Постанова

від 13.11.2017 по справі 922/710/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2017 р. Справа № 922/710/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача - Миронова С.В., за довіреністю від 10.03.2016 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М-БМК", м. Чугуїв (вх. №3204Х1/18)

на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2017р.

у справі №922/710/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Вектор", м. Харків

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "М-БМК", м. Чугуїв

про стягнення грошових коштів в розмірі 379 434,82 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.09.2017р. у справі №922/710/16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Аюпова Р.М., суддя Калініченко Н.М., суддя Байбак О.І.) позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "М-БМК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Вектор" попередню оплату в сумі 379434,82 грн. та 5691,53 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2017р. у справі №922/710/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.) апеляційну скаргу відповідача було повернуто на підставі п.3 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "М-БМК", м. Чугуїв, вдруге, з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2017р. у справі №922/710/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2017р. суддею доповідачем по справі №922/710/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 13.11.2017 року.

13.11.2017 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні (вх.№11425), яке долучено до матеріалів справи.

Колегія суддів, розглянувши клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

За приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України , сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до пп. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду апеляційної скарги, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що учасникам судового процесу створені належні умови для реалізації їх процесуальних прав та надано достатньо часу для надання можливості підготувати письмові пояснення в обґрунтування своїх правових позицій.

Крім того, сторони та треті особи не позбавлені права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України , як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами або особисто брати участь у судовому засіданні. Неможливість такої участі представником заявника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України ).

Колегія суддів зазначає, що апелянт не був позбавлений права забезпечити участь іншого представника в судове засідання для надання пояснень в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з недопущенням затягування судового процесу, що може привести до порушення вимог статті 69 Господарського процесуального кодексу України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, колегією суддів відмовлено у задоволення клопотання апелянта про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 13.11.2017 року представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, наявного в матеріалах справи (т.5, а.с.22)

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

20 квітня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-виробничий центр "Вектор" (замовник, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-БМК" (підрядник) було укладено договір № 20/04-1, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах договору, відповідач зобов'язався виконати комплекс робіт, а позивач зобов'язався прийняти виконані роботи та оплатити їх на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 1.1 договору, відповідач зобов'язався своїми силами виконати "Проектні роботи" (п. 1.1.1) зазначені в Технічному завданні (додаток № 1 до договору) та "Виготовити та поставити елементи монтажу" (п. 1.1.2), відповідно до "Специфікації елементів монтажу" (додаток № 2 до договору).

У пункті 2.1 договору сторони погодили, що підрядник зобов'язується виконати та здати замовнику по актам приймання виконаних робіт виконані в повному обсязі роботи на протязі 12-ти (дванадцяти) тижнів з моменту перерахування замовником передоплати у відповідності до п. 3.2.1 договору та п. 3.2.2 договору, передачі креслень КМ відповідно п.1.1.1 та підписаного замовником Технічного завдання (додаток № 1 до договору), а також Графіку поставки, що є невід'ємною частиною договору у вигляді додатку № 3.

У відповідності до п. 2.2 договору, виконані роботи здаються підрядником шляхом направлення замовнику акту здачі-приймання. Одночасно з відповідним актом здачі-приймання підрядник направляє замовнику комплект наступної документації: документи (в т.ч. сертифікату, паспорти), які підтверджують якість стальних конструкцій та матеріалів. Виконана проектна документація (в 4-х екземплярах) передається підрядником замовнику за актом здачі-приймання проектної документації.

Відповідно до п. 2.3 договору, покупець зобов'язується в момент прийняття елементів монтажу підписувати і надавати підряднику акти здачі-приймання, згідно з якими було поставлено товар, або представити письмову мотивовану відмову від їх підписання. У разі надання замовником мотивованої відмови від їх підписання підрядник зобов'язується негайно приступити до усунення виявлених в процесі приймання товару зауважень і, після їх усунення, надати замовнику товар, який відповідає умовам договору.

У разі якщо замовник ухиляється від отримання направленого на його адресу Акту здачі-приймання (відмовляється підписувати без надання вмотивованої відмови, відмовляється приймати особисто, не з'являється на об'єкт поштового зв'язку для отримання поштових відправлень тощо), товар вважається прийнятим без зауважень і по закінченню семи робочих днів з моменту направлення акту здачі - приймання за адресою покупця підлягає оплаті в порядку і на умовах, визначених договором (п. 2.4 договору).

