може виконати цієї функції, оскільки унеможливлює примусове виконання рішення у разі задоволення такого позову, внаслідок чого не може бути застосований.

Також, у відповідності до абзаці 4 пункту 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Суди дійшли вірного висновку, що позивач фактично просив зобов'язати відповідача повернути приміщення загальною площею 600 кв.м., які будуть побудовані на земельній ділянці, загальною площею 8,0022 га, кадастровий номер 6310136300:05:031:0004 за адресою: м. Харків, вулиця Весела - вулиця Авіа хімічна, Замовником спільно з іншими особами на підставі Договору про оплату пайових внесків для участі в будівництві багатоквартирних будинків від 09.09.2014 і додаткових угод до нього.

Проте, позивачем не ідентифіковано які саме приміщення відповідач повинен повернути позивачу, а саме їх номера, площу, технічні характеристики, тощо.

Так само позивачем не зазначено дії, які має вчинити відповідач для усунення його порушеного права.

Крім того, із пункту 3 додаткової угоди від 09.09.2014 вбачається, що замовник компенсує Суспільству витрати на виконані в рамках Договору будівельні роботи шляхом передачі житлових і нежитлових приміщень.

Однак, позивач не конкретизує осіб, яким повинні бути передані приміщення загальною площею 600 кв.м.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, вимоги заявлені до повинні бути викладені так, щоб у їх задоволення, вони призвели до відновлення порушеного права.

Отже, спосіб звернення позивача до господарського суду з позовом про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуддизайн" виконати взяті на себе зобов'язання за Додатковою угодою від 09.09.2014 до договору про спільну діяльність є неефективним у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призведе до відновлення порушених прав.

Між тим, віндикаційним є позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).

Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном. Крім власника, позивачем у віндикаційному позові може бути й особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє майном на підставі договору (наприклад, оренди, схову, комісії) або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Така особа має право на захист свого володіння також і від власника майна (ст. 396 ЦК України, ч. 5 ст. 48 Закону України "Про власність").

Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його в особи, яка не мала права його відчужувати), тобто володіє ним без відповідної правової підстави або коли такі підстави раніше були, а потім відпали (наприклад, після закінчення строку договору найму або схову). Незаконність володіння майном відповідачем має бути доведена позивачем у судовому процесі. Віндикаційний позов, поданий до особи, у незаконному володінні якої це майно раніше перебувало, але у якої воно на момент розгляду справи в суді відсутнє, не може бути задоволений, що, однак, не виключає можливості стягнення з цієї особи шкоди, заподіяної нею майну під час перебування останнього в її незаконному володінні. За загальним правилом предметом позову в судовому процесі є вимога позивача до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння.

Позивач при зверненні до господарського суду Харківської області з даним позовом просив зобов'язати ТОВ "Укрбуддізайн" виконати взяті на себе зобов'язання за додатковою угодою від 09.09.2014 до договору про спільну діяльність.

Матеріали справи не містять доказів того, що приміщення загальною площею 600 кв. м., які будуть побудовані на земельній ділянці , загальною площею 8,0022 га, кадастровий номер 6310136300:05:031:0004 за адресою: м. Харків, вулиця Весела - вулиця Авіахімічна знаходяться у володінні відповідача.

Окрім того, договору ЖБК "Набережний квартал схід 13" з ТОВ "Укрбуддизайн", на підставі якого здійснюється будівництво об'єкта, розташованого на земельній ділянці загальною площею 8,0022 га, кадастровий номер 6310136300:05:031:0004 за адресою: м. Харків, вулиця Весела - вулиця Авіахімічна позивачем у справі не надано.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів апеляційного суду дійшла вірного висновку про те, що рішення суду першої інстанції є правомірним.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи те, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняту у справі постанову апеляційного суду, якою залишено без змін рішення місцевого господарського суду такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 111 7 111 9 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІ-ПІ-ЕМ" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі № 922/4042/16 господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді І. Алєєва

В. Корсак