Ухвала

від 13.11.2017 по справі 24/234

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА

13.11.2017Справа № 24/234

За скаргою Державного підприємства Львівський науково - дослідний

радіотехнічний інститут

на бездіяльність начальника Солом янського районного відділу державної служби

виконавчої служби міста Києва Головного територіального

управління юстиції у місті Києві Костенко Л.І.

У справі

за позовом Державного підприємства Львівський науково - дослідний

радіотехнічний інститут

до Казенного підприємства Науково - технічний центр

артилерійсько - стрілецького озброєння (КП НТЦ АСО )

про стягнення 1 749 639, 10 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін :

від позивача: Давид А.М. - по дов. №904/4-87 від 27.01.2017р.

від відповідача: не з'явився

від ДВС: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2002 р. у справі № 24/234 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" (м. Київ, 03057, пр. Перемоги, 49/2, п/р 2600730000124 в АКБ "Росток--Банк", МФО 322692, код ЄДРПОУ 22905368) на користь Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту (79060, м. Львів, вул. Наукова, 7, рахунок № 2600730101023 у Львівській філії ВАТ "Кредитпромбанк" м. Львів, МФО 385305, ЄДРПОУ 14311429) кошти в сумі 925639 (дев'ятсот двадцять п'ять тисяч шістсот тридцять дев'ять) грн.. 10 коп., що становлять суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Стягнуто з Казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" (м. Київ, 03057, пр. Перемоги, 49/2, п/р 2600730000124 в АКБ "Росток--Банк", МФО 322692, код ЄДРПОУ 22905368) на користь Закритого акціонерного товариства "ІВІС" (м. Київ, 02099, пров. Волго-Донський, б. 12, п/р № 26001290 в ПКС АППБ "Аваль" МФО 322506, ід. код 24258695) кошти в сумі 824000 (вісімсот двадцять чотири тисячі) грн.., що становлять суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Стягнуто з Казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" (м. Київ, 03057, пр. Перемоги, 49/2, п/р 2600730000124 в АКБ "Росток--Банк", МФО 322692, код ЄДРПОУ 22905368) в доход державного бюджету України 1700 (одну тисячу сімсот) грн.. державного мита.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2002 р. у справі № 24/234, 26.03.2003 р. судом видано відповідні накази, що відповідають резолютивній частині вказаного рішення.

Ухвалою від 13.11.2013р. Господарським судом міста Києва допущено заміну відповідача Казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" (03057, м. Київ, пр. Перемоги, 49/2, код ЄДРПОУ 22905368) його правонаступником - Державне підприємство "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" (03057, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, 6).

20.09.2017 Державне підприємство "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут" звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою, відповідно до якої просить суд зобов'язати начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Костенко Л.І. вжити заходів щодо усунення порушень чинного законодавства, а саме здійснити виконання рішення Господарського суду міста Києва № 24/234 від 19.06.2002.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 розгляд скарги призначено на 13.11.2017.

Представники відповідача і ВДВС у судове засідання 13.11.2017 не з`явились; про причини неявки повноважних представників суд не повідомили; про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Представник позивача (скаржника) у судовому засіданні 13.11.2017 подану скаргу в судовому засіданні підтримав в повному обсязі.

Наразі, з огляду на неявку учасників судового процесу господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Разом з цим, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

До того ж, відповідно до ч.2 ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення скарги, внаслідок чого скарга може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши скаргу Державного підприємства "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут" суд дійшов висновку щодо її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ст.4-5, ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N11-рп/2012.

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду . У рішенні від 17.05.2005р. по справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004р. Європейського суду з прав людини Шмалько проти України право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

За приписами ст.1 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 2 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України Про державну виконавчу службу .

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду по справі №24/234, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане з урахуванням приписів чинного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, 01.09.2014р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом янського районного управління юстиції у місті Києві Сташенко М.А. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №2691333 з примусового виконання наказу від 26.03.2003р. Господарського суду міста Києва по справі №24/234.

Приписами ст.11 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець:

здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом;

надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання;

заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право:

1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

2) здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну;

4) безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища;

5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

6) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

7) за згодою власника використовувати приміщення, у тому числі комунальної власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника для перевезення майна;

8) звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення;

9) звертатися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, про роз'яснення змісту документа;

10) звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;

11) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи Національної поліції;

12) залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, поліцейських, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;

13) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

14) застосовувати під час провадження виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомку;

15) у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням поліцейських, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення;

16) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

17) з метою профілактичного впливу повідомляти органам державної влади, громадським об'єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;

18) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням;

19) у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;

20) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Приписами ст.82 вказаного вище Закону (у редакції, що діяла на час відкриття виконавчого провадження) передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

04.08.2017 р. стягував звертався до ВДВС із заявою про надання інформації щодо виконання рішення №24/234. Дана заява залишена ВДВС без відповіді.

Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази вчинення державним виконавцем в межах виконавчого провадження всіх заходів щодо виконання наказу господарського суду міста Києва від 26.03.2003р. №24/234.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом було зобов'язано відділ державної виконавчої служби Солом янського районного управління юстиції у м. Києві надати матеріали виконавчого провадження ВП №2691333.

ВДВС копії матеріалів виконавчого провадження на вимогу суду не надані, письмові пояснення на адресу суду не надходили.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Соло !янського районного управління юстиції у м. Києві у межах виконавчого провадження ВП №2691333 не вчинено всі заходів щодо виконання наказу від 26.03.2003р. Господарського суду міста Києва по справі №24/234.

Згідно з п.9.13 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необгрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (див. рішення Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012).

Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Суду у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Отже, виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Соом янського районного управління юстиції у м. Києві у межах виконавчого провадження ВП №2691333 всіх заходів щодо розшуку майна боржника - Державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" (03057, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, 6) на яке могло б бути звернено стягнення та виконано наказ від 26.03.2003р. Господарського суду міста Києва по справі №24/234, суд дійшов висновку щодо обгрунтованості скарги.

Згідно з п.9.13 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо правомірності доводів Державного підприємства Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут та наявності підстав для задоволення скарги позивача (стягувача).

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Задовольнити скаргу Державного підприємства Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут .

2. Зобов'язати Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві вжити заходи щодо виконання рішення Господарського суду міста Києва № 24/234 від 19.06.2002.

Ухвалу направити сторонам та органу виконання судових рішень.

Суддя Трофименко Т.Ю.