Згідно п. 3.1 договору, загальна вартість робіт за договором складає 3400000,00 грн., в тому числі ПДВ, та складається з: розділ 1 "Проектні роботи", відповідно до п. 1.1.1 договору, - 90000,00 грн. в тому числі ПДВ 20%; розділ 2 "Виготовлення та поставка елементів монтажу", відповідно до п.1.1.2 договору, - 3310000,00 грн. в тому числі ПДВ та складається з: а) виготовлення елементів монтажу - 3252000,00 грн. Вартість та перелік позицій елементів монтажу зазначені в "Специфікації елементів монтажу"; б) доставка елементів монтажу за адресою: Донецька обл., Волновахський район, с. Степное - 58000,00 грн.

У відповідності до п. 3.2 договору, позивач зобов'язується провести оплату за роботи по договору в наступному порядку: аванс в розмірі 1000000,00 грн., в тому числі ПДВ, здійснюється замовником на поточний рахунок підрядника на протязі 2-х банківських днів з моменту підписання сторонами договору на підставі рахунку підрядника (п. 3.2.1 договору); аванс в розмірі 1000000,00 грн., в тому числі ПДВ, здійснюється замовником на поточний рахунок підрядника на протязі 2-х банківських тижнів з моменту підписання сторонами договору на підставі рахунку підрядника (п. 3.2.2 договору).

У п. 3.2.3 договору сторони дійшли згоди, що доплата в розмірі 1400000,00 грн., в тому числі ПДВ, здійснюється замовником частинами на протязі 3-х банківських днів після фактичної передачі проектної документації (п. 1.1.1) та поставки елементів монтажу (п. 1.1.2), що підтверджується підписаними актами здачі-приймання або товарними накладними.

На виконання умов п.3.2 договору, 20 квітня 2015 року позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 1000000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1308.

Також, 29 квітня 2015р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача 1000000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1323.

Таким чином, позивачем свої зобов'язання по сплаті авансових платежів виконано в повному обсязі.

Надалі, 26 травня 2015 року між сторонами була підписана додаткова угода № 1 до договору № 20/04-1 від 20.04.2015р., відповідно до якої, відповідач прийняв на себе зобов'язання виготовити та поставити комплект анкерних блоків "Цеха виготовлення кормів" в обсязі 0,5 тонн. На протязі 14 тижнів з моменту перерахування позивачем передплати, відповідно до п.5 додаткової угоди № 1 (п. 1.1, п. 2. додаткової угоди №1).

Пунктом 5 додаткової угоди № 1 встановлено, що позивач зобов'язується здійснити оплату на роботи, що виконуються в розмірі 16200,00 грн., в тому числі ПДВ, на протязі 2-х банківських днів з моменту підписання сторонами додаткової угоди на підставі рахунку відповідача.

У п. 4 додаткової угоди № 1 від 26.05.2015р. до договору сторони узгодили, що загальна вартість робіт по додатковій угоді складає 16200,00грн. з ПДВ.

27 травня 2015р. позивач сплатив 16200,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1350 від 27.05.2015р.

08 червня 2015р. відповідач здійснив поставку комплекту анкерних блоків "Цеха виготовлення кормів" в обсязі 0,5 тонн, що підтверджується видатковою накладною № 34 від 08 червня 2015р.

Також, 05 жовтня 2015 р. між сторонами підписана додаткова угода № 2 до договору, відповідно до умов якої відповідач прийняв на себе зобов'язання виготовити та поставити комплект додаткових металоконструкцій "Цеха виготовлення кормів" в обсязі 5,8 тонн, на протязі 10 (десяти) днів з моменту підписання сторонами додаткової угоди.

Згідно п. 4 додаткової угоди № 2, загальна вартість робіт по додатковій угоді складає 132820,00грн. з ПДВ.

Таким чином, разом загальна вартість робіт за спірним договором склала 3549020,00 грн. (3400000,00 грн. + 16200,00 грн. + 132820,00 грн.).

У відповідності до п. 5 додаткової угоди № 2, позивач зобов'язався здійснити оплату на роботи, що виконуються в повному розмірі на протязі 2-х банківських днів з моменту фактичної поставки комплекту додаткових металоконструкцій вказаних в п.1.1 додаткової угоди № 2.

Однак, незважаючи на умови п.5. додаткової угоди № 2 позивач перерахував відповідачу 100000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1469 від 20 жовтня 2015р. та 32820,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1403 від 31.07.2015р. та листом № 02/11-1 від 02.11.2015р.

Згідно Графіку поставки елементів монтажу (додаток № 3 до договору) відповідач зобов'язався: виготовити та поставити м/к каркаса основного корпусу, прибудови та каркасів навісів, метизів на протязі з 5 по 9 тижнів з часу отримання передплати, тобто з 25.05.2015р по 28.06.2015р.; виготовити та поставити комплект стінового огородження корпусу, прибудови і навісів на протязі з 7 по 9 тижнів з часу отримання передплати, тобто з 01.06.2015р по 21.06.2015р.; виготовити та поставити комплект покриття корпусу, прибудови і навісів на протязі з 8 по 9 тижнів з часу отримання передплати, тобто з 08.06.2015р по 21.06.2015р.; поставка комплекту зовнішньої організованої водостічної системи на протязі 9 тижнів з часу отримання передплати, тобто з 15.06.2015р по 21.06.2015р.; виготовити та поставити металоконструкції зовнішні на протязі з 8 по 11 тижнів з часу отримання передплати, тобто з 08.06.2015р по 05.07.2015р.; виготовити та поставити металоконструкції внутрішні на протязі з 9 по 12 тижнів з часу отримання передплати, тобто з 15.06.2015р по 12.07.2015р..

Пунктом 5.1 договору передбачено, що договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань кожною стороною договору.

Позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару в повному обсязі в строк до 13 липня 2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 серпня 2015р. на адресу відповідача була направлена вимога № 1 від 03 серпня 2015р. про усунення порушення умов договору з вимогою передати (поставити) оплачений товар по договору, що підтверджується повідомленням про вручення від 10.08.2015р. та описом вкладення від 05.08.2015р.

Відповідач відповідь на зазначений лист позивача не надав.

12 листопада 2015р. позивач отримав акти приймання - передачі елементів монтажу по договору, видаткову накладну та сертифікат на металоконструкції з листом відповідача № 202/01 від 04.11.2015р. з проханням їх підписати.

18 листопада 2015р. позивач листом № 1118/2 від 18.11.2015р. надав відповідь на лист відповідача № 202/01 від 04.11.2015р., в якому зазначив, що є неможливим підписання актів здачі-приймання робіт оскільки проектна документація фактично не передана.

Крім того, надіслані акти здачі-приймання робіт суперечать умовам п.1.1.2 та додатку № 3 договору, оскільки неможливо встановити відповідність ціни виконаних робіт за актами умовам договору, у зв'язку з чим позивачем повернуто акти здачі-приймання робіт відповідачу для усунення недоліків та для виконання зобов'язань за договором.

24 листопада 2015р. позивач повернув відповідачу видаткову накладну № 45 від 17.07.2015р. на поставку метизів, оскільки ціна метизів не відповідає умовам договору (лист № 1123/1 від 23.11.2015р., повідомлення про вручення відповідачу від 04.12.2015р.).

Листом № 215/01 від 17.11.2015р. відповідач повідомив, що здійснив підписання попередніх актів здачі-приймання в односторонньому порядку та надав зазначені акти для врахування позивачем в бухгалтерському обліку.

У відповідь на вказаний лист позивач повідомив, що листом № 1118/2 від 18.11.2015р. була надана мотивована відмова від підписання актів виконаних робіт, для усунення розбіжностей та зазначено, що підписання актів в односторонньому порядку при наданні мотивованої відмови від підписання не передбачено законодавством України. (лист № 1123/2 від 23.11.2015р., повідомлення про вручення відповідачу від 04.12.2015р.).

25 лютого 2016р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія - вимога № 18/02 від 19.02.2016р. про розірвання спірного договору та повернення попередньої оплати, а також надіслана угода про розірвання договору.

Однак, відповідач на претензію не відреагував, кошти не повернув.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 379434,82 грн.

12.09.2017 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Приписами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір № 20/04-1 від 20.04.2015р., укладений між сторонами у даній справі, за своєю правовою природою є договором підряду.

За правовою природою підрядних правовідносин, предметом договору підряду може бути будь-яка робота, у процесі виконання якої створюється результат, що передається замовнику, при цьому, основною ознакою предмета договору підряду, яка дозволяє відмежувати цей договір від інших цивільно-правових договорів, є єдність роботи та її результату, проведення такого відмежування є дуже важливим, оскільки неправильне застосування до підрядних відносин законодавства, що регулює інші договірні відносини, може суттєво вплинути на виконання умов договору, на розрахунки сторін і, врешті, на умови та обсяг їх відповідальності за неналежне виконання договірного зобов'язання.

В свою чергу, за договором поставки продавець зобов'язаний передати у встановлений строк товар у власність покупця. У результаті виконання договору підряду також можуть створюватись матеріальні об'єкти, які передаються замовникові за плату.

Проте, у договорі підряду важливим є те, що матеріальні предмети виникають в результаті роботи, умови виконання якої обумовлюються у ньому.

Відтак, належність виконання зобов'язань, що виникають з договору підряду, залежить не тільки від передачі матеріального результату, а й від виконання самої роботи відповідно до умов договору. В договорі поставки не встановлюються умови щодо виконання роботи із створення об'єкта.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.02.2015р. у справі № 922/3587/14.

Таким чином, аналізуючи умови укладеного між сторонами у справі договору за № 20/04-1 від 20.04.2015р., місцевий господарський суд вірно вказав на те, що за своєю правовою природою він є договором підряду, до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1 глави 61 Цивільного кодексу України "Загальні положення про підряд".

Приписами статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

У відповідності до статті 839 Цивільного кодексу України, підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (стаття 843 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Так, позивач в обґрунтування своєї правової позиції зазначає про те, що у якості попередньої оплати на рахунок відповідача були перераховані грошові кошти в загальному розмірі 2826200,00 грн.

В свою чергу, відповідач зазначає, що позивачем була перерахована попередня оплати в загальному розмірі 2786200,00 грн., так як копія платіжного доручення № 1403 від 31.07.2015 р. на суму 40000,00 грн. не може вважатися належним доказом у справі, оскільки у призначенні платежу, який підтверджується вказаним документом зазначено: "Оплата за окна зг. pax. 21 від 31.07.2015р.".

Разом з тим, рахунок № 21 від 31.07.2015 р. виписано на підставі іншого договору - № 31/07-1 від 31.07.2015, предметом якого є виготовлення вікон, а не металоконструкцій, як за договором №20-04/1 від 20.04.2015р.

На думку відповідача, лист № 02/11-1 від 02.11.2015 p., який був наданий позивачем не може бути взятий до уваги, оскільки він не отримувався відповідачем та позивачем не надано доказів його направлення відповідачу.

Однак, в матеріалах справи міститься копія роздруківки з електронної пошти, яка підтверджує отримання відповідачем листа позивача від 02.11.2015 p.

Пунктом 7.4 договору сторони узгодили, що для прискорення взаємовідносин сторін та оперативності вирішення організаційних питань за договором, вся переписка і документація сторін по електронній пошті або факсу є чинною до отримання сторонами оригіналів.

Офіційний електронна поштова адреса сторін, за якими переписка визнається дійсною: підрядник - smk@smk.com.ua; замовник - vektor_offise@mail.ru.

Правова позиція щодо застосування електронної пошти, як способу узгодження волі двох сторін викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.01.2013р. у справі № 5008/419/2012.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів в загальному розмірі 2826200,00 грн. як попередньої оплати за договором № 20/04-1 від 20.04.2015р.

Щодо загальної вартості виконаних робіт та поставленої відповідачем продукції за спірним договором, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та враховує наступне.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (п.2.5-1) зазначено, що частиною першою статті 35 ГПК передбачено можливість звільнення від доказування перед судом обставин, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У застосуванні відповідної норми господарським судам необхідно враховувати таке. Визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу: в письмовій формі шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих суду заяві, клопотанні, листі тощо; в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання. За необхідності суд може зажадати від учасника судового процесу подання відповідної заяви, клопотання, пояснення в письмовій формі.

Сторонами у справі не заперечується: виконання відповідачем робіт вартістю 90000,00 грн. передбачених п. 1.1.1 спірного договору "Розробка та передача проектної документації"; поставка відповідачем комплекту метизів на загальну суму 32000,00 грн.; виготовлення та поставка відповідачем комплекту анкерних блоків (додаткова угода № 1) на загальну суму 16200,00 грн.; виготовлення та поставка відповідачем комплекту додаткових металоконструкцій "Цеха виготовлення кормів" (додаткова угода № 2) на загальну суму 132820,00 грн.

Згідно проектної документації "Цех виготовлення кормів. Робочі креслення марки КМД. СМК-15-16-КМД", що розроблені та передані відповідачем, всього металоконструкцій по договору повинно бути поставлено 135039 кг.

В той же час, позивач вказує на те, що відповідачем поставлено 119757 кг металоконструкцій, що підтверджується актом № 01 від 11.11.2015р. ревізії металоконструкцій за договором № 20/04-1 від 20.04.2015р. та додатком № 3 до договору № 20/04-1 від 20.04.2015р. за підписом відповідача, в якому вказано, що відповідно до п.1. додатку № 2 виготовлено та поставлено 114,64 т, а залишилось поставити 14,207 т металоконструкцій.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає про те, що договором від 20.04.2015 року не погоджено вартість однієї тони металоконструкцій, а позивач не погоджується з ціною, зазначеною відповідачем в первинних документах.

На думку апелянта, визначення обґрунтованості відмови позивача від підписання первинних документів та вимоги повернення попередньої оплати у певному розмірі безпосередньо пов'язане з вирішенням питання про вартість 1 т металоконструкцій, а вирішення вказаного питання потребує спеціальних знань.

Отже, апелянт вважає, що місцевий господарський суд безпідставно визначив ціну простим арифметичним способом та не врахував тієї обставини, що недопоставлені металоконструкції є різними за своїми характеристиками.

Колегія суддів з такими твердженнями апелянта не погоджується та зазначає наступне.

Так, дійсно, умовами спірного договору сторони не погодили вартість одиниці продукції (1 кг металоконструкції).

Згідно частини 4 статті 632 Цивільного кодексу України, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Додатком № 2 до договору (п.1.) встановлена вартість комплекту готових металоконструкцій каркаса з антикорозійним покриттям 50-60 мкм марки MAGNUM015 ТМ "Зебра", яка становить 2453400,00 грн.

За таких обставин, беручи до уваги те, що за спірним договором повинно бути поставлено 135039 кг металоконструкцій, вартість 1 кг металоконструкцій становить 18,168 грн. (2453400,00 грн. /135039 кг).

Отже, господарський суд першої інстанції вірно зазначив про те, що загальна вартість поставлених відповідачем металоконструкцій за спірним договором становить 2175745,18 грн. (119757 кг х 18,168 грн.).

Таким чином, загальна вартість виконаних робіт та поставленої відповідачем продукції за спірним договором становить 2446765,18 грн. ("Розробка та передача проектної документації" на загальну суму 90000,00 грн. + комплект метизів на загальну суму 32000,00 грн. + комплект анкерних блоків на загальну суму 16200,00 грн. + 119757 кг металоконструкцій на загальну суму 2175745,18 + комплект додаткових металоконструкцій "Цеха виготовлення кормів" на загальну суму 132820,00 грн.).

Обсяг невідпрацьованого відповідачем авансу за договором від 20.04.2015р. складає 379434,82 грн. (2826200,00 грн. - 2446765,18 грн.).

У пункті 2.1. договору сторони погодили, що підрядник зобов'язується виконати та здати замовнику по актам приймання виконаних робіт виконані в повному обсязі роботи на протязі 12-ти (дванадцяти) тижнів з моменту перерахування замовником передоплати у відповідності до п. 3.2.1 договору та п. 3.2.2 договору, передачі креслень КМ відповідно п.1.1.1 та підписаного замовником Технічного завдання (додаток № 1 до договору), а також Графіку поставки, що є невід'ємною частиною договору у вигляді додатку № 3.

Згідно п. 5.1 договору, він вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань кожною стороною договору.

Позивач зазначає, що відповідач не здійснив виконання робіт за договором в повному обсязі в строк до 13 липня 2015р.

Як вже зазначалось, 05 серпня 2015р. на адресу відповідача була направлена вимога № 1 від 03 серпня 2015р. про усунення порушення умов договору з вимогою передати (поставити) оплачений товар по договору, що підтверджується повідомленням про вручення від 10.08.2015р. та описом вкладення від 05.08.2015р.

18 листопада 2015р. позивач листом № 1118/2 від 18.11.2015р. зазначив, що є неможливим підписання актів здачі-приймання робіт, оскільки проектна документація фактично не передана, а також зауважив, що надіслані акти здачі-приймання робіт суперечать умовам п.1.1.2 та додатку № 3 договору, оскільки неможливо встановити відповідність ціни виконаних робіт за актами умовам договору та повернув акти здачі-приймання робіт відповідачу для усунення недоліків та для виконання зобов'язань за договором.

Частинами 2, 3 ст. 849 Цивільного кодексу України встановлено, що, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги-відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

25 лютого 2016р. позивач направив на адресу відповідача претензію - вимогу № 18/02 від 19.02.2016р. про розірвання договору та повернення попередньої оплати.

Претензію відповідач залишив без реагування, кошти не повернув.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач скористався своїм правом щодо відмови від договору підряду, в наслідок чого договірні відносини між сторонами припинились.

Крім того, за змістом приписів статті 849 Цивільного кодексу України, невідпрацьований підрядником на дату припинення договору аванс, підлягає поверненню замовнику.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 10.04.2013р. у справі № 5011-6/9819-2012.

Отже, висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 379434,82 грн. попередньої оплати відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М-БМК", м. Чугуїв залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2017р. у справі №922/710/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 15.11.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.